Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

місто Київ

справа № 755/518/19

провадження № 61-22992св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування"

(далі - ПрАТ "СК "АХА Страхування") у грудні 2018 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовувано тим, що 30 травня 2017 року у м. Київ на вул.

Грушевського, 4 сталася ДТП за участю автомобіля марки Мерседес Бенц, д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки BMW, д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2. Внаслідок ДТП автомобіль ОСОБА_2 отримав механічні пошкодження.

Печерський районний суд міста Києва постановою від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 визнав винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На момент ДТП між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № 63556а7к3, предметом якого було страхування транспортного засобу марки BMW, д/н НОМЕР_2.

Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Акціонерна страхова компанія "ОМЕГА" (далі - ПрАТ "АСК "Омега") згідно з полісом № АК 1582209.

На підставі рахунків СТО складено страхові акти та розрахунки розміру страхового відшкодування № АХА2216127, № АХА2224135, №АХА 2235244, якими визначено суму страхового відшкодування у розмірі 403 078,98 грн. ПрАТ "СК "АХА Страхування" здійснила виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника у розмірі 403 078,98 грн. У межах ліміту ПрАТ "АСК "Омега" на користь ПрАТ "СК "АХА Страхування" сплачено 100 000,00 грн.

Отже, до позивача перейшло право вимоги, і 17 квітня 2018 року ПрАТ "СК "АХА Страхування" надіслало відповідачу претензію щодо сплати суми страхового відшкодування. Проте вимогу страховика залишено без задоволення. Оскільки станом на момент звернення до суду із позовом відповідачем не проведено жодних дій з вирішення цього спірного питання, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь відшкодування завданих збитків у розмірі 303 078,98 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, що не підлягає задоволенню.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "СК "АХА Страхування" страхове відшкодування у сумі 303 078,98 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "СК "АХА Страхування" судовий збір у сумі 4 546,18 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовуване тим, що постановою Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

У наведеній постанові зазначено, що вина ОСОБА_1 підтверджена достатніми, належними та допустимими доказами у справі, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, схемою ДТП та письмовими поясненнями. Суд вважав вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, доведеною повністю. ПрАТ "СК "АХА Страхування" здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника ОСОБА_2 у розмірі 403 078,98
грн, отже, до позивача перейшло право регресної вимоги до відповідача з відшкодування суми страхової виплати.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався тим, що, звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових сум, які не були компенсовані позивачу страховиком винної особи, позивач доводив розмір цієї шкоди на підставі страхових актів, рахунків-фактур, платіжних доручень.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції всупереч вимогам процесуального законодавства не взяв до уваги заперечення відповідача щодо розміру збитків, з приводу стягнення яких пред'явлено позов, та не перевірив, чи підтверджують подані позивачем докази реальний розмір вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі з урахуванням зносу. На спростування розміру збитків, визначених позивачем, відповідач просив суд призначити у справі судову автотоварознавчу експертизу.

Відповідно до вимог статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Наведене дає підстави для висновку, що позивачем не доведено розмір матеріальних збитків, що підлягають відшкодуванню у зв'язку із пошкодженням автомобіля, ураховуючи, що звіт про розмір матеріальної шкоди з урахуванням коефіцієнту зносу позивачем до суду не надано, а від проведення експертизи позивач ухилився. З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем розміру збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС"

(далі - ПрАТ "СК "АРКС ", попередня назва ПрАТ "СК "АХА Страхування"), 21 грудня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що до ПрАТ "СК "АРКС" як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат, тобто у сумі 403 078,98 грн, перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Зазначило, що розрахунок суми страхового відшкодування здійснювався позивачем згідно із умовами договору, вимогам спеціального законодавства та без урахування фізичного зносу автомобіля. Позивач надав належні докази сплати потерпілому сум страхового відшкодування, з огляду на що апеляційний суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, апеляційним судом порушено порядок витребування додаткових матеріалів для проведення експертизи, у відповідному листі суду не зазначено, на кого саме покладено обов'язок надання витребуваних матеріалів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 25 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law43~), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law44~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law45~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law46~.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 02 березня 2017 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 63556а7к3, предметом якого було страхування транспортного засобу марки BMW, д/н НОМЕР_2.

30 травня 2017 року о 19:15 год. у м. Києві водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем Мерседес Бенц, д/н НОМЕР_1,порушив вимоги ПДР на вул. М. Грушевського, 4, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою під час здійснення повороту з крайнього лівого положення, не надав перевагу в русі автомобілю, що рухався в зустрічному напрямку, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем BMW, д/н НОМЕР_2, що перебував під керуванням ОСОБА_2.

Згідно з постановою Печерського районного суду міста Києва від 31 серпня 2017 року вина ОСОБА_1 підтверджена достатніми, належними та допустимими доказами у справі, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, схемою ДТП та письмовими поясненнями. Суд вважав вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, доведеною повністю. Наведеною постановою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП закрито за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

30 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ "СК "АХА Страхування" з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та з заявою про виплату страхового відшкодування.

На підставі рахунків СТО складено страхові акти та розрахунки страхового відшкодування № АХА2216127, № АХА2224135, № АХА2235244, у яких визначено суму страхового відшкодування у розмірі 403 078,98 грн.

ПрАТ "СК "АХА Страхування" здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника ОСОБА_2 у розмірі 403 078,98 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 19 серпня 2017 року № 363097, від 17 жовтня 2017 року № 380583, від 07 липня 2017 року № 349787.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у ПрАТ "АСК "Омега" за полісом № АК1582209.

В межах ліміту ПрАТ "АСК "Омега" на користь позивача сплачено відшкодування збитків у розмірі 100 000,00 грн.

17 квітня 2018 року ПрАТ "СК "АХА Страхування" відповідачу надіслано претензію щодо сплати суми страхового відшкодування. Проте вимогу страховика залишено без задоволення.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Щодо переходу до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов'язанні

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина 1 статті 10 Закону України "Про страхування").

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини 4 статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина 1 статті 999 ЦК України).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пунктом 9 частини 1 цієї статті віднесено страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Предметом позову є вимога, заявлена позивачем, яку він визначає, у порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" про відшкодування завданої майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 303 078,98 грн.

Суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин норму статті 1191 ЦК України (право зворотної вимоги (регрес) до винної особи), позов задовольнив.

У свою чергу, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, дійшов висновку про недоведеність позивачем розміру стягуваної суми, оскільки така не містить, зокрема відомостей про розмір шкоди з урахуванням коефіцієнта зносу.

Верховний Суд констатує, що і суд першої інстанції, і суд апеляційної інстанції неправильно визначили характер спірних правовідносин та зробили в частині правових питань частково помилкові, в решті - абсолютно хибні висновки у постановлених рішеннях.

Учасники правовідносин, виникають у зв'язку з настанням ДТП, перебувають між собою у таких зобов'язаннях: договірне зобов'язання існує між позивачем, ПрАТ

"СК "АРКС", і потерпілим ОСОБА_2 - за договором добровільного майнового страхування; деліктне зобов'язання - між потерпілим ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 - із завдання шкоди внаслідок ДТП; договірне зобов'язання - між відповідачем ОСОБА_1 і ПрАТ "АСК "Омега" - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18)).

У випадках коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України

"Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зумовлене тим, що набуття цього права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема їх захист.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпілий) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, вимога позивача до завдавача шкоди ОСОБА_1 не є регресною, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації, тобто переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов'язанні.

Таким чином, судом першої інстанції помилково здійснено визначення правової природи права вимоги ПрАТ "СК "АРКС" як регресної.

Щодо визначення розміру відшкодування

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що позивач не довів розміру страхового відшкодування та відмовив у позові з тих підстав, що позивач на надав докази розміру завданої майнової шкоди з урахуванням коефіцієнту зносу, а від проведення експертизи позивач ухилився.

Верховний Суд не погоджується із наведеним висновком з огляду на таке.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. У разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Страховик, керуючись нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ухвалює вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування, про що зазначено у Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Статтею 1194 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Непред'явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі страхувальник.

У випадку, якщо йде мова лише про відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, потрібно застосовувати норми статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (шкода, пов'язана з пошкодженням транспортного засобу), додатково - приписи статті 1194 ЦК України у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, шкоди.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що у межах ліміту відповідальності ПрАТ "АСК "Омега" на користь позивача сплачено відшкодування збитків у розмірі 100 000,00 грн, тобто решта суми, що не покрита страховою виплатою, здійснюється особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, тобто відповідачем.

Щодо врахування коефіцієнту фізичного зносу

Відповідно до частини 1 статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Наведене обмеження щодо відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, встановлено для страховиків цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Втім, чинне законодавство не містить відповідних положень щодо необхідності урахування фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу у правовідносинах, що виникли між страхувальником та страховиком відповідно до договорів добровільного страхування майна.

У такому випадку розрахунок суми страхового відшкодування здійснюється згідно із умовами договору, вимогам спеціального законодавства і відповідачем не доведено, а судами не встановлено, що розрахунок такої суми здійснений із порушенням умов договору або правил спеціального законодавства.

Додатково Верховним Судом враховано, що відповідно до пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників транспортного засобу, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових транспортних засобів виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових транспортних засобів.

У справі, що переглядається, належний потерпілій особі транспортний засіб марки BMW, д/н НОМЕР_2, відповідно до матеріалів справи випущено у 2017 році.

Отже, у наведеному випадку значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю, з огляду на що призначення експертизи з метою з'ясування розміру шкоди з урахуванням фізичного зносу не мало правового значення для вирішення справи.

Щодо порушення норм процесуального права

Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1 -3 статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні за змістом висновки наведені Верховним Судом у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18); від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18); від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18 (провадження № 61-19407св19).

Апеляційний суд усупереч нормам процесуального права, вирішуючи питання про проведення судової експертизи, не встановив неможливості відповідача звернутися із відповідним клопотанням до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від учасника справи.

Позивач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву у суді першої інстанції, проте не використав право на подання клопотання про призначення проведення експертизи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених Частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 412 ЦПК України).

Отже, оскільки судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, тому Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанції та зміни рішення суду першої інстанції у частині мотивів задоволення позову із викладенням рішення у редакції цієї постанови.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б ", "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ПрАТ "СК "АРКС", то судові витати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 9 092,26 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року скасувати.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" судовий збір, понесений у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 9 092,36 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко