Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 757/2453/16-ц

провадження № 61-101 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4

відповідач - закрите акціонерне товариство «Черкаський агротепличний комбінат»

третя особа - ОСОБА_5

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області у складі судді Василенка В. В. від 7 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Черкаської області у складі суддів: Гончар Н. І., Корнієнко Н. В., Ювшина В. І.,від 8 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до закритого акціонерного товариства «Черкаський агротепличний комбінат» (далі - ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат») про стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати, моральної шкоди та судових витрат на правову допомогу.

Позовна заява мотивована тим, що з 1 квітня 2001 року по 22 січня 2013 року вона працювала в ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» на посаді лаборанта в біолабораторії, наказом № 7-К від 22 січня 2013 року була звільнена у зв'язку з ліквідацією підприємства.

11 липня 2012 року судовим наказом Черкаського районного суду Черкаської області з ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» стягнуто на її користь заборгованість із виплати заробітної плати у сумі 4 497 грн 58 коп., однак виплачена не була.

Позивач зазначила, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути стягнутий з відповідача на її користь за період з 11 липня 2012 року по день фактичного розрахунку або ухвалення судового рішення, а також спричинена порушенням її трудових прав моральна шкода.

Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» на її користь компенсацію за затримку виплати заробітної плати з 11 липня 2012 року до 11 червня 2016 року в сумі 65 800 грн, моральну шкоду у сумі 5 тис. грн та витрати на правову допомогу у сумі 3 тис. грн.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 7 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» на користь ОСОБА_4 компенсацію за затримку виплати заробітної плати у сумі 5 600 грн 32 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після визнання ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури нових зобов'язань у відповідача відповідно до положень статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не виникає, а тому стягненню підлягає компенсація за затримку заробітної плати з часу видачі судового наказу по час ухвалення судового рішення про визнання боржника банкрутом. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено спричинення діями відповідача моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 8 листопада 2016 року апеляційна скарга ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» задоволена частково, рішення суду першої інстанції змінено в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову та стягнення з ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» на користь ОСОБА_4 моральної шкоди у сумі 2 тис. грн. В решті рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачу у зв'язку з тривалою невиплатою належної їй заробітної плати, було завдано моральної шкоди, оскільки порушення її трудових прав призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з боржника на користь позивача середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати саме до моменту визнання відповідача банкрутом.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення й задовольнити її позов, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно із відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України відповідач не є такою юридичною особою, що припинилася в результаті ліквідації, отже повинен нести відповідальність за затримку розрахунку по день фактичного розрахунку.

За таких обставин висновки судів про часткове задоволення позову зроблені з порушенням норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пунктів 4 і 14 розділу XIIIПерехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_4 частково, суди на підставі доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку, що з відповідача на користь позивача за затримку виплати заробітної плати підлягає стягненню середній заробіток та моральна шкода, за увесь час затримки до визнання відповідача банкрутом.

Судами встановлено, що з 1 квітня 2001 року по 22 січня 2013 року ОСОБА_4 працювала в ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» на посаді лаборанта в біолабораторії та була звільнена у зв'язку з ліквідацією підприємства.

Провадження у справі про банкрутство ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» господарським судом Черкаської області було порушено 29 березня 2011 року.

Постановою господарського суду Черкаської області від 8 листопада 2012 року було припинено процедуру розпорядження майном ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат», боржника було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.

11 липня 2012 року Черкаським районним судом Черкаської області було видано наказ про стягнення з ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» на користь ОСОБА_4 заборгованість із заробітної плати у сумі 4497 грн 58 коп.

Виконавче провадження на виконання даного наказу відкритоВДВС Черкаського РУЮ 31 серпня 2012 року та закінчено постановою головного державного виконавця ВДВС Черкаського РУЮ від 13 листопада 2012 року без виплати заробітної плати ОСОБА_4 у зв'язку з визнанням боржника банкрутом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, встановивши, що судовий наказ про стягнення на користь ОСОБА_4 заробітної плати не виконаний, суди дійшли правильного висновку про покладення на відповідача відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України.

Визначаючи період невиплати зарплати, суди правильно виходили з такого.

Поняття банкрутства, порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом, порядок та умови застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредитора визначаються Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон), у редакції чинній на момент вирішення справи судами.

За цим Законом банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (стаття 1 вказаного Закону).

Згідно положень статті 38 Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що з моменту визнання боржника банкрутом він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, зокрема виключається можливість виникнення нових додаткових зобов'язань боржника.

За таких обставин суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про період стягнення середнього заробітку за затримку виплати заробітної плати з часу видачі судового наказу про стягнення заборгованості по заробітній платі по час прийняття постанови господарським судом про визнання відповідача банкрутом, оскільки відповідно до положень Закону після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури нових зобов'язань у банкрута не виникає, натомість ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, який включав також і період після 8 листопада 2012 року, коли відповідач визнаний банкрутом.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що ЗАТ «Черкаський агротепличний комбінат» не є такою юридичною особою, що припинилась, а тому повинна нести відповідальність за затримку розрахунку при її звільненні по день фактичного розрахунку або ухвалення судового рішення, є безпідставними.

Відповідно до частини третьої статті 104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Враховуючи, що порядок припинення юридичної особи в процесі банкрутства встановлюється Законом, положення якого виключають можливість виникнення нових зобов'язань щодо юридичної особи, яка визнана банкрутом, в тому числі і зобов'язань щодо компенсаційних виплат за порушення права на оплату праці, доводи касаційної скарги про необхідність нарахування середнього заробітку після визнання боржника банкрутом не ґрунтуються на законі.

Посилання в касаційній скарзі про те, що суди безпідставно не застосували правові позиції, висловлені Верховним Судом України у справах № 6-43 цс 14 від 21 травня 2014 року та № 6-121 цс 12 від 17 жовтня 2012 року є помилковим, оскільки вказані справи стосувались невиплати належних працівникам сум при звільненні на стадії порушення процедури про банкрутство роботодавця, тоді як у даній справі вимоги позивача пред'явлені до юридичної особи, яка вже визнана банкрутом і у зв'язку з цим не може мати нових зобов'язань.

Таким чином доводи ОСОБА_4 про неправильне застосування судами норм матеріального права є необґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 7 жовтня 2016 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Черкаської області від 8 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І.Гулько

Є. В.Синельников

С. Ф.Хопта