Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня2024 року

м. Київ

справа № 758/9245/22

провадження № 61-7765св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року у складі судді Анохіна А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування висновку органу опіки і піклування, встановлення графіку місця проживання малолітньої дитини.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2013 до 2019 року. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір`ю всупереч волі батька дитини.

Зазначала, що на розгляді у Подільському районному суді міста Києва знаходиться справа № 758/12800/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину та визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

27 вересня 2022 року Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, надала висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 .

На думку позивача, представниками служби у справах дітей під час прийняття висновку не було враховано висновок спеціаліста-психолога щодо психоемоційного стану малолітньої ОСОБА_3 , не здійснено перевірку стану здоров`я малолітньої дитини, не враховано необхідність повноправної участі батька для нормального психічного становлення дочки, не прийнято доводи батька дитини ОСОБА_1 , викладені в заяві до служби у справах дітей від 27 вересня 2022 року.

Крім того зазначав, що у цьому висновку не міститься належного обґрунтування прийняття комісією відповідного рішення щодо проживання малолітньої дитини з матір`ю та не наведено жодних підстав для відмови у проживанні дитини за графіком, який запропонував позивач.

Отже, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки і піклування, під час прийняття вказаного висновку, належним чином та в повному обсязі не встановила та не дослідила всі обставини, необхідні для об`єктивного вирішення спору, який виник між батьками малолітньої дитини, що свідчить про невідповідність цього висновку вимогам чинного законодавства.

На підставі викладеного позивач просив суд:

визнати протиправним та скасувати висновок органу опіки і піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 вересня 2022 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

встановити графік місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : перший і третій тиждень кожного місяця - проживання разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а другий і четвертий тиждень кожного місяця - проживання разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Подільський районний суд міста Києва рішенням від 28 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі зібраних матеріалів та встановлених обставин справи, з`ясування ставлення дитини до батька, прихильності дитини до батька, з врахуванням саме висновку спеціаліста-психолога щодо психоемоційного стану малолітньої ОСОБА_3 від 24 січня 2022 року, орган опіки та піклування в межах наданих йому законодавством повноважень надав висновок від 27 вересня 2022 року, відповідно до якого вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Оскаржувані позивачем дії комісії щодо складання висновку від 27 вересня 2022 року суд першої інстанції вважав такими, що відповідають вимогам закону, оскільки вчинені на виконання ухвали суду.

Не погодившись з рішенням Подільського районного суду міста Києва, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року змінив, виклав його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінюючи мотиви, апеляційний суд керувався тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення свого права або інтересу, враховуючи те, що в Подільському районному суді міста Києва розглядається справа № 758/12800/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину та визначення місця проживання дитини, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. ОСОБА_1 мав захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окремий позов про оскарження рішення органу опіки та піклування.

Апеляційний суд зазначив, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом.

Законодавство передбачає, що батьки можуть вирішити це питання у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.

У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шаповалов А. М., просить рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на:

пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16, від 19 вересня 2018 року у справі № 760/561/14-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18, від 04 березня 2020 року у справі № 356/417/17, від 13 травня 2020 року у справі № 718/2693/17, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 320/9488/18;

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19, від 28 вересня 2023 року у справі № 754/17038/21, від 21 грудня 2023 року у справі № 754/1498/22;

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, неповно встановили обставини, що мають значення для справи.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що скаржник надав всі необхідні докази на підтвердження незаконності, недоцільності, неефективності висновку органу опіки та піклування від 27 вересня 2022 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій не заслухали думку малолітньої дитини, необґрунтовано не взяли до уваги висновок психолога щодо необхідності повноправної участі батька в житті і вихованні дівчинки, а також того, що відповідач не врахував стан здоров`я малолітньої дитини.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шаповалов А. М., у травні 2024 року.

Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував цивільну справу з Подільського районного суду міста Києва.

У червні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2013 до 2019 року. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У Подільському районному суді міста Києва розглядається цивільна справа № 758/12800/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення аліментів на утримання дитини та визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації Київської області про визначення місця проживання дитини.

Подільський районний суд міста Києва ухвалами від 06 лютого 2020 року та від 11 серпня 2021 року у справі № 758/12800/19 зобов`язав орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надати висновок щодо доцільності визначення місця проживання дитини з батьком або з матір`ю.

27 вересня 2022 року Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, надала письмовий висновок щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , згідно з яким вважала за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю ОСОБА_2 Рекомендовано батьку ОСОБА_1 звернутися у встановленому законом порядку із відповідною заявою про визначення способу участі у вихованні малолітньої ОСОБА_3 та спілкуванні з нею. Рекомендовано матері ОСОБА_2 та батьку ОСОБА_1 скористатись процедурою сімейної медіації з метою налагодження конструктивної комунікації між собою для вирішення питань, пов`язаних із вихованням, спілкуванням, утриманням малолітньої дочки ОСОБА_3 , враховуючи її потреби та найкращі інтереси, а також виходячи з рівності прав та обов`язків батьків щодо дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції (з урахуванням змін за результатами апеляційного перегляду справи) та постановою апеляційного суду, враховуючи таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі ( для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі.

У справі, яка переглядається, позивач вважав висновок органу опіки і піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 вересня 2022 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

На думку позивача, Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки і піклування, під час прийняття вказаного висновку належним чином та в повному обсязі не встановила та не дослідила всі обставини, необхідні для об`єктивного вирішення спору, який виник між батьками малолітньої дитини, зокрема, не враховано висновок спеціаліста-психолога щодо психоемоційного стану малолітньої ОСОБА_3 , не здійснено перевірку стану здоров`я малолітньої дитини, не враховано необхідність повноправної участі батька для нормального психічного становлення дочки, не прийнято доводи батька дитини ОСОБА_1 , викладені в заяві до служби у справах дітей від 27 вересня 2022 року.

Крім того зазначав, що у цьому висновку не міститься належного обґрунтування прийняття комісією відповідного рішення щодо проживання малолітньої дитини з матір`ю та не наведено жодних підстав для відмови у проживанні дитини за графіком, який запропонував позивач.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати вказаний висновок органу опіки і піклування, а також встановити такий графік місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , який був визначений позивачем у його заявах від 21 лютого 2018 року та 08 травня 2018 року про виготовлення висновку про визначення місця проживання дитини, а саме перший і третій тиждень місяця - разом із батьком ОСОБА_1 , другий і четвертий тиждень місяця -разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У частинах першій та другій статті 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга і третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

У частині першій статті 161 СК України зазначено, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 158 СК України).

Частинами першою, третьою статті 159 СК України встановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Якщо хтось із батьків не погоджується з рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду.

У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.

Як встановлено судами, оскаржуваний висновок органу опіки та піклування наданий на виконання вимог статті 19 СК України в межах розгляду справи № 758/12800/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів на утримання дитини та визначення місця проживання дитини, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської районної державної адміністрації Київської області, про визначення місця проживання дитини.

Під час розгляду справи № 758/12800/19 судами першої та апеляційної інстанцій була надана оцінка цьому висновку органу опіки та піклування в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений, та відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Отже, його оскарження у цій справі не призведе до відновлення порушеного права у обраний позивачем спосіб захисту.

Так, у справі № 758/12800/19 суди зазначили, що орган опіки та піклування, перевіривши, у тому числі умови проживання дитини та батьків, вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю, про що надав відповідний висновок. Суди визнали цей висновок обґрунтованим, таким, що узгоджується з іншими доказами в справі та відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Належних та допустимих доказів на спростування цих обставин ОСОБА_1 не надав.

Отже, висновок органу опіки і піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 27 вересня 2022 року щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 оцінено судами на предмет обґрунтованості та мотивованості, підстав для визнання його протиправним та скасування не встановлено.

Схожий за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19 (провадження № 61-15434св20), від 28 вересня 2023 року у справі № 754/17038/21 (провадження № 61-7430св23), від 19 лютого 2024 року у справі № 727/2747/22 (провадження № 61-8010св23).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Оскаржуваний висновок органу опіки та піклування не породжує певних правових наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин, правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини. Під час розгляду цієї справи надається оцінка усім доказам в сукупності, в тому числі й висновкам органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.

За таких обставин правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, викладених у постанові.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 370/408/19, від 28 вересня 2023 року у справі № 754/17038/21, від 21 грудня 2023 року у справі № 754/1498/22, враховуючи таке.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Проте відсутні підстави, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо спірного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, тому відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеної у зазначених постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16, від 19 вересня 2018 року у справі № 760/561/14-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17, від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18, від 04 березня 2020 року у справі № 356/417/17, від 13 травня 2020 року у справі № 718/2693/17, від 01 липня 2020 року у справі № 138/96/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 320/9488/18 не заслуговують на увагу, оскільки предмет позову, фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги висновків судів про відмову у задоволенні позову не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду, питання обґрунтованості висновків цього суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, на підставі статті 410 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції (з урахуванням змін за результатами апеляційного перегляду справи) та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 листопада 2023 року (з урахуванням змін за результатами апеляційного перегляду справи) та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк