Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.04.2018 року у справі №539/1406/17

Постанова

Іменем України

22 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 539/1406/17

провадження № 61-15082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 листопада 2017 року у складі судді: Іващенка Ю. А. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року у складі суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що позивач перебував з відповідачем у шлюбі і має з нею спільну дитину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку із розірванням шлюбу і припиненням сімейного життя із відповідачкою просив визначити місце проживання неповнолітньої дитини разом з ним за адресою: АДРЕСА_1.

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому вказувала, що дочка на момент подачі позову проживає разом з нею і вважала, що виняткові обставини для розлучення дитини з матір'ю відсутні, а тому просила суд визначити місце проживання дочки разом з нею за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю - ОСОБА_3. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 640 грн.

У березні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Рішення судів мотивовані тим, що мати дитини має постійне місце проживання за місцезнаходженням її власності, місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини. При цьому в справі не встановлено виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дівчинки разом з матір'ю.

У березні 2018 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди: безпідставно застосували Декларації прав дитини ООН 1959 року; не врахували практику Європейського Суду з прав людини; не керувалися принципом «найкращих інтересів дитини»; не здійснили належної оцінки доказів. Мати не може мати переваги перед батьком при вирішені питання щодо місця проживання дитини. Дитина не ходить до школи і відповідач не завжди знає де знаходиться дитина.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.

29 травня 2018 року ОСОБА_3 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити оскаржені рішення судів без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Вказує, що касаційна скарга надумана та безпідставна. ОСОБА_2 вводить суд в оману. Зазначила, що має постійну роботу, на відмінну від позивача. Чинити перешкод у спілкуванні з дитиною не збирається. Суди не встановили будь-яких виняткових обставин, щоб свідчили про неможливість дитини проживати з матір'ю.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року справа призначена до судового розгляду.

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 17 грудня 2011 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено шлюб. У сторін є дочка - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 29 травня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.

Суди встановили, що малолітня дочка сторін проживає за адресою АДРЕСА_2, разом із матір'ю. Згідно до виробничої характеристики ОСОБА_2, він працює у ТОВ «Лубенський молочний завод» водієм автотранспортних засобів транспортної служби з 01 червня 2017 року. Відповідно до довідки від 16 листопада 2017 року, ОСОБА_3 працює на посаді дояра з 03 листопада 2017 року.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при виконкомі Лубенської міської ради від 21 червня 2017 року № 7 рекомендовано виконавчому комітету тимчасово визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 до вирішення питання в суді.

Рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 29 червня 2017 р. № 166 тимчасово визначено місце проживання дитини ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_5 за місцем її проживання АДРЕСА_2 до вирішення справи судом.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду від 06 листопада 2017 року визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 29 червня 2017 року № 166.

Відповідно до висновку Лубенської міської ради від 19 січня 2018 року як батьком дитини - ОСОБА_2, так і матір'ю - ОСОБА_3 створено належні умови для проживання та всебічного розвитку дитини.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Проте суд апеляційної інстанції обмежився помилковим посиланням на принцип 6 Декларації прав дитини 1959 року. При цьому, не перевірив доводів апеляційної скарги щодо наявності або відсутності підстав для застосування статті 161 СК України, крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, для визначення місця проживання із матір'ю.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова ухвалена з порушенням норм процесуального права (частина третя статті 411 ЦПК України). Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року скасувати.

Передати справу № 539/1406/17 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2018 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. І. Крат

В. П. Курило