Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 705/1813/17

провадження № 61-12345св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Уманьферммаш»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Уманьферммаш» на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Уманьферммаш» (далі - ПрАТ «Уманьферммаш») про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, визнання недійсним запису в трудовій книжці.

Позовна заява мотивована тим, що наказом від 31 липня 2008 року № 123 позивач прийнятий на посаду вантажника до відкритого акціонерного товариства «Уманьферммаш», правонаступником якого є ПрАТ «Уманьферммаш», згодом переведений на посаду коваля-штампувальника заготівельно-зварювальної дільниці механоскладального цеху № 1.

24 березня 2017 року позивач звернувся із заявою на ім'я генерального директора ПрАТ «Уманьферммаш» Ліпкана А. В. з проханням звільнити його за власним бажанням у зв'язку з доглядом за дитиною до чотирнадцяти років з 27 березня 2017 року.

27 березня 2017 року співробітники ПрАТ «Уманьферммаш» прибули за місцем проживання позивача з метою з'ясування причини його відсутності на робочому місці.

На підставі результатів перевірки та проведеного розслідування, згідно з наказом від 07 квітня 2017 року № 23-К позивач звільнений з роботи з 24 березня 2017 року за прогули без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

З моменту прийняття на роботу і до звільнення позивач жодного разу не порушував трудову дисципліну, не мав жодних нарікань з боку керівництва. Написавши заяву на звільнення з 27 березня 2017 року він висловив бажання звільнитись на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, яка дозволяє не попереджати роботодавця за два тижні і просив розірвати трудовий договір у вказаний строк, тобто з 27 березня 2017 року. Отже, останнім робочим днем він вважав п'ятницю, 24 березня 2017 року.

Крім того, працівника не було ознайомлено з наказом від 07 квітня 2017 року № 23-К про його звільнення під розписку, як того вимагають норми КЗпП України.

Позивач вважав звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України незаконним, ОСОБА_4 просив суд визнати протиправними та скасувати наказ ПрАТ «Уманьферммаш» від 07 квітня 2017 року № 23-К про звільнення ОСОБА_4 з посади коваля-штампувальника заготівельно-зварювальної дільниці механоскладального цеху № 1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважної причини з 24 березня 2017 року; визнати недійсним внесений відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_4; встановити, що розірвання трудового договору між ОСОБА_4 та ПрАТ «Уманьферммаш» відбулось 27 березня 2017 року з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України, а саме у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку; зобов'язати ПрАТ «Уманьферммаш» видати наказ про звільнення ОСОБА_4 з посади коваля-штампувальника заготівельно-зварювальної дільниці механоскладального цеху № 1 з 27 березня 2017 року, вказавши формулювання причини звільнення - розірвання трудового договору з працівником за власним бажанням у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку згідно зі статтею 38 КЗпП України, внести відповідний запис в трудову книжку ОСОБА_4

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2017 року у складі судді Ребриної К. Г. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 27 березня 2017 року позивач не вийшов на роботу, тобто вчинив прогул, за що і був звільнений за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 25 січня 2018 рокурішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2017 року скасовано. Ухвалено у справі нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ПрАТ «Уманьферммаш» про визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним запису у трудовій книжці задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ ПрАТ «Уманьферммаш» від 07 квітня 2017 року № 23-К про звільнення ОСОБА_4 з посади коваля-штампувальника заготівельно-зварювальної дільниці механоскладального цеху № 1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Визнано недійсним внесений ПрАТ «Уманьферммаш» запис до трудової книжки ОСОБА_4 про звільнення його 24 березня 2017 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причини.

Вирішено вважати, що звільнення ОСОБА_4 з посади коваля-штампувальника заготівельно-зварювальної дільниці механоскладального цеху № 1 ПрАТ «Уманьферммаш» відбулось 27 березня 2017 року з підстав, передбачених статтею 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку.

Зобов'язано ПрАТ «Уманьферммаш» видати наказ про звільнення ОСОБА_4, вказавши формулювання причини звільнення - розірвання трудового договору з працівником за власним бажанням у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку згідно зі статтею 38 КЗпП України та внести відповідний запис в трудову книжку позивача.

Стягнуто з ПрАТ «Уманьферммаш» на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 1 344,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, відмовляючи у задоволенні позову суд не навів достатніх підстав та обґрунтованих висновків свого рішення. ОСОБА_4 27 березня 2017 року вже вважався звільненим з роботи, у нього не було обов'язку виходити на роботу у цей день, а тому звільнення його за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 24 березня 2017 року є незаконним.

У касаційній скарзі ПрАТ «Уманьферммаш» просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що останній робочий день був 27 березня 2017 року, а тому відповідач звільнив позивача за прогул без порушення трудового законодавства.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд установив, що відповідно до наказу від 31 липня 2008 року № 123 ОСОБА_4 був прийнятий на посаду вантажника до відкритого акціонерного товариства «Уманьферммаш» де пропрацював на різних посадах без зауважень до 24 березня 2017 року.

24 березня 2017 року позивач звернувся із заявою на ім'я генерального директора ПрАТ «Уманьферммаш» Ліпкана А. В., зареєстрованою за вх. № 99 від 24 березня 2017 року, в якій просив звільнити його в зв'язку з доглядом за дитиною до чотирнадцяти років за власним бажанням з 27 березня 2017 року.

ПрАТ «Уманьферммаш» в табелі за 27 березня 2017 року ОСОБА_4 був відмічений прогул «П».

Наказом від 07 квітня 2017 року № 23-к позивач звільнений з роботи за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 24 березня 2017 року з посади коваля-штампувальника заготівельно-зварювальної дільниці механоскладального цеху № 1.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 3 статті 215 ЦПК України 2004 року визначено, що мотивувальна частина рішення повинна містити висновки про встановлені судом обставини і визначені відповідно до них правовідносини; мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення; мотиви, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, застосовує нормативно-правові акти із зазначенням, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

У абзаці 1, 5 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення з позовом).

У цій частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, суд першої інстанції не навів дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, не встановив наявності чи відсутності фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, не надав оцінки доказам, не зазначив норми закону, тобто розгляд справи у суді першої інстанції фактично не відбувся.

Таким чином, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив зібрані у справі докази. Суд апеляційної інстанціїзазначених порушень суду першої інстанції не усунув, оскільки позбавлений такої процесуальної можливості.

Суд касаційної інстанції також позбавлений процесуальної можливості встановити зазначені обставини та усунути допущені порушення судового розгляду справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За викладених обставин постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Уманьферммаш» задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 13 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 25 січня 2018 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Пророк І. М. Фаловська С. П. Штелик