Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.09.2020 року у справі №0417/14588/2012
Постанова КЦС ВП від 14.04.2022 року у справі №0417/14588/2012

Постанова

Іменем України

14 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 0417/14588/2012

провадження № 61-12143св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2012 рокупублічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке в подальшому перейменоване на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 03 березня 2008 року № Е/V 3626, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 10 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 05 березня 2012 року. Також, відповідно до укладеної кредитної угоди від 22 серпня 2008 року № Е/V 3875 та договору про видачу траншу від 26 серпня 2008 року № Е/V 3875/1, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 45 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 22 серпня 2018 року. Проте, в порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконав, що стало підставою для звернення до суду.

Вимоги до ОСОБА_1 за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № Е/V 3875 та за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 були забезпечені порукою, зокрема:

- договором поруки від 20 жовтня 2010 року № 167, укладеним з поручителем ПАТ «Акцент-банк» у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № Е/V 3875 та за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 в межах суми 10 000,00 грн (пункт 2 договору поруки);

- договором поруки від 22 серпня 2008 року № 1, укладеним з поручителем ОСОБА_2 у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № Е/V 3875 у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, пені і штрафів (пункт 2 договору поруки);

- договором поруки від 03 березня 2008 року № 1, укладеним з поручителем ОСОБА_2 у забезпечення виконання зобов`язань позичальника закредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626, у тому ж розмірі що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, пені і штрафів (пункт 2 договору поруки).

Таким чином банк просив суд:

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з кредиту та відсотків за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875 у розмірі 74 548,01 доларів США;

- cтягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з пені та комісії за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875 у розмірі 106 956,68 грн;

- cтягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з пені та комісії за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875 у розмірі 10 000,00 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму штрафу за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № Е/V3875 у розмірі 35 833, 65 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з кредиту та відсотків за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 у розмірі 14 129,70 доларів США;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості з пені та комісії за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 у розмірі 13 901,51 грн;

- стягнути солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості з пені та комісії за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626 у розмірі 10 000,00 грн;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штраф за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V 3626 у розмірі 7 089, 68 грн;

- судові витрати покласти на відповідачів.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська 23 січня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості - закрито. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V3626, яка станом на 06 лютого 2012 року склала 14 129,70 доларів США (що за курсом 7,9897 відповідно до службового розпорядження НБУ складає 112 892,06 грн) та 30 991,19 грн, а всього 143 883,25 грн, з них: 8 442,95 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 686,75 доларів США - заборгованість за відсотками; 2 961,50 доларів США - заборгованість з пені; 240,01 грн. - заборгованість з комісії; 7 089,68 грн - штраф.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V 3875, яка станом на 02 лютого 2012 року склала 74 548,01 доларів США (що за курсом 7,9897 відповідно до службового розпорядження НБУ складає 595 616,24 грн) та 152 790,33 грн, а всього 748 406,57 грн, з них: 41 470,87 доларів США - заборгованість за кредитом; 33 077,14 доларів США - заборгованість за відсотками; 14 463,10 доларів США - заборгованість з пені; 1 400,85 грн - заборгованість з комісії; 35 833,65 грн - штраф. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по справі у розмірі 1 609,50 грн. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по справі у розмірі 1 609,50 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору від 22 серпня 2008 року заборгованість станом на 02 лютого 2012 року склала 89 011,11 доларів США та 37 234,5 грн, з них: 41 470,87 доларів США - заборгованість за кредитом; 33 077,14 доларів США - заборгованість за відсотками; 14 463,10 доларів США - заборгованість з пені; 1 400,85 грн - заборгованість з комісії; 35 833,65 грн штраф, які підлягають стягненню з позичальника та поручителя ОСОБА_2 . Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» стосовно стягнення суми з ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки витікають з відносин, які виникли на підставі договору, укладеного між юридичними особами, тому такі вимоги не можуть бути розглянутими в порядку цивільного судочинства.

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року - скасовано та ухвалено нове. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875, станом на 02 лютого 2012 року, в розмірі 74 548,01 доларів США, що еквівалентно 595 616,24 грн, та 116 956,68 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 41 470,87 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 33 077,14 доларів США, пені в сумі 115 555,83 грн, що еквівалентно 14 463,10 доларів США, та комісії у сумі 1 400,85 грн, з відрахуванням 10 000,00 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875, станом на 02 лютого 2012 року, в розмірі 10 000,00 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № E/V3626, станом на 06 лютого 2012 року, в розмірі 14 129,70 доларів США, що еквівалентно 112 892,06 грн та 23 901,51 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8 442,95 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 5 686,75 доларів США, пені в сумі 23 661,50 грн, що еквівалентно 2 961,50 доларів США, та комісії у сумі 240,01 грн, з відрахуванням 10 000,00 грн.

Стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № E/V3626, станом на 06 лютого 2012 року, в розмірі 10 000,00 грн, солідарно з:ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк»; ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення штрафів відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в сумі по 1 596,87 грн з кожного. Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк судові витрати в сумі 25,26 грн.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково. Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року в частині задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» до АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення апеляційного суду в частині відмови в позові про стягнення з відповідачів штрафу до суду касаційної інстанції не оскаржувалося та предметом перегляду не було (стаття 400 ЦПК України).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що банк змінив строк виконання основних зобов`язань, що в свою чергу унеможливлює стягнення процентів після закінчення кредитних договорів, не визначився з періодом за який вони мають бути стягнуті, та дійшов передчасного висновку про обґрунтованість розрахунку банку про можливість стягнення з відповідачів у солідарному порядку процентів за користування кредитними коштами на час звернення банку з позовом до суду (станом на 02 лютого 2012 року). Також апеляційний суд не врахував, що вищевказаними кредитними договорами передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів, та не з`ясував чи пред`явив банк вимогу до поручителів в межах шести місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука за окремими платежами.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд Верховний Суд виходив з того, що договорами поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, при цьому строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Тому позивачем помилкового ототожнено визначений в договорах строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у порушення норм чинного законодавства та умов пункту 1.1., 2.2.2, 2.2.3., 4.1, 4.2 кредитних договорів від 22 серпня 2008 року та від 03 березня 2008 року ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання і з січня 2009 року не погашає кредити та проценти у терміни, визначені укладеними кредитними договорами та графіком погашення кредитів та відсотків до них.

Апеляційний суд виходив із того, що на виконання умов кредитних договорів позивач 10 жовтня 2011 року та 15 грудня 2011 року направив до відповідача листи-претензії з вимогою повернути кредит, сплатити проценти за його користування, виконати інші зобов`язання за кредитними договорами та, у разі несплати простроченої заборгованості у термін 30 днів з дня одержання цього повідомлення, банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, тим самим змінивши строк виконання основних зобов`язань. З урахуванням того, що банк змінив строк виконання основних зобов`язань, суд вважав неможливим стягувати проценти після закінчення кредитних договорів.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11 (провадження № 61-37345св18), від 17 лютого 2019 року у справі № 755/8021/16-ц (провадження № 61-32856св18), від 06 червня 2018 року у справі № 753/7928/16-ц (провадження № 61-15771св18), від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 226/3556/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що кредитні договори не підписував, що підтверджується наступним.

Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області від 11 листопада 2013 року у справі № 2/442/36/2013 винесено рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною кредитної угоди від 22 серпня 2008 року № Е/V3875 та договору про видачу траншу від 22 серпня 2008 року № Е/V3875/1.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2014 року у справі № 442/620/11 встановлено, що підписи на указаних договорах належать невідомим особам (судова почеркознавча експертиза).

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 грудня 2013 року у справі № 2/442/2740/2013 визнано недійсним і договір іпотеки від 26 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» у забезпечення виконання кредитної угоди від 22 серпня 2008 року № Е/V3875.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року у справі № 438/19/14-ц позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсною кредитну угоду від 03 березня 2008 року № Е/V3626. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 08 червня 2016 року у справі № 438/19/14-ц рішення Бориславського міського суду Львівської області від 22 травня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності, а не у зв`язку з тим, що недостатньо доказів, які вказують на недійсність кредитного договору. У цій справі висновком криміналістичної експертизи установлено, що підписи у кредитному договорі від 03 березня 2008 року № Е/V3626 та у заяві на отримання готівки виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Таким чином, оскаржувані судові рішення є незаконними, оскільки ОСОБА_1 зазначені вище кредити не брав.

Крім того, апеляційним судом не виконано вимоги постанови Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 0417/14588/2012, оскільки ним не встановлено фактичнні обставини справи.

ОСОБА_1 судові рішення у частині закриття провадження у справі не оскаржує.

Позиція інших учасників

У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на відсутність однозначного експертного висновку щодо належності чи неналежності ОСОБА_1 підпису на досліджених документах. Крім того, зазначає, що судами була врахована поведінка позичальника після укладення кредитних договорів. ОСОБА_1 так і не пояснив суду з якою метою він укладав договори застави та іпотеки, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами.

У грудні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало до суду письмові пояснення, зазначаючи про те, що до правовідносин у справі № 0417/14588/2012 підлягають застосуванню висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 526/2213/16-ц.

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , надіслала до Верховного Суду відповідь на відзив у якому посилається на безпідставність позовних вимог банку, оскільки в інших справах установлено, що ОСОБА_1 не підписував кредитні договори, а судовим рішенням у справі № 2/442/2740/2013 визнано недійсним договір іпотеки від 26 серпня 2008 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу № 0417/14588/2012 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 03 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов`язується надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 10 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 05 березня 2012 року, а позичальник зобов`язується повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені даним договором строки.

Пунктом 6.8 кредитного договору від 03 березня 2008 року визначено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Згідно копії заяви на видачу готівки від 04 березня 2008 року та копії ордеру-розпорядження від 04 березня 2008 року про видачу кредиту, ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 10 000,00 доларів США.

Між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 03 березня 2008 року укладено договір поруки № 1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором від 03 березня 2008 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 10 000,00 доларів США.

У пункті 12 договору поруки від 03 березня 2008 року погоджено, що сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років.

22 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладена кредитна угода, відповідно до умов якої банк зобов`язався надати позичальнику кредит окремими частинами - траншами кредиту, сукупна величина сальдо яких не буде перевищувати суму 45 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 22 серпня 2018 року, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки і винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договорами про видачу траншів у повному обсязі.

За пунктом 6.8 кредитної угоди від 22 серпня 2008 року, строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Також 26 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір про видачу траншу, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого пунктом 1.2 кредитної угоди від 22 серпня 2008 року.

Згідно пункту 1.2 договору про видачу траншу від 26 серпня 2008 року, сума траншу кредиту - 45 000,00 доларів США.

Згідно копії заяви про видачу готівки та копії ордеру розпорядження від 26 серпня 2008 року про видачу кредиту, ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 45 000 доларів США за умовами кредитної угоди від 22 серпня 2008 року.

Також, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 22 серпня 2008 року укладено договір поруки № 1, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року, згідно з якої кредитор надав боржнику кредит в сумі 45 000,00 доларів США.

Відповідно до пункту 12 договору поруки від 22 серпня 2008 року, сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років.

Крім того, зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладення з АТ «Акцент-Банк» договору поруки від 20 жовтня 2010 року, за умовами якого, з урахуванням додатку № 1 до нього, АТ «Акцент-Банк» зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитними договорами від 03 березня 2008 року та від 22 серпня 2008 року.

Строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, відповідно до пункту 9 договору поруки від 20 жовтня 2010 року, встановлюється протягом 5 років.

Розмір відповідальності АТ «Акцент-Банк» за кожним договором становить 10 000 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань, за вище вказаними кредитними договорами утворилась заборгованість, яка за розрахунками банку становить:

- за кредитним договором від 03 березня 2008 року, станом на 06 лютого 2012 року в загальному розмірі 17 091,20 доларів США та 7 329,69 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 8 442,95 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 5 686,75 доларів США, заборгованості по пені в сумі 2 961,50 доларів США, заборгованості з комісії в сумі 240,01 грн, а також банком нараховано штраф в сумі 7 089,68 грн;

- за кредитним договором від 22 серпня 2008 року, станом на 02 лютого 2012 року, в загальному розмірі 89 011,11 доларів США та 37 234,50 грн, що складається із заборгованості за кредитом в сумі 41 470,87 доларів США, заборгованості за відсотками в розмірі 33 077,14 доларів США, заборгованості по пені в сумі 14 463,10 доларів США, заборгованості з комісії в сумі 1 400,85 грн, а також банком нараховано штраф в сумі 35 833,65 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що кредитні договори не підписував та наводить ряд постанов Верховного Суду, в яких викладені наступні висновки.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 758/824/17 спір стосується визнання електронних торгів недійсними, отже правовідносини у цій справі і у справі, що переглядається є відмінними один від одного.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11 (провадження № 61-37345св18) спірні правовідносини виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що відповідач заперечує факт підписання ним договору поруки, тому суди повинні були роз`яснити останньому його право заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для вирішення питання відповідності його підпису у договорі поруки, і тільки після отримання відповідного висновку експерта або відмови від проведення почеркознавчої експертизи вирішувати питання про доведеність чи недоведенність вимог позову.

У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2019 року у справі № 755/8021/16-ц (провадження № 61-32856св18) спірні правовідносини виникли з приводу солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку про обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості з поручителя, оскільки доказів на підтвердження цих позовних вимог позивачем не надано. Доводи сторони щодо непідписання ним договору поруки, які підтверджені висновком почеркознавчого дослідження, позивачем належними і допустимими доказами не спростовано.

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 753/7928/16-ц (провадження № 61-15771св18) спірні правовідносини виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку про обгрунтованість рішень судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про стягнення заборгованості з поручителя, оскільки позивач не надав оригінал договору поруки і це унеможливило проведення судово-почеркознавчої експертизи, тому суди зробили правильний висновок про встановлення факту, що договір поруки не був підписаний поручителем.

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 226/3556/15-ц спірні правовідносини виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного суду і залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову щодо стягнення заборгованості за кредитом і судових витрат, виходив з того, що банк не надав жодного доказу, який би містив підпис позичальника про його ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, тому не можна вважати їх складовою частиною укладеного між сторонами договору.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц спірні правовідносини виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд дійшов висновків про залишення без змін рішень судів попередніх інстанцій якими позов залишено без задоволення, оскільки на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів, генеральної угоди, виписки з особового рахунку відповідача. Врахувавши заперечення законного представника відповідача щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та нездійснення позичальником платежів за договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку.

Отже у згаданих постановах, Верховний Суд дійшов висновків про недоведення позовних вимог щодо стягнення заборгованості через відсутність доказів, що підтверджують підписання договорів (кредиту, поруки).

ОСОБА_1 , обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги вказує, що в інших судових справах проводилися експертизи, якими встановлено, що спірні кредитні договори він не підписував.

Слід зазначити, що суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам відповідача про те, що він не підписував зазначених вище кредитних договорів та дійшли обгрунтованих висновків про те, що такі доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Незважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 заперечує факт підписання оспорюваних договорів, проте його поведінка свідчить, що умови оспорюваних договорів виконувались останнім у передбаченому договором розмірі, зокрема, 18 вересня 2008 року та 15 жовтня 2008 року - оплата боргу в сумі 1 321 доларів США, 18 листопада 2008 року - оплата боргу в сумі 100,00 доларів США, 26 січня 2009 року в рахунок погашення боргу внесено 1 350,00 доларів США, а 15 вересня 2009 року - оплата заборгованості по кредитному договору в сумі 500 доларів США. Всі перелічені вище оплати проведено саме на рахунок № НОМЕР_1 , який визначено сторонами в пункті 2.1.1 оскаржуваного договору про видачу траншу та підтверджується завіреною копією заяв на переказ готівки на одному аркуші.

Верховний Суд погоджується з такими висновками з огляду на те, що хоча позичальник і заперечує факт підписання кредитних договорів, однак виконанням ним умов кредитного договору по сплаті щомісячних платежів протягом тривалого часу, наданим банком розрахунком заборгованості та відсутністю судових рішень якими визнано кредитні договори недійсними підтверджується наявність між сторонами кредитних зобов`язань.

Отже, доводи заявника, щодо невідповідності висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях до висновків, викладених у постановах Верховного Суду (від 20 лютого 2019 року у справі № 1512/2-234/11 (провадження № 61-37345св18), від 17 лютого 2019 року у справі № 755/8021/16-ц (провадження № 61-32856св18) та ін. не підтвердилися, оскільки у зазначених справах встановлено інші фактичні обставини справи, а саме у цих справах не було доведено, що договори кредиту чи поруки підписувалися заявниками. Натомість у справі, що переглядається, встановлено, що заявник отримував кредит, що підтверджується доказами у справі, зокрема, розрахунком банку та діями ОСОБА_1 щодо погашення боргу періодичними платежами за кредитними договорами.

Щодо визначення розміру заборгованості за кредитними договорами

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на те, що апеляційним судом не виконано вимоги постанови Верховного Суду та не встановлено фактичні обставини справи, з урахуванням зміни банком строку виконання зобов`язання за кредитними договорами та з`ясування обставин направлення вимоги поручителям.

Щодо визначення розміру заборгованості за кредитними договорами суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 умов кредитних договорів належним чином не виконував чим допустив порушення строку повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, тому є підстави для часткового задоволення позову.

У зв`язку із встановленням факту порушення позичальником своїх зобов`язань перед банком, суди, належним чином врахувавши ці обставини, умови договорів поруки та цивільне законодавство, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення в солідарному порядку коштів із позичальника та поручителя, однак Верховний Суд не погоджується із сумою стягнутої заборгованості.

З матеріалів справи убачається, що Верховний Суд (постанова від 19 червня 2019 року), направляючи справу на новий судовий розгляд вказав, що апеляційний суд не врахував, що банк змінив строк виконання основних зобов`язань, що в свою чергу унеможливлює стягнення процентів після закінчення кредитних договорів, не визначився з періодом за який вони мають бути стягнуті, та дійшов передчасного висновку про обґрунтованість розрахунку банку щодо можливості стягнення з відповідачів у солідарному порядку процентів за користування кредитними коштами на час звернення банку з позовом до суду (станом на 02 лютого 2012 року).

Однак апеляційний суд, на вказане уваги не звернув та залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким було стягнуто заборгованість за кредитними договорами у розмірі яка зазначена у позовній заяві, а не у вимогах про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами.

Відповідно до підпункту а) пункту 2.3.3 кредитного договору від 03 березня 2008 року № E/V3626 при настанні будь-якої з подій (у т. ч. порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього договору) банк за своїм розсудом має право змінити умови договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за даним договором у повному обсязі шляхом надання повідомлення. При цьому згідно статей 212, 611, 651 ЦК України, по зобов`язаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються, що наступили згідно дати, вказаної в повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за даним договором.

Аналогічні умови містить і підпункт а) пункту 2.3.3 кредитної угоди від 22 серпня 2008 року № E/V3875.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитних договорів, банк 10 жовтня 2011 року направив до відповідача листи-претензії з вимогою повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитними договорами, та у разі несплати простроченої заборгованості у термін 30 днів з дня одержання цього повідомлення, банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі.

На підтвердження зазначених обставин позивачем долучено до справи копію реєстру від 28 жовтня 2011 року про направлення претензій до боржників, зокрема, до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 рекомендованими листами та копію реєстру від 21 грудня 2011 року про направлення претензії ОСОБА_1 рекомендованим листом.

Отже, направляючи позичальнику і поручителю повідомлення про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, кредитор (банк) на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Як зазначено вище, кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договорів, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц).

Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Оскільки відповідні дії позивача свідчать про фактичне дострокове припинення зобов`язань між сторонами по даних кредитних договорах після надсилання вимог про дострокове погашення заборгованості на адресу відповідачів, тому суму боргу по кредиту та відсотках, пені, комісії слід обраховувати на час пред`явлення вимоги щодо дострокового припинення кредитних зобов`язань.

Так, з повідомлення від 10 жовтня 2011 року, яке адресоване ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вбачається, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором від 03 березня 2008 року № № E/V3626 прострочена заборгованість складає 16 530,60 доларів США, у т. ч.: основний борг - 8 442,95 доларів США, відсотки - 4 803,77 доларів США, пеня - 2 260,03 доларів США, комісія 206,80 доларів США. У повідомленні вказано, що банк просить у термін не пізніше 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість, а у разі несплати простроченої заборгованості банк вимагає повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції.

З повідомлення від 10 жовтня 2011 року, яке адресоване ОСОБА_1 вбачається, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором від 22 серпня 2008 року № № E/V3875/1 прострочена заборгованість складає 86 446,51 доларів США, у т. ч.: основний борг - 41 470,87 доларів США, відсотки - 28 311,46 доларів США, пеня - 11 266,75 доларів США, комісія 1 251,06 доларів США. У повідомленні вказано, що банк просить у термін не пізніше 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення погасити прострочену заборгованість, а у разі несплати простроченої заборгованості банк вимагає повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції.

При розгляді справи та, зокрема, у касаційній скарзі, відповідачем ОСОБА_1 у силу статті 81 ЦПК України не надано іншого розрахунку суми боргу по кредиту на спростування правильності цієї суми боргу, нарахованої позивачем.

Оскільки, оскаржуваними судовими рішеннями з відповідачів стягнуто заборгованість за кредитними договорами у більшому розмірі ніж вказано у вимогах про дострокове погашення заборгованості за кредитними договорами, тому така заборгованість підлягає зменшенню до розмірів зазначених у вимогах.

Однак за кредитним договором № Е/V3626 суди стягнули: заборгованість за відсотками у розмірі 5 686,75 доларів США, в той час як, у вимозі вказано 4 803,77 доларів США, пеню - 2 961,50 доларів США, а у вимозі - 2 260,03 доларів США; за кредитною угодою № E/V3875 суди стягнули: заборгованість за відсотками у розмірі 33 077,14 доларів США, а у вимозі - 28 311,46 доларів США, пеню у розмірі 14 463,10 доларів США, у вимозі - 11 266,75 доларів США.

Ураховуючи те, що банком змінено строк виконання основного зобов`язання за кредитними договорами шляхом пред`явлення вимог про дострокове погашення заборгованості, тому з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню: заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V 3626 у розмірі: 8 442,95 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 803,77 доларів США - заборгованість за відсотками; 2 260,03 доларів США - пеня; 240,01 грн - комісія; заборгованість за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V3875 у розмірі: 41 470,87 доларів США - заборгованість за кредитом; 28 311,46 доларів США - заборгованість за відсотками; 11 266,75 доларів США - пеня, 1 400,85 грн - комісія.

Статтею 553 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно зі статтею 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, а поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.

Виконання поручителем обов`язку щодо дострокового погашення боргу є взаємопов`язаним із таким обов`язком позичальника. Оскільки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, суд касаційної інстанції приходить до висновку про зменшення стягнутої суми заборгованості як з позичальника так і з поручителя.

Інші нарахування за договорами колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони обраховані після звернення банку з вимогами про дострокове повернення заборгованості за кредитними договорами.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції належним чином не перевірив, що розмір заборгованості, визначений позивачем у позовній заяві, є відмінним від того, який зазначений ним у вимогах про дострокове виконання кредитних зобов`язань.

Крім того, судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу не переглядалися у касаційному порядку (постанова Верховного Суду від 19 червня 2019 року).

Розмір стягнутої комісії не підлягає зменшенню, оскільки судами стягнуто її у меншому розмірі, ніж визначено у вимогах про дострокове повернення кредитів.

Судові рішення у частині закриття провадження у справі до суду касаційної інстанції не оскаржуються, та відповідно Верховним Судом не переглядаються.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновків про зменшення розміру стягнутої заборгованості, судові рішення в частині стягнення судових витрат також підлягають скасуванню з новим розподілом таких витрат пропорційно до задоволених вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог банку до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та у частині розподілу судових витрат з ухваленням нової постанови.

Щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ураховуючи те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового зборув цій справі на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та з огляду на висновок щодо суті касаційної скарги, судові витрати підлягають розподілу наступним чином.

Суд касаційної інстанції ухвалив нове судове рішення, яким зменшив розмір стягнутої заборгованості з 106 102,31 доларів США і 1 640,86 грн до 96 555,83 доларів США і 1 640,86 грн, тобто на 9 %.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на дату подання позову) за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становила 1 % ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати.

Ромір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2012 року становив 1073,00 грн.

Тобто судовий збір за подання позову до суду першої інстанції становив 3 219,00 грн (1 073*3).

Суд першої інстанції стягнув з відповідачів на користь позивача по 1 609,50 грн судового збору з кожного.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зменшення суми заборгованості на 9 %, тому відповідно судовий збір за подання позову підлягає зменшенню на 9 % пропорційно до задоволених вимог. Отже з відповідачів підлягав стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції по 1 464,65 грн з кожного.

З матеріалів справи убачається (т. 1, а. с. 7, 8), що за подання позовної заяви банк сплатив судовий збір у розмірі 3 030,80 грн (платіжне доручення від 24 січня 2012 року № СО124U0MK0) та у розмірі 188,20 грн (платіжне доручення від 14 грудня 2011 року № B1214U0JJJ).

Оскільки ОСОБА_1 (відповідач) звільнений від сплати судового збору, то судовий збір у розмірі 1 464, 65 грн за подання позовної заяви слід компенсувати банку за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З ОСОБА_2 на користь банку слід стягнути 1 464,65 грн судового збору за подання позовної заяви.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 у листопаді 2017 року.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на дату подання апеляційної скарги) за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становила 110 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги у цій справі становив 3 540,90 грн (3 219,00 грн*110%).

Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то з банку на користь держави слід стягнути 318,68 грн (3 540,90*9%) за подання апеляційної скарги.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року у касаційному порядку ОСОБА_1 оскаржив у серпні 2018 року.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) за подання до суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становила 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги у цій справі становив 6 438 грн (3 219,00 грн*200%).

З банку на користь держави слід стягнути 579,42 грн (6 438*9%) за подання касаційної скарги.

Після нового апеляційного перегляду судового рішення у касаційному порядку ОСОБА_1 оскаржив заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року у серпні 2020 року.

Розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги у цій справі становив 6 438 грн (3 219,00 грн*200%).

З банку на користь держави слід стягнути 579,42 грн (6 438*9%) за подання касаційної скарги вдруге.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, за розгляд справи у суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій з позивача на користь держави необхідно стягнути 12,87 грн ((318,68+579,42+579,42)-1 464,65) судового збору.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 03 березня 2008 року № Е/V 3626 у розмірі: 8 442,95 доларів США - заборгованість за кредитом; 4 803,77 доларів США - заборгованість за відсотками; 2 260,03 доларів США - пеня; 240,01 грн - комісія.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитною угодою від 22 серпня 2008 року № E/V 3875 у розмірі: 41 470,87 доларів США - заборгованість за кредитом; 28 311,46 доларів США - заборгованість за відсотками; 11 266,75 доларів США - пеня, 1 400,85 грн - комісія.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 464,65 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 12,87 грн у відшкодування судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук