Історія справи

Постанова

Іменем України

20 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 323/667/17-ц

провадження № 61-17595св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області СтуденцовОлександр Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року у складі судді Плечищевої О. В. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду позовом, у якому просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2, укладений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 23 червня 2014 року.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер її батько ОСОБА_8, а ІНФОРМАЦІЯ_3 - дід ОСОБА_7 (батько ОСОБА_8), після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок на АДРЕСА_3 у місті Оріхів Запорізької області.

Оскільки вона є спадкоємцем за правом представлення після смерті ОСОБА_7, у встановлений законом строк звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини та дізналася, що вищезазначене майно померлий за життя відчужив на користь ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 23 червня 2014 року.

Посилалася на те, що внаслідок перенесеного інсульту ОСОБА_7 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними на момент підписання правочину, у зв'язку з чим просила визнати його недійсним.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року, залишеним без зміни постановою апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування від 23 червня 2014 року житлового будинку АДРЕСА_2, укладений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Студенцовим О. В., з моменту його вчинення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що волевиявлення ОСОБА_7 при складанні ним оспорюваного правочину не було вільним, внаслідок психічного розладу останній не розумів значення своїх дій, не усвідомлював їх наслідків та не міг керувати ними.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для визнання договору дарування недійсним.

Посилався на те, що висновок судово-психіатричної експертизи від 09 вересня 2017 року комунального закладу «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради року № 47, який суперечить поясненням допитаних свідків, не міг бути взятий судами до уваги, як єдиний доказ при прийнятті оскаржуваних судових рішень.

ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити без змін судові рішення судів попередніх інстанцій як такі, що ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначала, що суди всебічно, повно, об'єктивно дослідили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, є батьком позивача ОСОБА_4, а ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, є її дідом.

На підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Студенцовим О. В., 23 червня 2014 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_5 належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 44,1 кв. м, житловою площею 28,7 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 0,0614 га.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експертизи від 19 вересня 2017 року, проведеної у рамках розгляду цієї справи комунальним підприємством «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 в момент укладення договору дарування 23 червня 2014 року виявляв ознаки психічного розладу у вигляді не уточненого органічного розладу особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку (гіпертонічна хвороба, ішемічний інсульт), психоорганічний синдром вираженою сенсорно-моторною афазією.

При цьому експертизою чітко та недвозначно встановлено, що ОСОБА_7 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання оспорюваного договору дарування.

Допитані під час розгляду справи свідки також підтвердили факт безпорадного стану ОСОБА_7 на час укладання правочину.

Частинами першою та третьою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Отже, правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що особа, яка вчинила правочин, не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Установивши, що в момент укладення договору дарування 23 червня 2014 року ОСОБА_7 хворів на хронічне психічне захворювання внаслідок органічного ураження головного мозку, у зв'язку з чим не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, надавши належну правову оцінку як висновку судово-психіатричної експертизи, так й іншим доказам, зокрема показам свідків, поясненням судово-психіатричного експерта, які були допитані у судових засіданнях, даним амбулаторної картки ОСОБА_7 та іншим медичним документам у їх сукупності, зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи скарги щодо невідповідності висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони нічим не підтверджені, ґрунтуються на власному суб'єктивному сприйнятті відповідача об'єктивних обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року та постанови апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат