Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2019 року у справі №708/326/17

Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 708/326/17

провадження № 61-27352св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 червня 2017 року в складі судді Ткаченко С. Є. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,

у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 13 серпня 2012 року № б/н відповідач отримав кредит у розмірі 2 100,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, при цьому щодо зміни кредитного ліміту банк керується пунктами
2.1.1.2.3 і 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і в будь-який момент може змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком відповідно до пункту 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг.

Відповідач умови договору не виконував, у зв'язку з чим станом на 28 лютого 2017 року утворилась заборгованість в сумі 19 768,87 грн, до складу якої входить: заборгованість за кредитом в сумі 802,82 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 14 248,48 грн, заборгованість за пенею та комісією в сумі 3 300,00 грн, штраф (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн та штраф (процентна ставка) в розмірі 917,57 грн у відповідності до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг.

У зв'язку з цим ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 19 768,87 грн та судові витрати в розмірі 1 600,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2017 року, позовні вимоги у справі задоволено повністю.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що між сторонами було укладено кредитний договір від 13 серпня 2012 року № б/н, згідно з яким відповідач отримав кредит в розмірі 2 100,00 грн, тобто між сторонами був укладений кредитний договір шляхом приєднання. Відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, за відсотками за користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Однак відповідач умови договору не виконував, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 19 768,87 грн.

Відповідно до пункту 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг у випадку невиконання зобов'язань за договором банк вправі вимагати виконання зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту) та оплати винагороди банку. Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо погашення боргу по кредиту.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 13 серпня 2012 року в сумі 19 768,87 грн та судовий збір в розмірі 1 600,00 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 708/326/17, витребувано її з Чигиринського районного суду Черкаської області та зупинено виконання рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2,2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

12 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

На підставі ухвали Верховного Суду від 02 вересня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що фактично кредитний договір між сторонами не укладався.

В касаційній скарзі зазначається, що не було витребувано у позивача доказів щодо реального існування заборгованості у відповідача.

Між сторонами відсутня будь-яка угода про зміну позовної давності, а тому позивач пропустив строк позовної давності.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали заперечення (відзиву) на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до договору від 13 серпня 2012 року № б/н (анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку) відповідач як позичальник отримав у позивача як банку кредит у розмірі 2 100,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, тобто в даному випадку - до 31 березня 2016 року.

У підписаній відповідачем анкеті-заяві зазначено, що ця заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між сторонами договір про надання банківських послуг.

Свої договірні зобов'язання позивач виконав належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти у вигляді кредитної картки зі встановленим на неї кредитним лімітом згідно умов зазначеного договору, однак відповідач свої зобов'язання не виконав та не повернув у встановлені порядок та строки кредит та нараховані на нього відсотки.

Наявність заборгованості за тілом кредиту та відсотками за його користування у даній справі позивач обґрунтовує, зокрема наданим письмовим розрахунком.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи.

На підставі статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частини 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, під час укладання договору від 13 серпня 2012 року ОСОБА_1 поставив свій підпис в анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

Згідно із частинами 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року усправі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", яка прийнята 09 квітня 1985 року за №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна застосовувати щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Проаналізувавши підстави звернення до суду, норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, положення договору, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що Умови та правила надання банківських послуг не враховуються при визначенні прав та обов'язків сторін кредитного договору, оскільки не підписані позичальником.

В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в анкеті-заяві позичальника. За таких обставин відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових сум, що не передбачені анкетою-заявою.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та помилково встановили наявність підстав для повного задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення у частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 14 248,48 грн, заборгованості за пенею та комісією в сумі 3 300,00 грн, штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн та штрафу (процентна ставка) в розмірі 917,57 грн підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В частині стягнення основної заборгованості за кредитом рішення слід залишити без змін.

За таких обставин, судові рішенні не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу статті 412 ЦПК України підлягають частковому скасуванню.

Керуючись статтями 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2017 року в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 14 248,48 грн, заборгованості за пенею та комісією в сумі 3 300,00 грн, штрафу (фіксована частина) в розмірі 500,00 грн та штрафу (процентна ставка) в розмірі 917,57 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2017 року в частині стягнення основної заборгованості за кредитом в сумі 802,82 грн залишити без змін.

Поновити виконання рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 12 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 04 жовтня 2017 року в частині, не скасованій судом касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська