Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 490/5475/15-ц

провадження № 61-435 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_3,представник позивача-ОСОБА_4відповідачі:-Центральний відділ Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, -приватне підприємство «Нива - В.Ш.» -ОСОБА_5третя особа-публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у складі судді Гуденко О. А. від 19 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області у складі суддів: Галущенка О. І., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В., від 29 серпня 2016 року.

Встановив:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України ЦПК України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Центральний ВДВС ММУЮ), приватного підприємства «Нива - В.Ш.» (далі - ПП «Нива - В.Ш.»), ОСОБА_5, третя особа - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що в провадженні Центрального ВДВС ММУЮ перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Центральним районним судом м. Миколаєва 14 травня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (ДАЛІ - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») 1 145 193 грн 41 коп. заборгованості за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 21 травня 2008 року.

В порядку виконання зазначеного виконавчого листа державним виконавцем було описано, арештовано та реалізовано з прилюдних торгів належні ОСОБА_3 на праві власності нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, № 7а\1 (приміщення з 2-1 по 2-14 на цокольному поверсі житлового будинку) (далі - нежитлові приміщення).

Такі нежитлові приміщення є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним 21 травня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та іпотекодавцем ОСОБА_3 з метою забезпечення кредитних зобов'язань останньої перед банком за вказаним вище кредитним договором від 21 травня 2008 року.

ОСОБА_3 вважає, що торги по реалізації вказаної нерухомості мають бути визнані судом недійсними з підстав, передбачених частиною першою статті 203, статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки їх було проведено з істотними порушеннями вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (далі - Тимчасове положення), а саме:

- порушено пункт 1.3 Тимчасового положення та проведено торги не за місцем проживання, місцем роботи боржника або за місцезнаходженням його майна;

- порушено пункти 3.6, 3.10 Тимчасового положення та не зазначено у інформаційному повідомленні про торги на інтернет-сайті усієї необхідної інформації про торги;

- порушено пункт 3.11 Тимчасового положення та не повідомлено боржника (ОСОБА_3.) про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, стартову ціну реалізації майна;

- порушено пункти 4.2 та 7.1 розділу 7 «Прикінцеві положення» Тимчасового положення та проведено торги за участю лише одного покупця.

В липні 2016 року позивач доповнила підстави позову та вказала, що при відкритті виконавчого провадження було порушено вимоги статей 20, 22, 24-26 Закону України «Про виконавче провадження», а при проведенні виконавчих дій було порушено вимоги статті 63 вказаного Закону та не перевірено наявності у боржника іншого рухомого майна, грошових коштів, тощо, яке підлягало першочерговому стягненню; не враховано факту наявності у боржника заборгованості перед іншими банками, як наслідок, безпідставно передано державним виконавцем на реалізацію з торгів предмет іпотеки (висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року, справа № 6-54цс16, від 13 червня 2016 року, справа № 6-315цс16).

Позивач зазначила, що вказані вище порушення вплинули на результат торгів, оскільки вони призвели до зменшення вартості реалізованого з торгів майна. Наведене призвело до порушення прав позивача як власника реалізованого з торгів майна, оскільки вона була обмежена в праві на оскарження стартової ціни.

На підставі наведеного, ОСОБА_3 просила суд:

- визнати недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна - нежитлових приміщень, які проведені 28 грудня 2012 року ПП «Нива-В.Ш.» в особі філії 15, та оформлені протоколом № 1512296 від 28 грудня 2012 року про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна яке належить ОСОБА_3;

- визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки від 15 січня 2013 року, який затверджений начальником Центрального ВДВС ММУЮ 15 січня 2013 року;

- визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 25 лютого 2013 року, видане приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію прав власності ОСОБА_5 на вказані нежитлові приміщення.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2016 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові мотивоване тим, що матеріали виконавчого провадження хоча і не містять беззаперечних доказів, що боржник був належно повідомлений про проведення переоцінки майна та призначення повторних прилюдних торгів, проте позивачем не доведено і судом не встановлено наявності порушень, що могли вплинути на результат торгів, позивачем не зазначено, які саме її права й законні інтереси порушено неналежним повідомленням боржника про проведення прилюдних торгів чи неналежною, на її думку, перевіркою державним виконавцем її майнового стану та наявності іншого майна для задоволення вимог стягувача, а також наявності іншої заборгованості перед іншими стягувачами.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2016 року рішення районного суду залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов законних та обґрунтованих висновків про відмову в позові.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2016 року і ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення вимог позову, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Касаційна скарга мотивована обставинами, аналогічними з підставами позову, тим, що суди попередніх інстанцій неналежним чином встановили обставини справи та дійшли безпідставних висновків про законність оспорюваних торгів, застосували норми Закону України «Про іпотеку» (можливість проведення торгів за участі одного учасника), у той час, коли вказаний закон до спірних правовідносин не застосовується.

Правом на подання відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

04 січня 2018 року справа передана на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Згідно із частиною 2 статті 16, статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Таким чином, ураховуючи, те що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину (статі 203, 215 ЦК України).

Підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна, тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частина 7 статті 24, частина 4 статті 26, частина 3 статті 32, частина 3 статті 36, частина 2 статті 57, статті 55, 85 Закону).

Отже, дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року, справа № 6-116цс12.

Як зазначено вище, позивач вважає торги недійсними у тому числі через порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна, тощо, однак такі дії мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Головною умовою, яку підлягає встановленню судами при вирішені позовів про визнання недійсними прилюдних торгів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

При цьому, положення Закону України «Про іпотеку» застосовуються до зобов'язань, виконання яких забезпечене іпотечним майном. До інших зобов'язань, які не забезпечені іпотекою, застосовується Закон України «Про виконавче провадження» й Тимчасове положення.

До спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою можна провести торги за наявності одного учасника.

Такі висновки щодо застосування норм права за аналогічних правовідносин, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року, справа № 6-323цс16.

Посилання позивача на порушення її права внаслідок проведення оспорюваних прилюдних торгів зводиться лише до того, що позивача було обмежено в її праві на оскарження стартової ціни. При цьому, мотивів та доказів на їх підтвердження, щодо можливої іншої (більшої) стартової ціни проданого з торгів майна позивач у позові, доповненні до позову не наводить. Відповідних розрахунків, експертних висновків, висновків спеціалістів з даного питання матеріали справи не містять. Більше того, як зазначено вище, така підстава позову як незгода позивача з оцінкою майна, що проведена державним виконавцем, не є достатньою підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Враховуючи наведене, є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору помилково застосували норми права та дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому такі судові рішення, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що судові рішення слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_3.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик