Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.09.2019 року у справі №188/356/18

Постанова

Іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 188/356/18

провадження № 61-14899св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року у складі судді Бурди П. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 25 червня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В.,

Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) про захист прав споживача фінансових послуг та відшкодування банківського вкладу.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2016 року між

ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський") укладений договір банківського вкладу (депозиту) № 980-031-000243885 "Перше знайомство", на який були зараховані кошти в сумі 170
000 грн, що надійшли на поточний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 з власного рахунка позивача № НОМЕР_2, відкритого на підставі договору поточного рахунку № НОМЕР_3, укладеного між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський".

Грошові кошти загальною сумою 170 000 грн станом на 20 травня 2017 року знаходились на поточному рахунку № НОМЕР_1, що підтверджується випискою з поточного рахунку.

Позивач вказувала, що здійснювала всі банківські розрахунки відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національного банку України (далі - НБУ)

від 15 грудня 2004 року № 637 (далі - Положення № 637) та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 21 січня 2004 року № 22 (далі - Інструкція № 22), Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ

від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492).

На підставі рішення Правління НБУ від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО 23 травня 2016 року прийнято рішення № 812 про запровадження з 23 травня 2016 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи відповідача на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський".

На момент введення тимчасової адміністрації на поточному рахунку позивача № НОМЕР_4 знаходилися грошові кошти в сумі 170 000 грн.

Відповідно до рішення Правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський"

та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 01 вересня 2016 року № 1702 змінено уповноважену особу відповідача, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський".

Згідно із зазначеним рішенням всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 з 05 вересня 2016 року.

Оскільки, відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ФГВФО інформує про свою діяльність шляхом опублікування інформації на офіційному сайті, позивач дізналася, що з 15 липня 2016 року почались виплати гарантованої суми вкладникам через банки-агенти. Для отримання гарантованої суми відшкодування вкладникам необхідно звернутися до банків-агентів для отримання коштів, але позивач дізналася про, те що її не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок відповідача.

ОСОБА_1 неодноразово направляла на адресу відповідача заяви із вимогою включити її до переліку вкладників, які мають право на отримання коштів відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у межах до 200
000 грн. Проте, жодної відповіді на вказані заяви позивач не отримувала та, за інформацією банків-агентів, досі не включена до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок відповідача.

Неодноразові звернення позивача до банку-агенту щодо отримання передбаченого законом гарантованого відшкодування за вкладом залишились безрезультатними.

Банк-агент протягом всього періоду дії адміністрації відповідача у ПАТ "Банк Михайлівський" відмовляв у виплаті відшкодування у зв'язку з відсутністю даних про позивача та її вклади (рахунки) у ПАТ "Банк Михайлівський" в базі даних банку та відповідача

(у переліку вкладників та загальному реєстрі вкладників).

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ФГВФО на свою користь: гарантовану суму вкладу на відшкодування коштів за рахунок відповідача банківського вкладу (депозиту) № 980-031-000243885 "Перше знайомство" в розмірі 170 000 грн; нанесений збиток (відшкодування упущеної вигоди) - 35 700 грн; відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) -

57 082,16 грн; відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми за прострочення зобов'язання - 8 681,15 грн; моральну шкоду - 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області

від 06 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого права, оскільки в даних правовідносинах спосіб захисту її прав як вкладника неплатоспроможного банку визначений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, між сторонами спору відсутні договірні зобов'язання і відповідач не є правонаступником неплатоспроможного банку за його договорами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області

від 06 червня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розгляд позовних вимог, заявлених позивачем до ФГВФО про стягнення нанесеного збитку (відшкодування упущеної вигоди), відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати), відсотків з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми за прострочення зобов'язання, моральної шкоди має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Разом з тим, позивач не позбавлена права захистити своє право на відшкодування коштів за банківським вкладом за рахунок коштів ФГВФО шляхом пред'явлення позову в порядку адміністративного судочинства про зобов'язання відповідача включити позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що даний спір має розглядатися у порядку цивільного судочинства, оскільки гарантії ФГВФО не є гарантіями держави Україна; відповідач не має бюджетних рахунків, не користується коштами державного бюджету України для виплат коштів вкладникам, а здійснює виплати отримані з відрахувань комерційних банків та реалізації майна установ, що ліквідуються. Крім того, спір між сторонами виник з цивільно-правового договору банківського вкладу, за яким ФГВФО зобов'язаний сплатити як гарант (страховик) суму яка не перевищує

200 000 грн.

Разом тим, ОСОБА_1 просила передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції.

Крім того, скаржник вказувала на порушення судом апеляційної інстанції її права та права її представника бути присутніми у судових засіданнях апеляційного суду.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ФГВФО подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що відповідно до пункту 4 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у пункту 4 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

пункту 4 частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено підстави, за наявності яких правочини, у тому числі договори, неплатоспроможного банку є нікчемними.

Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Отже, внаслідок дій уповноваженої особи Фонду може бути виявлено ознаки вчинення нікчемних правочинів, що може бути наслідком невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів. Законом передбачено право уповноваженої особи Фонду формувати висновок про нікчемність правочинів та повідомлення про це сторін договору.

Таким чином, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з довідки ПАТ "Банк Михайлівський" від 31 серпня 2016 року про стан рахунку № НОМЕР_2 вбачається, що 19 травня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" (далі - ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр") здійснило повернення коштів в розмірі 250 000
грн та оплату процентів - 1 171,27 грн на підставі договору від 11 травня 2016 року.

Також листом від 31 серпня 2016 року ПАТ "Банк Михайлівський" повідомило ОСОБА_1 про те, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" у сумі 1 171,27 грн з призначенням платежу "Оплата процентів за договором від 11 травня

2016 року" та у сумі 250 000 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором від 11 травня 2016 року" на рахунок № НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1, є нікчемним.

20 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладений договір банківського вкладу (депозиту) "Перше знайомство" № 980-031-000243885, відповідно до умов якого останній прийняв від позивача строковий вклад "Перше знайомство" в початковій сумі вкладу в розмірі 170 000
грн на строк 14 днів з 20 травня по 03 червня 2016 року

під 5 % річних.

Відповідно до копії платіжного доручення від 20 травня 2016 року та довідки про стан рахунку № 26205532725301 20 травня 2016 року позивач перерахувала суму у розмірі 170 000 грн зі свого рахунку в ПАТ "Банк Михайлівський" № НОМЕР_2 на депозитний рахунок № НОМЕР_5 згідно з договором № 980-031-000243885 від 20 травня 2016 року.

На підставі рішення Правління НБУ від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

13 червня 2016 року виконавча дирекція ФГВФО прийняла рішення № 99, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" з 23 червня до 22 липня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку", відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня

2016 року до 12 липня 2018 року включно, призначено уповноважену особу відповідача, якій делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені статтями 37, 38, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Цю уповноважену особу рішеннями ФГВФО від 01 вересня 2016 року № 1702, від 24 січня 2017 року № 265, від 08 лютого 2018 року № 383 було змінено.

Таким чином, ФГВФО з 23 травня 2016 року здійснював заходи щодо виведення неплатоспроможного банку - ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку виключно відповідно до порядку, визначеного Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини 2 статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (частини 1 статті 19 КАС України).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

За змістом статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені частиною 1 статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин 1 та 2 статті 6 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000
грн. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Частиною 2 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений Частиною 2 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений Частиною 2 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною 2 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина 6 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Частиною 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що З дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення ним банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України" (частина 3 статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини 1 статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до частини 1 статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені частини 1 статті 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

З огляду на вказані приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правовідносини між ФГВФО і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми (якщо адміністративна рада ФГВФО згідно з Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах ФГВФО виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів ФГВФО незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна), тому у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі ФГВФО.

Гарантії ФГВФО є гарантіями держави, передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Для виконання ФГВФО відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти, тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи ФГВФО щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів ФГВФО, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що по суті спір у цій справі стосується вимог щодо формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" граничного розміру відшкодування за вкладами та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція зазначена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та

від 18 вересня 2019 року у справі № 194/1149/17.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила стягнути з ФГВФО гарантовану суму вкладу на відшкодування коштів за рахунок відповідача банківського вкладу (депозиту); нанесений збиток (відшкодування упущеної вигоди); відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати); відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми за прострочення зобов'язання; моральну шкоду.

Із матеріалів справи вбачається, що правовими підставами для стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є невиплата ФГВФО гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку.

Тобто, майнові вимоги позивача про стягнення передбачених статтею 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання з виплати гарантованого відшкодування за договором вкладу, звернені позивачем до ФГВФО та стосуються правомірності дій останнього, пов'язаних із виплатою ОСОБА_1 відшкодування за вкладом, а не банку-боржника, що ліквідується.

Такий спір пов'язаний із виконанням ФГВФО владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати, тому є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19) зазначено, що вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання зверненні позивачем до Фонду та стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов'язаних із виплатою відшкодування за вкладами, а тому також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Враховуючи зазначене, не підлягає задоволенню клопотання

ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Таким чином, підстави для направлення справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог статті 403 ЦПК України з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції відсутні, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїх постановах

(від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 18 вересня 2019 року

у справі № 194/1149/17) висновки щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. Крім того, позивач брала участь у справі в судах першої та апеляційної інстанцій, однак не заявляла про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції спору.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції її права та права її представника бути присутніми у судових засіданнях апеляційного суду, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до журналів судових засідань апеляційного суду від 27 листопада та 18 грудня 2018 року, 26 березня та 26 червня 2019 року ОСОБА_1 та/або її представник ОСОБА_3 були присутні у вказаних судових засіданнях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених частини 1 статті 414 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина 1 статті 256 ЦПК України).

Отже, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області

від 06 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 25 червня 2019 рокускасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг та відшкодування банківського вкладу закрити.

Повідомити ОСОБА_1 і що розгляд її справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

З моменту прийняття цієї постанови рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2018 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2019 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська