Постанова

Іменем України

21 травня 2020 року

м. Київ

справа № 296/3968/17

провадження № 61-45771св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Галацевич О. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ»

(далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно.

Позовна заява мотивована тим, що 12 лютого 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_5 . Вселившись у спірну квартиру, вони за спільні сімейні кошти здійснили ремонт, придбали побутову техніку, меблі та речі домашнього вжитку.

04 березня 2016 року ОСОБА_1 з ОСОБА_5 зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після смерті якого відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом першої черги є діти спадкодаця - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не визнають ту обставину, що позивач з жовтня 2012 року проживала однією сім`єю з їхнім батьком - ОСОБА_5 , та заперечують факт придбання квартири за спільні сімейні кошти подружжя.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у період з жовтня 2012 року по 04 березня 2016 року; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_5 ; визнати за нею право власності

на Ѕ частину спірної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 23 січня

2018 року (у складі судді Галасюка Р. А.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1

з ОСОБА_5 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира була придбана в інтересах сім`ї, а тому за нормами СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, отже, ОСОБА_1 має рівні права на володіння, користування та розпорядження цією квартирою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня

2018 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира

від 23 січня 2018 року в частині задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , а також в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 належала спадкодавцеві на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2013 року, відповідно до умов якого на час укладення даного договору ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебував й грошові кошти, що витрачаються ним на придбання спірної квартири не є спільною сумісною власністю та є його особисто власністю, і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю майна, у тому числі й відповідно до статей 65, 74, 97 СК України, немає.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до апеляційного суду не оскаржувалось, тому перегляду в касаційному порядку в цій частині не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира придбана в інтересах сім`ї, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, на купівлю спірної квартири, крім коштів ОСОБА_5 , були також витраченні особисті кошти ОСОБА_1 , що підтверджується копіями видаткових накладних та чеків на будівельні матеріали, виписаних на ім`я ОСОБА_1 , які використовувались при проведенні ремонту. Отже, фактично дана квартира була куплена за суму, яка є значно більшою, ніж вказана у договорі.

Крім того, апеляційним судом необґрунтовано стягнуто з ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 2 452,06 грн, оскільки в апеляційному суді оскаржувалось рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2018 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала заперечення на відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а рішення суду першої залишити в силі.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 лютого 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я.

Відповідно до пункту 1.6. договору купівлі- продажу покупець довів до відома продавців, а продавці взяли до уваги той факт, що покупець в зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває і грошові кошти, що витрачаються покупцем на придбання майна за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю майна, у тому числі й відповідно до статей 65, 74, 97 СК України, немає.

Згідно з пунктом 2.1. договору купівлі-продажу продаж квартири вчинений за домовленістю сторін за 224 241 грн. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору, є реальною і остаточною та не підлягає

будь-яким змінам.

З долученої до матеріалів справи заяви ОСОБА_6 від 12 лютого 2013 року вбачається, що на час укладення даного договору купівлі-продажу від 12 лютого 2013 року у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває й грошові кошти, що витрачаються ним на придбання квартири АДРЕСА_1 , не є спільною сумісною власністю та є його особистою власністю, і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю майна, у тому числі й відповідно до статей 65, 74, 97 СК України, немає.Справжність підпису ОСОБА_6 на даній заяві засвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. 12 лютого

2013 року.

Також суди встановили, що 12 лютого 2013 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу належної останньому квартири АДРЕСА_2 , вартістю 295 650 грн.Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Слюсарем В. В. 12 лютого 2013 року.

04 березня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 уклали шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 245.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, після смерті якого відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_5 , які прийняли спадщину у встановленому законом порядку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 460-IX) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Частиною першою статті 74 СК України передбачено, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За загальним правилом, при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України.

Частиною четвертою статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно, ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_6 , та врахувавши, що вказані договори купівлі-продажу квартир є чинними та не визнані недійсними у встановленому законом порядку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана в інтересах сім`ї, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначала, що у день купівлі спірної квартири її батько - ОСОБА_5 продав належну йому квартиру АДРЕСА_2 , витративши одержані кошти на придбання спірного житла. Крім того, положення договору купівлі-продажу квартири, що є предметом спору, містять умову про те, що покупець у зареєстрованому шлюбі не перебуває і грошові кошти, що витрачаються на придбання цього житла, є його особистою власністю. Факт придбання квартири за особисті кошти підтверджує також заява ОСОБА_5 , підпис на якій засвідчений нотаріально.

Крім того, квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_5 , які були отримані останнім від продажу квартири

АДРЕСА_2 , що була його приватною власністю і була відчужена 12 лютого 2013 року, тобто у день придбання спірної квартири.

Отже, ОСОБА_5 спочатку продав квартиру АДРЕСА_2 , а потім за вилучені гроші від продажу вказаної квартири за особисті грошові кошти придбав квартиру

АДРЕСА_1 .

Таким чином, спірна квартира не має статусу спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу. Позивач не спростувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя належними та допустимими доказами.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позивач також проводила у спірній квартирі ремонт за особисті кошти, що підтверджує квитанціями, товарними чеками та іншими платіжними документами, виданими на її ім`я,

є безпідставними, оскільки цей факт не підтверджує виникнення у позивача права на Ѕ частину у спірному майні як спільному майні подружжя.

Крім того, проведення ремонту в квартирі не породжує наслідків, пов`язаних з визнанням права власності на вказану квартиру.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Проте, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що за рахунок проведеного ремонту відбулися істотні зміни у вартості квартирі та судами не досліджувалося питання збільшення істотної вартості спірної квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що з ОСОБА_1 необґрунтовано стягнуто судовий збір у визначеному розмірі, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. До апеляційної скарги було додано квитанцію від 19 березня 2018 року

№ 30673993 про сплату судового збору у розмірі 2 452,06 грн (а. с. 92-97).

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір, що становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1 634,70 грн (1 634,70 х 150 % = 2 452,06 грн (а. с. 1)).

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки апеляційну скаргу було задоволено у повному обсязі, тому апеляційний суд обґрунтовано стягнув з позивача на користь відповідача судовий збір у визначеному законом розмірі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2018 року в частині позовних вимог про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк