Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 03.07.2019 року у справі №483/637/16-ц Ухвала КЦС ВП від 03.07.2019 року у справі №483/63...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 483/637/16-ц

провадження № 61-22721св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчий комітет Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, Покровська сільська рада Очаківського району Миколаївської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2017 року у складі судді: Казанлі Л. І. та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що його матері ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 1973 року належало домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 у порядку, передбаченому частиною 3 статті 1268 ЦК України, фактично прийняв спадщину, що залишилася після смерті матері, оскільки постійно проживав зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

Під час оформлення документів на спадкове майно він дізнався, що у 2002 році відповідач ОСОБА_2 незаконним шляхом оформила на своє ім'я правовстановлюючі документи на спірне домоволодіння, а також на земельні ділянки, на яких воно розташоване.

Позивач вказував, що для винесення рішення виконавчого комітету Покровської сільської ради, на підставі якого відповідач ОСОБА_2 отримала правовстановлюючі документи на спірне майно, не було жодних правових підстав, і це майно незаконно вибуло з його володіння поза його волею. Рішення виконавчого комітету Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації зі складанням державних актів на право приватної власності на землю" було прийнято без заяви відповідач ОСОБА_2 та без вилучення земельної ділянки у користувача ОСОБА_4, форма державних актів, виданих на ім'я відповідача, не відповідає типовій формі державних актів станом на день їх видачі.

ОСОБА_3, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати недійсним та скасувати рішення № 9 від 19 березня 2002 року виконавчого комітету Покровської сільської ради;

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 07 травня 2002 року № 119;

визнати недійсними та скасувати державні акти на право приватної власності на ім'я ОСОБА_2 від 16 грудня 2002 року;

визнати за ним право власності на житловий будинок та земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1;

визнати недійсним та скасувати рішення № 6 від 19 вересня 2002 року Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації зі складанням державних актів на право приватної власності на землю".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері, оскільки ОСОБА_4 у 2011 році проживала в с. Покровка Очаківського району, а на час смерті вона проживала у відповідачів у м. Миколаєві. Суд першої інстанції вказав, що посилання позивача на фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, і наданий витяг з домової книги про те, що він та ОСОБА_4 з 01 березня 1988 року були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 не є підтвердженням факту спільного проживання, адже поняття реєстрація та проживання не є тотожними. Оскільки позивач ОСОБА_3 на час звернення із позовом не є власником домоволодіння та земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1, суд першої інстанції зробив висновок, що він не може звертатися до суду у спосіб, що визначений статтею 392 ЦК України. Всі інші вимоги ОСОБА_3 є похідними, а тому також не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення виконавчого комітету Покровської сільської ради № 9 від 19 березня 2002 року, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на два житлових будинків за спірною адресою, є незаконним, а видане на його підставі свідоцтво про право власності недійсним.

Вилучення (викуп) земельної ділянки у ОСОБА_4 при передачі її у власність ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не проводилось, а тому спірним рішенням Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації зі складанням державних актів на право приватної власності на землю" № 6 від 19 вересня 2002 року неправомірно передано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площами 0.2500 га
0.3931 га і видано державні акти на право власності на ці земельні ділянки, а тому вказане рішення є незаконним, а видані державні акти недійсними.

ОСОБА_4, яка була громадянкою Російської Федерації померла ІНФОРМАЦІЯ_1. На час відкриття спадщини вона була зареєстрована та проживала за адресою АДРЕСА_2. ОСОБА_3 звернувся 02 березня 2015 року із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори в Республіка Комі, а тому є таким, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 Оскільки право власності ОСОБА_4 на житловий будинок та її право користування земельною ділянкою за спірною адресою припинено з порушенням вимог цивільного та земельного законодавства України, позивач прийняв спадщину, і його право як спадкоємця першої черги є порушеним, а отже він має право на звернення з цим позовом.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що 14 вересня 2011 року (момент відкриття спадщини) є моментом виникнення у позивача права на позов, оскільки саме з цього часу він повинен був дізнатися про порушення свого права, проте до суду лише у квітні 2016 року з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_3. У задоволенні інших позовних вимог щодо визнання права власності на житловий будинок та земельні ділянки належить відмовлено, оскільки вони є похідними від вимог щодо визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування та недійсними правовстановлюючих документів на нерухоме майно.

Аргументи учасників справи

У червні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач прийняв спадщину на підставі частини 3 статті 1268 ЦК України. Суд першої інстанції не надав оцінки обставинам, які свідчать про незаконність оспорюваних рішень та актів, оскільки ОСОБА_4 не мала волевиявлення на відчуження будинку та земельної ділянки, що є підставою для визнання їх незаконними та скасування.

Зазначає про помилковість висновку апеляційного суду про пропуск позивачем позовної давності, оскільки ОСОБА_3 дізнався про порушення своїх прав у 2015 році, коли почав оформлювати спадкові права, і до цього часу йому було невідомо про наявність оспорюваних рішень та актів. З 2011 року до 2015 року позивач не оформлював спадкові права, оскільки працював у Російській Федерації, а після виходу на пенсію почав оформлювати документи. Вказує, що вже звертався за захистом своїх прав, проте ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року у справі № 483/394/16 позовну заяву ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто.

У серпні 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 надали заперечення на касаційну скаргу, в яких просять касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін.

Заперечення мотивовані тим, що у позивача відсутні правові підстави для звернення із позовом про визнання права власності, оскільки його права не порушені. Вказують, що позивачу було відомо про те, що власником спірного домоволодіння та земельних ділянко є відповідач, проте до суду звернувся після спливу позовної давності.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову та справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

У статті 70 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що з урахуванням положень статті 70 Закону України "Про міжнародне приватне право" спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був.

Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Згідно статті 71 Закону України "Про міжнародне приватне право" спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Відповідно до статті 45 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року право спадкування майна, крім випадку, передбаченого пунктом 2 цієї статті, визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкоємець мав останнє постійне місце проживання. Право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно.

У статті 48 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року закріплено, що провадження по справах про спадкування рухомого майна компетентні вести установи Договірної Сторони, на території якої мав місце проживання спадкодавець у момент своєї смерті.

Провадження по справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також при розгляді спорів, що виникають у зв'язку з провадженням по справах про спадщину.

У частині 1 статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно частин 1 -3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частин 1 -3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

У пункті 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4) вказано, що місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини. У випадках якщо останнім місцем проживання спадкодавця є територія іншої держави, нотаріусом установлюється наявність між Україною та такою державою відповідного договору про правову допомогу. При наявності такого договору застосовується загальне правило спадкоємства майна відповідно до законодавства держави, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Винятком з цього правила є спадкоємство нерухомого майна, за наявності якого право на спадщину на таке майно оформлюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої воно знаходиться.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що у випадку, коли місцем відкриття спадщини є територія України, і до складу спадщини включаються права на нерухомість, спадкова справа відкривається компетентним органом (нотаріусом) України, із застосуванням законодавства України, який здійснює оформлення спадкових прав і видачу свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке знаходиться на території України А оформлення спадкових прав і видача свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, яке знаходиться на території РФ здійснюється компетентним органом Російської Федерації, але на підставі і з урахуванням відомостей (коло спадкоємців, які прийняли спадщину, розмір їх часток у спадщині тощо), наявних у спадковій справі, заведеній компетентним органом (нотаріусом) України. Для спадкових правовідносин за правильно визначеним місцем відкриття спадщини не може породжувати правові наслідки факт оформлення спадщини за неправильно визначеним місцем відкриття спадщини.

Суди встановили, що ОСОБА_4, яка була громадянкою Російської Федерації, померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4, іншими її дітьми є відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2

ОСОБА_4 набула право власності на будинок з прибудовами за адресою с. Покровка, Очаківського району Миколаївської області на підставі договору купівлі-продажу від 10 серпня 1973 року, посвідченого секретарем Покровської сільської ради та зареєстровано за № 15.

Відповідно до довідки Покровської сільської ради, згідно запису у погосподарській книзі № 1д 1992-1995 років, рік побудови належного ОСОБА_4 будинку 1925 рік; загальна площа становить 44 кв. м, житлова 40 кв. м; господарські будівлі: літня кухня 1925 року побудови, сарай 1960 року побудови, гараж 1989 року побудови та погріб 1985 року побудови.

10 березня 2002 року ОСОБА_2 звернулася до Покровської сільської ради Очаківського району Миколаївської області із заявою про визнання за нею право власності на два житлових будинки у с. Покровка Очаківського району Миколаївської області.

Рішенням виконавчого комітету Покровської сільської ради № 9 від 19 березня 2002 року за ОСОБА_2 визнано право власності на два житлових будинки та господарські споруди: літню кухню, сарай, лазню та інші у с. Покровка Очаківського району Миколаївської області.

На підставі цього рішення 07 травня 2002 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на домоволодіння, яке складається із двох житлових будинків та зареєстровано в Очаківській філії Миколаївського БТІ 08 травня 2002 року.

У суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 зазначав про те, що ОСОБА_4 звернулася до сільської ради із заявою про відмову від своєї власності на користь держави, у зв'язку з чим відповідач написала заява про визнання за нею права власності на нерухоме майно за спірною адресою, а сільська рада прийняла відповідне рішення, а тому припинення права власності ОСОБА_4 є правомірним. Проте, як встановлено апеляційний судом, згідно статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення) зазначені посилання відповідача ОСОБА_2 не підтверджені належними та допустимими доказами, тому не свідчать як про законність дій відповідачів щодо припинення права власності ОСОБА_4 стосовно належного їй майна, так і про правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на це майно.

Згідно довідки Покровської сільської ради, запису у погосподарській книзі № 1д станом на 1992 та 1993 роки за спірним домоволодінням рахувалася земельна ділянка площею 0,30 га, у 1995 році - 0,50 га, а у 1995 році - 0,53 га.

Рішенням Покровської сільської ради № 6 від 19 вересня 2002 року ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації зі складання державних актів на право приватної власності на землю, що знаходяться у межах території Покровської сільської ради, площею 0,64 га у с. Покровка.

Рішенням Покровської сільської ради № 9 від 12 грудня 2002 року затверджено технічну документацію зі складанням державних актів на право власності землю ОСОБА_2-0,53 га у с. Покровка.

На підставі рішення Покровської сільської ради № 6 від 19 вересня 2002 року ОСОБА_2 16 грудня 2002 року отримала два державних акти на право приватної власності на землю: на земельну ділянку площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель (серія ІІ- МК №022198) та на земельну ділянку площею 0,3931 га для ведення особистого селянського господарства (серія ІІ- МК № 022199) за адресою с. Покровка, Очаківського району Миколаївської області.

Відповідно до довідки Покровської сільської ради від 23 січня 2017 року житловому будинку, придбаному ОСОБА_4 була присвоєна адреса АДРЕСА_1 відповідно до рішення виконавчого комітету цієї ради № 32 від 25 червня 2002 року "Про розмежування вулиць і нумерацію будинків сіл Покровської сільської ради".

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 на час смерті проживала у м.

Миколаєві.

Тобто місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 є м. Миколаїв, Україна.

Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач не довів фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері, оскільки ОСОБА_4 у 2011 році проживала у с.

Покровка Очаківського району, а на момент відкриття спадщини вона проживала у відповідачів у м. Миколаєві. Суд також вказав, що посилання позивача на фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, і наданий витяг з домової книги про те, що він та ОСОБА_4 з 01 березня 1988 року були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 не є підтвердженням факту спільного проживання, адже поняття реєстрація та проживання не є тотожними. При цьому судом першої інстанції на підставі зібраних доказів (свідоцтва про смерть ОСОБА_4, де місцем смерті зазначено м. Миколаїв; медичних документів та витягів з історії хвороби ОСОБА_4, згідно яких вона, мешканка м.

Миколаєва, знаходилась на онкологічному обліку у Миколаївському обласному онкологічному диспансері з 23 червня 2011 року з приводу злоякісної лімфоми. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла від прогресування злоякісного процесу, крім того знаходилась на лікуванні у хірургічному відділенні Жовтневої ЦРЛ м. Миколаєва з 31 серпня по 08 вересня 2011 року; показань свідка ОСОБА_5, яка повідомила, що ОСОБА_4 у 2011 році проживала у с. Покровка Очаківського району, і після того, як у неї виявили онкологічне захворювання, вона проживала у відповідачів у м.

Миколаєві, де проходила лікування, а згодом й померла, поховано ОСОБА_4 на території с. Покровка) та зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_3 не довів фактичне прийняття ним спадщини після смерті матері.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується із висновком апеляційного суд про те, що позивач ОСОБА_3 є таким, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4, тому що для спадкових правовідносин за правильно визначеним місцем відкриття спадщини не може породжувати правові наслідки факт оформлення спадщини за неправильно визначеним місцем відкриття спадщини. З урахуванням того, що позивач ОСОБА_3 є таким, що не прийняв спадщину на території України, то підстави для задоволення його позовних вимог відсутні. Тому суд першої інстанції правильно вважав, що ОСОБА_3 є таким, що прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4, але при цьому керувався й іншими мотивами для відмови у позові, а тому мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року скасувати.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 квітня 2017 року залишити в силі, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 травня 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст