Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 396/1857/16-ц

провадження № 61-17729св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю,

Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі:сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Колос", Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі відділу Держгеокадастру у Новоукраїнському районі Кіровоградській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду

від 03 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кіселика С. А., Дьомич Л. М.,

Єгорової С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос"

(далі - СТОВ "Колос"), Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі відділу Держгеокадастру у Новоукраїнському районі Кіровоградської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування запису про державну реєстрацію договору та повернення майна, набутого без належної правової підстави.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2, після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 5,15 га, яка розташована на території Рівненської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області. При оформленні спадщини позивач дізнався, що вказана земельна ділянка орендована СТОВ "Колос" з 29 травня 2006 року, терміном на 15 років.

Вказував на те, що будь-які документи про передачу відповідачу у користування земельної ділянки у батька відсутні, жодних документів він не підписував, кошти за оренду за весь період користування відповідачем земельною ділянкою не отримував.

Зазначав, що він звертався до відповідача із вимогою надати йому копію договору оренди, акта приймання-передачі земельних ділянок, однак відповіді не отримав.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та СТОВ "Колос", скасувати запис про державну реєстрацію вказаного договору та повернути йому земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 липня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,15 га, розташованої на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, укладений 29 травня 2006 року між ОСОБА_2 та

СТОВ "Колос ", зареєстрований Кіровоградською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" при Держкомземі України 18 грудня 2007 року № 337.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки Кіровоградською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" при Держкомземі України від 18 грудня 2007 року № 337.

Зобов'язано СТОВ "Колос" повернути після збору врожаю вказану земельну ділянку ОСОБА_1.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що договір оренди від 29 травня 2006 року є недійсним, оскільки власник земельної ділянки ОСОБА_2 його не підписував, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, та свідчить про відсутність волевиявлення орендодавця на його укладення.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності, суди виходили з того, що позовна давність на спірні правовідносини не поширюється, оскільки правовідносини між сторонами є триваючими. Позивач, який фактично не укладав спірний договір, може пред'явити вимоги у будь-який час, незалежно від того, коли почалося порушення його права.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що підписання ОСОБА_2 змін до договору оренди від 29 травня 2006 року не дає підстав для висновку про відповідність оспорюваного договору оренди вимогам частини третьої статті

203 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 10 липня 2019 року касаційну скаргу

СТОВ "Колос" задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 12 липня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки діям, які вчинив ОСОБА_2 18 грудня 2007 року, підписуючи зміни до спірного договору оренди, що свідчить про те, що ОСОБА_2 був обізнаний про існування договору оренди земельної ділянки від 29 травня

2006 року.

Також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що до укладання оспорюваного договору оренди спірна земельна ділянка перебувала у користуванні СТОВ "Колос" на підставі укладеного між ОСОБА_2 та СТОВ "Колос" договору оренди зазначеної земельної ділянки від 10 жовтня 2002 року терміном на 4 роки.

Вказана поведінка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них, та суперечить доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

На думку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки вказаним обставинам, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Короткий зміст рішення апеляційного суду при новому розгляді справи

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року скасовано.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що договірні орендні правовідносини між ОСОБА_2 (батьком позивача) та СТОВ "Колос" тривають із 2000 року і стосувалися ще оренди земельної частки (паю).

Укладення ОСОБА_2 ще у 2000 році договору оренди земельної частки (паю) та підписання змін до спірного договору свідчить про наявність у власника землі бажання передачі земельної ділянки в оренду саме СТОВ "Колос".

Апеляційний суд вважав, що дії позивача, який отримав земельну ділянку у спадок і просить визнати договір оренди земельної ділянки, укладений між спадкодавцем та СТОВ "Колос" 29 травня 2006 року, недійсним, не зважаючи на підписання ОСОБА_2 змін до цього договору, суперечить поведінці спадкодавця (підписанню змін до договору та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 вересня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області.

У задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року відмовлено.

У жовтні 2019 року матеріали цивільної справи № 396/1857/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що укладання ОСОБА_2 ще у 2000 році договору оренди земельної частки (паю) та підписання змін до спірного договору свідчить про наявність у власника землі бажання передачі земельної ділянки в оренду саме СТОВ "Колос", оскільки позивач, як спадкоємець земельної ділянки, ставить питання про визнання недійсним договору оренди від 29 травня 2006 року із підстав відсутності волевиявлення власника земельної ділянки на укладання цього договору, що підтверджується висновком експерта, зробленим у рамках кримінального провадження, відповідно до якого підпис у договорі оренди та акті прийому-передачі земельної ділянки виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Посилання апеляційного суду на доктрину суперечливої поведінки є помилковим, оскільки доктрина venire contra factum proprium у спорах про недійсність договору не застосовується.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка розміром 5,15 га, розташована на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3524085600:02:002:0515, що підтверджується Державним актом про право приватної власності на землю серії IV-КР №005890 (а. с. 13, т. 1).

29 травня 2006 року між ОСОБА_2 та СТОВ "Колос" укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з умовами якого ОСОБА_2 надав в оренду відповідачу земельну ділянку площею 5,1479 га, яка належала орендодавцю на підставі державного акта на право власності на землю та розташована на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, терміном на 5 років. Цей договір зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 18 грудня 2007 року. (а. с. 42, т. 1)

20 січня 2010 року у Кіровоградській регіональній філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України зареєстровано зміни до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та СТОВ "Колос", відповідно до яких внесено зміни щодо орендної плати та строку дії договору, яким визначено, що договір укладений строком на 15 років. (а. с. 43, т. 1)

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. (а. с. 3, т. 1)

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,1479 га, розташованої на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області. (а. с. 12, т. 1)

Згідно з висновком експерта № 20, здійсненим у межах кримінального провадження судовим експертом Кіровоградського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України 20 лютого 2017 року, підпис від імені ОСОБА_2 в графі "орендодавець" в оригіналі договору оренди від 29 травня 2006 року, в оригіналі акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 29 травня 2006 року, в оригіналі акта приймання-передачі земельної ділянки від 29 травня 2006 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-IX від 15 січня 2020 року (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору оренди землі, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті

215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Частиною 1 статті 215 ЦК України, статтями 229, 230, 231, 232, 233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, позивач посилався, зокрема, на те, що цей договір ОСОБА_2, як власник землі, спадкоємцем якого є позивач, не підписував та умови його не погоджував, що свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на укладання правочину.

Встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2, спадкоємцем якого є позивач,

у графі "орендодавець" в оригіналі договору оренди від 29 травня 2006 року, в оригіналі акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

від 29 травня 2006 року, в оригіналі акта приймання-передачі земельної ділянки

від 29 травня 2006 року виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, що підтверджується висновком експерта № 20, здійсненим у межах кримінального провадження судовим експертом Кіровоградського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України 20 лютого 2017 року.

Згідно із частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до частиною 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Таким чином, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15 і 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня

2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв'язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Таким чином, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на зазначене, встановивши, що ОСОБА_2 не підписував спірний договір, не погоджував його умов, тобто, правочин є таким, що не вчинений, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним договору оренди, укладеного

29 травня 2006 рокуміж ОСОБА_2 та СТОВ "Колос", слід відмовити у зв'язку з неефективним способом захисту порушеного права, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, а тому оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню у зазначеній частині із вказаних вище мотивів.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (суперечливої поведінки) з огляду на наступне.

У праві України зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-59гс14.

Відповідно до частини 2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Разом із тим, статтею 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.

Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що переглядається, Верховний Суд не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, а тому висновок суду апеляційної інстанції про застосування до спірних правовідносин зазначеної доктрини та відмова в задоволенні позову у зв'язку з недобросовісними діями позивача, є помилковим.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації спірного договору

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між

ОСОБА_2, спадкоємцем якого є ОСОБА_1, та СТОВ "Колос" спору про право оренди на земельну ділянку, оскільки, на думку позивача, ця ділянка фактично не була передана в оренду, договір оренди підписано не власником, а іншою особою, тому він є неукладеним, а державна реєстрація зазначеного правочину порушує його права на користування та розпорядження зазначеною власністю.

Вказана вимога свідчить про приватноправовий характер спірних правовідносин, тому ця позовна вимога правильно заявлена в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду судом загальної юрисдикції.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації

(стаття 18 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Як встановлено судами, спірний договір оренди землі зареєстрований у Кіровоградській регіональній філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України

18 грудня 2007 року.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

Разом із тим, реєстрація неукладеного між сторонами договору оренди порушує права та законні інтереси позивача, як спадкоємця, на розпорядження власністю - земельною ділянкою площею 5,15 га, розташованої на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області.

Отже, реєстрація права оренди СТОВ "Колос" на вищевказану земельну ділянку, коли договір оренди ОСОБА_2 фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

На підставі викладеного, обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації договору оренди, проведеної у Кіровоградській регіональній філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України 18 грудня 2007 року.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17 (провадження № 61-48842св18),

від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18),

від 19 серпня 2020 року у справі № 358/815/17 (провадження № 61-40620св18).

Щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1, зокрема, просив суд повернути йому земельну ділянку, посилаючись при цьому на положення статті 1212 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.

Разом із тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що правові підстави позову - це викладена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.

При цьому суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Ураховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, ОСОБА_1 у цій справі намагається повернути йому земельну ділянку, вважаючи, що його майно знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у цьому випадку, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19),ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема, шляхом пред'явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов).

Таким чином, позовні вимоги про повернення земельної ділянки розміром 5,15 га, розташованої на території Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області з кадастровим номером undefined із користування СТОВ "Колос" ОСОБА_1, якому на праві власності належить вказана земельна ділянка відповідно до свідоцтва про право на спадщину, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки договір оренди землі від 29 травня 2006 року є неукладеним, тому саме із цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація договору оренди землі, проведена 18 грудня 2007 року, та підлягають задоволенню позовні вимоги про повернення земельної ділянки.

У зв'язку з зазначеним, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації договору оренди та повернення земельної ділянки підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у зазначеній частині.

З урахуванням зазначеного, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня

2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково. У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди відмовити з мотивів, викладених у цій постанові. Позовні вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди та повернення земельної ділянки задовольнити.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року та постанова Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня

2019 року підлягають скасуванню. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди відмовити з мотивів, викладених у цій постанові. Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації договору оренди та повернення земельної ділянки задовольнити.

Щодо судових витрат

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду із трьома позовними вимогами немайнового характеру ОСОБА_1 було сплачено 1 870,00 грн судового збору.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 4 908,00 грн судового збору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

Таким чином, загальна сума судового збору, сплаченого позивачем під час розгляду справи, становить 6 778,00 грн (100 % від заявлених позовних вимог).

З урахуванням висновку Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та задоволення позовних вимог у частині двох вимог немайнового характеру пропорційність розміру задоволених позовних вимог становить 66,7 %, таким чином на користь позивача має підлягати стягненню стягненню судовий збір у розмірі 4
518,82 грн (6 778,00 грн - 66,7%).

Разом із тим, подаючи апеляційну скаргу, відповідач СТОВ "Колос" сплатило судовий збір у розмірі 864,30 грн, звертаючись до суду із касаційною скаргою (при першому розгляді справи в касаційному порядку) відповідач сплатив судовий збір у розмірі 3 570,00 грн, що в загальному розмірі становить 4 434,30 грн.

Оскільки судом касаційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовлено в задоволенні позову, на користь СТОВ "Колос" має підлягати стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог, що у цій справі становить 33,3 %, тобто 1 476,62 грн (4 434,30 грн - 33,3 % = 1 476,62 грн).

Враховуючи зазначене, відповідно до пропорційності задоволених позовних вимог, зі СТОВ "Колос" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 3 042,20 грн судового збору (4 434,30 грн (сума, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача) - 1 476,62 грн (сума, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача) = 3 042,20 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 24 травня 2017 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня

2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного 29 травня 2006 року між ОСОБА_2 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Колос", проведену Кіровоградською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" при Держкомземі України від 18 грудня 2007 року № 337.

Зобов'язати сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Колос" повернути земельну ділянку ОСОБА_1.

Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі

3 042,20 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров