Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №345/397/19

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 345/397/19

провадження № 61-22328св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2019 року у складі судді Кардаш О. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Василишин Л.

В., Максюти О. І., Горейко М. Д. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 20 лютого 2014 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого їй було надано кредит у розмірі 3 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Умови кредитного договору боржник не виконала, внаслідок чого станом на 13 січня 2019 року в неї утворилася заборгованість в сумі 13 052,52 грн, з яких: 3 815,42
грн -проценти за користування кредитом, 8 139,36 грн - пеня, 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 597,74 грн - штраф (процентна складова), яку позивач просив стягнути на свою користь з відповідача.

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним.

Зустрічний позов мотивований тим, що кредитний договір укладено з порушенням статті 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" щодо надання фінансовою установою клієнту повної, об'єктивної та достовірної інформації про додаткові фінансові послуги та умови їх надання, що забезпечує правильне розуміння суті фінансових послуг без нав'язування їх придбання, з дотриманням вимог законодавства про захист прав споживачів.

Банк, при укладенні договору, порушив частину 1 статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів" щодо права споживача до замовлення послуги на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послуги, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

Посилаючись на те, що банк, не повідомивши її належним чином про умови кредитування та укладення договору шляхом приєднання, порядок встановлення та зміни тарифів, розміру кредитного ліміту, розміру та порядку нарахування пені та штрафів, ввів її в оману щодо істотних умов кредитного договору, просила визнати недійсним кредитний договір від 20 лютого 2014 року, укладений між нею та АТ КБ "ПриватБанк" з моменту його укладення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 04 червня 2019 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором № б/н від 20 лютого 2014 року в розмірі 4 913,16 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 1 921
грн судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року у складі судді Василишин Л. В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 04 червня 2019 року в частині вирішення первісного позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 лютого 2014 року повернуто апелянту у зв'язку із несплатою судового збору.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині зустрічного позову залишено без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 04 червня 2019 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним без змін.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів з приводу недійсності укладеного договору.

Суди вказували, що матеріали справи не дають підстав вважати, що дії банку при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача, а також про наявність у таких діях умислу з боку відповідача, який був би спрямований на введення споживача в оману.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду в якій зазначила, що вказані судові рішення вона оскаржує лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову. Посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та постанову апеляційного суду скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що під час укладення кредитного договору АТ КБ "ПриватБанк" не надав заявнику інформації про умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість, крім того не дотримався вимог законодавства про захист прав споживачів та не надав інформації про послугу.

Заявник зазначає, що нею було підписано лише анкету, умови та правила і тарифи вона не підписувала, пам'ятку клієнта не отримувала.

Вказує, що банк, зловживаючи своїм монопольним становищем, ввів її в оману щодо умов кредитного договору - не повідомив її про умови кредитування та укладення договору шляхом приєднання, не повідомив про порядок встановлення та зміну тарифів, а також про підстави застосування штрафних санкцій.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року від представника АТ КБ "ПриватБанк" - адвоката Істамова І.

В. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник банку просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на її необґрунтованість. Вказує, що наявність умислу у діях працівників банку під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 не довела, під час розгляду справи таких фактів судами встановлено не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

17 лютого 2020 року справа № 345/397/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 20 лютого 2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 3 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Згідно розрахунку заборгованості по кредиту, станом на 13 січня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість за несплаченим кредитом у розмірі 13 052,52 грн, яка складається із: заборгованості по процентам за користування кредитом - 3815,42
грн, заборгованості за пенею - 8139,36 грн, а також 500 грн - штрафу (фіксована частина) та 597,74 грн - штраф (процентна складова).

ОСОБА_1 в попередньому засіданні апеляційного суду підтвердила, що дійсно підписувала заяву-анкету на отримання кредиту та по мірі можливості його сплачувала.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 -5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити частин 1 -5 статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин 1 та 2 статті 215 ЦК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умовами і правила надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови і правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Верховний Суд зазначає, що визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.

Верховний Суд вважає, що Умовами і правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви позичальника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Із прийняттям такого висновку внесена правова визначеність щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Разом з тим, слід відрізняти недійсність окремих пунктів договору та недійсність договору в цілому.

Зустрічний позов у цій справі обґрунтовано недійсністю в цілому кредитного договору.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судами встановлено, що 20 лютого 2014 року між сторонами справи укладено кредитний договір, за яким позичальниця отримала кредит та використовувала кредитні кошти.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов'язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки.

Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що ОСОБА_1 отримала кредит та використовувала кредитні кошти суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в зустрічному позові про визнання недійсними кредитного договору умови якого вона визнавала.

Помилковий висновок судів попередніх інстанцій про те, що умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті банку є частиною спірного кредиту не призвело до неправильного вирішення цього спору в частині зустрічних позовних вимог.

Крім того, апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_1, з часу укладення кредитного договору здійснювала користування кредитними коштами та погашала кредитну заборгованість.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини 1 статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновками судів про те, що матеріали справи не дають підстав вважати, що дії банку при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню заявника, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був би спрямований на введення споживача в оману чим також спростовуються аналогічні за змістом доводи касаційної скарги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленими рішеннями по суті зустрічних позовних вимог, неправильного розуміння заявником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 та постанова апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

В частині первісних позовних вимог рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалось, а отже не є предметом перегляду у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 04 червня 2019 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська

С. П. Штелик