Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.04.2023 року у справі №2-4155/07
Ухвала КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №2-4155/07

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 2-4155/07

провадження № 61-1193св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 ,

відповідачі: Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» в особі Одеської регіональної філії, Одеська міська рада, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду

від 3 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2007 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» в особі Одеської регіональної філії (далі - ЦДЗК), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Одеська міська рада, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради, про відшкодування моральної шкоди.

У березні 2007 року ОСОБА_2 звернулася з уточненим позовом до ЦДЗК, Одеської міської ради, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання неправомірними дій та визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що вона є пенсіонером 1936 року народження, дитиною війни за визначенням Закону України «Про соціальний захист дітей війни». У листопаді 2005 року вона на підставі статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зверталась до Одеської міської ради з клопотанням про передачу їй вільної земельної ділянки площею 1000 кв.м, розташованої у

АДРЕСА_1 , а також до ЦДЗК з проханням розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва та обслуговування житлового будинку, проте отримала відмову.

Просила визнати дії Одеської міської ради та дії ЦДЗК щодо відмови передати їй у власність земельну ділянку площею 1000 кв. м, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , незаконними та такими, що обмежують її права на отримання вказаної ділянки, а також просила визнати за нею право власності на вільну земельну ділянку, зобов`язавши ЦДЗК видати відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею

1000 кв.м, розташовану на АДРЕСА_1 , цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд.

Зобов`язано ЦДЗК зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на вказану земельну ділянку та видати державний акт на право власності на землю.

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача про визнання за нею права на земельну ділянку, яка є вільною від прав третіх осіб та є придатною для цільового використання, про яке просить позивач. Встановивши наявність у позивача права на відповідну земельну ділянку, надавши оцінку діям відповідачів, що перешкоджають реалізації права громадянина України на отримання земельної ділянки у власність за наявності передбачених законом підстав, суд дійшов висновку щодо задоволення позову про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку та зобов`язав відповідний державний орган видати позивачу правовстановлюючі документи.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, особа, яка не брала участі

у справі, - Головне управління (далі - ГУ) Держгеокадастру в Одеській області,

у червні 2019 року оскаржило вказане рішення в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру в Одеській області задоволено частково, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у позові.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, про передачу земельних ділянок у власність. При цьому у разі, якщо буде встановлено, що орган влади діяв неправомірно та без правових підстав відмовляється передати у власність земельну ділянку, якщо для цього є правові підстави, суд може лише зобов`язати його розглянути це питання у встановленому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статтями 118 122 ЗК України порядку.

Апеляційний суд зазначив, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області участі у справі не брало і брати не могло, оскільки було створене після ухвалення оскаржуваного рішення суду шляхом численних реорганізацій відповідних державних органів, а суд першої інстанції фактично прийняв на себе функції органів місцевого самоврядування. Колегія суддів дійшла висновку, що таке судове рішення не може залишатися в силі, оскільки порушує не лише майнові права особи, яка подала апеляційну скаргу та не брала участі у розгляді справи, а і його процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1

статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2020 року ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року і залишити в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що відкриваючи апеляційне провадження, суд порушив баланс між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, порушив вимоги

статті 297 ЦПК України 2004 року. Суд не взяв до уваги, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області не зазначило в апеляційній скарзі, які саме питання про його права, свободи, інтереси та обов`язки були вирішені судом першої інстанції.

Заявник вказує, що протягом 12 років після ухвалення рішення позивач тричі зверталася до ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо спірної земельної ділянки, тому управлінню було відомо про ухвалення судом першої інстанції вказаного рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено дію постанови суду апеляційної інстанції; ухвалою цього ж суду від 23 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року зупинено касаційне провадження у даній справі до закінчення перегляду

Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядкусправи № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21); ухвалою цього ж суду від 12 квітня 2023 року касаційне провадження у справі поновлено.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що22 листопада 2005 року ОСОБА_2 звернулася до Одеської міської ради з клопотанням про передачу їй вільної земельної ділянки площею 1000 кв.м, розташованої в районі вулиць Жаботинського кут Першої лінії Київського району міста Одеси. Таке ж клопотання 28 листопада 2005 року ОСОБА_2 подала до Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради для розгляду у встановленому порядку.

З відповіді Державного архіву Одеської області від 2 лютого 2006 року № 104 суди встановили, що правовстановлюючі документи на землекористування зазначеною земельною ділянкою в державному архіві відсутні. Аналогічною за змістом є відповідь Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 24 січня 2006 року № 89-3- 01-19.

Зі змісту листа Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» від 19 грудня 2005 року суди встановили, що на вказаній земельній ділянці споруди відсутні.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2007 року роз`яснено рішення цього ж суду від 10 квітня 2007 року та визначено, що виконати вказане рішення має Одеське міське управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 3 серпня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня

2007 року.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 травня 2018 року ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_2 .

Крім того, ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 травня 2018 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2007 року.

Постановою Верховного Суду від 11 березня 2019 року касаційну скаргу Одеської міської ради та касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Одеської області від 3 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 травня 2018 року - без змін.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

З огляду на зазначені норми права, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак

(стаття 6 ЦПК України).

Майнові цивільні відносини базуються, зокрема, на юридичній рівності

(частина перша статті 1 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього кодексу; усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб`єкти публічного права.

Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади (частина перша статті 374 ЦК України).

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав

(частина третя статті 319 ЦК України), зокрема і права на захист цивільного права та інтересу (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

Відповідно до статті 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права й обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня

2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 5 жовтня

2022 року у справах № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) і № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20)).

У справі, яка переглядається, позивач ініціювала спір, зокрема, про визнання права власності на земельну ділянку, розташовану на землі комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ГУ Держгеокадастру в Одеській області зазначало, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси

від 10 квітня 2007 року прийнято про права управління.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення суду першої інстанції порушує майнові права ГУ Держгеокадастру в Одеській області, яке не брало і не могло брати участі у розгляді справи.

З вказаними висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Аналіз указаних норм дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 659/954/18 (провадження № 61-15961св19) зазначено, що: «вирішуючи питання про те, чи стосується прав та інтересів заявника оскаржуване судове рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права касаційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)».

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 206/3232/20 (провадження № 61-8321св22).

В апеляційній скарзі ГУ Держгеокадастру в Одеській області зазначило, що управління як орган державної влади в установленому законом порядку здійснює державний нагляд в частині дотримання земельного законодавства, що вказує на його право оскаржити рішення суду першої інстанції про визнання права власності на земельну ділянку в апеляційному порядку.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга

статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (в редакції на час подання апеляційної скарги далі - Положення) Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема:

1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;

2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України. Отже міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Такий висновок викладений ВеликоюПалатою Верховного Суду у постанові

від 1 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21).

Зазначаючи про те, що рішення суду порушує майнові права

ГУ Держгеокадастру в Одеській області, суд апеляційної інстанції не врахував, що необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Апеляційний суд не зазначив, питання щодо яких прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків ГУ Держгеокадастру в Одеській області вирішено рішенням суду першої інстанції, не навів у судовому рішенні мотивів, за яких він дійшов висновку про набуття управлінням права на апеляційне оскарження цього рішення, та не перевірив, до якої форми власності належить земельна ділянка, на яку за позивачем визнано право власності рішенням суду першої інстанції.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення питання існування

у ГУ Держгеокадастру в Одеській області права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Щодо судових витрат

Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 3 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук