Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.09.2022 року у справі №757/35562/18
Ухвала КЦС ВП від 15.04.2021 року у справі №757/35562/18

Постанова

Іменем України

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 757/35562/18-ц

провадження №61-5483св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксана Вікторівна,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві) Лисенко О. В., заінтересована особа - ОСОБА_2 , щодо невчинення заходів з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини та зобов`язання вчинити дії у виконавчому провадженні.

На обґрунтування скарги посилалася на таке. На виконанні у Шевченківському РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві перебуває виконавчий лист, виданий Печерським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання сина у розмірі 1/6 частки доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

21 травня 2019 року головний державний виконавець Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві Лисенко О. В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, яку боржник отримав.

Представник боржника подав декларацію за 2018 рік, однак вона неповна, в ній відсутні відомості про наявність майна та доходів, яким боржник володіє спільно з іншими особами.

Виконавець не вчиняв дії щодо встановлення доходів боржника, що було підставою для подання нею скарг на його дії.

17 жовтня 2019 року за результатами оперативної наради, яка була проведена в Управлінні державної виконавчої службиГоловного територіального управління юстиції у м. Києві було вирішено: головному державному виконавцю Лисенко О. В. направити до Державної фіскальної служби України запит про надання інформації про отримані ОСОБА_2 доходів за період з 2018 року до жовтня 2019 року, викликати боржника до відділу для надання декларації про доходи та майно за 2019 рік, направити запити до банківських установ про розкриття банківської таємниці, в яких боржником відкриті рахунки, направити запити до Державної прикордонної служби про надання інформації щодо перетину державного кордону боржником за період з липня 2018 року і дотепер.

Проте рішення оперативної наради виконавцем виконано лише частково, а начальник Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві не проконтролював виконання рішення, що змусило її повторно звертатись до останнього зі скаргою на дії державного виконавця, на яку отримала формальну відповідь, де зокрема вказано про неможливість отримати декларацію про доходи від боржника із посиланням на лист Державної фіскальної служби України від 22 серпня 2019 року та Порядок надання інформації Державною фіскальною службою України на запити органів державної виконавчої служби.

Відповідно до довідки про розрахунок заборгованості від 06 березня 2020 року ДВ/23 заборгованість за аліментами станом на 01 березня 2020 року відсутня.

Вважала довідку про розрахунок заборгованості за аліментами від 06 березня 2020 року ДВ/23 такою, що складена на порушення вимог Закон України «Про виконавче провадження», боржник щомісячно сплачує 10 000,00 грн аліментів, проте ця сума розрахована самим боржником, а не виконавцем. Ці платежі не можуть бути враховані у сплату аліментів за 2018-2019 роки, оскільки є щомісячною сплатою аліментів, а не заборгованістю, яка має бути розрахована виконавцем окремо від щомісячних платежів.

ОСОБА_2 за 2018 рік має заборгованість у сумі 61 207,62 грн, яка була нарахована виконавцем 22 липня 2019 року і боржником не сплачена.

Вважала неправомірними дії виконавця із зарахування сплачених боржником сум в рахунок погашення цієї заборгованості, внаслідок чого станом на 01 березня 2020 року в останнього згідно з довідкою-розрахунком відсутня заборгованість зі сплати аліментів.

Крім того, державний виконавець неправомірно визначила в оскаржуваній довідці за період з січня 2019 року до лютого 2020 року розмір доходу боржника, виходячи з середньої заробітної плати працівника у м. Києві, без проведення подальшого перерахунку за результатами річного декларування боржником як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) своїх доходів.

При складанні довідки державний виконавець Лисенко О. В. порушила порядок стягнення аліментів, визначений Законом України «Про виконавче провадження», оскільки стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України (далі - СК України).

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця.

Отже, державний виконавець повинна була витребувати інформацію про доходи боржника, як ФОП за результатами річного декларування за 2019 рік, і провести перерахунок сум аліментів, що підлягають сплаті за рішенням суду.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила: визнати дії головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві Лисенко О. В. такими, що вчинені з порушенням вимог статей 10, 18, 48, 49, 50, 71 Закону України «Про виконавче провадження», розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень; визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві Лисенко О. В. щодо невчинення заходів з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини та зобов`язати його виконати рішення, викладене у протоколі оперативної наради від 17 жовтня 2019 року; зобов`язати головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. КиєвіЛисенко О.В. витребувати з державної прикордонної служби України - інформацію про кількість перетинів державного кордону боржником ОСОБА_2 за період з 20 липня 2018 року (станом на день подання скарги), з банківських та фінансових установ, які здійснюють діяльність на території України, - інформацію про відкриті рахунки та рух грошових коштів, на ім`я ОСОБА_2 з 20 липня 2018 року (станом на день подання скарги); витребувати у боржника ОСОБА_2 декларацію про доходи та майно за 2019 рік, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки в банках чи інших фінансових установах, про майно що перебуває в заставі (іпотеці) або інших осіб, чи про кошти і майно, належні йому від інших осіб, за формою установленою Міністерством юстиції України; зобов`язати головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. КиєвіЛисенко О. В. провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, направити до Управління судової роботи Головного територіального управління юстиції у м. Києві подання про витребування інформації про доходи боржника ОСОБА_2 , які він отримує у Швейцарській конфедерації, та направити вимоги та виклики ОСОБА_2 за його фактичним місцем проживання у Швейцарській конфедерації.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві Лисенко О. В. щодо невчинення заходів з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини та зобов`язання вчинити дії у виконавчому провадженні № 59164770.

Зобов`язано головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві Лисенко О. В. провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_2 за 2019 рік у виконавчому провадженні № 59164770, виходячи із середньої заробітної плати працівника для м. Києва, відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України.

В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Задовольняючи скаргу в частині зобов`язання головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві Лисенко О. В. провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_2 за 2019 рік у виконавчому провадженні № 59164770, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що боржник ОСОБА_2 є ФОП та перебуває на спрощеній системі оподаткування, тому розмір заборгованості платника аліментів повинен визначатися на підставі частини другої статті 195 СК України, тобто виходячи із середньої заробітної плати працівника для певної місцевості.

Відмовляючи у задоволенні вимог стягувача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 рішення суду про стягнення з останнього аліментів, виконує добровільно, у 2018-2019 роках сплачував аліменти в сумі 10 000,00 грн на місяць, тому вимог статей 10, 18, 48, 49, 50, 71 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не порушував.

Стягувачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог. ЇЇ вимога про зобов`язання державного виконавця виконати рішення, викладене у протоколі оперативної наради від 17 жовтня 2019 року, не передбачена чинним законодавством України, тому вона задоволенню не підлягає.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 21 травня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язано надати декларацію про доходи та майно за 2019 рік, тому вимога стягувача про зобов`язання державного виконавця витребувати у боржника ОСОБА_2 декларацію про доходи та майно за 2019 рік, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки в банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або інших осіб, чи про кошти і майно, належні йому від інших осіб, за формою установленою Міністерством юстиції України, задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов`язання державного виконавця витребувати з державної прикордонної служби України інформацію про кількість перетинів державного кордону боржником ОСОБА_2 за період з 20 липня 2018 року (станом на день подання скарги), суди виходили з того, що ця інформація не впливає на виконання рішення суду і не є обов`язковою при вчиненні виконавчих дій.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов`язання державного виконавця витребувати з банківських та фінансових установ, які здійснюють діяльність на території України, інформацію про відкриті рахунки та рух грошових коштів, відкритих, на ім`я ОСОБА_2 з 20 липня 2018 року (станом на день подання скарги), суди виходили з того, що боржник добровільно виконує рішення суду про стягнення аліментів, виконавець не має підстав витребовувати від банківських та інших фінансових установ таку інформацію. Крім того, згідно з пунктом 21 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» такі дії є правом, а не обов`язком виконавця.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов`язання державного виконавця направити до Управління судової роботи Головного територіального управління юстиції у м. Києві подання про витребування інформації про доходи боржника ОСОБА_2 , які він отримує у Швейцарській конфедерації, суди виходили з того, що порядок виконання рішення українських судів за кордоном регулюється Інструкцією про виконання в Україні Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, затвердженою Міністерством юстиції України від 29 грудня 2006 року № 121/5. Направлення подання про витребування інформації про доходи боржника, який проживає за кордоном, не є обов`язком виконавця в розумінні Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення скарги в повному обсязі.

На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми статей 181 183 195 СК України, статей 10, 18, 48, 49, 50, 71 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відмова судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні скарги зводиться фактично до твердження, що платник добровільно виконує рішення суду і перераховує аліменти в сумі 10 000,00 грн, що на думку суду є достатньою підставою для того, щоб не витребовувати як у боржника, так і в банківських установах інформацію про його дійсні доходи.

Проте рішенням суду аліменти стягуються не у твердій грошовій сумі, а у частині від усіх видів заробітку (доходу). Декларація про доходи боржником надана не була, а державний виконавець не вчинив жодної дії щодо її витребування, оскільки боржник добровільно її не надає.

Що стосується витребування інформації про наявність відкритих рахунків та рух грошових коштів, то відповідно до пунктів 3, 21 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» незалежно від добровільності виконання рішення про стягнення аліментів боржником, державний виконавець зобов`язаний витребувати з банківських та фінансових установ, які здійснюють діяльність на території України, інформацію про відкриті рахунки та рух грошових коштів на ім`я боржника ОСОБА_2 . Отже, з яких сум доходів боржника він самостійно розрахував суму аліментів у 10 000,00 грн невідомо.

Щорічний дохід божника тільки від підприємницької діяльності у 2018 році склав 1 486 320,00 грн і відповідно 1/6 частини становить 247 720,00 грн, а щомісячно 20 643,33 грн, а не розрахована боржником сума у 10 000,00 грн.

Законодавець передбачив, що при визначенні доходу боржника враховуються і його доходи, отримані за кордоном. Боржник інформацію про свої доходи за кордоном не надає, що відповідно є підставою для їх витребування у примусовому порядку.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що витребування інформації про доходи платника аліментів є неможливим і передбачено виключно в порядку виконання рішення за межами України.

Висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстави для особистого прибуття боржника у зв`язку з його перебування за межами України є безпідставними, оскільки боржник ОСОБА_2 вимоги державного виконавця, викладені у постанові про відкриття виконавчого провадження, зокрема, надання декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік за формою, встановленою Міністерством юстиції України, не надав, що дає підстави стверджувати, що він не виконав законні вимоги державного виконавця про надання інформації про усі доходи, у тому числі і за кордоном, які він отримав у 2019 році.

Невиконання вимог державного виконавця є підставою для притягнення до відповідальності саме боржника, а не його представника.

Суди дійшли помилкового висновку, що незважаючи на отримання платником аліментів доходу від здійснення ним підприємницької діяльності, аліменти він повинен сплачувати, виходячи із середньої заробітної плати, що є фактично зміною рішення суду, в якому аліменти розраховуються від доходу (заробітку), а не від розміру середньої заробітної плати.

Чинне сімейне законодавство не містить жодних обмежень при визначенні щомісячного розміру аліментів, виключення із числа доходів платника аліментів тих доходів, які він отримав як ФОП.

Тобто, суди застосовують положення статті 195 СК України щодо проведення розрахунку заборгованості з аліментів ФОП, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, без врахування того, що цю норму неправильно застосовувати у випадку, якщо у ФОП є доходи від здійснення підприємницької діяльності, адже це не узгоджуєтеся із нормами статей 181 183 СК України. Якщо платник аліментів отримує доходи від здійснення підприємницької діяльності, то він помилково прирівнюється судом до особи, яка не працює і не отримує доходи.

Судові рішення оскаржуються з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18, щодо застосування норми статті 195 СК України та застосованого судами в оскаржуваних судових рішеннях; відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження», що стосується витребування інформації про доходи боржника як в Україні, так і за її межами, а також обов`язку державного виконавця витребовувати інформацію незалежно від того чи виконує добровільно боржник рішення суду, чи ні.

У травні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Синявський В. В., у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_2 є сумлінним платником аліментів, не мав та не має заборгованості зі сплати аліментів. Правомірним є застосування до спірних правовідносин положення частини другої статті 195 СК України, оскільки дохід від підприємницької цільності є валовим доходом від здійснення підприємницької діяльності, а не чистим прибутком ОСОБА_2 .

Отже, вимоги ОСОБА_1 про витребування додаткових документів є необґрунтованими, оскільки всі документи вже наявні в матеріалах справи та виконавчого провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 21 травня 2019 року головний державний виконавець Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві Лисенко О. В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 757/35562/18-ц, виданим 08 травня 2019 року Печерським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.

Цією ж постановою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

17 жовтня 2019 року за результатами оперативної наради, яка була проведена в Управлінні державної виконавчої службиГоловного територіального управління юстиції у м. Києві, було вирішено: головному державному виконавцю Лисенко О. В. направити до Державної фіскальної служби України запит про надання інформації про отримані ОСОБА_2 доходів за період з 2018 року до жовтня 2019 року, викликати боржника до відділу для надання декларації про доходи та майно за 2019 рік, направити запити до банківських установ про розкриття банківської таємниці, в яких боржником відкриті рахунки, направити запити до Державної прикордонної служби про надання інформації щодо перетину державного кордону боржником за період з липня 2018 року і дотепер (а. с. 17, 18).

25 червня 2019 року представник боржника ОСОБА_5 на виконання вимог державного виконавця надав копії квитанцій про сплату аліментів за виконавчим провадженням за період з вересня 2018 року до червня 2019 року, а також копію податкової декларації платника єдиного податку ФОП за 2018 рік.

Також повідомив, що єдиним джерелом доходів ОСОБА_2 є доходи, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності в організаційно-правовій формі ФОП, платника єдиного податку, а тому аліменти мають визначатися відповідно до положень частини другої статті 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Зазначені обставини встановлені у цій справі ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року, яка набрала законної сили.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частинами першою та другою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України,цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, шостої, восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.

Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до ФОП, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, ФОП відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця.

Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, ФОП, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

З огляду на частину першу, другу статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтями 180 191 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (частина перша статті 183 СК України).

Частиною другою статті 195 СК України визначено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), зокрема заборгованість за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Згідно з частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Отже, враховуючи, що боржник ОСОБА_2 є ФОП розмір заборгованості за аліментами необхідно розраховувати згідно з вимогами частини другої статті 195 СК України, а саме заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Таким чином, частина друга статті 195 СК України встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), зокрема заборгованість за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У подібній категорії справ Верховний Суд сформував сталу судову практику щодо застосування частини другої статті 195 СК України (див. постанови від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18 (провадження

№ 61-18142св19), від 05 серпня 2021 року у справі № 757/35562/18-ц (провадження № 61-19631св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 521/260/20 (провадження № 61-6091св21), від 09 лютого 2022 року у справі № 522/8173/19 (провадження № 61-15381св21).

З урахуванням наведеного, враховуючи, що боржник ОСОБА_2 є ФОП та платником єдиного податку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про часткове задоволення скарги, а саме зобов`язали головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у місті Київ Лисенко О. В. провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_2 за 2019 рік, виходячи із середньої заробітної плати працівника для міста Києва відповідно до вимог частини другої статті 195 СК України.

Доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18 щодо застосування норми статті 195 СК України та застосованого судами в оскаржуваних судових рішеннях, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 522/8173/19 (провадження № 61-15381св21) зазначено, що «колегія суддів вважає, що частина друга статті 195 СК України чітко встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), зокрема заборгованість за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У подібній категорії справ Верховним Судом сформована стала судова практика щодо застосування частини другої статті 195 СК України, що підтверджується постановами від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18 (провадження № 61-18142св19), від 05 серпня 2021 року у справі № 757/35562/18-ц (провадження № 61-19631св20), від 03 листопада 2021 року № 521/260/20 (провадження № 61-6091св21)».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі № 757/35562/18-ц (провадження № 61-19631св20), від 03 листопада 2021 року № 521/260/20 (провадження № 61-6091св21).

Оскільки в цій категорії справ існує стала судова практика щодо застосування частини другої статті 195 СК України, тому підстав для відступу від неї Верховний Суд не встановив.

Доводи касаційної скарги про те, що аліменти розраховуються і сплачуються щомісяця виходячи саме із доходу (заробітку) платника аліментів, є необґрунтованими, оскільки заборгованість за аліментами платника аліментів, який є ФОП і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Заявниця також посилається на висновки, викладені Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц.

Відповідно до цих висновків положення статті 81 СК України та частини третьої статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим.

При цьому зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.

Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.

З урахуванням системного способу тлумачення вищевказаний Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий.

Проте зазначені висновки стосуються загальних підходів до визначення розміру аліментів від частки доходу платника та не стосуються правил застосування частини другої статті 195 СК України.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження» про витребування інформації про доходи боржника як в Україні, так і за її межами, а також обов`язку державного виконавця витребувати інформацію незалежно від того чи виконує добровільно боржник рішення суду, чи ні, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

Згідно з частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Порушене питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження» про витребування інформації про доходи боржника як в Україні, так і за її межами, а також обов`язку державного виконавця витребувати інформацію незалежно від того чи виконує добровільно боржник рішення суду, заявницею по суті пов'язується з її власним тлумаченням норм права, в тому числі статті 195 СК України, яке є помилковим та суперечить усталеній судовій практиці.

Тому доводи заявниці про відсутність висновку з питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 18, 19 Закону України «Про виконавче провадження» Верховний Суд відхиляє.

Доводи касаційної скарги про невиконання державним виконавцем відповідного рішення, викладеного у протоколі оперативної наради від 17 жовтня 2019 року, є необґрунтованими, оскільки протокол є внутрішнім службовим документом, а відповідно до статей 451 447 ЦПК України визначальним під час розгляду скарги є з`ясування того, чи оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і чи право заявниці було порушено.

Аргументи касаційної скарги про витребування інформації про перетин ОСОБА_2 державного кордону України є необґрунтованими, оскільки вказана інформація не впливає на виконання рішення суду і не є обов`язковою при вчиненні виконавчих дій.

Доводи касаційної скарги про обов`язок державного виконавця, згідно з пунктом 21 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», витребувати з банківських та фінансових установ інформацію про рахунки та рух коштів по них, відкритих на ім`я ОСОБА_2 , є необґрунтованими.

Боржник добровільно виконує рішення суду про стягнення аліментів, а за встановлених у цій справі обставин, за яких визначення розміру аліментів від частки доходу платника здійснюється за правилами частини другої статті 195 СК України, державний виконавець не мав підстав для витребовування від банківських та інших фінансових установ зазначеної інформації.

Аргументи касаційної скарги про ненадання декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік заслуговують на увагу, проте відповідна вимога заявниці була задоволена судами попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання головного державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Києва ГТУЮ у м. Києві Лисенко О. В. направити вимоги та виклики ОСОБА_2 за його фактичним місцем проживання у Швейцарській конфедерації, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Боржник ОСОБА_2 проживає за межами України, проте, уповноважив на ведення своїх справ в Україні, в тому числі щодо виконання рішень судів в органах виконавчої служби, ОСОБА_5 , повноваження якого підтверджено довіреністю від 29 жовтня 2018 року (а. с. 43).

На виклик державного виконавця від 27 липня 2019 року, представник боржника 08 серпня 2019 року направив лист з повідомленням про неможливість ОСОБА_2 особисто прибути на виклик виконавця у зв`язку з перебуванням останнього за кордоном та надано копії квитанції про сплату ним аліментів на виконання рішення суду.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні зазначеної вимоги.

Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі та стосуються переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик