Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2018 року у справі №635/229/17

Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 635/229/17

провадження № 61-30017св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1,

відповідач ОСОБА_2,

треті особи: ОСОБА_3, Відділ державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 травня 2017 року у складі судді Березовської І. В., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2017 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Відділ державної реєстрації Харківської районної державної адміністрації про скасування реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником частини домоволодіння АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_2 зареєструвала право власності на 36/100 частини зазначеного домоволодіння на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року, яким за нею визнано право власності на вказану частину домоволодіння. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року дане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Посилаючись на те, що у звязку із ухваленням апеляційним судом рішення право власності відповідача на домоволодіння припинилось, а наявність реєстрації права власності на частину цього будинку за сторонньою особою порушує його права як власника, позивач просив скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на дане майно.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 травня 2017 року, із урахуванням ухвали Харківського районного суду Харківської області від 07 серпня 2017 року про виправлення описки, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 20 червня

2017 року, позов задоволено.

Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 36/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, здійснену на підставі рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року.

Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що неправомірність набуття відповідачем права власності на нерухоме майно встановлена судом. Наслідком скасування правової підстави виникнення у ОСОБА_2 права власності на 36/100 частини домоволодіння є припинення речового права. Єдиним способом захисту прав та інтересів позивача, як співвласника житлового будинку, є скасування державної реєстрації права власності відповідача на 36/100 частин житлового будинку, що вказує на наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про те, що скасування запису про державну реєстрацію права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, що здійснюється на підставі рішення.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, провадження у справі припинити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що задовольняючи позов ОСОБА_1 суд не встановив, в чому саме полягало порушення прав позивача на реалізацію його прав на частку будинку.

У касаційній скарзі заявник також вказує на відсутність спору між нею та позивачем, та зазначає, що між ними не існує будь-яких укладених договорів, чим пояснює свою незгоду із висновком апеляційного суду, що у даній справі спір між сторонами випливає з договірних відносин.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень, у звязку із чим просить їх залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, справу витребувано з суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд установив, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належало на праві спільної часткової власності наступним особам: ОСОБА_3 - 36/100 частин, ОСОБА_1 17/100 частин, ОСОБА_4 23/100 частин,

ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 24/400 частин.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року визнано дійсним, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, договір купівлі-продажу від 08 червня 2009 року, за ОСОБА_2 визнано право власності на 36/100 часток домоволодіння за вказаною вище адресою.

На підставі вказаного рішення суду комунальним підприємством «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» було проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 36/100 частин житлового будинку та видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04 березня 2010 року.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі - продажу 36/100 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 від 08 червня

2009 року та визнання за ОСОБА_2 права власності на дану частину майна.

Вказаним рішенням не вирішувалось питання про права позивача як співвласника спірного будинку.

ОСОБА_1 звернувся до реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області про скасування реєстрації права власності на частину будинку за ОСОБА_2,

Рішенням від 07 вересня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено у скасуванні запису Державного реєстру прав на нерухоме майно. Підставою для відмови у скасуванні державної реєстрації права власності стала відсутність рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2015 року позивачу відмовлено в ухваленні додаткового рішення про скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на 36/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2016 року, ОСОБА_1 відмовлено у визнанні незаконним та скасуванні рішення Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Суд дійшов висновку, що державний реєстратор, відмовляючи в скасуванні реєстрації, діяв в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, оскільки в рішенні апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року відсутні посилання на необхідність скасування будь-яких реєстраційних записів.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року скасовано рішення Харківського районного суду Харківської області

від 12 лютого 2010 року, яким за ОСОБА_2 визнано права власності на 36/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1.

Таким чином, - правовстановлюючий документ - рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року, на підставі якого було комунальним підприємством «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 36/100 частин житлового будинку, визнано незаконним, що є належною правовою підставою для вжиття заходів по внесенню відповідних змін до державного реєстру прав на нерухоме майно.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року також не встановлено, що позивач є власником спірних 36/100 частин нерухомого майна по АДРЕСА_1.

Відповідно до положень частини першої статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 16 ЦК України закріплено способи захисту цивільних прав та інтересів, аналіз змісту якої дає підстави для висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на 36/100 частин землеволодіння, здійсненої на підставі скасованого в апеляційному порядку рішення суду, відповідає законодавчим приписам.

Відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно, визначено як одну з підстав для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на таке майно.

При цьому, частиною пятою статті 26 вказаного Закону встановлено, що внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав.

Судом установлено, що підставою для державної реєстрації права власності відповідача на 36/100 частини землеволодіння є рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 лютого 2010 року, яким за ОСОБА_2 визнано права власності на вказану частину житлового будинку.

Водночас, зазначене рішення місцевого суду було скасовано рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 грудня 2014 року. Вказане свідчить про втрату юридичної сили судовим рішенням, яким визнано право власності ОСОБА_2 на частину землеволодіння.

Згідно абзацу другого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Виходячи з наведеного, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку стосовно того, що скасування рішення місцевого суду, як правої підстави виникнення у відповідача права власності на 36/100 частин житлового будинку, має наслідком припинення в останньої речового права, що потребує внесення відповідних відомостей про це у Державний реєстр прав.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах які безпосередньо стосуються правильності застосування апеляційним судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у звязку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, ухвалене ним рішення відповідає критеріям законності і обґрунтованості.

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська