Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 13.12.2018 року у справі №646/1338/17

Постанова

Іменем України

10 січня 2019 року

м. Київ

справа № 646/1338/17

провадження № 61-28125св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - державне підприємство «Харківський державний цирк імені Ф.Д. Яшинова»,

представник відповідача - Пушкарьов Ігор Олегович,

третя особа - генеральний директор державного підприємства «Харківський державний цирк імені Ф.Д. Яшинова» Житницький Олексій Анатолійович,

представник третьої особи - Вовк Сергій Анатолійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року у складі судді

Сороки О. П. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року у складі колегії суддів:Кругової С. С., Колтунової А. І.,

Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Харківський державний цирк

імені Ф.Д. Яшинова» (далі - ДП «ХДЦ імені Ф.Д. Яшинова»), третя особа - генеральний директор ДП «ХДЦ імені Ф.Д. Яшинова» Житницький О. А., в якому просив визнати незаконною відмову відповідача щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення та стягнути з відповідача матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу 6 678 грн із урахуванням надбавок, а всього 11 352,60 грн.

Позовна заява мотивовано тим, що з 01 березня 2004 року по 21 листопада 2016 року позивач перебував у трудових відносинах з ДП «ХДЦ імені Ф.Д. Яшинова». 26 липня 2016 року позивач звернувся до роботодавця з письмовою заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення (лікування) в порядку частини третьої статті 29 Закону України «Про культуру».

Відповідач в особі генерального директора безпідставно відмовив позивачу у наданні матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, а з урахуванням надбавки за складність та напруженість у розмірі 50% посадового окладу та надбавки за звання «Заслужений працівник культури України» у розмірі 20% посадового окладу, на суму 11 352,60 грн.

Таку відмову у наданні матеріальної допомоги на оздоровлення (лікування) позивачу вважає незаконною.

Позивач також указує на те, що з заявою про надання матеріальної допомоги він звернувся 26 липня 2016 року, а з посади був звільнений 22 листопада 2016 року. Тобто, на момент звільнення та при проведенні повного розрахунку відповідач не виплатив належну йому матеріальну допомогу на оздоровлення.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2017 року позов залишено без задоволення.

Судові рішення мотивовані тим, що колективним договором на підприємстві передбачені умови та порядок здійснення виплат матеріальної допомоги працівникам цирку та передбачено, що такі виплати здійснюються, виходячи з фінансових можливостей підприємства. Виплату преміальних заохочень та надання матеріальної допомоги здійснюється лише при наявності коштів. Згідно додатку до фінансового плану витрат на 2016 рік ДП «ХДЦ імені Ф. Д. Яшинова» кошти на виплату матеріальної допомоги за рахунок бюджетних коштів не передбачались.

Суди дійшли висновку про не доведення позовних вимог, оскільки з заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у 2016 році до відповідача не звертався. Заява від 26 липня 2016 року, на яку позивач посилається, стосувалась матеріальної допомоги на лікування, у зв'язку з чим керівник ДП «ХДЦ імені Ф. Д. Яшинова» правомірно відмовив у наданні такої допомоги, так як така допомога на лікування не є обов'язковою для виплати працівнику.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що право на отримання матеріальної допомоги гарантоване Конституцією України та спеціальним нормативним актом - Законом України «Про культуру». Зокрема, частина третя статті 29 Закону України «Про культуру», визначає право працівника на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення - обов'язковість для працедавця на здійснення відповідної виплати працівнику державного закладу культури в розмірі посадового окладу. Відсутність бюджетних асигнувань на відповідні виплати у фінансовому плані відповідача не звільняє останнього від відповідальності за таке порушення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що з 01 березня 2004 року ОСОБА_1 працював на посаді директора-розпорядника ДП «ХДЦ імені Ф. Д. Яшинова».

26 липня 2016 року ОСОБА_1 подав заяву про надання йому матеріальної допомоги на лікування, як інваліду 2 групи.

У наданні такої допомоги позивачу відмовлено.

Наказом від 21 листопада 2016 року позивача звільнено з посади директора-розпорядника ДП «ХДЦ імені Ф. Д. Яшина» у зв'язку із скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання незаконною відмови відповідача щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення та стягнення такої матеріальної допомоги.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати.

Так, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або, які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Колективним договором, укладеним на ДП «ХДЦ імені Ф. Д.Яшинова» на 2014-2017 роки передбачені умови та порядок здійснення виплат матеріальної допомоги працівникам цирку, а саме відповідно до пункту 6.1.5 надбавки, доплати, премії, винагороди та інші заохочувальні, компенсаційні та гарантійні виплати передбачено здійснювати з урахуванням вимог статті 15 Закону України «Про оплату праці», статті 98 КЗпП України, наказу Міністерства культури і туризму України «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» від 18 жовтня 2005 року №745, колективного договору, інших законодавчих актів та виходячи із фінансових можливостей підприємства.

Пунктом 6.2.9 колективного договору ДП «ХДЦ імені Ф. Д.Яшинова» на 2014-2017 роки передбачено застосовувати преміальні заохочення та надання матеріальної допомоги працівникам цирку згідно з діючим законодавством України та положеннями про преміювання та матеріальну допомогу, розробленим і затвердженим адміністрацією і Профспілковим комітетом. Виплату преміальних заохочень та надання матеріальної допомоги здійснювати лише при наявності коштів.

Встановивши, що фінансовим планом витрат на 2016 рік ДП «ХДЦ

імені Ф. Д. Яшинова» кошти на виплату матеріальної допомоги за рахунок бюджетних коштів не передбачались, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається у положенні про надання матеріальної допомоги, що є додатком до колективного договору.

Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам бюджетної сфери передбачено Законами України, постановами Кабінету міністрів України та іншими нормативно-правовими актами. Умовою виплати допомоги на оздоровлення є факт надання працівникові щорічної відпустки (або її частини).

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про культуру» працівники у сфері культури, педагогічні працівники закладів освіти сфери культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, мають право на допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі посадового окладу, а також на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та доплату за вислугу років у розмірах і порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» установлено, що у 2016 році норми і положення частини третьої статті 29Закону України «Про культуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

Працівники клубних закладів державних комунальних клубних закладів, парків культури та відпочинку, центрів (будинків) народної творчості, центрів культури та дозвілля, інших культурно-освітніх центрів мають право на виплату допомоги на оздоровлення (постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1026 «Питання виплати працівникам державних і комунальних клубних закладів, парків культури та відпочинку, центрів (будинків) народної творчості, центрів культури та дозвілля, інших культурно-освітніх центрів доплати за вислугу років, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань»).

У підпункті 2 пункту 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України передбачено, що працівникам державних і комунальних клубних закладів, парків культури та відпочинку, центрів (будинків) народної творчості, центрів культури та дозвілля, інших культурно-освітніх центрів за переліком посад згідно з додатком виплачується допомога для оздоровлення під час надання щорічної відпустки в межах фонду оплати праці, затвердженого на відповідний рік, у розмірі посадового окладу (ставки заробітної плати).

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 у справі «Кечко проти України» зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Тобто право на виплату допомоги на оздоровлення підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, чи передбачені кошти на це у бюджеті.

Суд установив, що ОСОБА_1 було відмовлено у наданні матеріальної допомоги на лікування, як інваліду 2 групи, на підставі поданої ним 26 липня

2016 року заяви.

У2015 році позивач не подавав заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення і така йому у 2015 році не виплачувалась.

Разом із тим, суд не дав жодної правової оцінки тому факту, що на наведеній вище заяві ОСОБА_1 міститься відмітка про те, що у

2014 році матеріальна допомога була надана, у 2015 році дане питання не вирішувалось, оскільки ОСОБА_1 із такою заявою не звертався, а підстави відмови у такій виплаті у 2016 році роботодавцем не наведені.

Наведене дає підстави для висновку про те, що суд у повній мірі не з'ясував, з яких причин відмовлено роботодавцем у виплаті заявнику матеріальної допомоги - з відсутністю бюджетних асигнувань, чи відсутністю права на її отримання.

Оскільки відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.

Таким чином суди попередніх інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, такими, що відповідають основоположним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та не перевірили доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

РРР ішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 липня

2017 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська