Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.12.2019 року у справі №757/11455/17

Постанова

Іменем України

17 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 757/11455/17

провадження № 61-29291св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Академії муніципального управління,

треті особи: Міністерство освіти і науки України, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2017 року у складі судді Васильєвої Н. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Академії муніципального управління, треті особи:

Міністерство освіти і науки України, Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовною заявою, в якій просив визнати незаконним наказ № 26-к/з від 31 січня 2017 року "про скорочення штату працівників" Академії муніципального управління; поновити його на посаді проректора з наукової роботи Академії муніципального управління; зобов'язати Академію муніципального управління виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2017 року до моменту винесення судового рішення.

В обґрунтування позову зазначав, що наказом Академії муніципального управління № 26-к/з від 31 січня 2017 року його звільнено з посади проректора з наукової роботи Академії муніципального управління на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників. При цьому, як зазначав позивач, було порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України та його не було за два місяці попереджено про майбутнє скорочення та не запропоновано іншу посаду. Крім того, зазначав, що керівником Таврійського національного університету ім. В. І.

Вернадського не було виконано приписи наказу Міністерства освіти і науки України від 19 жовтня 2016 року № 1254 "Про реорганізацію Академії муніципального управління" в частині трудових правовідносин, а саме: пункту 8.1 наказу, а також статті 36 КЗпП України. Оскільки його було незаконно звільнено, він підлягає поновленню на роботі з виплатою середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача з роботи проведено з дотриманням вимог закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 757/11455/17-ц і витребувано її з Печерського районного суду міста Києва.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2,2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

05 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанції не повно з'ясував обставини справи, що підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а також неправильно застосував норми КЗпП України.

Заперечення на касаційну скаргу

У грудні 2017 року Академія муніципального управління подала заперечення на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 02 жовтня 2015 року ОСОБА_1 призначено на посаду проректора з наукової роботи Академії муніципального управління (а. с. 20).

12 жовтня 2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду проректора з наукової роботи та міжнародних зв'язків Академії муніципального управління (а. с. 20).

23 листопада 2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду проректора з наукової роботи Академії муніципального управління (а. с. 20).

27 вересня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 694-р "Про реорганізацію Академії муніципального управління" (а. с. 8).

19 жовтня 2016 року Міністерством освіти і науки України видано наказ № 1254 "Про реорганізацію Академії муніципального управління" шляхом приєднання до Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського" (а. с. 9-11).

Згідно наказу Академії муніципального управління № 26-к/з від 31 січня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади проректора з наукової роботи у зв'язку із скороченням штату працівників (а. с. 12-13).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та ухвала апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників на підприємстві відповідача не заперечувався сторонами в процесі розгляду справи, перевірений і встановлений судом першої інстанції.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

З матеріалів справи вбачається, що 23 листопада 2016 року ОСОБА_1 вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією.

Відповідно до акту № 11 від 23 листопада 2016 року ОСОБА_1 відмовився отримати та підписати попередження про майбутнє вивільнення (а. с. 73).

30 січня 2017 року головою комісії з реорганізації видано наказ № 4 відповідно до якого штатний розпис від 01 грудня 2016 року втратив чинність з 01 лютого 2017 року. Цим же наказом з 01 лютого 2017 року скасована дія організаційної структури Академії муніципального управління (а. с. 75).

31 січня 2017 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду професора кафедри публічного управління та адміністрування.

Згідно акту від 31 січня 2017 року ОСОБА_1 відмовився від вказаної пропозиції (а. с. 74).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили, що при звільненні позивача з роботи навчальним закладом були дотримані вимоги статей 40, 42, 49-2 КЗпП України.

Доводи про те, що на час звільнення позивача з роботи (31 січня 2017 року) посада проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку була вакантною, колегія суддів не приймає, оскільки згідно наказу № 212-к від 26 січня 2017 року, ОСОБА_2 переведена на посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку з 01 лютого 2017 року (а. с. 175).

Доводи про те, що Академія муніципального управління у період з жовтня 2016 року по січень 2017 року не повідомила про масове вивільнення працівників державну службу зайнятості відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України, колегія суддів не приймає, оскільки масового вивільнення працівників не відбулось, так як усім працівникам Академії муніципального управління були запропоновані посади в Таврійському національному університет імені В. І.

Вернадського відповідно до наказу № 195 від 22 листопада 2016 року (а. с. 77).

Доводи про те, що позивач мав пріоритетне право залишення на роботі, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач не навів доказів існування у нього таких переваг, порівняно з проректором з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку Іщенко Н. А.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що судом першої та апеляційної інстанції було правильно установлені фактичні обставини справи, на підставі яких зроблені обґрунтовані висновки, що звільнення позивача з роботи здійснено відповідачем без порушення його трудових прав.

Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно оцінили докази, не можуть бути підставою скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки згідно вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 12 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська