Постанова

Іменем України

22 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 757/62109/18-ц

провадження № 61-2247св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач),

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драган Яни Сергіївни на постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та право на недоторканність ділової репутації, інформацію, поширену ОСОБА_2 , а саме висловлювання: «- І його я вигнав за те, що він збирав кошти, цього ОСОБА_1 ; «- ОСОБА_4 ты занимался, коли був моїм помічником: ты на работу не ходил, ты просто числился у нас, это такие у нас помощники были, мы тебя месяц разыскивали…. З мешканців гроші брал - вот поэтому я тебя и выгнал»;

- зобов`язати ОСОБА_2 спростувати вказану інформацію шляхом розміщення резолютивної частини даного рішення суду в газеті «Хрещатик» або іншому регіональному виданні, протягом місяця після набрання даним рішенням законної сили.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що 23 лютого 2018 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 у приміщенні Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, під час публічного звіту про підсумки діяльності райдержадміністрації за 2017 рік, на засіданні Постійної комісії Київської міської ради з питань власності та систематично під час спілкування з іншими особами поширював про ньому недостовірну інформацію, чим порушив його немайнові права на честь гідність та ділову репутацію.

Це порушення було зафіксовано на відео, з якого чітко видно, як відповідач розповсюджує недостовірну інформацію, а саме зазначає: «- І його я вигнав за те, що він збирав кошти, цього ОСОБА_5 ».

Крім того, відповідач вказує (тут і далі - мовою оригіналу): «- ОСОБА_4 ты занимался, коли був моїм помічником: ты на работу не ходил, ты просто числился у нас, это такие у нас помошники были, мы тебя месяц разыскивали…. З мешканців гроші брал - вот поэтому я тебя и выгнал».

Позивач вказував, що дійсно звільнився із займаних посад, але за власним бажанням, а підставою звільнення було переведення на іншу посаду, а не порушення норм чинного законодавства.

Він не притягувався до відповідальності за вчинення будь-яких кримінальних правопорушень. До його повноваження не входила діяльність, яка б передбачала можливість отримання коштів від мешканців. Відповідач фактично обвинувачує його у корупції, що порушує його честь та гідність та завдає значної шкоди діловій репутації.

Позивач стверджував, що публічне обвинувачення в тому, що він отримував грошові кошти від мешканців, тобто фактичне звинувачення його корупційних діяннях (вчиненні кримінальних правопорушень) є неприпустимим, грубим порушенням його ділової репутації та приниження честі та гідності з боку відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 липня 2021 року, ухваленим у складі судді Писанця В. А., позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканність ділової репутації ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_2 , а саме інформацію:

« - І його я вигнав за те, що він збирав кошти, цього ОСОБА_1..»;

« - ОСОБА_4 ты занимался, коли був моїм помічником: ты на работу не ходил, ты просто числился у нас, это такие у нас помощники были, мы тебя месяц разыскивали…. З мешканців гроші брал - вот поэтому я тебя и выгнал».

Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати вказану інформацію шляхом розміщення резолютивної частини даного рішення суду в газеті «Хрещатик» або іншому регіональному виданні, протягом місяця після набрання даним рішенням законної сили.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1 409,60 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 49 500,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції оцінив належність, допустимість, а також достатній взаємозв`язок доказів у їх сукупності, зважав на те, що оспорювана інформація поширена та доведена до відома невизначеного кола осіб стосується безпосередньо позивача, крім того, є недостовірною. Вказаним розповсюдженням інформації особистим немайновим правам позивача завдана шкода.

Задовольняючи клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції враховував складність справи, час, витрачений адвокатом, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значення справи для позивача (у тому числі вплив вирішення справи на його репутацію), недобросовісну процесуальну поведінку відповідача.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 114,41 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з урахуванням досліджених доказів, вважав, що відповідач у виступі на відео надав оцінку свого власного бачення роботи позивача в нього на посаді помічника депутата, тобто висловив власне судження та оцінку роботи позивача.

Те, що ОСОБА_1 звільнився з посади за власним бажанням, не є доказом того, що його робота була задовільна та влаштовувала відповідача.

Доводи позивача стосовно того, що відповідач обвинувачує позивача в корупції, що порушує його честь та гідність та завдає значної шкоди діловій репутації, на думку суду, є необґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції вважав, що відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація) позивач як посадова особа, яка обіймала публічну посаду, зазнав критики з боку депутата, помічником якого він був. Ця критика є оціночною та не потребує доведення. У разі незгоди позивач має право на аналогічну відповідь у той самий спосіб.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що повний текст рішення суду першої інстанції не підписано суддею, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 376 ЦПК України є також підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Лаврик К. П. задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 41 500 грн.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Лаврик К. П. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 114,41 грн відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції надав оцінку поданим доказам: договору про правову допомогу, додатку № 1 до договору про правову допомогу, акту приймання-передачі виконаних робіт, врахував тривалість судових засідань, доводи сторони позивача, список наданих послуг, визначив розмір доведених і документально обґрунтованих судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 лютого 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Драган Я. С. засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня

2021 року (надійшла до суду 10 лютого 2022 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

14 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Печерського районного суду міста Києва.

У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

16 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 200/10088/19 (провадження № 61-15368св20), від 12 січня 2022 року у справі № 953/8685/20 (провадження № 61-8440св21), від 10 грудня 2021 року у справі № 712/15130/17 (провадження № 61-8003св20), від 06 жовтня 2021 року у справі № 761/35818/19 (провадження № 61-17690св20), від 22 вересня 2021 року у справі № 643/13286/19 (провадження № 61-10449св21) та інших.

Крім того, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, оскільки не звернув увагу, що позивач свого часу займав посаду помічника-консультанта депутата місцевої ради на громадських засадах, тобто ніколи не був публічною чи посадовою особою. Тобто на нього не поширювалася дія Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» чи Закону України «Про державну службу».

Вважає, що висловлювання відповідача відносно нього про підстави звільнення є фактичними даними, що мають підтверджуватися, зокрема, відповідно до норм КЗпП України та інструкції, на підставі якої вносяться записи до трудової книжки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лаврик К. П. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, постанова Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Просила стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку переглядом справи у касаційному порядку.

Звертає увагу, що критика позивача стосувалася його професійної діяльності та мала суспільний інтерес для жителів громади, оскільки стосувалася безпосередньої якості комунікації та об`єму допомоги, яку міг би надати депутат своїм виборцям у разі належного виконання своїх обов`язків його помічником.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З відеозапису встановлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи на вулиці, спілкуючись скоріше за все із позивачем, на відеокамеру висловив наступне:

«- І його я вигнав за те, що він збирав кошти, цього ОСОБА_1». «- Чем ты занимался, коли був моїм помічником: ты на работу не ходил, ты просто числился у нас, это такие у нас помошники были, мы тебя месяц разыскивали…. З мешканців гроші брал - вот поэтому я тебя и выгнал».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з частиною першою статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у справі, яка переглядається, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що позивач не довів належними і допустимими доказами, що поширена відносно нього інформація відповідачем є твердженням останнього про факти, а не його оціночними судженнями, оскільки оспорювана інформація не містить жодних фактів, чи відомостей про порушення позивачем закону та будь-якого посилання на джерела отримання такої інформації, вона є власними судженнями відповідача, оформленими у вигляді промови з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на його особистій думці, а не на твердженнях про факти стосовно ОСОБА_1 про вчинення ним корупційних дій та порушення трудової дисципліни.

Таким чином, доводи касаційної скарги про наявність підстав для визнання інформації недостовірною та такою, що порушує честь та гідність ОСОБА_1 , є необґрунтованими та недоведеними.

Доводи касаційної скарги про помилкове визначення судом апеляційної інстанцій статусу позивача як посадової особи, яка обіймала публічну посаду - помічника депутата міської ради, колегія спростовує, оскільки з урахуванням положень Закону України «Про статус депутатів місцевих ради», яким визначено правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, який здійснює покладені на нього цим законом обов`язки особисто або із залученням помічника-консультанта. Вказане, у свою чергу, дає можливість дійти висновку про те, що помічник-консультант депутата міської ради відіграє певну роль у політичному житті громади, яку представляє депутат місцевої ради, тому може бути віднесений до кола осіб, які є публічними діячами.

Отже, правильними є висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації позивач як особа, яка є публічним діячем, зазнав критики з боку депутата, помічником якого він був. Ця критика є оціночною та не потребує доведення.

Крім того, у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» (рішення від 31 липня 2007 року) ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції, вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, але й тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства». Отже, чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц (провадження № 61-319св21), від 24 червня 2021 року у справі № 552/1030/20 (провадження № 61-18186св20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, та не суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Лаврик К. П. просила стягнути з позивача на користь відповідача витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме на професійну правничу допомогу у розмірі 11 200,00 грн.

На підтвердження понесених судових витрат представник відповідача надала: ордер на надання правничої допомоги; копію договору про надання правової допомоги від 04 серпня 2021 року та додаток до договору № 1 від 04 серпня 2021 року, пунктом 1.1.1 якого визначено, що вартість послуг визначається за домовленістю сторін, виходячи з часу, затраченого на надання послуг з розрахунку 5 600 грн за годину роботи адвоката; акт № 5 приймання-передачі надання юридичних послуг від 29 червня 2022 року, згідно з яким адвокат (виконавець) надав правову допомогу у виді вивчення касаційної скарги, написання відзиву на касаційну скаргу, на що було затрачено в цілому 02:00 год.

Колегія суддів, вивчивши докази, подані відповідачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, з урахуванням вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України вважає їх співмірними із заявленими вимогами. При цьому колегія суддів констатує, що ОСОБА_1 , отримавши відзив на касаційну скаргу та заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, не скористався своїм правом, наданим йому положенням частини шостої статті 137 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драган Яни Сергіївни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 11 200 грн 00 коп. (одинадцять тисяч двісті гривень 00 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець