Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 930/1047/22

провадження № 61-9608св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом- ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Немирівської міської ради Вінницької області, Служба у справах дітей Немирівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відібрання малолітньої дитини.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її сином.

ОСОБА_2 є її тіткою, рідною сестрою її матері - ОСОБА_4 .

Вказувала на те, що вона певний час проживала у сім`ї своєї тітки ОСОБА_5 , і у неї народився син. Батько дитини помер до її народження. Одразу після повернення із пологового будинку ОСОБА_2 ізолювала дитину від неї, відселивши її у непристосоване до проживання господарське приміщення без опалення, але вона була вимушена терпіти такі умови, щоб бути поряд із своїм сином. Коли дитині було півтора роки, вона переїхала до своєї матері - ОСОБА_4 , але дитину ОСОБА_2 їй не віддала.

Зазначала, що на час звернення до суду з цим позовом її син перебуває у ОСОБА_2 , яка незаконно утримує дитину у себе, не віддає їй дитину та перешкоджає навіть побаченням із нею. При цьому, ОСОБА_2 поводить себе агресивно, погрожує, іноді влаштовує бійки. Побачення матері із дитиною відбуваються поза межами помешкання та двору ОСОБА_2 перед парканом, що межує із проїжджою частиною вулиці, у присутності та під контролем самої ОСОБА_2 та її родичів.

Вказувала, що дитина прихильна до матері, із інтересом спілкується із нею у ті короткі проміжки часу, коли це вдається попри сварок з боку ОСОБА_2 . Про ці обставини добре відомо як органам опіки, так і поліції, до якої майже на кожне намагання побачення із дитиною за графіком ОСОБА_1 вимушена звертатися як до правоохоронного органу з приводу агресивних дій ОСОБА_2 .

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила відібрати у ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та повернути його матері.

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що вона з часу народження малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно ним опікується.

Вказувала на те, що протягом 17 місяців після народження дитини ОСОБА_1 разом з сином проживала її будинку, але дитиною не опікувалась, не хотіла, щоб дитина перебувала у її кімнаті і вона ( ОСОБА_2 ) забрала дитину до своєї кімнати.

ОСОБА_1 отримувала допомогу від держави при народженні дитини, але кошти витрачала на власний розсуд, зловживала спиртними напоями, вела аморальний спосіб життя, співмешкала з різними чоловіками.

Зазначала, що дитина постійно перебувала під її наглядом, адже ОСОБА_1 зовсім не дбала про сина, не брала його на руки, взагалі до нього не підходила, жодного разу не купила дитині дитяче харчування, підгузки, одяг, засоби гігієни тощо.

10 липня 2020 року ОСОБА_1 отримала пенсію, придбала спиртні напої, влаштувала сварку та пішла жити до своєї матері, залишивши дитину.

З липня 2020 року ОСОБА_1 взагалі не цікавиться життям дитини, не надає будь-якої допомоги, не дбає про його фізичний, духовний і моральний розвиток, не займається його вихованням.

Дитина має важку хворобу - нейрофіброматоз, з 01 липня 2022 року по 05 липня 2022 року перебувала на стаціонарному лікуванні. За цей період ОСОБА_1 жодного разу не відвідала дитину, не цікавилась станом її здоров`я.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 01 березня 2023 року, ухвалений у складі судді Царапори О. П., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Відібрано у ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя с. Рубань Вінницького району Вінницької області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 992,40 грн судових витрат на оплату судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн за подання позовної заяви.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відібрання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що малолітній ОСОБА_3 підлягає до відібрання у ОСОБА_2 , оскільки рішення виконавчого комітету Немирівської міської ради від 17 серпня 2021 року, на підставі якого надано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та тимчасово влаштовано у сім`ю тітки ОСОБА_2 , скасовано рішенням виконавчого комітету Немирівської міської ради від 20 січня 2022 року № 8, на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 120/7581/21-а.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про повернення дитини матері та задовольнив зустрічний позов ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не може бути повернутий його матері, оскільки з метою забезпечення належного захисту дитини, суд прийняв до уваги як доказ висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, в сукупності із іншими доказами, так як такий ґрунтується на вимогах закону, є обґрунтованим, вмотивованим, переконливим та не викликає сумнівів у суду щодо викладених у ньому обставин, а також взяв до уваги свідоме нехтування ОСОБА_1 батьківськими обов`язками та ухилення від їх виконання.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 01 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про повернення дитини, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення дитини задоволено.

Повернуто малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його матері ОСОБА_1 , жительки АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання первісної позовної заяви в сумі 992,40 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 2 977,20 грн.

В іншій частині рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 01 березня 2023 року у даній справі залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_6 про повернення дитини, суд апеляційної інстанції, установивши, що правові підстави для перебування дитини у ОСОБА_2 відсутні, оскільки скасовані рішення виконавчого комітету Немирівської міської ради від 17 серпня 2021 року № 92 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та тимчасове влаштування ОСОБА_3 в сім`ю тітки ОСОБА_2 , а також розпорядження голови Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області 24 жовтня 2019 року № 211 «Про призначення ОСОБА_2 опікуном над дитиною ОСОБА_3 », та, враховуючи те, що ОСОБА_1 батьківських прав не позбавлена, має належні для проживання дитини умови, до кримінальної та адміністративної відповідальності раніше не притягувалася, доходом для проживання ОСОБА_1 є її пенсія та соціальна допомога на дитину, дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про повернення дитини матері.

При цьому апеляційний суд зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині відібрання у ОСОБА_2 дитини не оскаржувалось в апеляційному порядку ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 Відступаючи від висновку органу опіки та піклування, апеляційний суд врахував те, що ОСОБА_1 цікавиться життям сина, підтримує з ним зв`язок, бажає повернути сина, у зв`язку з чим звертається із заявами та запитами до компетентних органів та суду з приводу здійснення перешкод у вихованні сина, тобто вчиняє дії для встановлення зв`язку з сином.

Також апеляційний суд зазначив, що висновок комісії зроблено лише на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження проживання дитини у ОСОБА_2 та місця проживання ОСОБА_1 , без дослідження усіх документів, які стосуються справи, чим порушено вимоги частини п`ятої статті 19 СК України. У висновку не міститься відомостей про те, що ОСОБА_1 не цікавиться сином, не намагається налагодити із ним контакт та спілкування в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків з виховання сина. Також у висновку не зазначена жодна із підстав, передбачена статтею 164 СК України, для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно її малолітнього сина.

Суд апеляційної інстанції вважав, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина суперечить інтересам самої дитини, оскільки до нього органи опіки та піклування дійшли без повного та об`єктивного дослідження усіх обставин цього питання (не врахована думка дитини, не досліджені документи про стан здоров`я матері та дитини, характеристики, тощо). Висновок базується лише на усних показах матері дитини та особи, з якою без законних на те підстав, проживає дитина, щодо умов проживання кожної з них.

При цьому апеляційний суд зазначив, що стан здоров`я матері не є підставою для позбавлення її батьківських прав, а посилання ОСОБА_2 на зловживання ОСОБА_1 алкогольними напоями не підтверджено допустимими доказами та вказана обставина не перевірялася опікунською радою.

Суд апеляційної інстанції вважав, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 не призведе до позитивних наслідків у долі дитини, які б мали настати після цього, тому слід відмовили у задоволенні зустрічних позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав. При цьому, апеляційний суд врахував, що відповідач проживає окремо від дитини, бажає приймати участь у вихованні сина та спілкуватися з ним, хоче виправити свою поведінку, а зазначені у висновку органу опіки та піклування обставини, є недостатніми підставами для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У червні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про повернення дитини та задовольнити її зустрічні позовні вимоги, позбавити ОСОБА_1 батьківських прав та визначити її ( ОСОБА_2 ) опікуном над дитиною.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що скасування наказу Служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації щодо надання ОСОБА_3 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та розпорядження щодо призначення опікуна, не скасовує той факт, що батько дитини помер, а мати дитини має загальне тривале захворювання, є особою з інвалідністю другої групи і не має можливості забезпечити належний рівень життя для свого сина, оскільки доходом для проживання ОСОБА_1 є її пенсія та соціальна допомога на дитину, а також остання не має змоги забезпечити виховання дитини.

При цьому ані органи опіки, ані вона не забороняли ОСОБА_1 бачитись із сином, брати участь у його виховання та надавати фінансову допомогу, однак остання цією можливістю свідомо нехтувала, мешкала у своєї матері ОСОБА_4 та самоусунулась від виховання сина.

Службою у справах дітей неодноразово рекомендовано ОСОБА_1 відвідувати дитину та налагоджувати контакт згідно з встановленим графіком. Однак кожної зустрічі мати дитини завдавала останньому психологічний дискомфорт та у присутності дитини влаштовували сварки, бійки, виражалась нецензурною лайкою, що не могло не відобразитися на психіці дитини. За період намагань ОСОБА_1 налагодити стосунки із сином неодноразово викликався наряд поліції через неприпустиму поведінку останньої, підтвердженням чого є відповідні талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію.

При цьому вона ( ОСОБА_2 ) не була ініціатором цих сварок та бійок, оскільки саме вона і виклала поліцію, з метою вгамувати неприпустиму поведінку ОСОБА_1 , яка не цуралась вести себе подібним чином при дитині.

У результаті подібних подій, служба у справах дітей була вимушена звернутися до КУ «ГРЦ» щодо надання психологічної допомоги дитині.

Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи та підтверджують зловживання ОСОБА_1 алкоголем.

Так, матеріали справи містять показання трьох свідків, які неодноразово бачили ОСОБА_1 у стані важкого алкогольного сп`яніння.

Згідно з направленням КП «Немирівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Немирівської міської ради від 18 травня 2020 року ОСОБА_1 направлено на примусове лікування, діагноз - психоз алкогольного генезу (а. с. 145, т.1).

Відповідно до листа КП «Немирівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Немирівської міської ради від 10 червня 2021 року, ОСОБА_1 зловживає алкоголем (а. с. 146, т. 1).

Не надавши належної правової оцінки вказаним доказам, апеляційний суд зазначив, що зловживання ОСОБА_1 алкогольними напоями не підтверджується допустимими доказами.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 хоч якимось чином виконувала свої батьківські обов`язки.

ОСОБА_2 посилається на те, що усі необхідні обстеження у лікарнях, у психолога ОСОБА_3 проходив з нею. Саме вона за власні кошти купувала дитині усі необхідні речі для її розвитку (одяг, книги, іграшки), а ОСОБА_1 , отримуючи пенсію у зв`язку з втратою годувальника, яка призначається саме для дитини, свідомо не забезпечує свого сина матеріально, жодного разу не передавала їй кошти та не купувала необхідних для дитини речей. Твердження ОСОБА_1 про те, що ці виплати вона накопичує на майбутнє, не підтверджені жодним доказом.

Про свідоме небажання ОСОБА_1 піклуватись про сина та налагоджувати із ним зв`язок свідчить те, що після визначення органу опіки часу для зустрічей із сином, ОСОБА_1 не приходила до дитини. Також ОСОБА_1 свідомо проігнорувала рекомендації з відвідування корекційних занять на базі КУ «ІРЦ» разом із сином (відповідь служби у справах дітей на запит адвоката № 01-20/319 від 19 червня 2022 року).

Крім того, як зазначено у відповіді Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» від 16 червня 2022 року, ОСОБА_1 виявила бажання помістити дитину у Немирівський навчально-реабілітаційний центр (а. с. 14, 15 , т.1)

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, апеляційний суд не врахував інтересів дитини. Інтерес матері до дитини має виключно матеріальний характер, оскільки окрім виплат на дитину ОСОБА_1 інших доходів немає. ОСОБА_1 отримувала виплати на дитину та у неї не виникало бажання забрати сина і лише після того, як працівник соціальної служби повідомив їй, що кошти має отримувати той, у кого проживає дитина, вона звернулася до суду з позовом про відібрання дитини.

ОСОБА_1 вихованням дитини не займається, матеріально не підтримує, належної уваги не приділяє, повністю усунулася та ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не виявляє до дитини будь-якої уваги та турботи, що у сукупності свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків свідомо.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що сам лише факт заперечення ОСОБА_1 проти позову про позбавлення її батьківських прав не свідчить про її інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про повернення дитини матері, апеляційний суд не врахував висновок психолога КУ «ІРЦ» про те, що ОСОБА_3 своєю сім`єю вважає саме свою тітку та її дочку і онуку, а тому вилучення дитини із сім`ї буде важкою психологічною травмою для дитини.

Підставами касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18), від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22).

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2023 року залишено без руху касаційну скаргу та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 у с. Рубань Немирівського району Вінницької області. Його батьками зазначено ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

Батько ОСОБА_3 - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи з дитинства.

Відповідно до наказу Служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації від 10 жовтня 2019 року № 01.16/25 ОСОБА_3 взято на облік служби у справах дітей районної державної адміністрації як дитину, позбавлену батьківського піклування.

Розпорядженням Немирівської районної державної адміністрації від 10 жовтня 2019 року № 204 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Вказане розпорядження видане на підставі свідоцтва про смерть батька ОСОБА_7 , серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області 26 лютого 2019 року, та висновку лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Немирівська ЦРЛ НРР» про наявність у матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків від 19 липня 2019 року № 366.

Наказом Служби у справах дітей Немирівської районної державної адміністрації від 10 жовтня 2019 року № 01.5/63 влаштовано дитину, позбавлену батьківського піклування, ОСОБА_3 на тимчасове проживання та виховання у сім`ю тітки ОСОБА_2 , жительки с. Рубань Немирівського району, до вирішення питання щодо подальшої долі дитини.

Згідно довідки Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області від 16 жовтня 2019 року № 515, за даними погосподарських книг сільської ради, ОСОБА_2 , 1964 року народження, та ОСОБА_4 , 1974 року народження, є рідними сестрами, а ОСОБА_1 , 1995 року народження, є рідною племінницею ОСОБА_2 .

Розпорядженням Немирівської районної державної адміністрації від 24 жовтня 2019 року № 211 встановлено опіку над дитиною ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Рубань Немирівського району Вінницької області. Призначено ОСОБА_2 його опікуном. Вказане розпорядження видане на підставі свідоцтва про смерть батька ОСОБА_7 , серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Рубанської сільської ради Немирівського району Вінницької області 26 лютого 2019 року, висновку лікарсько-консультативної комісії КНК «Немирівська ЦРЛ НРР» про наявність у матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків від 19 липня 2019 року № 366, розпорядження голови Немирівської райдержадміністрації Вінницької області від 10 жовтня 2019 року № 204 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », рішення комісії з питань захисту прав дитини від 24 жовтня 2019 року № 3 «Про призначення опікуном ОСОБА_2 над дитиною ОСОБА_3 » та заяви ОСОБА_2 від 22 жовтня 2019 року.

Рішенням опікунської ради при Рубанській сільській раді від 03 вересня 2020 року дозволено ОСОБА_1 зустрічатися з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної середи та неділі з 16 до 17 години дня в присутності опікуна.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини при Немирівській районній державній адміністрації від 25 вересня 2020 року № 5, вирішено, що опіку над дитиною ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Рубань Немирівського району Вінницької області, припиняти недоцільно. Опікуна ОСОБА_2 , жительку с. Рубань Немирівського району Вінницької області, попереджено про відповідальність за виховання та утримання дитини ОСОБА_3 .

Рішенням Немирівського районного суду Віннської області від 06 травня 2021 року у справі № 930/2895/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Немирівської районної державної адміністрації: від 10 жовтня 2019 року № 204 про надання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини позбавленої батьківського піклування; від 24 жовтня 2019 року № 211 про встановлення над дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опіки та призначення опікуна.

Відповідно до довідки від 19 травня 2021 року № 1628 про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно наказу Служби у справах дітей Немирівської міської ради від 25 червня 2021 року № 01-07/34, на підставі свідоцтва про смерть батька ОСОБА_7 , серія НОМЕР_1 , та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків № 187, виданої КП «Немирівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 10 червня 2021 року, вирішено: тимчасово влаштувати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сім`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , жительки с. Рубань.

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації від 20 липня 2021 року № 184, на підставі рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 06 травня 2021 року у справі № 930/2895/21, визнано таким, що втратили чинність, розпорядження Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області від 10т жовтня 2019 року № 204 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » та розпорядження голови Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області від 24 жовтня 2019 року № 211 «Про призначення ОСОБА_2 опікуном над дитиною ОСОБА_3 ».

Рішенням виконавчого комітету Немирівської міської ради Вінницького району від 17 серпня 2021 року № 92 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі документів: висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків № 187 від 10 червня 2021 року, виданий КП «Немирівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Немирівської міської ради; свідоцтва про смерть батька ОСОБА_7 , серія НОМЕР_1 від 26 лютого 2019 року, виданого Немирівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. Дитина тимчасово влаштована в сім`ю тітки ОСОБА_2 .

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 120/7581/21-а, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано висновок від 10 червня 2021 року № 187, виданий лікарсько-консультативною комісією КП «Немирівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Немирівської міської ради про наявність у ОСОБА_1 тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню нею батьківських обов`язків щодо її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до відповіді Служби у справах дітей Немирівської міської ради від 16 червня 2022 року № 01-20/284 на адвокатський запит від 13 червня 2022 року, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у своєї тітки ОСОБА_2 за адресою: с. Рубань, Вінницького району, Вінницької області, так як саме з ОСОБА_2 у дитини на момент залишення без батьківського піклування склалися дуже близькі стосунки, оскільки дитина з народження проживає у цій сім`ї та звик до неї. Хлопчик охайний, доглянутий, має хороші умови проживання, забезпечений всім необхідним для виховання та розвитку, про що є складені відповідні акти. Матір дитини, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи та потребує сторонньої допомоги і сама не впорається в догляді за дитиною, так як хлопчик дуже активний та енергійний. Місце проживання дитини не визначене у судовому порядку, а тому керуючись пунктом 3 та пунктом 31 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 з метою забезпечення найкращих інтересів дитини, ОСОБА_3 проживає у тітки ОСОБА_2 . Діючи в інтересах дитини, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, службою у справах дітей неодноразово були здійснені виїзди до опікуна ОСОБА_2 , де перевірені умови проживання і стан ОСОБА_3 та встановлено, що поки між дитиною та матір`ю ОСОБА_1 не налагоджений тісний контакт, з метою недопущення психологічного, емоційного стресу дитини, повернення дитини матері на даний момент було недоцільним. Тому матері неодноразово рекомендовано, згідно з встановленим графіком (якого ніхто не відміняв) відвідувати дитину та налагоджувати контакт, а не влаштовувати при дитині сварки, бійки, вираження нецензурної лайки, що не могло не відобразитися на психіці дитини. В результаті чого, служба у справах дітей була вимушена звернутися до КУ «ІРЦ» щодо надання психологічної допомоги дитині. Дитина має право згідно з пунктом 31 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 проживати у найближчих родичів, якою і є тітка ОСОБА_2 , до прийняття рішення суду про визначення місця проживання дитини. Тому, для вирішення спору між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини, службою у справах дітей рекомендовано обом звернутися до суду. 10 травня 2022 року згідно з повідомленням поліції від 10 травня 2022 року здійснено виїзд до с. Рубань, де у адміністративній будівлі (бувша сільська рада) відбулася бесіда щодо вирішення цього спірного питання. У ході бесіди сторони не дійшли згоди щодо місця проживання ОСОБА_3 . Рекомендації психолога відсутні, так як ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запропоновано провести повне медичне обстеження дитини ОСОБА_3 . Прибувши спільно з дитиною на обстеження до дитячої обласної лікарні м. Вінниці, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 влаштували бійку, в результаті чого був викликаний наряд поліції. За направленням сімейного лікаря ОСОБА_2 самостійно здійснює обстеження ОСОБА_3 у м. Вінниця, що знімає потребу у влаштуванні дитини до спеціалізованого закладу для обстеження.

Рішенням виконавчого комітету Немирівської міської ради Вінницького району від 20 січня 2022 року № 8, на підставі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 120/7581/21-а та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 120/7581/21-а, скасовано рішення виконавчого комітету Немирівської міської ради від 17 серпня 2021 року № 92 «Про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 травня 2022 року та 03 червня 2022 року ОСОБА_1 зверталася з письмовими заявами до чергової частини ВП № 5 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області. В результаті розгляду повідомлень ОСОБА_1 їй повідомлено, що в даному випадку відсутні ознаки кримінального та адміністративного правопорушення, проте присутні ознаки цивільно-правових відносин.

Рішенням виконавчого комітету Немирівської міської ради Вінницького району від 20 грудня 2022 року № 344 затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на засіданні, яке відбулося 09 грудня 2022 року, комісія заслухала ОСОБА_2 , в якої з моменту народження по теперішній час проживає та виховується малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка розповіла, що вона займається утриманням, вихованням, розвитком, лікуванням дитини. Хлопчик забезпечений всім необхідним, має гарні умови проживання, простору кімнату, безліч іграшок, посезонний одяг, доглянутий, два рази в тиждень займається з психологом в КЗ «ІРЦ». В домашньому господарстві утримується 20 голів ВРХ, дуже багато птиці, свиней, для дитини є молочні продукти, м`ясо, яйця, кошти з господарства йдуть на утримання дитини. Зі слів ОСОБА_2 , мати хлопчика ОСОБА_1 отримує кошти на малолітнього ОСОБА_3 , але жодного разу не допомогла фінансово, не купує дитині одягу, продуктів харчування, ліків, тощо. В телефонному режимі жодного разу не поцікавилась здоров`ям та життям дитини. Не завжди приходить на зустріч з хлопчиком згідно встановлених днів та годин спілкування.

З пологового будинку ОСОБА_1 разом з дитиною забрала до себе жити ОСОБА_2 , так як ОСОБА_9 не було куди повертатись через конфлікт з своєю матір`ю ОСОБА_4 . ОСОБА_2 також повідомила, що під час вагітності та після пологів ОСОБА_1 зловживала алкогольними напоями.

Комісія заслухала матір дитини ОСОБА_1 , яка повідомила, що вона є інвалідом другої групи (ДЦП), певний час дійсно проживала у сім`ї ОСОБА_2 , але після примирення зі своєю матір`ю ОСОБА_4 проживає з нею. Дійсно отримує кошти на дитину, але не купує дитині нічого принципово, не знаючи при цьому ні потреб дитини, ні розміру взуття та одягу, ні того, які ліки потрібні для лікування дитини. Доходом для проживання ОСОБА_1 є її пенсія та допомога на дитину. В домашньому господарстві не утримується нічого.

Малолітній ОСОБА_3 має гарні, довірливі стосунки з ОСОБА_2 та називає її мамою, а при зустрічах з ОСОБА_1 називає її з недавніх пір ОСОБА_10 .

Службою у справах дітей Немирівської міської ради проведено обстеження умов проживання та з`ясовано, що у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 умови проживання задовільні, проте більш комфортні умови для проживання дитини створені у ОСОБА_2 .

Тому, спираючись на вищевказане, з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів дитини, виконавчий комітет Немирівської міської ради як орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_1 своїми батьківськими обов`язками.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не містить даних, які об`єктивно характеризують ОСОБА_1 як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення останньої від виконання батьківських обов`язків.

Вказаний висновок оцінений апеляційним судом у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

При цьому апеляційний суд правильно врахував, що ОСОБА_1 проживає окремо від дитини, бажає приймати участь у вихованні сина та спілкуватися з ним, хоче виправити свою поведінку.

Враховуючи вищезазначене, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав та про задоволення позовних вимог про повернення дитини матері.

Доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судом апеляційної інстанції, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ґрунтуються на аналізі та оцінці всіх наявних у справі доказів у їх сукупності.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18), від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у наведених справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року зупинено виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року до закінчення касаційного провадження, її виконання підлягає поновленню відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 24 травня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець