Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 344/120/16-ц

провадження № 61-22129св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права особи на частку у спільному майні та визнання права власності на цю частку.

Позовну заяву мотивовано тим, що вони є власниками 4/5 частин квартири АДРЕСА_1, іншим співвласником 1/5 частини є ОСОБА_2.

Проте з часу отримання в 2004 році у власність цієї частини майна ОСОБА_2 не ставив питання про його вселення, визначення порядку користування, не брав участі у витратах на управління, утримання та його збереження. Між сторонами склались неприязні стосунки, що унеможливлює їх спільне проживання.

Крім того, ОСОБА_2 забезпечений іншим житлом у м. Івано-Франківську. Площа кожної з трьох кімнат квартири перевищує належну ОСОБА_2 частину і не може бути виділена йому в користування.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи виділ відповідно до вимог у галузі будівництва 1/5 частини цієї квартири для проживання та користування є неможливим. Цим висновком також визначено вартість квартири в цілому, та 1/5 її частини у розмірі 290 593,00 грн, які вони зобов'язались сплатити на депозитний рахунок суду. ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 вважали, що припинення права ОСОБА_2 на частину в цьому майні не спричинить шкоди інтересам ОСОБА_2 та членів його сім'ї, оскільки він отримає належну грошову компенсацію.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на вимоги статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просили припинити право власності ОСОБА_2 на 1/5 частину у праві власності на спірну квартиру та визнати за ОСОБА_1 право власності на цю частину.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 лютого 2019 року позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змінено на позивача ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 55 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2016 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено.

Припинено право ОСОБА_2 на його частину в спільному майні, зокрема на 1/5 частину в квартирі АДРЕСА_1 зі сплатою йому грошової компенсації в розмірі 290
593,00 грн застави, який внесений на депозитний рахунок суду.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, внаслідок припинення права власності на вказану частину ОСОБА_2.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди виходили із того, що частина відповідача у спірній квартирі є незначною, спільне володіння і користування майном є неможливим, а припинення права власності на частину при належній грошовій компенсації не завдасть істотної шкоди його інтересам як співвласника.

Ухвалою Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили доводів відповідача щодо незабезпечення його житлом та не з'ясували, чи є частина відповідача у спільній частковій власності незначною, чи не завдасть йому таке припинення права власності істотної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2019 рокуу складі судді Шамотайла О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд виходив із того, що припинення права власності відповідача на частину в спірній квартирі, яка є єдиним належним йому на праві власності житлом, завдасть істотної шкоди його інтересам. Крім того, обставини щодо неподільності спірної квартири та неможливості спільного володіння і користування нею не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено права власності ОСОБА_2 на 1/5 частину у спільному майні, зокрема квартири АДРЕСА_1.

Виплачено ОСОБА_2 з депозитного рахунку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області грошову компенсацію 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 в розмірі 290 593,00 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд постановив, що відповідач має у постійному користуванні інше житло, оскільки з 1989 року там проживає, тоді як право власності на 1/5 частину спірної квартири ним отримано в спадщину тільки 14 липня 2004 року. Крім того, частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, припинення права власності відповідача на 1/5 частину в спірній квартирі не завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам членам його сім'ї, тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 тимчасово проживає в квартирі своєї матері, іншого житла на праві власності, крім частки в спірній квартирі, він не має. Припинення права власності ОСОБА_2 на його частину в спірній квартирі завдасть йому істотної шкоди.

Крім того, апеляційним судом припинено право власності ОСОБА_2 на належну йому частину спірної квартир на користь ОСОБА_1, який є громадянином Федеративної Республіки Німеччини та в спірній квартирі взагалі не проживає.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Чмихов Ю.

А., зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року і витребувано із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу № 344/120/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 06квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

На час пред'явлення позову сторонам на праві спільної часткової власності належала квартира АДРЕСА_1, зокрема ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно до свідоцтва про право власності від 24 лютого 2000 року належало по 1/5 частині, а ОСОБА_3, крім того, ще 1/5 частина відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 23 листопада 2011 року. У власності ОСОБА_2 перебуває 1/5 частина квартири відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 14 липня 2004 року.

Згідно з технічним паспортом від 30 червня 2011 року квартира АДРЕСА_1 знаходиться на першому поверсі двоповерхового будинку, складається з трьох кімнат площею 23,2 кв. м, 22,6 кв. м та 21,8 кв. м (які є прохідними), кухні, площею 10,6 кв. м, вбиральні, площею 1 кв. м, ванної кімнати, площею 4,3 кв. м, коридорів, площею 7,6 кв. м та 1 кв. м, вбудованих шаф, площею 1,6 кв. м та 1,1 кв. м. Площа комор в підвалі, що належать до квартири, становить 1 кв. м, 9,7 кв. м та 22,1 кв. м.

Таким чином, на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 припадає 18,96 кв. м загальної площі та 6,56 кв. м підвалу (комор).

Відповідно до висновку експертного дослідження від 12 листопада 2015 року № 0017/11/2015 дійсна (ринкова) вартість три кімнатної квартири АДРЕСА_1 станом на листопад 2015 року могла становити 1 452 965,00 грн.

Дійсна (ринкова) вартість 1/5 частини три кімнатної квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, станом на листопад 2015 року могла становити 290 593,00 грн.

Технічної можливості відповідно до вимог у галузі будівництва виділити 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 для проживання та користування, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, немає.

Згідно з квитанціями від 13 червня 2016 року № 3 та № 4 ОСОБА_3, ОСОБА_4 відповідно до вимог частини 2 статті 365 ЦПК України внесли на депозитний рахунок суду грошову суму в розмірі 290 593,00 грн.

Відповідно до висновку будівельно-технічного дослідження від 14 лютого 2016 року № 3/02/16 згідно з вимогами нормативно-правових актів у галузі будівництва визначити частину в квартирі АДРЕСА_1 відповідно до частини у розмірі 1/5 ОСОБА_2 є технічно можливим.

Експертом надано чотири можливих варіанти розподілу (виділу) частки у розмірі 1/5 у квартирі АДРЕСА_1 (для ОСОБА_2).

30 листопада 2018 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подарували ОСОБА_1 належні їм частки квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.

В. та зареєстрованим в реєстрі за № 2047.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 22 січня 2019 року ОСОБА_1 належить на праві власності 4/5 частин у праві спільної часткової власності на трикімнатну квартиру з коморами за адресою: АДРЕСА_1, з яких 1/5 частина - на підставі свідоцтва про право власності від 24 лютого 2000 року, а 3/5 частини - на підставі договору дарування від 30 листопада 2018 року.

Таким чином, власниками трикімнатної квартири з коморами на АДРЕСА_1, з 30 листопада 2018 року є дві особи, зокрема ОСОБА_1, частка якого складає 4/5, та ОСОБА_2, частка якого складає 1/5.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частинами 1 , 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (стаття 358 ЦК України).

Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частина 1 статті 12 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частина 1 статті 12 ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, судом першої інстанції встановлено та не спростовується матеріалами справи те, що відповідно до висновку експертного дослідження від 12 листопада 2016 року № 0017/11/2015 на вирішення експертного дослідження було поставлено питання про технічну можливість відповідно до вимог у галузі будівництва виділити 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 для проживання та користування, яка належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2. За результатами цього дослідження експертом був зроблений висновок, що згідно із технічним паспортом в квартирі наявні три житлові кімнати № 8, № 9, № 10, з яких кімнати № 9 та № 10 виділу не підлягають, так як їхні вікна розміщені паралельно до тротуару АДРЕСА_5 неможливо виділити у зв'язку із необхідністю у такому випадку переобладнання інженерних мереж, а це, на переконання позивача, призведе до значного погіршення технічного стану будинку.

Згідно з висновком будівельно-технічного дослідження від 14 лютого 2016 року № 3/02/16 відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва визначити частину в квартирі АДРЕСА_1 відповідно до частини у розмірі 1/5 ОСОБА_2 є технічно можливим.

Експертом надано чотири можливих варіанти розподілу (виділу) частки у розмірі 1/5 у квартирі АДРЕСА_1 (для ОСОБА_2).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено неподільності належної сторонам на праві спільної часткової власності квартири, а також неможливості спільного проживання у ній, зважаючи на те, що за встановлених фактичних обставин жоден із співвласників не проживає у цій квартирі протягом довгого періоду часу.

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21 лютого 1986 року в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства"), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) звернула увагу на те, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини 1 статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).

Аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року в справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19), від 18 липня 2019 року в справі № 210/2236/15-ц (провадження № 61-33924св18).

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач неодноразово наголошував на тому, що у нього відсутнє на праві власності інше житло, квартира АДРЕСА_6, в якій він на даний час проживає, належить на праві приватної власності його матері ОСОБА_5, а квартира АДРЕСА_7 належить на праві власності його дружині ОСОБА_6 та сину ОСОБА_7.

У матеріалах справи відсутні докази наявності у ОСОБА_2 іншого належного йому на праві власності житла, крім 1/5 частини квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 разом із своєю матір'ю ОСОБА_4 проживає у Федеративній Республіці Німеччини.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки межам допустимого (розумного) втручання у право власності ОСОБА_2 за встановлених судом обставин та того, чи дотримано справедливого балансу інтересів обох сторін відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд першої інстанції, на виконання вимог ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеності позивачем умов, за яких є можливим примусове припинення права співвласника на частку відповідно до статті 365 ЦК України, а також того, що таке втручання у право власності відповідача є виправданим відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, точно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку з цим із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 811,86 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 5 811 (п'ять тисяч вісімсот одинадцять) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк