Історія справи

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 319/823/17

провадження № 61-10627св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Міністерство Оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року у складі судді Ходька В. М., та постанову апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що у період з 08 серпня 1987 року до 11 серпня 1989 року проходив військову службу на території Афганістану де в зазначений період велись бойові дії. У 1988 році при виконанні службових обов'язків в зоні Демократичної республіці Афганістан отримав вогнепальне осколкове поранення в голову, праву ногу. Зазначає, що він проходив неодноразові стаціонарні лікування з приводу поранення правої ноги, внаслідок чого змушений тривалий час знаходився на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

Згідно виписки з акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 26 квітня 2016 року, ОСОБА_4 була встановлена 3 група інвалідності. Позивач вважає, що у зв'язку з отриманням поранень під час проходження військової служби та подальшим встановленням інвалідності, яка пов'язана з проходженням військової служби, йому завдана моральна шкода.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 240 000 грн.

Рішенням Куйбишевського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв'язок між шкодою і протиправними діями завдавача шкоди.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сам факт отримання ушкодження здоров'я при виконанні службових обов'язків та отримання інвалідності не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень Міністерства оборони України та не є підставою для відповідальності за статтею 1167 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан, внаслідок чого отримав ряд захворювань. Позивачу встановлена третя група інвалідності, яка пов'язана з виконанням ним обов'язків військової служби під час перебування у країні, де велись бойові дії. Він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває біль, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування. Позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку повинно відшкодувати Міністерство оборони України, як уповноважений орган державного управління.

23 квітня 2018 року цивільну справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 у період з 08 серпня 1987 року до 11 серпня 1989 року проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої армії СРСР у період ведення бойових дій.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причин зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України протокол від 19 січня 2016 року зазначені захворювання колишнього військовослужбовця пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 26 квітня 2016 року ОСОБА_4 встановлено третю групу інвалідності, причиною захворювання вказано - у зв'язку з виконанням службових обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 151 від 19 січня 2016 року встановлено поранення, ЗЧМТ - контузія головного мозку, МВТ і захворювання, які, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Отже, судами встановлено, що причиною встановлення інвалідності стали захворювання, які пов'язані з проходженням позивачем військової служби.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, місцевий суд з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_4 набув захворювання, які стали підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичної Республіки Афганістан, де велись бойові дії, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки підстави для покладення обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди саме на Міністерство оборони України, яке було утворено після участі позивача у бойових діях і отримання травми, відсутні.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що моральну шкоду повинно відшкодувати саме Міністерство оборони України, не заслуговують на увагу, оскільки в результаті розгляду справи судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб). Отже, з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», є необґрунтованими, оскільки причини, які викликали захворювання позивача мали місце до набрання чинності Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Куйбишевського районного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк