Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.10.2025 року у справі №216/5629/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 216/5629/23

провадження № 61-11661св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

третя особа - Полтавська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року, додаткове рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року в складі судді Онопченка Ю. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року в складі колегії суддів: Остапенко В. О., Зубакової В. П., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), в якому просила стягнути з держави України в особі ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь моральну шкоду, заподіяну незаконними діями органу досудового розслідування і прокуратури під час знаходження під слідством та судом, в сумі 2 000 000,00 грн.

На обґрунтування позову зазначала, що 29 листопада 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за № 12019170290000397 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 115 КК України.

Того ж дня її було затримано, повідомлено про підозру у вчиненні вищевказаного правопорушення та ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2019 року обрано запобіжних захід у вигляді тримання під вартою. У подальшому обвинувальний акт направлено до суду та вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 лютого 2021 року її було визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та призначено покарання у виді семи років позбавлення волі.

Полтавським апеляційним судом вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінено, її дії перекваліфіковано з частини першої статті 115 КК України на статтю 118 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 роки.

Також цією постановою її звільнено з-під варти у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного показання та 05 квітня 2023 року вона звільнилась з державної установи «Качанівська виправна колонія (№ 54)».

Вона перебувала під вартою протягом 1 224 календарних днів з моменту фактичного затримання 29 листопада 2019 року по 05 квітня 2023 року, тобто 3 роки 4 місяці 8 днів.

Оскільки Верховний Суд призначив їй покарання у вигляді 2 років позбавлення волі, її незаконно утримували під вартою 1 рік 4 місяці 8 днів, тобто 493 дні.

У зв`язку з незаконним утриманням під вартою вона зазнала негативного впливу та була змушена пристосовуватись до несприятливих умов, у неї погіршились відносини з оточуючими, вона повинна була виправдовуватись перед родичами, колегами, що принижувало її честь, гідність, та репутацію, а тривала нервова напруга призвела до появи негативних змін у стані здоров`я, таких як швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, невпевненість у собі. Протягом 4 років органи поліції та прокуратури та суду змушували її доводити свою невинуватість, що спричинило їй нестерпні душевні хвилювання.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з держави України на користь ОСОБА_1 500 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування, прокуратури та суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди внаслідок тривалого перебуванням під вартою та відбуття покарання за вчинення злочину за частиною першою статті 115 КК України, тоді як її дії слід було кваліфікувати за статтею 118 КК України.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував практику ЄСПЛ, принципи розумності та справедливості, та стягнув на корить позивача 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, та вважав, що такий розмір є співмірним з понесеними моральними стражданнями, зумовленими порушенням її звичайного укладу життя, перебуванням у напруженому психологічному стані, та неможливістю бути разом її з малолітньою дочкою.

Додатковим рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року стягнуто з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Додаткове судове рішення мотивоване тим, що позивачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача цих витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року в частині визначення розміру морального відшкодування, стягнутого з держави України на користь ОСОБА_1 , змінено, зменшено цей розмір з 500 000,00 грн до 250 000,00 грн із зазначенням, що кошти стягуються за рахунок коштів державного бюджету України.

В іншій частині рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року залишено без змін.

Додаткове рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з держави України на користь ОСОБА_1 змінено, зменшено цей розмір з 10 000,00 грн до 7 000,00 грн.

В іншій частині додаткове рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 незаконно утримувалась під вартою 1 рік 4 місяці 8 днів, тобто 493 дні, тому саме за цей період на користь позивача підлягають стягненню кошти на відшкодування моральної шкоди.

Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, факт незаконного перебування позивача під вартою протягом 1 року 4 місяців 8 днів, що призвело до погіршення репутації і порушення нормальних життєвих зв`язків, колегія суддів вважає за необхідне сягнути на користь ОСОБА_1 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди із зазначенням, що кошти стягуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Часткове задоволення апеляційним судом апеляційної скарги Полтавської обласної прокуратури призвело до часткового задоволення позовних вимог позивачки та зменшення розміру присудженого відшкодування моральної шкоди з 500 000,00 грн до 250 000,00 грн, тому суму стягнутих на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу також підлягає зменшенню з 10 000,00 грн до 7 000,00 грн. В іншій частині оскаржуване додаткове рішення слід залишити без змін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2024 року Полтавська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року, додаткове рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі № 922/1163/18, від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17, від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17, від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, від 02 жовтня 2019 року в справі № 211/3113/16-ц, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, від 07 вересня 2020 року в справі № 910/4201/19, від 21 жовтня 2020 року в справі № 754/8730/19, від 06 листопада 2020 року в справі № 760/11145/18, від 03 березня 2021 року в справі № 638/509/19, від 28 липня 2022 року в справі № 229/870/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказувала на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

В оскаржуваних рішеннях не зазначено про докази, які б свідчили про обґрунтованість розміру стягнутої моральної шкоди.

Право на відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. У цій справі моральну шкоду помилково було стягнуто на підставі вищевказаного закону при наявності обвинувального вироку суду. На сьогодні відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм зазначеного Закону у такому випадку.

Суди не врахували, що 01 січня 2024 року набрав чинності Закон України «Про державний бюджет на 2024 рік», статтею 8 якого визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн.

Суди неправильно застосували статтю 137 ЦПК України при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, не врахували відсутність розрахунку погодинної вартості правової допомоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

10 жовтня 2024 року справа № 216/5629/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 01 грудня 2019 року ОСОБА_1 обрано запобіжних захід у вигляді тримання під вартою з 16:00 год 29 листопада 2019 року в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12019170290000397 29 листопада 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, який у подальшому було неодноразово продовжено до набрання вироком законної сили.

Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 лютого 2021 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, ОСОБА_1 було визнано винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та призначено покарання у виді семи років позбавлення волі.

Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 лютого 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з частини першої статті 115 КК України на статтю 118 КК України і призначено їй за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Звільнено ОСОБА_1 з-під варти у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

Згідно листа Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань Міністерства юстиції державної установи «Качанівська виправна колонія (№ 54)» Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 20 червня 2023 року, ОСОБА_1 була звільнена із вказаної установи 05 квітня 2023 року згідно постанови Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У свою чергу відповідно до частини другої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання.

Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування. При цьому згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) для визнання ним арешту або тримання під вартою таким, що здійснене всупереч статті 5 Конвенції, та призначення відповідного відшкодування не вимагається визнання незаконним такого арешту або тримання під вартою на національному рівні.

У справі «Шульгін проти України» ЄСПЛ визнав, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції у зв`язку з відмовою національними судами у присудженні заявнику компенсації за незаконне позбавлення його свободи протягом двох років. Підставою для звернення заявника до національних судів з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, стало рішення Верховного Суду України, яким було частково скасовано вирок щодо заявника, що мало наслідком зменшення строку його покарання на більш як два роки. При цьому на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

У рішеннях національних судів вказано, що засудження заявника було визнано лише частково, а не в повному обсязі, тоді як національне законодавство передбачало, що скасування вироку як незаконного є підставою для отримання відповідної компенсації.

Здійснюючи оцінку рішень національних судів у цій справі ЄСПЛ визнав застосований ними підхід надмірно формальним, а спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, таким, що не відповідав вимогам пункту 5 статті 5 Конвенції.

У справі, яка переглядається, встановлено, що постановою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 лютого 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з частини першої статті 115 КК України на статтю 118 КК України та призначено за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Звільнено ОСОБА_1 з-під варти у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

Незважаючи на це, позивач перебувала під вартою з моменту фактичного затримання 29 листопада 2019 року по 05 квітня 2023 року, що складає 1 224 календарних днів, тобто 3 роки 4 місяці 8 днів.

Враховуючи вищевикладене, внаслідок неправильної кваліфікації органами досудового розслідування, прокуратури і суду дій ОСОБА_1 вона незаконно перебувала під вартою 1 рік 4 місяці 8 днів, що свідчить про порушення її прав, гарантованих статтею 5 Конвенції та дає право на відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням характеру правопорушення, глибини душевних страждань ОСОБА_1 , тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках позивача, а також вимоги розумності та справедливості, наявні підстави для стягнення на її користь 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Оскільки суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову, проте помилився з мотивами, мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду слід змінити, виклавши їх в редакції цієї постанови.

Доводи касаційної скарги в частині оскарження судових рішень про відшкодування моральної шкоди зводяться до власного тлумачення норм права, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Правильними також є висновки апеляційного суду про стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Разом з тим, суди при стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу не врахували наступне.

Позивач звільнена від сплати судових витрат, тому вони компенсуються їй за рахунок держави.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте суди на це уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду , а також зміну додаткового рішення суду першої інстанції (з урахуванням постанови апеляційного суду) із зазначенням, що кошти на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 400 409 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 квітня 2024 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Центрально-Міського суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 квітня 2024 року (з урахуванням постанови Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2024 року) змінити.

Викласти абзац другий його резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 7 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді:М. Є. Червинська А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов