Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 285/3536/20

провадження № 61-7748св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест",

відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест"

на постанови Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" (далі - ТОВ "ФК "Гефест") звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про стягнення 3 % річних.

Позовна заява обґрунтована тим, що 11 червня 2007 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі -

АКІБ "УкрСиббанк") укладено кредитний договір № 11167936000, відповідно

до якого банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 160 000,00 швейцарських франків зі строком користування до 11 серпня 2018 року.

05 липня 2007 між ОСОБА_2 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено кредитний договір № 11179513000, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит в сумі 154 398,00
швейцарських франків зі строком користування до 05 липня 2018 року.

10 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11232350000, відповідно до якого

ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 88 700,00 швейцарських франків зі строком користуванні до 10 жовтня 2014 року.

23 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11257179000, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 74 000 доларів США зі строком користування до 23 листопада 2014 року.

Вищезазначені кредитні договори, були забезпечені одним предметом іпотеки,

а саме нежитловим приміщенням, що знаходиться по

АДРЕСА_1.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 25 лютого 2010 року у справі № 2-103/10 за позовом АКІБ "УкрСиббанк", звернуто стягнення на вищезазначений предмет іпотеки з метою погашення заборгованості відповідачів за їх кредитними договорами.

08 грудня 2011 року АКІБ "УкрСиббанк" відступив Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") права вимоги

за вищезазначеними кредитними договорами.

07 травня 2019 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Гефест" укладено договір № 1365/К купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого останній став єдиним власником всіх прав вимоги за зазначеними кредитними договорами.

ТОВ "ФК "Гефест" просило стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 3 % річних згідно статті 625 ЦК України

за прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме: з ОСОБА_1 12 653,28
швейцарських франків; з ОСОБА_2 12 316,32 швейцарських франків;

з ОСОБА_3 7 105,47 швейцарських франків; з ОСОБА_4

6 006,25 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 09 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки АКІБ "УкрСиббанк"

та АТ "Дельта Банк", маючи статус кредиторів, і не реалізовуючи своїх прав

на звернення у встановлені законом строки з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості по кредитним договорам, а також на звернення

до примусового виконання рішення суду щодо реалізації заставного майна, втратили своє право вимоги на примусове виконання боржниками своїх зобов'язань за кредитними договорами та рішенням суду.

Додатковим рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2020 року у стягненні з ТОВ "ФК "Гефест" на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрат на правову допомогу відмовити.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що представник відповідачів не надав суду розрахунків цих витрат, а тому відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Гефест" на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 09 листопада 2020 року задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції і прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Установивши, що ПАТ "Дельта Банк" продав майнові права за кредитними договорами вартістю 8 926 414,10 грн ТОВ "ФК "Гефест", зокрема, щодо ОСОБА_1 про право стягнення 1 006 000,73 грн; ОСОБА_2 - 960389,04грн. ; ОСОБА_3 - 554 423,11 грн, ОСОБА_4 - 538865,90 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку ТОВ "ФК "Гефест" за договором купівлі-продажу майнових прав не набуло право стягнення з відповідачів заборгованості в іноземній валюті, а тому вимоги про стягнення з відповідачів 3 % річних згідно за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України є безпідставними.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на додаткове рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 листопада 2020 року задоволено. Скасовано додаткове рішення суду першої інстанції і прийнято нову додаткову постанову. Стягнуто

з ТОВ "ФК "Гефест" на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 4 900,00
грн витрат на правничу допомогу кожному.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що представник відповідачів 26 жовтня 2020 року заявив про намір надати докази на підтвердження витрат відповідача на правничу допомогу і 12 листопада 2020 року, у встановлений законом строк, надав докази щодо цих витрат (т. 1, а. с 122,149-167). Вимоги сторони відповідача щодо стягнення з позивача судових витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 4 900,00 грн підтверджено наступними доказами: договорами про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі, квитанціями про оплату (т. 1, а. с. 152-161).

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2021 року ТОВ "ФК "Гефест" подало до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило постанову Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2021 року скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову; додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2021 року скасувати і залишити в силі додаткове рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд залишив поза увагою,

що передача прав вимоги за кредитними договорами укладеними

із відповідачами відбулась без перерахунку на національну валюту, а стягнення річних на підставі статті 625 ЦК України за прострочення виконання основного зобов'язання має відбуватись у валюті, визначеної у кредитному договорі.

Крім того, стягуючи витрати на правову допомогу суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що ОСОБА_5 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а не як адвокат, а тому кошти перераховані на рахунок

ОСОБА_5, що не є рахунком адвоката не підлягають стягненню, як витрати за правничу допомогу.

Судом застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 904/9306/17, від 13 лютого 2019 року

у справі № 522/18180/15-ц.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року відповідачі надіслали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Зазначали, що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Разом із відзивом відповідачі подали клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України.

У поясненні на відзив ТОВ "Гефест" підтримує раніше висловлену позицію.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 285/3536/20, витребувано її з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

11 червня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено кредитний договір № 11167936000, відповідно до якого останній надав ОСОБА_1 кредит в сумі 160
000,00 швейцарських франків зі строком користування до 11 серпня 2018 року.

05 липня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено кредитний договір № 11179513000, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит в сум 154 398,00
швейцарських франків зі строком користування до 05 липня 2018 року.

10 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11232350000, відповідно до якого

ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 88 700,00 швейцарських франків зі строком користуванні до 10 жовтня 2014 року.

23 листопада 2007 року між ОСОБА_4 та АКІБ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11257179000, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав кредит в сумі 74 000,00 доларів США зі строком користування до 23 листопада 2014 року.

Для забезпечення виконання кредитних договорів, 23 листопада 2007 року АКІБ "УкрСиббанк" передано в іпотеку майно, а саме нежитлові будівлі площею 875,5 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1.26 лютого 2009 року АКІБ "УкрСиббанк" на адресу відповідачів направив вимоги про повернення всієї суми

в повному обсязі в зв'язку з порушенням умов договору.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 25 лютого 2010 року в справі № 2-103/10, звернено стягнення

на вищезазначений предмет іпотеки з метою погашення заборгованості відповідачів за кредитними договорами.

Сторонами не надано суду доказів, чи було реалізовано АКІБ "УкрСибанк" або

АТ "Дельта Банк" рішення суду щодо звернення стягнення на майно,

чи зверталися вони для примусового його виконання.

Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08 грудня 2011 року АКІБ "УкрСиббанк" відступив ПАТ "Дельта Банк" права вимоги

за вищезазначеними кредитними договорами.

Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав від 07 травня 2019 року ПАТ "Дельта Банк" продав майнові права по цим кредитним договорам

ТОВ "ФК "Гефест".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами 1 , 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ "ФК "Гефест"

за договором купівлі-продажу майнових прав від 07 травня 2019 року не набуло право стягнення з відповідачів заборгованості в іноземній валюті, а тому вимоги про стягнення з відповідачів 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України є безпідставними.

Проте, Верховний Суд не може погодитися з таким висновком з огляду на таке.

Згідно зі статтею 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини

з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена

у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 р. (справа № 14-154цс18) містяться висновки, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти

за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування

чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому, для застосування частини 2 статті 625 ЦК України необхідним

є встановлення обсягу грошового зобов'язання, що виникло у боржника перед кредитором.

Судами встановлено, у зв'язку зі спливом строку кредитування і простроченням повернення позичених коштів за кредитними договорами у боржників виникла заборгованість перед первісним кредитором.

За наведеним у частині 2 статті 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника

за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які

є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики,

до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

За період після прострочення повернення позики після закінчення дії кредитного договору підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Як було встановлено судами рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 лютого 2010 року в справі № 2-103/10, звернено стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості відповідачів

за кредитними договорами, але матеріали справи не містять відомостей про те, чи було реалізовано АКІБ "УкрСибанк" або АТ "Дельта Банк" рішення суду щодо звернення стягнення на майно, а отже судами не встановлений розмір простроченого грошового зобов'язання щодо кожного з боржників-відповідачів.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав

та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

У разі, якщо правочин повністю поставлений у залежність від відкладальної обставини, основні умовні права та обов'язки не виникають до настання умови (тобто для виникнення умовних прав та обов'язків недостатньо вчинити правочин, потрібно ще й настання умови), але сам правочин може вважатися вчиненим

до настання умови, оскільки до настання умови, чекаючи останнього правочин створює певний попередній правової ефект в вигляді пов'язаності сторін,

і це також входить у рамки волевиявлення сторін.

Сторони, вчиняючи такий правочин під умовою відкладення, мали на увазі виникнення саме такого стану підвішеності і пов'язаності в очікуванні настання умови.

Це означає, що частина правових ефектів, що обумовлена правочином, вчиненим з відкладальною умовою, розкривається на момент її оформлення. Це дозволяє говорити про те, що сам правочин вважається вчиненим як юридичний факт

ще до настання відкладної умови (обставини).

Щодо розпорядження майновими правами суд зазначає таке.

Якщо волевиявлення на розпорядження виражено у самому договорі і майнове право переходить до набувача автоматично в момент укладання договору або пізніше при настанні тієї чи іншої відкладної умови, то можна вважати,

що волевиявлення на розпорядження відображено у самому договорі, є одним

із багатьох правових ефектів договору та одночасно самостійним правочином, включеним до тексту договору.

У разі, коли перехід права відкладений і вимагає додаткового волевиявлення сторін (наприклад, безготівковий переказ на підставі відповідного платіжного доручення, оформлення акта про відступлення права на виконання договору відплатного відступлення, що передбачає зобов'язання відступити право

у майбутньому тощо), тоді це дає підставу для висновку про те, що такі розпорядчі волевиявлення є особливим правочином. У такому разі, виконання договору проявляється не в будь-яких фактичних діях, що виступають

як реальний акт, а насамперед у вигляді чистого волевиявлення боржника. Стосовно таких випадків можна говорити про поділ договору як правочину,

що породжує зобов'язання зробити розпорядження, і безпосередньо розпорядчого волевиявлення, яке здійснюється надалі на виконання такого зобов'язання.

Згідно із підпунктом 2.3 пункту 2 договору купівлі-продажу права вимоги

за кредитами від 08 грудня 2011 року, укладеного між ПАТ "УкрСиббанк"

та ПАТ "Дельта Банк", зобов'язання продавця передати право вимоги

за кредитами покупцеві є виконаними з моменту підписання продавцем

та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги за кредитами у дату закриття. У дату закриття повинні здійснитись наступні дії, зокрема, покупець здійснює платіж на користь продавця, покупець та продавець підписують акт приймання передачі прав вимоги за кредитами.

Разом із тим, ні акта приймання-передачі передачі прав вимоги за кредитами,

ні доказу сплати коштів, зазначених у пункті 3 договору від 08 грудня 2011 року

у матеріалах справи не має.

Оскільки суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутні докази

на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором від 08 грудня 2011 року,

то дійшли передчасного висновку про автоматичний перехід прав вимоги

до нового кредитора ПАТ "Дельта Банк".

Суди попередніх інстанцій також не з'ясували і обставин щодо обсягу прав, переданих первісним кредитором (ПАТ "УкрСиббанк") новим кредиторам -

ПАТ "Дельта Банк" за договором відступлення права вимоги від 08 грудня

2011 року та ТОВ "ФК "Гефест" за договором купівлі-продажу майнових прав

від 07 травня 2019 року № 1365/К.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 січня

2020 року у справі № 916/2286/16 (пункти 10.19-10.22).

З огляду на викладене суду апеляційної інстанції слід дослідити умови

як договору відступлення права вимоги від 08 грудня 2011 року, так і договору купівлі-продажу майнових прав від 07 травня 2019 року № 1365/К щодо обсягу переданих прав та наявності застережень про обмеження таких прав та у зв'язку з цим перевірити чи мав позивач у даній справі - ТОВ "ФК "Гефест", як новий кредитор за договором купівлі-продажу майнових прав від 07 травня 2019 року № 1365/К, право вимоги до відповідачів щодо сплати трьох відсотків річних, інфляційних витрат, набутих первісним кредитором на підставі договору відступлення права вимоги від 08 грудня 2011 року

Верховний Суд, розглядаючи справу в межах, визначених статтею 400 ЦПК України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини,

що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді суду необхідно врахувати вищенаведене та ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У липні 2021 року від представника відповідачів ОСОБА_6 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання про закриття касаційного провадження

у справі, в якому заявник посилався на те, що підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду із посиланням про застосування судом апеляційного суду норм права без урахуванням висновків у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду України є помилковими, оскільки такі висновки не є подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи, що заявник не навів підстав, передбачених частиною 1 статті 396 ЦПК України для закриття касаційного провадження, то клопотання про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржене судове рішення апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Гефест" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення 3 % річних та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 01 березня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд

до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов