Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 211/1541/16-ц

провадження № 61-407св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н.О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «АрселорМіталл Кривий Ріг» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Папариги В. А. від 09 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів Ляховської І. Є., Барильської А. П., Михайлів Л. В., від 03 серпня 2016 року,

ВСТАНОВИВ :

Підпунктом 1 пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядається спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 24 листопада 2011 року згідно з розпорядженням № 814 він був прийнятий на роботу слюсарем-ремонтником 4 розряду УКТРО ГД ЦРО № 2 дробильних і збагачувальних фабрик ділянка № 2 з ремонту устаткування збагачувальних фабрик. У квітні 2015 року йому за місцем роботи було вручено повістку про виклик до військкомату у зв'язку із призовом на строкову службу. Згідно з розпорядженням від 22 квітня 2015 року № 408 його було звільнено у зв'язку з призовом у Збройні Сили України на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним та просить суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження від 22 квітня 2015 року № 408 про звільнення з підприємства у зв'язку із призовом у Збройні Сили України; поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 96 991 грн 68 коп.

09 червня 2016 року рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження від 22 квітня 2015 року № 408 про звільнення з підприємства у зв'язку з призовом у Збройні Сили України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на посаді слюсаря-ремонтника 4 розряду УКТРО ГД ЦРО № 2 дробильних і збагачувальних фабрик ділянка № 2 з ремонту устаткування збагачувальних фабрик.

Стягнуто з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 квітня 2015 року по 09 червня 2016 року у сумі 96 991 грн 68 коп.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі в ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на посаді слюсаря-ремонтника 4 розряду УКТРО ГД ЦРО № 2 дробильних і збагачувальних фабрик ділянка № 2 з ремонту устаткування збагачувальних фабрик та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на час звільнення позивача 22 квітня 2015 року, з підстав передбачених пунктом 3 статті 36 КЗпП України, в Україні згідно з указом Президента діяв особливий стан, тому на позивача поширювались гарантії, встановлені частиною 3 та 4 статті 119 КЗпП України, якою передбачено збереження місця роботи до закінчення особливого періоду та компенсація середнього заробітку.

03 серпня 2016 року ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду відповідають встановленим у справі обставинам, є законними та обґрунтованими.

У серпні 2016 року представник ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - Останкова А. Б. подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року.

У касаційній скарзі представник ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» - Останкова А. Б. посилається на те, що судом помилково застосовано до спірних правовідносин положення Закону України від 14 травня 2015 року № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять службу під час особливого періоду», оскільки він набрав чинності 11 червня 2015 року, в той час як позивача було звільнено 22 квітня 2015 року.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 грудня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом першим статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що згідно з розпорядженням від 24 листопада 2011 року № 814 ОСОБА_1 прийнято на роботу слюсарем-ремонтником 4 розряду УКТРО ГД ЦРО № 2 дробильних і збагачувальних фабрик ділянка № 2 з ремонту устаткування збагачувальних фабрик. 01 грудня 2014 року на базі «Ділянка № 2 з ремонту устаткування збагачувальних фабрик» ділянки «Цех з ремонту устаткування № 2 дробильних і збагачувальних фабрик» УКТРО ГД утворено підділянку «змінний персонал» (ділянка № 2 з ремонту устаткування збагачувальних фабрик) ділянки «Цех з ремонту устаткування № 2 дробильних і збагачувальних фабрик».

У квітні 2015 року ОСОБА_1 повісткою військового комісара Дзержинсько-Довгинцівського ОРВК № 2/175 повідомлено про зарахування у команду № к-3029 відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та прибуття до військкомату для відправлення на строкову військову службу у Збройних Силах України (а. с. 34).

22 квітня 2015 року позивач звернувся до керівництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» із заявою про звільнення у зв'язку з призовом до Збройних Сил України на строкову військову службу з 22 квітня 2015 року

Розпорядженням від 22 квітня 2015 року № 408 ОСОБА_1 звільнено з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» з 22 квітня 2015 року на підставі пункту 3 частини першою статті 36 КЗпП України у зв'язку із призовом до Збройних Сил України.

Згідно з військовим квитком ОСОБА_1 на підставі положень Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з 27 травня 2015 року зараховано до військової частини В 5229.

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 119 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу»і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Згідно з частиною 3 вказаної статті, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову незалежно від підпорядкування та форм власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року, який набрав чинності 8 лютого 2015 року, було внесено зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»та абз. 1 частини другої даної статті викладений наступним чином: «За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування, форми власності та форми навчання».

Як убачається з листа Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року, відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону в Україні» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року, в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації становища на сході України (а. с. 20).

Отже, відповідно до законодавства, починаючи з 08 лютого 2015 року державні гарантії щодо збереження робочого місця розповсюджуються на громадян України, які призвані на строкову військову службу, на особливий період, чи оголошення рішення про проведення мобілізації.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до законодавства України з 08 лютого 2015 року для категорії громадян, призваних на строкову військову службу на особливий період, середній заробіток на підприємстві зберігався на загальних підставах, а починаючи з 11 червня 2015 року підприємствам, установам та організаціям здійснюється компенсація заробітку за рахунок державного бюджету, а тому, оскільки позивача було звільнено з порушенням вимог КЗпП України, з відповідача на користь останнього підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2015 року по 09 червня 2016 року в розмірі 96 991 грн 68 коп., який розраховано у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

За таких обставин рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, є законним та обґрунтованим, та відповідає встановленим у справі обставинам.

Доводи касаційної скарги про те, що судом застосовано норму матеріального права, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин, необґрунтовані, оскільки при вирішенні спору в частині поновлення на роботі судом правильно застосовано положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15 січня 2015 року та який набрав чинності 08 лютого 2015 року, в той час коли позивача було звільнено 22 квітня 2015 року.

При цьому при вирішенні питання щодо періоду, за який відповідно до закону має бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд обґрунтовано врахував положення Закону України від 14 травня 2015 року № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять службу під час особливого періоду», який набрав чинності 11 червня 2015 року та яким визначено, що виплата компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Інші доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «АрселорМіталл Кривий Ріг» залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило