ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 539/2673/21

провадження № 61-9750св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Полтавська обласна прокуратура, ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року

у складі судді Алтухової О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду

від 15 травня 2023 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І.,

Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Полтавської обласної прокуратури, ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - УМВС в Полтавській області)

про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури й суду (справа № 539/2673/21).

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював на посаді оперуповноваженого Лубенського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Лубни) Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС в Полтавській області.

09 березня 2011 року виконуючий обов`язки прокурора Полтавської області старший радник юстиції Петров В. Г. виніс постанову про порушення кримінальної справи № 11114009017 відносно нього та ОСОБА_2 за фактом перевищення ними службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень).

Дана кримінальна справа розглядалося судами неодноразово. Останнім вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 січня 2016 року

у справі № 539/2955/13-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року, зокрема, його визнано невинуватим

у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 365 КК України та виправдано за вказаними статтями. Скасовано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Вирішено питання щодо речових доказів.

Зазначав, що з 09 березня 2011 року по 25 жовтня 2016 року він перебував

у статусі обвинуваченого, підозрюваного, підсудного й навіть засудженого. Загалом, він перебував під слідством і судом 67 місяців, тобто п`ять років і сім місяців. Указане відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону України

«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування шкоди, розмір якої не може бути меншим 402 000,00 грн (67 місяців х 6 000,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати в 2021 році).

Позивач уважав, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, тяжкість обвинувачення, тривалість досудового розслідування

та судового розгляду й вчинення процесуальних обмежень (обрання запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, проведення обшуків і виїмок, накладення арешту на його майно), йому завдано моральної шкоди, яка виразилася

у порушенні нормальних життєвих зв`язків, зокрема, він був обмежений у праві виїзду за межі міста Лубни, не міг знайти собі роботу, виїхати з сім`єю

на відпочинок, супроводжувати членів сім`ї у медичні заклади інших міст. Крім цього, за наслідками неодноразового розгляду кримінальної справи/провадження у судах України його та ОСОБА_2 двічі було засуджено, тобто визнано винуватими у вчиненні відповідного кримінального правопорушення

та призначено міру покарання.

У зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності його було відсторонено, а потім звільнено зі служби в органах внутрішніх справ, де він мав

11 років вислуги та спеціальне звання «капітал поліції», за порушення трудової дисципліни, тобто за дискредитуючими підставами.

Загальний розмір моральної шкоди ним оцінений у 4 950 000,00 грн.

Позивач також зазначав, що за час незаконного звільнення зі служби ним втрачена заробітна плата. На його звернення до керівництва Головного управління Національної поліції України в Полтавській області йому було відмовлено

у поновленні на раніше займаній посаді, а тому вважав, що має право на стягнення втраченого заробітку за весь період до дати звернення до суду з цим позовом

26 червня 2021 року, загальний розмір якого становить 1 586 000,00 грн.

Крім того, позивач був вимушений звернутися до адвоката Коряка А. В.

за наданням юридичної (правничої) допомоги щодо захисту від незаконного кримінального переслідування, у зв`язку з чим ним понесені витрати у рамках кримінального провадження у розмірі 60 000,00 грн, а також 25 000,00 грн -

при підготовці даної позовної заяви.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на його користь на відшкодування моральної шкоди 4 950 000,00 грн, втрачений заробіток у розмірі 1 586 000,00 грн та понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 85 000,00 грн.

Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_2 .

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДКС України, Полтавської обласної прокуратури, ліквідаційної комісії УМВС в Полтавській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури й суду (справа № 539/2960/21).

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював на посаді оперуповноваженого Лубенського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Лубни) Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС в Полтавській області.

09 березня 2011 року постановою виконуючого обов`язки прокурора Полтавської області старшого радника юстиції Петрова В. Г. порушено кримінальну справу

№ 11114009017 відносно нього та ОСОБА_1 за фактом перевищення ними службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 365 КК України (перевищення влади

або службових повноважень).

Дана кримінальна справа розглядалося судами України неодноразово. Останнім вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 січня

2016 року у справі № 539/2955/13-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року, зокрема, його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 365 КК України та виправдано за вказаними статтями. Скасовано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Вирішено питання щодо речових доказів.

Зазначав, що з 09 березня 2011 року по 25 жовтня 2016 року він перебував

у статусі обвинуваченого, підозрюваного, підсудного, а також засудженого, оскільки його та ОСОБА_1 було двічі засуджено та призначено відповідну міру покарання. Загалом, він перебував під слідством і судом 67 місяців, що відповідно до положень статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування шкоди, розмір якої не може бути меншим 402 000,00 грн (67 місяців х 6 000,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати в 2021 році).

Крім цього, зазначав, що протягом тривалого досудового розслідування відносно нього були проведенні незаконні обшуки та виїмки, застосовувався запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, був накладений арешт на його майно. Вказані обставини спричинили йому моральну шкоду, зокрема це негативно вплинуло

на нього та на його сім`ю. На підтвердження цих обставин надав висновок експерта № 9097 за результатами психологічного дослідження, складений

09 липня 2018 року товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз» на його замовлення, відповідно до якого безпідставне (незаконне) притягнення до кримінальної відповідальності та безпідставне (незаконне) засудження є для нього психотравмуючою ситуацією, йому завдані страждання (моральну шкоду), орієнтовний розмір грошової компенсації може становити 720 мінімальних заробітних плат.

Загальний розмір моральної шкоди ним оцінений у 8 050 000,00 грн.

У зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності його було відсторонено, а потім звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас

за порушення дисципліни. За цей час ним втрачена заробітна плата. На його звернення до керівництва Головного управління Національної поліції України

в Полтавській області йому було відмовлено у поновленні на раніше займаній посаді, а тому він має право на стягнення втраченого заробітку за весь період

до дати звернення до суду, загальний розмір якого становить 1 417 000,00 грн.

Крім того, позивач указував, що він звертався до адвокатів Полуніна В. М.

і Коряка А. В. за наданням юридичної (правничої) допомоги, у зв`язку з чим

у рамках кримінального провадження поніс такі витрати у розмірі 700 000,00 грн,

а при написані даної позовної заяви - 25 000,00 грн.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на його користь на відшкодування моральної шкоди 8 050 000,00 грн, втрачений заробіток у розмірі 1 417 000,00 грн та понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 725 000,00 грн.

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2021 року об`єднано в одне провадження справи № 539/2960/21 та № 539/2673/21, присвоєно об`єднаній справі № 539/2673/21.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному поряду

з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2022 році через ДКС України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_1 435 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання у безспірному поряду

з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України у 2022 році через ДКС України зі спеціального рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду на користь ОСОБА_2 435 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі перебували

під слідством і судом 67 місяців, що відповідно до статті 1176 ЦК України,

Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою

для відшкодування шкоди, мінімальний розмір якої не може бути меншим

435 500,00 грн (67 місяців х 6 500,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати

у 2022 році).

Районний суд уважав, що право на відшкодування шкоди у позивачів у даному випадку виникає на підставі пункту 1 частини першої статті 2 Закону України

«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постановлення виправдувального вироку суду), оскільки позивачами не надано доказів визнання незаконним їх притягнення до відповідальності, проведення обшуків та виїмки, обрання міри запобіжного заходу, накладення арешту.

При визначенні розміру моральної шкоди районний суд урахував надані сторонами докази та їх доводи, у тому числі відповідні висновки експертів за результатами психологічного дослідження, та, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з урахуванням фактичних обставин даної справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачам моральної шкоди у розмірі 435 500,00 грн кожному.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення втраченого ними заробітку, суд першої інстанції виходив із того, що останніми

не надано належних доказів щодо обчислення ними сум втраченого заробітку, незаконності їх звільнення, а також того, що вказані дії знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку саме із притягненням їх до кримінальної відповідальності.

При цьому у порушення пункту 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури Україні Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, позивачі безпідставно проводять розрахунок заробітку, виходячи з мінімальної заробітної плати на час подання позову.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, урахувавши судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо розгляду подібних питань, прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», вважав відсутніми підстави для стягнення на користь позивачів судових витрат на правничу допомогу

у заявлених розмірах, оскільки достатніх доказів на підтвердження понесення цих витрат позивачами не надано.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ДКС України залишено без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня

2022 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення Конституції України ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду», прецедентну практику ЄСПЛ, а також урахувавши відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах, погодився з висновком районного суду про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1176 ЦК України та норм указаного вище Закону.

Розмір моральної шкоди (435 500,00 грн кожному з позивачів) визначений районним судом із урахуванням установлених у цій справі обставин, а також вимог закону, розмір моральної шкоди є справедливим і співмірним із завданою позивачам моральною шкодою. Із цих підстав апеляційний суд відхилив доводи апеляційних скарг щодо неправильного визначення районним судом розміру моральної шкоди. При цьому, зазначив, що відповідних клопотань

про призначення судом експертизи ні в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції позивачі не заявляли.

Апеляційний суд, урахувавши обставини справи, надавши оцінку доказам

і доводам сторін, пославшись на положення ЦПК України та Закону України

«Про адвокатуру та адвокатську діяльність», вважав, що позивачами

не підтверджено належними доказами як витрати на правничу допомогу,

так і безпосередньо надання такої допомоги, а тому районний суд правильно відмовив у задоволенні позову в цій частині. Клопотань про витребування матеріалів кримінального провадження, в якому, зі слів позивачів, знаходилися відповідні докази, заявлено не було.

Рішення районного суду в частині відмови у стягненні втраченого заробітку позивачі в апеляційному порядку не оскаржили і в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до суду касаційної інстанції

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня

2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2023 року,

й ухвалити нове судове рішення по суті заявлених вимог.

У липні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявники посилаються на те, що судами застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2023 року задоволено клопотання

ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2023 року. Відкрито касаційне провадження

у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив

на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 13 липня 2023 року, задоволено клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк

на касаційне оскарження судових рішень. Відкрито касаційне провадження

у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву

на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є аналогічними за своїм змістом, мотивовані тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наданим позивачами доказам і їх доводам, у тому числі відповідним висновкам експертів за результатами психологічного дослідження,

не врахували доведення ними наявності шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

та обґрунтованих підстав для її відшкодування. Суди не врахували складність

та тривалість розгляду кримінальної справи, визнання їх винуватими в скоєнні злочину двічі та засудження вироками суду, які були в подальшому скасовані.

Матеріали справи містять достатні докази на підтвердження понесення позивачами витрат на правничу допомогу, зокрема угоди про надання правничих послуг, ордери, квитанції про сплату таких послуг. При цьому матеріали кримінального провадження досліджувалися в суді першої інстанції,

що спростовує посилання апеляційного суду щодо витребування матеріалів кримінального провадження.

Крім цього, апеляційна скарга позивачів розглядалася в суді апеляційної інстанції майже рік і станом на момент прийняття оскаржуваної постанови розмір мінімальної заробітної плати збільшився із 6 500,00 грн до 6 700,00 грн. Тобто визначений районним судом розмір не відповідає навіть мінімальному розміру моральної шкоди, визначеному законом.

Зі змісту касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 убачається, що судові рішення в частині позовних вимог про стягнення втраченого заробітку

не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги від Полтавської обласної прокуратури, в яких вказується, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційні скарги позивачів - без задоволення. Суди обґрунтовано визначили розмір моральної шкоди (435 500,00 грн кожному), який підлягає відшкодуванню на користь позивачів.

У серпні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на відповідні касаційні скарги від ліквідаційної комісії УМВС в Полтавській області, проте він

не надісланий всім учасникам справи, а відтак указаний відзив до розгляду

не приймається та не розглядається (частина четверта статті 395 ЦПК України) (див. подібний висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 757/43793/18-ц, провадження № 14-311цс19, пункти 44-46).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою про порушення кримінальної справи від 09 березня 2011 року виконуючим обов`язки прокурора Полтавської області Петровим В. Г. порушено кримінальну справу № 11114009047 відносно оперуповноважених Лубенського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Лубни) Управління

по боротьбі з організованою злочинністю УМВС в Полтавській області

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого

частиною третьою статті 364 КК України (а. с. 17, т. 1).

Кримінальна справа розглядалася судами неодноразово.

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 15 березня 2012 року у справі № 1-158/11 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено

за частиною третьою статті 364 КК України до п`яти років позбавлення волі,

з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на три роки. Відповідно до статті 54 КК України їх позбавлено спеціального звання «капітан міліції». Згідно зі статтею 75 КК України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки та один рік шість місяців, відповідно. До вступу вироку в законну силу залишено їм попередню міру запобіжного заходу - підписку про невиїзд

(а. с. 18-22, т. 1), який ухвалою Апеляційного суду Харківської області

від 20 листопада 2012 року було скасовано, справу повернуто прокурору

на додаткове розслідування (а. с. 23-26, т. 1).

18 червня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлено про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 364 КК України (а. с. 27-30, т. 1; а. с. 29-36, т. 2).

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 травня

2014 року у справі № 539/2955/13-к ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

частиною другою статті 28, частиною першою статті 365 КК України та засуджено до трьох років позбавлення волі, з позбавленням права займати посади

в правоохоронних органах строком на два роки. На підставі статті 75 КК України

їх звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком

на два роки із покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України

(а. с. 36-40, т. 1).

Указаний вирок скасовано ухвалою Апеляційного суду Харківської області

від 23 вересня 2014 року та призначено новий розгляд у суді першої інстанції

(а. с. 41-45, т. 1).

Останнім вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 19 січня 2016 року у справі № 539/2955/13-к, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року ОСОБА_1

та ОСОБА_2 визнано невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною першою статті 365 КК України та виправдано за вказаними статтями. Скасовано міру запобіжного заходу у вигляді підписки

про невиїзд. Вирішено питання щодо речових доказів (а. с. 46-57, 59-61, т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 02 березня 2017 року (скарга № 5-519ск17) касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 19 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області

від 25 жовтня 2016 року повернуто (а. с. 63, т. 1)

Наказом УМВС в Полтавській області від 20 квітня 2011 року № 106 о/с згідно

з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «є» (у запас за порушення дисципліни) 20 квітня 2011 року капітана міліції ОСОБА_2 , оперуповноваженого в особливо важливих справах Лубенського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Лубни) Управління

по боротьбі з організованою злочинністю УМВС в Полтавській області та капітана міліції ОСОБА_1 оперуповноваженого в особливо важливих справах Лубенського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Лубни) Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС в Полтавській області. Підстава: висновок службового розслідування від 15 квітня 2011 року, наказ УМВС від 19 квітня 2011 року № 225 (а. с. 67, т. 1; а. с. 111, 114-118, 130-131, т. 2).

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували під слідством і судом 67 місяців.

Відповідно до висновку експерта від 09 липня 2018 року № 9097 за результатами психологічного дослідження, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз» на замовлення ОСОБА_2 , безпідставне (незаконне) притягнення до кримінальної відповідальності та безпідставне (незаконне) засудження є для ОСОБА_2 психотравмуючою ситуацією, йому завдані страждання (моральну шкоду), орієнтовний розмір грошової компенсації може становити 720 мінімальних заробітних плат (а. с. 76-102, т. 2).

У висновку експерта від 05 грудня 2018 року № 9211 за результатами психологічного дослідження, складеного товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежний інститут судових експертиз» на замовлення ОСОБА_1 , безпідставне (незаконне) притягнення до кримінальної відповідальності та безпідставне (незаконне) засудження є для нього психотравмуючою ситуацією, йому завдані страждання (моральну шкоду), орієнтовний розмір грошової компенсації може становити 720 мінімальних заробітних плат (а. с. 7-43, т. 3).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду»

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен,

хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, Законі України

«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування

за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної

та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду

в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди

та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою

для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності

і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого

є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня

2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових

і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених

в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери

та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно

до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено,

що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели

до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається

з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування

під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин

з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер

і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі

(див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі

№ 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди,

а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим,

ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити

до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою,

а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи

її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності

та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року

у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні

з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування

під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення,

так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19)

та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.

Судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування

й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно перебували під слідством і судом 67 місяців. Тому розмір відшкодування моральної шкоди

не може бути меншим, ніж 435 500,00 грн (67 місяців х 6 500,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати у 2022 році).

Отже, розглядаючи даний спір, суди попередніх інстанцій зробили вірний висновок про наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, установивши,

що позивачі незаконно перебували під слідством і судом, унаслідок чого їм було завдано моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, врахувавши доводи позивачів щодо обґрунтування ними

як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідивши надані ними докази, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості

та пропорційності, дійшов обґрунтованого висновку про відшкодування

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 435 000,00 грн кожному.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів та зауважує,

що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19).

Водночас, у справі, яка переглядається, судами не встановлено обґрунтованих підстав для збільшення такого розміру, з урахуванням усіх обставин справи

та доказової бази.

Доводи касаційних скарг у відповідній частині спростовуються вищевказаними встановленими обставинами справи та оціненими судами доказами у їх сукупності та взаємозв`язку, а тому відхиляються Верховним Судом.

Таким чином, рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою апеляційного суду, в частині визначення розміру моральної шкоди є законними

та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу

За змістом статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Верховний Суд зауважує, що встановивши факт понесення витрат у зв`язку

із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування

під слідством і судом.

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України

у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року

№ 23-рп/2009.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21)

та від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа,

яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України

«Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності,

чи відповідного до договору (статті 12 46 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи

та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових

та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними

і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду

від 09 листопада 2022 року у справі № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних

з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг

та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати

на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Згідно із частинами першою, третьою та п`ятою статті 27 Закону України

«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору

про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України

та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва

та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі

про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 указували, що вони користувалися юридичною (правничою) допомогою адвокатів Коряка А. В. і Полуніна А. В., у зв`язку

з чим понесли витрати за надання правової допомоги у заявленому ними розмірі (60 000,00 грн та 700 000,00 грн, відповідно). На підтвердження вказаного додано відповідні квитанції та ордери на надання правової допомоги адвокатом

Коряком А. В. ОСОБА_1. та ОСОБА_2., видані 17 травня 2021 року

та 01 червня 2021 року, відповідно.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог

або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачами докази у їх сукупності, виходив із відсутності підстав

для відшкодування вказаних витрат, оскільки належних, допустимих і достатніх доказів участі вказаних адвокатів у кримінальному провадженні, факту надання ними правової допомоги (договори про надання правової допомоги, ордери, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанції, акти приймання-передачі наданих послуг) позивачами не надано.

Таким чином, розмір таких витрат нічим не підтверджений, тому позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у цій частині задоволенню не підлягають.

Крім цього, не підлягають й відшкодуванню витрати на правничу допомогу, понесені позивачами при написанні даних позовних заяв у розмірі 25 000,00 грн кожний, оскільки вони нічим не підтверджені.

У даній справі позивачами не доведено понесення ними вказаних витрат.

Тому колегія суддів погоджується із висновком судів у цій частині.

Доводи заявників касаційних скарг щодо наявності достатніх доказів,

які підтверджують понесення цих витрат, погодження обсягу послуг і розміру сплати гонорару, спростовуються матеріалами справи, а тому відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд зауважує, що на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відтак, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Щодо стягнення шкоди з Державного бюджету України

Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі

№ 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (пункти 63, 64), від 15 грудня

2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (пункт 71) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають

ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 07 жовтня

2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 201/1611/22 (провадження № 61-6247св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) та інших.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, помилково зазначив, що кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню

з Державного бюджету України шляхом списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку.

Проте касаційній скарги не містять доводів про неправильність судових рішень

у цій частині. Підстав, передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України,

для виходу за межі доводів касаційних скарг, Верховним Судом не встановлено.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині є законними та обґрунтованими, ухваленими

з урахуванням правових висновків Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи, а тому відповідні доводи касаційних скарг є безпідставними. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише

від доказування, оскільки у кожній справі суд виходить з конкретних обставин

та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Висновки судів попередніх інстанцій, у межах доводів касаційних скарг ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи

не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, судом касаційної інстанції не встановлено. А правильне по суті й законне судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410

ЦПК України).

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими.

Інші доводи касаційних скарг є безпідставними, суди надали їм правильну оцінку, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно

до статті 400 ЦПК України не належить

до повноважень суду касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 410 415 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 травня

2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець