Постанова

Іменем України

12 січня 2021 року

м. Київ

справа № 753/9240/18

провадження № 61-16204 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада

2019 року у складі судді Даниленка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"), яке в подальшому змінило тип та перейменовано

в акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

та за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював на посаді головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень ПАТ "Укрзалізниця". На підставі рішення правління ПАТ "Укрзалізниця"

від 20-21 грудня 2016 року № 87 затверджено нову структуру Департаменту приміських пасажирських перевезень, чисельністю 32 штатні одиниці, у якій відсутня займана ним посада, та Положення про Департамент приміських пасажирських перевезень (введені у дію наказомПАТ "Укрзалізниця"

від 16 січня 2017 року № 022).

Вказував, що з повідомленням про вилучення посади головного інженера від 21 вересня 2017 року № Цкадр-586 він був ознайомлений 29 вересня 2017 року, однак пропозицію щодо зайняття вакантних посад отримав

30 листопада 2017 року, що не відповідає положенням статті 49-2

КЗпП України. При цьому запропонований перелік посад не містив жодного опису щодо умов та характеру праці.

Подання щодо надання згоди на його звільнення було розглянуто на засіданні первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України. Листом від 05 січня 2018 року розірвання трудового договору з ним

не погоджено. Разом з цим, 28 лютого 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повторно звернулося до первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України з листом щодо надання згоди на його звільнення. Листом

від 15 березня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повідомлено, що на засіданні профкому від 06 березня 2018 року погоджено розірвання з ним трудового договору.

Спільним наказом виконуючого обов'язки голови правління

ПАТ "Укрзалізниця" ОСОБА_2 та члена правління ПАТ "Укрзалізниця" ОСОБА_3 від 18 квітня 2018 року № 755/ос його звільнено

на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП Україниу зв'язку

зі скороченням штату з 19 квітня 2018 року.

Вважав, що вилучення зі штату посади головного інженера відбулося формально та лише з метою його звільнення з підприємства, із численними порушеннями порядку вивільнення працівників у зв'язку зі змінами

в організації виробництва і праці та без урахування гарантій для працівників, обраних до складу профспілкових органів, що є підставою

для визнання наказу про звільнення незаконним і, як наслідок, поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, такими неправомірними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав,

та яку оцінив у розмірі 300 000 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати наказ

про його звільнення від 18 квітня 2018 року № 755/ос незаконним; поновити на посаді головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень ПАТ "Укрзалізниця "; стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення по день фактичного поновлення на роботі; стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" середній заробіток за весь час затримки виплат, належних йому при звільненні; стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада

2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавцем дотримано всіх вимог закону при вивільненні позивача. Районний суд встановив, що у відповідача дійсно відбулися зміни у структурі Департаменту приміських пасажирських перевезень ПАТ "Укрзалізниця", вилучено посаду головного інженера, яку займав позивач. ОСОБА_1

був попереджений про наступне вивільнення, йому запропоновано вакантні посади, на які останній не погодився. Вказане свідчить про відсутність правових підстав для визнання наказу про звільнення незаконним. Розрахунок із позивачем при звільненні проведено у повному обсязі

та відповідно до норм КЗпП України, йому виплачено вихідну допомогу (стаття 44 КЗпП України).

Позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку

за час вимушеного прогулу є похідними і не підлягають задоволенню. Вимога позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача

є безпідставною, оскільки звільнення законне.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада

2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи й ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції вказав, що з повідомленням про вилучення посади головного інженера від 21 вересня 2017 року № Цкадр-586 позивач був ознайомлений 29 вересня 2017 року, однак пропозицію щодо зайняття вакантних посад він отримав 30 листопада 2017 року. Разом з цим, позивача було звільнено 19 квітня 2018 року, тобто через 4 місяці після ознайомлення його зі списком вакантних посад і вказане не зумовило порушення його трудових прав, жодних негативних наслідків із цього приводу позивач не зазнав. Від запропонованих роботодавцем вакансій ОСОБА_1 відмовився. Крім того, на засіданні первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці від 06 березня 2018 року встановлено,

що позивачу було запропоновано посаду головного інженера служби приміських пасажирських перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця", на яку ОСОБА_1 згоду не надав. Іншим керівним посадам кваліфікація позивача не відповідала.

Апеляційний суд зазначив, що трудовий договір може бути розірваний

не пізніш як через місяць саме з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на припинення трудових відносин

з працівником, а не з дня ухвалення такого рішення, а тому звільнення позивача відбулося у встановлений трудовим законодавством строк (частина 8 статті 43 КЗпП України). При цьому нормами КЗпП України не встановлено обмеження щодо повторного звернення до первинної профспілкової організації з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору.

Розрахунок із позивачем при звільненні проведено у повному обсязі, доказів на спростування зазначеного позивачем не надано.

Суд апеляційної інстанції врахував подібний правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18 (провадження № 61-11251св19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема:суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 15 червня 2020 року у справі № 591/1128/18 (пункт 1 частини другої статті 389

ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частин 5 та 8 статті 43 КЗпП України (пункт 3 частини другої статті 389

ЦПК України); суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, та про приєднання доказів до матеріалів справи (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 753/9240/18 із Дарницького районного суду міста Києва. Надіслано іншому учаснику справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що при його звільненні роботодавцем порушено порядок вивільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва

і праці. Зокрема, відповідач не запропонував йому одночасно

з попередженням про звільнення з посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України всі наявні вакантні посади на підприємстві (частина 2 статті 40, стаття 49-2 КЗпП України). Вказує, що суди

не з'ясували, чи було йому запропоновано всі вакантні посади,

які існували на день звільнення на підприємстві, а деякі із запропонованих посад не були вакантними. Процедура звільнення не відповідає також положенням Статуту відповідача та іншим локальним нормативно-правовим актам.

Крім того, у матеріалах справи відсутня згода виборного органу первинної профспілкової організації на його звільнення, яка була б отримана

у законний спосіб. Згода виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення від 06 березня 2018 року не може бути врахована при вирішення вказаного спору, оскільки надана на прохання посадових осіб відповідача, які не наділені відповідними повноваженнями.

Зазначає, що при застосуванні до спірних правовідносин частини 8 статті 43 КЗпП України (трудовий договір може бути розірвано не пізніше

як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на припинення трудових відносин з працівником), судами не було враховано положення частини 5 статті 43 КЗпП України, якою визначено строки повідомлення профспілковою організацією роботодавця про прийняте рішення щодо можливості розірвання трудового договору. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання представника позивача про витребування доказів та приєднання доказів

до матеріалів справи. При цьому судами не досліджувалися докази

на підтвердження проведення розрахунку з працівником у порядку

та строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Також посилається на відповідну судову практику Верховного Суду

у даній категорії справ.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ "Укрзалізниця", в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що відповідачем дотримано вимоги законодавства про працю щодо процедури звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів. При цьому, посади, на які в касаційній скарзі вказує позивач, не були йому запропоновані, оскільки не відповідали його кваліфікації. Крім того, заявником до касаційної скарги долучено нові докази, які не були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України

та Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором

є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації

або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір

до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником

або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства

або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 вказаної вище статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами

в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією

чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення

на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам роз'яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням

за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником

або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва

і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу

або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці

про наступне вивільнення.

При цьому при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд

не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові

від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18 (провадження № 61-11251св19).

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1

(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 статті 40і пунктами 2, 3 статті 41 КЗпП України, може бути проведено лише

за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється

з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль

за додержанням податкового законодавства (частина перша статті 43

КЗпП України).

Згідно з частинами 5 , 8 статті 43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення

у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Встановлено, що рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 20-21 грудня 2016 року (протокол № 87) затверджені нова структура Департаменту приміських пасажирських перевезень, чисельністю 32 штатні одиниці, у якій відсутня посада головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень ПАТ "Укрзалізниця", та Положення про Департамент приміських пасажирських перевезень, які були введені у дію наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 16 січня 2017 року № 022 "Про деякі питання діяльності ПАТ "Укрзалізниця".

Листом від 21 вересня 2017 року № Цкадр-586 ОСОБА_1 повідомлено про вилучення займаної ним посади із штатного розпису, з яким він ознайомився 26 вересня 2017 року (а. с. 36-38, т. 1).

30 листопада 2017 року позивач був ознайомлений із запропонованими відповідачем вакансіями по підприємству, які відповідали його кваліфікації (вісім посад), зазначивши, що відповідь буде надано протягом трьох робочих днів (а. с. 54, т. 1). У заяві від 05 грудня 2017 року ОСОБА_1 повідомив роботодавця, що вважає неможливим вирішити питання

про його переведення на іншу посаду до офіційного спростування подання ЦРП від 08 вересня 2016 року № 8695/0/18-16 (про звільнення ОСОБА_1

у зв'язку з тривалою хворобою) (а. с. 56-57, т. 1).

ОСОБА_1 не надав відповідь щодо погодження зайняття запропонованих йому вакантних посад, що підтверджується відповідним актом від 07 грудня 2017 року, складеним за підписом заступника директора Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики ОСОБА_4, начальника відділу обліку персоналу Департаменту розвитку персоналу та кадрової політки ОСОБА_5, головного фахівця відділу обліку персоналу Департаменту розвитку персоналу та кадрової політки ОСОБА_6 (а. с. 88, т. 2).

Подання ПАТ "Укрзалізниця" щодо надання згоди на звільнення позивача

з посади головного інженера було розглянуто на засіданні первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України 04 січня 2018 року

(а. с. 90, т. 2). Листом голови профспілкового комітету від 05 січня 2018 року роботодавця повідомлено, що розірвання трудового договору з позивачем

не погоджено (а. с. 91-92, т. 2).

28 лютого 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повторно звернулося до первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України з листом щодо надання згоди на звільненняОСОБА_1 (а. с. 40, т. 1). Листом заступника голови профспілкового комітету від 15 березня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повідомлено, що на засіданні профкому від 06 березня 2018 року вирішено надати згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1

(а. с. 53, т. 1). Указаний лист ПАТ "Укрзалізниця" отримало 22 березня

2018 року (а. с. 104, т. 2).

Крім того, на засіданні первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06 березня 2018 року встановлено, що позивачу було запропоновано також посаду головного інженера служби приміських пасажирських перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця", на яку він згоду не надав (а. с. 41, т. 1).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що іншим керівним посадам кваліфікація позивача не відповідала, тому в цій частині доводи касаційної скарги є безпідставними, і такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Наказом від 18 квітня 2018 року № 755/ос ОСОБА_1 звільнено

на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку

зі скороченням штату з 19 квітня 2018 року. Із вказаним наказом позивач ознайомлений 19 квітня 2018 року (а. с. 35, т. 1).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що в АТ "Укрзалізниця" мали місце зміни

в організації виробництва і праці, займану позивачем посаду було вилучено зі штатного розпису, відповідачем у встановлений строк повідомлено ОСОБА_1 про зміни в організації виробництва і праці та про майбутнє звільнення, від запропонованих вакантних посад, які відповідали його освітньому рівню та кваліфікації, останній відмовився, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача на підставі

пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП Українипроведено законно, а тому правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

З урахуванням фактичних обставин справи, яка переглядається, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те,

що отримання пропозиції щодо зайняття вакантних посад не одночасно

з повідомленням про майбутнє звільнення не зумовило порушення трудових прав позивача, так як звільнення відбулося у квітні 2018 року, тобто через

чотири місяці після ознайомлення його зі списком вакантних посад.

Негативних наслідків з цього приводу позивач не зазнав, а тому роботодавцем виконано покладенні на нього частиною 2 статті 40, статтею 49-2 КЗпП Україниобов'язки під час звільнення позивача

із займаної посади у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників, оскільки ОСОБА_1 було запропоновано наявні

у відповідача посади, які він міг виконувати з урахуванням освіти

та кваліфікації.

Доводи касаційної скарги щодо порушення процедури отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації при розірвання трудового договору з позивачем

є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права. Верховний Суд вважає, що відповідачем було дотримано процедуру погодження з виборним органом первинної профспілкової організації при звільненні ОСОБА_1, а положення статті 43 КЗпП України застосовані судами вірно.

Матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем порядку звільнення ОСОБА_1, що може бути підставою для задоволення позову останнього, при цьому відповідач довів законність його звільнення.

Отже, роботодавець обґрунтовано видав наказ про звільнення позивача

на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Посилання касаційної скарги на неврахуванням судами попередніх інстанцій відповідної судової практики Верховного Суду є безпідставними, оскільки фактичні обставини, у наведених заявником справах, та у справі,

яка переглядається, є різними.

Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання представника позивача про витребування доказів

та приєднання нових доказів до матеріалів справи є безпідставними, так як докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин,

що об'єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367

ЦПК України). При цьому процесуальним обов'язком позивача є подання доказів разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83

ЦПК України), а в силу положень частини 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку -позивача). Однак, наявності таких об'єктивних обставин заявником

не наведено, а судом не встановлено.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій

не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень

не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити

без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць