Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №363/3701/20
Постанова КЦС ВП від 22.11.2023 року у справі №363/3701/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 363/3701/20

провадження № 61-10823 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук Ольга Борисівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 листопада 2022 року у складі судді

Рудюка О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року

у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі -

АТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 10 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 061-2008-1131, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 64 372 доларів США зі сплатою 12,45 % річних за користування кредитом з терміном повернення кредиту 10 квітня 2038 року.

10 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого

є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір

№ 061-2008-1132, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі

17 780 доларів США зі сплатою 13,45 % річних за користування кредитом з терміном погашення заборгованості 10 квітня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитними договорами від 10 квітня 2008 року № 061-2008-1131 та № 061-2008-1132, між банком

та ОСОБА_1 укладено два договори поруки від 11 червня 2014 року б/н.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня

2017 року у справі № 363/2154/16-ц позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитними договорами у розмірі 48 480 доларів США, що еквівалентно

382 489,47 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Вказане рішення суду набрало законної сили 29 травня 2017 року.

17 жовтня 2019 року державним виконавцем Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тимченко К. І. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 60340340 з примусового виконання виконавчого листа

№ 363/2154/16-ц, виданого 18 серпня 2017 року Вишгородським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь

ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами

у розмірі 48 480 доларів США.

Державним виконавцем було встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно - гараж, загальною площею 38,1 кв. м, який знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, кооператив індивідуальних гаражів « Гідроенергетик », АДРЕСА_1 .

Зазначений гараж належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу

від 19 березня 1996 року.

07 червня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування

від 07 червня 2017 року подарувала вищевказаний гараж ОСОБА_2 , з яким перебуває у родинних зв`язках, а саме він є її чоловіком.

Банк вважав, що такі дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме укладення вищевказаного правочину, направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання у майбутньому за його рахунок кредитних зобов`язань перед банком.

З врахуванням викладеного АТ «Універсал Банк» просило суд визнати договір дарування гаража від 07 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 листопада

2022 року у задоволенні позову АТ «Універсал Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком належними доказами

не доведено відсутність наміру у ОСОБА_1 створити правові наслідки, передбачені договором дарування гаража від 07 червня 2017 року, а також те, що після укладення вказаного договору ОСОБА_1 продовжує користуватися зазначеним майном. Крім того, наявність судового рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитними договорами на користь банку не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного договору дарування фіктивним і визнання його недійсним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що фактично банком доведено, що підписання спірного договору дарування відповідає більшості вимог для віднесення його до фраудаторного правочину, зокрема, ОСОБА_1 відчужила майно на підставі безвідплатного договору на користь близького родича. Проте остання умова, яка дозволяє віднести спірний договір дарування до фраудаторного правочину, є його вчинення з метою уникнення відповідальності шляхом створення такої ситуації, коли після відчуження майна боржник досягає становища, в якому у кредитора відсутня можливість реального стягнення заборгованості.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що такою ситуацією може бути встановлення відсутності у боржника активів, у тому числі нерухомого майна, рухомого майна, грошових коштів, цінних паперів, майнових прав, за рахунок яких можливе погашення заборгованості. При цьому обов`язок доведення існування

таких обставин у справі покладається саме на позивача, оскільки саме банк стверджував про фраудаторність правочину.

Банком при доведенні факту досягнення відповідачем мети у вигляді штучного позбавлення активів, за рахунок яких можливе погашення заборгованості, обмежився лише наданням до суду інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відповідно до якої у ОСОБА_1 відсутнє інше нерухоме майно.

Проте банком не надано доказів щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_1 інших активів, а саме рухомого майна, грошових коштів, цінних паперів, майнових права, тощо, за рахунок яких можливе задоволення вимоги кредитора.

Також банком не надано інформації стосовно стану виконання, як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 , а також ОСОБА_5 зобов`язань за кредитом, хоча рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2017 року у справі № 363/2154/16-ц з вказаних осіб стягнуто заборгованість в солідарному порядку, і на цей самий час, відповідно до доводів банку, існує виконавче провадження щодо його виконання.

Таким чином, ненадання банком, як документальних доказів щодо існування виконавчого провадження, так і доказів щодо розміру заборгованості за кредитом та інформації щодо стану виконання вищевказаного рішення суду, позбавило апеляційний суд можливості констатувати, що після укладення оскаржуваного правочину ОСОБА_1 не володіє іншими активами, за рахунок яких можливе погашення заборгованості, а також факту існування заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ «Універсал Банк» просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 363/3701/20 з Вишгородського районного суду Київської області. Підстава відкриття касаційного провадження пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2017 року у справі № 363/2154/16-ц позов

ПАТ «Універсал Банк» задоволено та стягнуто, у тому числі з ОСОБА_1 кредитну заборгованість. ОСОБА_1 вказану заборгованість за кредитними договорами банку не повернула.

Після ухвалення зазначеного рішення суду ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07 червня 2017 року подарувала належне їй нерухоме майно - гараж своєму чоловіку - ОСОБА_2 .

Банк вважав, що договір дарування від 07 червня 2017 року укладено ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання зазначеного судового рішення, тобто без наміру створення реальних правових наслідків, визначених цим договором. Посилання апеляційного суду на те, що банк має довести наявність чи відсутність

у ОСОБА_1 інших активів, за рахунок яких можливе задоволення вимог кредитора, є помилковими, оскільки положеннями закону таких обов`язків банку не передбачено.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , відчужуючи належне їй майно на користь чоловіка, знала про існування значної суми кредитної заборгованості перед банком і розуміла ризики стягнення з неї цієї заборгованості у майбутньому, тому могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вищевказаного рішення суду шляхом звернення стягнення на спірне нерухоме майно. Вчинення ОСОБА_1 вказаних дій призвело до неможливості повернення боргу кредитору за рахунок спірного нерухомого майна, а отже, такі дії свідчать про зловживанням правом на укладення відповідного договору та розпорядження власністю, що завдає шкоди банку, як кредитору. Таким чином, відповідачами укладено фраудаторний правочин.

Банк посилався на відповідні постанови Верховного Суду, які судом не застосовано.

Доводи осіб, які подали відзиви

У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Апеляційний суд вказував про відсутність інформації щодо стану виконання відповідачем зобов`язання за кредитними договорами та щодо стану виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості. Ненадання банком вказаних доказів унеможливило дослідження апеляційним судом наявності такого критерію фраудаторності, як відсутність іншого майна, за рахунок якого боржник може відповідати за своїми зобов`язаннями перед

кредитором. Посилання банку на відповідні постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки у цій справі наявні інші фактичні обставини.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого

є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір

№ 061-2008-1131, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі

64 372 доларів США зі сплатою 12,45 % річних за користування кредитом з терміном повернення кредиту 10 квітня 2038 року.

10 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого

є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір

№ 061-2008-1132, за умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі

17 780 доларів США зі сплатою 13,45 % річних за користування кредитом з терміном погашення заборгованості 10 квітня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитними договорами від 10 квітня 2008 року № 061-2008-1131 та № 061-2008-1132, між банком

та ОСОБА_1 укладено два договори поруки від 11 червня 2014 року б/н.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня

2017 року у справі № 363/2154/16-ц позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 заборгованість за кредитними договорами у розмірі 48 480 доларів США, що еквівалентно

382 489,47 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Вказане рішення суду набрало законної сили 29 травня 2017 року.

17 жовтня 2019 року державним виконавцем Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Тимченко К. І. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 60340340 з примусового виконання виконавчого листа

№ 363/2154/16-ц, виданого 18 серпня 2017 року Вишгородським районним

судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на

користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитними договорами

у розмірі 48 480 доларів США.

Державним виконавцем було встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно - гараж, загальною площею 38,1 кв. м, який знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, кооператив індивідуальних гаражів « Гідроенергетик », АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 1996 року.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 07 червня 2017 року подарувала вищевказаний гараж своєму чоловіку - ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «Універсал Банк» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення

цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому

її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті203 ЦК України, що за правилами

статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Відповідні ознаки фіктивного правочину заначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, провадження

№ 14-260цс 19, та у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі

№ 754/2738/20, провадження № 61-4796 св 22.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено таке: «Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови

від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце».

Отже, у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові

від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260 цс 19).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , відчужуючи спірне нерухоме майно, була обізнана про існування рішення Вишгородського районного суду Київської області

від 17 травня 2017 року у справі № 363/2154/16-ц, яким у тому числі з неї стягнуто кредитну заборгованість, а отже, могла на майбутнє передбачити негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання вищевказаного судового рішення.

Апеляційний суд, вказуючи на непідтвердження банком існування виконавчого провадження та доказів щодо розміру заборгованості за кредитом, у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що вищезазначеним судовим рішенням підтверджуються саме обставини наявності грошового зобов`язання і його невиконання.

07 червня 2017 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування подарувала належне їй нерухоме майно - гараж своєму чоловіку - ОСОБА_2 .

Суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що про фіктивність оспорюваного договору дарування та відсутність наміру у відповідачів створити правові наслідки, обумовлені цим договором, свідчить те, що відчуження спірного нерухомого майна відбулося на користь чоловіка ОСОБА_1 -

ОСОБА_2

Верховний Суд ураховує й те, що договір дарування укладався у короткий проміжок часу після ухвалення судом рішення про стягнення у тому числі

з ОСОБА_1 кредитної заборгованості, тобто з метою уникнення цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, у справі, що переглядається, доведеним є те, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочину (07 червня 2017 року), тобто після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості; контрагент з яким боржник уклав оспорюваний договір дарування (чоловік боржника); безоплатність оспорюваного договору дарування.

Отже, суди у порушення зазначених положень закону помилково не врахували, що боржник, який відчужує належне йому нерухоме майно на підставі договору дарування на користь свого чоловіка, за наявності у нього грошового зобов`язання на значну суму, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Аналогійний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня

2023 року у справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22), в якому, зокрема, зазначено таке: «суди при задоволенні позовних вимог про визнання недійсними оспорюваних правочинів та їх кваліфікацію як фраудаторних, обґрунтовано вважали, що: приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування та купівлі продажу) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди)… До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір, як фраудаторний, відноситься: ОСОБА_6 було відомо про пред`явлення ОСОБА_7 цивільного позову в межах розгляду кримінальної справи

№ 161/9741/18, а також в намаганні її представника забезпечити його арештом (тобто, спірні правочини були укладені у період розгляду кримінальної справи

№ 161/9741/18 та після пред`явлення позивачкою матеріальної претензії);

… обидва правочини укладалися між членами сім`ї (із дружиною та із донькою), ОСОБА_6 продовжує проживати у квартирі».

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761 св 19), в якій, визнаючи за позовом банку (кредитора) договір дарування квартири недійсним, суд касаційної інстанції вказав, що договір дарування був укладений через місяць після пред`явлення позову банку про стягнення кредитної заборгованості і до ухвалення рішення суду про стягнення кредиту, є фраудаторним, так як укладений боржником на шкоду кредитору. Зокрема, Верховний Суд у цій справі зазначив таке: «Верховним Судом враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося,а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю…

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора».

До подібних висновків, а саме визнаючи недійсним договір купівлі-продажу, укладений боржником на шкоду кредитору до ухвалення рішення суду про стягнення боргу, Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі

№ 693/624/19, провадження № 61-6420 св 21, зазначив таке: «… очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорювані договори купівлі-продажу) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника; встановлені судами обставини, дозволяють зробити висновок, що оспорювані договори купівлі продажу

є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору; до обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорювані договори як фраудаторні відноситься: момент вчинення договорів (30 квітня 2016 року та 11 травня 2016 року, тобто після відкриття провадження, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання в справі № 439/506/16-ц)…»

Більше того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторого правочину навіть до пред`явлення позову про стягнення боргу, зазначаючи таке: «… договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків (визнання недійсним фраударного договору до ухвалення рішення про борг) дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

Ураховуючи викладене, суди у порушення зазначених вище положень закону не звернули уваги на те, що при укладенні оспорюваного правочину від 07 червня 2017 року воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених положеннями статті 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору дарування нерухомого майна недійсним.

Посилання апеляційного суду на те, що позивач має довести наявність у боржника активів, у тому числі рухомого майна, грошових коштів, є половинчастим. Так, апеляційний суд зазначив, що по суті спірний договір дарування є фраудаторним правочином, але майновий стан відповідача не доведено, а саме, що він не зможе погасити кредитну заборгованість. Проте відповідно до вимог статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому саме відповідач посилалася, що оспорюваний договір не є фіктивним, майновий стан дозволяє їй виконати кредитне зобов`язання. Разом з тим не зазначила, за рахунок якого саме майна.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено

неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій і задоволення позову, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь

АТ «Універсал Банк»витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 2 102 грн, у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 153 грн та суді касаційної інстанцій у розмірі 4 204 грн, а всього 9 459 грн, тобто з кожного по 4 729,50 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 листопада

2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року скасувати.

Позов акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук Ольга Борисівна, про визнання договору дарування недійсним задовольнити.

Визнати договір дарування гаража від 07 червня 2017 року, укладений

між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Універсал Банк» витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 2 102 грн,

у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 153 грн та суді касаційної інстанцій

у розмірі 4 204 грн, а всього 9 459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн, тобто з кожного по 4 729 (чотири тисячі сімсот двадцять дев`ять) грн 50 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець