Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 648/1102/19
провадження № 61-22131 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,
представник заявника (стягувача) - адвокат Загоруйко Геннадій Анатолійович,
суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Суворовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Пономаренко Ігорь Олександрович,
заінтересовано особа (боржник) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Загоруйка Геннадія Анатолійовича, на постанову Херсонського апеляційного суду у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я. від 07 листопада 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Воронцової Л. П., Ігнатенко П. Я. від 14 листопада
2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст скарги
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця Суворовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Пономаренка І. О. (далі - Суворовський РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, державний виконавець), про визнання дій державного виконавця неправомірними при обчисленні ним заборгованості по аліментам та встановлення судом дійсного розміру заборгованості по аліментам.
Скарга мотивована тим, що на виконанні Суворовського РВ ДВС ГТУЮ
у Херсонській області з 07 червня 2016 року знаходиться виконавче провадження № 51349774 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого Білозерським районним судом Херсонської області від 15 квітня 2010 року, у справі про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не
менше 30 % прожиткового мінімуму на утримання сина ОСОБА_3 , 2006 року народження. На її думку, загальний розмір нарахованої заборгованості станом на 31 жовтня 2018 року складає 67 300,47 грн.
Відповідно до розрахунку органу РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області станом на 31 жовтня 2018 року розмір заборгованості боржника зі сплати аліментів визначено в сумі 56 000,00 грн.
Вважає такий розрахунок передчасним, оскільки згідно з оригіналів квитанцій із призначенням платежу «аліменти» можна встановити часткове погашення боржником заборгованості по аліментах і лише за 2018 рік
у розмірі 2 100,00 грн. Крім того, грошові кошти, які зазначаються
у квитанціях за 2010-2017 роки, що були надані ОСОБА_2 у січні
2019 року органу РВ ДВС ГТУЮ у Херсонській області, не можуть враховуватися при визначенні розміру заборгованості по аліментах, оскільки боржником не було надано оригіналів цих квитанцій. При цьому, здійснення ОСОБА_2 переказів грошей у період з 2010 року по 2017 рік є компенсацією батьком додаткових витрат на утримання його дитини, про які вона просила у зв`язку з додатковим навчанням та репетиторством, частими хворобами, проходженням ЛФК, отриманням стоматологічних послуг, відпочинком та інше.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд скаргу задовольнити.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Білозерського районного суду Херсонської області від 22 травня 2019 року у складі судді Кусік І. В. у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не доведено, а судом не встановлено неправомірності дій державного виконавця при визначенні ним дійсного розміру заборгованості за виконавчим листом № 2-168/2010, а також факту порушення державним виконавцем прав заявника, як стягувача за виконавчим листом.
Крім того, оскаржувані дії державного виконавця були вчинені відповідно до закону, у межах його повноважень.
Короткий зміст постанови і ухвали суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.Ухвалу Білозерського районного суду Херсонської області від 22 травня 2019 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задоволено.Встановлено, що заборгованість, нарахована ОСОБА_2 . Суворовським ВДВС м. Херсона станом на 31 жовтня 2018 року згідно виконавчого листа №2-168/2010, виданого Білозерським районним судом Херсонської області 15 квітня 2010 року про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму, щомісячно, починаючи з 17 листопада 2009 року і до повноліття становить 58 850,47 грн. У задоволенні заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року
у задоволенні заяви Загоруйка Г. А. , який діє від імені ОСОБА_1 ,
про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у цій справі відмовлено.
Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що оскаржувані дії державного виконавця є неправомірними, розмір заборгованості по аліментам визначено невірно.
Відмовляючи у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначив, що наявність цивільно-правового договору про надання правової допомоги від 03 червня 2019 року, акту наданих послуг від 31 жовтня 2019 року, рахунок-фактура, довідка про оплату наданих послуг від 31 жовтня 2019 року на загальну
суму 3 338,40 грн, а також договір про надання правової допомоги
від 01 жовтня 2019 року, акту №07/2019/1 наданих послуг за договором про надання правової допомоги, рахунок-фактура та довідка № 07/2019/1
від 31 жовтня 2019 року на загальну суму 3 755,70 грн не підлягають стягненню, оскільки згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Загоруйко Г. А. має право займатися адвокатською діяльністю з 14 вересня 2019 року, а тому витрати на правову допомогу, надану ОСОБА_1 Загоруйком Г. А. як представником, до моменту здійснення останнім адвокатської діяльності в сумі 3 338,40 грн задоволенню не підлягають.
Що стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яка надавалася Загоруйком Г. А. під час здійснення адвокатської діяльності, то на підтвердження витрат до суду апеляційної інстанції було надано договір №07/2019 про надання правової допомоги, акт № 07/2019/1 наданих послуг за договором № 07/2019/1, рахунок-фактура № 7/2019/1, що підтверджує надання адвокатом Загоруйко Г. А. правової допомоги ОСОБА_1 , проте у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про фактичну оплату гонорару ОСОБА_1 , отримання ним гонорару адвокат Загоруйко Г. А. підтвердив довідкою, яка не є належним доказом, оскільки не є фінансовим документом.
Крім того під час судових дебатів представник ОСОБА_1 заявив про необхідність розподілення судових витрат у справі, а 04 листопада
2019 подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів та вирішення питання про розподіл судових витрат. Проте, всупереч положенням статті 134 ЦПК скаржником та її представником попереднього розрахунку суми судових витрат разом з апеляційною скаргою до суду надано не було, так як і не було його надано після укладення договору №07/2019 про надання правової допомоги від 01 жовтня 2019 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що під час судових дебатів 07 листопада 2019 року Загоруйком Г. А. , який діяв від імені ОСОБА_1 , була зроблена заява про необхідність вирішення питання щодо розподілу витрат, які понесла ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. При цьому, заявник вказував, що усі докази на підтвердження понесених витрат надано до суду та долучено до матеріалів справи. Будь-яких заяв про необхідність надання додаткових доказів Загоруйком А. Г. зроблено не було.
Під час судового розгляду судом апеляційної інстанції було досліджено питання про розподіл судових витрат на підставі доказів, які були наявні в матеріалах справи на момент її розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Загоруйко Г. А., посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення
в частині відмови щодо відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу за юридичні послуги й ухвалити нове рішення у цій частині про відшкодування їй витрат на правничу допомогу.
Отже, судові рішення по суті скарги ОСОБА_1 у касаційному порядку не оскаржуються, тому в силу статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 13 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі
№ 648/1102/19 та витребувано її матеріали з Білозерського районного суду Херсонської області.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат залишив поза увагою вимоги статей 137, 141 ЦПК України, а також те, що витрати на надану професійну допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи сплачені уже фактично кошти стороною чи тільки повинні бути сплачені.
Крім того, суд апеляційної інстанції відмовляючи у клопотанні про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, посилався на те, що не надані докази які свідчать фактичну оплату гонорару, довідка адвоката Загоруйка Г. А. не є належним доказом, оскільки не є фінансовим документом, однак такий висновок не відповідає статті 137 ЦПК України, відповідно до якої фактично оплачені витрати чи тільки підлягають сплаті не можуть бути підставою для відмови у стягненні цих витрат.
Відмовивши у стягнення витрат на правничу допомогу в певній сумі з тих підстав, що Загоруйко Г. А. ще не був адвокатом, суд не звернув уваги на те, що справа є малозначною і інтереси заявника міг представляти не адвокат.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Загоруйка Геннадія Анатолійовича, підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття
30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат апеляційний суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Разом з тим Верховний Суд не може ухвалити судове рішення по суті процесуального питання, яке виникло, оскільки висновки апеляційного суду взаємовиключні, що унеможливлює визначити правову позицію.
Так, з одного боку, апеляційний суд відмовив у стягненні судових витрат по суті, пославшись на те, що заявник попередньо не надала розрахунок витрат (частини перша і друга статті 134 ЦПК України), а, з іншого боку, вирішуючи це питання по суті, зазначив, що заявник не довела розмір витрат на правничу допомогу адвоката, тобто надавала такий розрахунок.
У матеріалах справи міститься розрахунок та докази щодо обсягу наданих послуг адвоката і виконаних робіт, участі в засіданнях апеляційного суду, проте апеляційним судом вони не досліджені, не враховані, оцінка їм не надана, як і спірмірності розміру витрат з умовами, які передбачені для врахування частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Без дослідження цих фактичних обставин, оцінки доказів, врахування співмірності тощо судом апеляційної інстанції, Верховний Суд у силу положень статті 400 ЦПК України позбавлений можливості їх оцінити.
Також судом не враховано, що положення частин першої і другої статті 134 ЦПК України про необхідність надання попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у їх стягненні, якщо такий розрахунок попередньо (з першою заявою по суті спору) не надавався, оскільки закон використовує термін «може» відмовити, а не «відмовляє».
Отже, для цього суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені судом, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Загоруйка Геннадія Анатолійовича, задовольнити частково.
Постанову Херсонського апеляційного суду від 07 листопада
2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 14 листопада
2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк