Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.03.2021 року у справі №372/4149/18
Постанова КЦС ВП від 08.11.2023 року у справі №372/4149/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 372/4149/18

провадження № 61-12785св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р.А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романюк Ірини Іванівни на постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Кравець В. А., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження Обухівської РДА та витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельної ділянки.

Позов прокурор мотивував тим, що під час перевірки додержання вимог земельного законодавства на території Української міської ради Обухівського району Київської області встановлено, що розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки є незаконним та підлягає визнанню недійсним.

Зазначав, що оскаржуване розпорядження прийнято всупереч вимог статей 20 59 60 84 118 149 ЗК України, статей 88, 89 ВК України.

Як на момент відведення у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки водного фонду, так і на даний час, розпорядником цієї категорії земель є Київська обласна державна адміністрація, а не Обухівська РДА.

Так, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво.

Позивач зазначав, що жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,12 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва.

Спірна земельна ділянка незаконно відведена у власність ОСОБА_2 , а згодом перейшла у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за рахунок земель водного фонду на підставі розпорядження Обухівської РДА від 07 квітня 2008 року № 506, яке прийнято з перевищенням наданих законом повноважень та порушенням вимог закону.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави у судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме листа КДП «Київгеоінформатика» від 09 листопада 2018 року, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року, листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21 листопада 2018 року та копії розпорядження Обухівської РДА від 07 квітня 2008 року за № 506, що підтверджує незаконне вилучення з державної власності земель водного фонду.

Прокурор просив суд:

- визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007;

- витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року, ухваленим у складі судді Зінченко О. М., у задоволені позовних вимог прокурора відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що приймаючи розпорядження від 07 квітня 2008 року Обухівська РДА допустила порушення норм ЗК України та ВК України. Однак, прокурор оскаржує це розпорядження, яке було ним оскаржене у 2016 році та було предметом розгляду, дослідження та оцінки судом першої та апеляційної інстанцій, таким чином прокурором при зверненні до суду із позовною заявою пропущено строк позовної давності.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Стягнуто з Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір по 4 405,00 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розпорядження Обухівської РДА від 07 квітня 2008 року № 506 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки прийнято всупереч вимогам ЗК України та ВК України, зокрема незаконність розпорядження полягає в тому, що на його підставі відбулась незаконна передача земель водного фонду, а саме 100-метрової прибережної захисної смуги затоки Канівського водосховища на річці Дніпро.

Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-1391св20).

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що судами не проаналізовано жодного з доказів, наданих ОСОБА_1 , а в основу судового рішення, без здійснення оцінки взаємного зв`язку у сукупності, покладено докази, надані виключно прокурором, без зазначення мотивів відмови у прийнятті доказів, наданих відповідачем. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року скасовано.

Позов прокурора до Обухівської РДА, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, яка розташована в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області.

Стягнуто з Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір по 4 405,00 грн з кожного.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов прокурора, суд апеляційної інстанції вказав, що на спростування доводів прокурора, з приводу того, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній смузі річки Дніпра, відповідач суду надала такі докази: копію проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56 громадянам для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу державної власності на території Української міської ради Обухівського району Київської області, який був розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «НВК «Горизонт» 14 березня 2008 року на виконання розпорядження Обухівської РДА від 01 лютого 2008 року № 96 (т. 1, а.с. 126) та погоджений у порядку статті 123 ЗК України Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства висновок від 05 березня 2008 року № 06-13 (т. 1, а.с. 135), висновок від 12 лютого 2008 року № 05-02/702 управління земельних ресурсів у Обухівському районі (т. 1, а.с. 133); висновок державної експертизи землевпорядної документації від 20 березня 2008 року № 16-196е (т. 2, а.с. 139 (зворот) - 140); висновок Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 13 лютого 2008 року № 06-93. Суд апеляційної інстанції проаналізував вказані докази у сукупності з іншими матеріалами справи та встановив, що проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Стугна не розроблявся, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи, у зв`язку з чим необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486). При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4153/18 (провадження № 61-8078св22).

Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро і жоден орган державної влади чи місцевого самоврядування не мав права передавати у приватну власність 0,12 га земель водного фонду для ведення індивідуального садівництва, є цілком обґрунтовані.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк І. І. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення у справі, на підставі недопустимих доказів:

- лист Центральної географічної обсерваторії імені Б. Срезневського від 07 листопада 2018 року № 17-08/2223, відповідно до якого водний об`єкт, що розташований поряд зі спірною ділянкою - природний водний об`єкт - затока річки Дніпро, яка утворилась після заповнення Канівського водосховища, як затоплення низьких ділянок заплив Дніпра і горлової частини річки Стугна.

Недопустимість вказаного доказу заявник визначає тим, що ця наукова установа спростувала свою власну позицію і фактично спростувала свою довідку, надавши письмову відповідь про те, що річка Стуга відноситься до малих річок, навколо якої, відповідно до законодавства, прибережна захисна смуга у розмірі 25 м. Наукова установа не наділена законом жодними повноваженнями надавати будь-які офіційні/публічні відповіді стосовно статусу водного об`єкта. Натомість такі повноваження у Державного агентства водних ресурсів України.

Заявник стверджує, що листом Державного агентства водних ресурсів України від 21 липня 2020 року № 4238/3/4/11-20 спростовано зазначене у листі Центральної географічної обсерваторії імені Б. Срезневського від 07 листопада 2018 року № 17-08/2223, однак суд апеляційної інстанції не надав оцінку такому доказу;

- лист Київського державного підприємства «Київгеоінформатика» від 09 листопада 2020 року № 01-01/268, відповідно до якого спірна земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро, яка утворилась у результаті затоплення низинних ділянок запливи річки Дніпра та гирлової частини річки Стугна.

Заявник стверджує, що цей доказ є недопустимим, оскільки ця установа не має права створювати і поширювати інформацію про місце розташування об`єктів землеустрою, а фрагмент ортофотоплану топографічної карти, наданий Київським державним підприємством «Київгеоінформатика» як додаток до відповіді прокурору, нічим не підтверджує встановлення меж прибережної захисної смуги 100 м та того, що спірна земельна ділянка передана за рахунок земель водного фонду, оскільки державне підприємство не проводило необхідного обсягу робіт та/або досліджень щодо ідентифікації та дослідження водних об`єктів малої річки Стугна на ділянці, де розташована оспорювана земельна ділянка. При наданні відповіді було здійснено тільки механічне накладення на фрагмент ортофотоплану умовної полоси певної ширини і зазначено, що ширина даної полоси становить 100 м від лінії у руху берегової смуги затоки Канівського водосховища.

Натомість у матеріалах справи знаходиться топоплан у масштабі 1:500, виконаний за результатами топографо-геодезичних вишукувань щодо земельної ділянки відповідача. Відповідно до цього топоплану чітко видно, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 47,11 м та 48,55 м від урізу води річки Стугна, тобто поза межами 25 метрової прибережної зони захисної смуги річки Стугна.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції проігнорував цей доказ.

Вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача від 16 липня 2021 року про долучення доказів, яке було спрямоване на встановлення обставин, які мають значення для справи. Подані стороною відповідача докази спростовують докази прокурора. При цьому без жодних заперечень долучено докази прокурора, що порушує принцип рівності та змагальності сторін.

Досліджуючи письмові докази, про які зазначено у постанові Верховного суду від 26 травня 2021 року, суд апеляційної інстанції надав їм неправильну оцінку.

Наведеними доказами достовірно підтверджується те, що річка Стугна є окремим водним об`єктом, а не затокою Канівського водосховища на річці Дніпро. Річка Стугна є малою річкою, навколо якої встановлюється прибережна захисна смуга шириною у 25 м. Належна ОСОБА_1 на праві власності земельна ділянка розташована поза межами прибережної захисної смуги річки Стугна і не має співпадіння із межами земель водного фонду, визначених положеннями ВК України.

Апеляційний суд не дослідив та не надав оцінки практично жодному з доказів, наданих ОСОБА_1 , чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України, і що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого судового рішення.

Заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України, а також статей 122 149 ЗК України у правовідносинах, подібних до відносин, що склалися у цій справі.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, особу, якій спірну земельну ділянку було виділено у власність відповідно до оскаржуваного прокурором розпорядження Обухівського РДА, - ОСОБА_2 не було залучено в якості відповідача у справі.

У зв`язку з чим як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування статті 51 ЦПК України, без врахування висновку Верховного Суду щодо цього, викладеного у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 372/970/18 (провадження № 61-13686св20).

У вересні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк І. І. подала до Верховного Суду пояснення у справі на підставі статті 43 ЦПК України.

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк І. І. подала пояснення поза межами строку, не просила дозволу подати письмові пояснення, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним. Тому ці пояснення Верховний Суд залишає без розгляду.

Доводи особи, яка надала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року перший заступник прокурора Київської області подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року - без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 липня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Мартєву С. Ю., судді, які входять до складу колегії: Стрільчук В. А., Фаловська І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Романюк І. І., витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, зупинено дію оскаржуваної постанови до закінчення касаційного провадження.

03 вересня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

У зв`язку з обранням судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року справу передано судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 20 квітня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А., Воробйова І. А.

У зв`язку з обранням судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Воробйової І. А. до Великої Палати Верховного Суду, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А., ОСОБА_5.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_5 , згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 серпня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А., Білоконь О. В.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Білоконь О. В., згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 жовтня 2023 року справу призначено судді-доповідачу Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А., Гулейков І. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 квітня 2008 року розпорядженням Обухівської РДА № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_2 площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області та передано їй у власність вказану земельну ділянку.

На підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ 217209 площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

29 травня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 за № 1087.

Управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі видано ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 297721 площею 0,12 га, кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

09 вересня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу за № 2283 ОСОБА_3 відчужила ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007, про що на державному акті на право власності серії ЯГ № 297721 зроблено 06 лютого 2011 року відмітку про перехід права власності за № 986060140007523.

Рішенням Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області від 16 травня 2013 року за № 2312807 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007.

На спростування доводів прокурора з приводу того, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній смузі річки Дніпро, відповідач надала суду такі докази:

- копію проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56 громадянам для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель запасу державної власності на території Української міської ради Обухівського району Київської області, який був розроблений TOB «НВК «Горизонт» 14 березня 2008 року на виконання розпорядження Обухівської РДА від 01 лютого 2008 року № 96 (т. 1, а.с. 126);

- висновок від 05 березня 2008 року № 06-13 погоджений у порядку статті 123 ЗК України Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства (т. 1, а. с. 135),

- висновок від 12 лютого 2008 року № 05-02/702 управління земельних ресурсів у Обухівському районі Київської області (т. 1, а.с. 133);

- висновок державної експертизи землевпорядної документації від 20 березня 2008 року № 16-196е (т. 2, а.с. 139 (зворот) - 140);

- висновок Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 13 лютого 2008 року № 06-93.

Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 07 квітня 2008 року № 506 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 56-ом громадянам для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва, в тому числі ОСОБА_2 площею 0,12 га за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району та передано їй у власність вказану земельну ділянку.

Вищезазначені докази є складовою дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею до 0,12 га відповідно до заяви ОСОБА_2 від 30 січня 2008 року (т.1, а.с. 128), однак не спростовують доводів прокурора, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній смузі річки Дніпро.

Натомість, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області погодило матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок за умов, у тому числі, дотримання розміру прибережної захисної смуги від річки Стугна (т. 1., а.с. 135 зворот).

Встановлено, що термін дії висновку від 12 лютого 2008 року № 05-02/702 управління земельних ресурсів у Обухівському районі Київської області; висновку державної експертизи землевпорядної документації від 20 березня 2008 року № 16-196е; висновку Обухівського міжрайонного управління водного господарства від 13 лютого 2008 року № 06-93 закінчився.

При цьому, проект землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Стугна не розроблявся, що не заперечувалося сторонами під час розгляду справи.

Із листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 09 листопада 2018 року № 01-01/268 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро, яка утворилася у результаті затоплення низинних ділянок заплави річки Дніпро та гирлової частини річки Стугна.

До листа додані: схема накладення земельних ділянок на землі водного фонду, викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом місцевості на 2017 рік; схема накладення земельних ділянок на землі водного фонду, викопіювання з матеріалів космічної зйомки станом місцевості на 2008 рік.

Згідно із листом Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року за № 17-08/2223, водний об`єкт, що розташований поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 - це природний водний об`єкт - затока річки Дніпро, яка утворилась після заповнення Канівського водосховища, як затоплення низинних ділянок заплави Дніпра і гирлової частини річки Стугна.

Про наявність істотних порушень законодавства та незаконне вилучення з держави земель водного фонду прокурор дізнався у 2018 році з листа Киїівського державного підприємства «Київгеоінформатика» від 09 листопада 2018 року, листа Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського від 07 листопада 2018 року, листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21 листопада 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції не відповідають, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статями 19 20 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, на землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Згідно з пунктом «а» статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин (наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 12 червня 2017 року № 217), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486, з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Застосовуючи зазначені норми права, суди повинні встановити фактичні обставини справи на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до диспозиції зазначених норм та на підставі наданих сторонами доказів, надати оцінку юридичним фактам, що мають значення для справи, зокрема встановити категорію землі, факт її зміни та підстави цієї зміни.

Установлюючи фактичні обставини справи, суд має застосовувати всі можливі джерела та засоби доказування передбачені нормами матеріального та процесуального права відповідно до положень процесуального закону.

Дійшовши висновку, що спірна земельна ділянка як на момент її відведення, так і на час звернення до суду прокурора, накладається на землі водного фонду, суд апеляційної інстанції вказав, що надав оцінку таким доказам: листам-відповідям Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» та Центральної географічної обсерваторії імені Бориса Срезньова, з яких зробив висновок, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро, яка утворилася у результаті затоплення низинних ділянок заплави річки Дніпро та гирлової частини річки Стугна.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач у касаційній скарзі вказує, що суд апеляційної інстанції не мав брати до уваги вказані листи, оскільки ці установи не мають права створювати і поширювати інформацію про місце розташування об`єктів землеустрою, а фрагмент ортофотоплану топографічної карти, наданий Київським державним підприємством «Київгеоінформатика» як додаток до відповіді прокурору, нічим не підтверджує встановлення меж прибережної захисної смуги 100 м та того, що спірна земельна ділянка передана за рахунок земель водного фонду, оскільки державне підприємство не проводило необхідного обсягу робіт та/або досліджень щодо ідентифікації та дослідження водних об`єктів малої річки Стугна на ділянці, де розташована оспорювана земельна ділянка.

Крім того, відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку такому доказу як топоплан у масштабі 1:500, який міститься у матеріалах справи та виконаний за результатами топографо-геодезичних вишукувань щодо земельної ділянки відповідача, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 47,11 м та 48,55 м від урізу води річки Стугна, тобто поза межами 25-метрової прибережної зони захисної смуги річки Стугна. При цьому необґрунтовано відхилив клопотання відповідача від 16 липня 2021 року про долучення доказів, яке було спрямоване на встановлення обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суди не здійснили такої правової оцінки поданим доказам і належним чином не мотивували невідповідність поданих прокурором доказів.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою правильного вирішення справи. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля об`єктивного вирішення справи.

Отже, з урахуванням доводів касаційної скарги щодо оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та у залученні яких відмовлено судом, висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач довів, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро, яка утворилася у результаті затоплення низинних ділянок заплави річки Дніпро та гирлової частини річки Стугна, а не на відстані 47,11 м та 48,55 м від урізу води річки Стугна, тобто поза межами 25 метрової прибережної зони захисної смуги річки Стугна, є передчасними.

Підтвердженням таких обставин може бути відповідна земельно-технічна експертиза (див. постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20(провадження № 61-10072св21), від 25 січня 2023 року у справі № 372/2093/19 (провадження № 61-1627св22)).

Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Отже, суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не дотримав основних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін та диспозитивності, чим позбавив ОСОБА_1 права спростувати належними та достатніми доказами позицію прокурора, викладену у позові.

Разом з тим, Верховний Суд не може залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року, оскільки фактичні обставини, суд першої інстанції встановив на підставі доказів, які, зокрема, не можна у повній мірі вважати належними та допустимими, що встановлено як апеляційним судом під час апеляційного перегляду справи, так і Верховним Судом під час касаційного перегляду справи.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Канівського водосховища на річці Дніпро, яка утворилася у результаті затоплення низинних ділянок заплави річки Дніпро та гирлової частини річки Стугна, є такими, що ґрунтуються на припущеннях, оскільки для повного та об`єктивного встановлення обставин щодо спірної земельної ділянки у цій справі потрібні спеціальні знання, щоб отримати відповідь на питання, чи накладається земельна ділянка відповідача на землі водного фонду, та чи перебуває земельна ділянка відповідача у 100-метровій прибережній захисній смузі затоки Канівського водосховища на річці Дніпро. Без встановлення цих обставин висновок суду про доведеність/недоведеність позовних вимог та встановлення порушення/ не порушення прав Київської обласної державної адміністрації є передчасним, тому судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.

Щодо способу захисту

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року, прийнятій у цій справі, вказував, що у цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18 (провадження № 61-666св21), від 18 травня 2022 року у справі № 469/649/17 (провадження № 61-1467св21), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

Отже, у якщо в судовому порядку буде встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:06:014:0007 відноситься до земель водного фонду, судам слід врахувати висновки, викладені у постанові Верховний Суд від 26 травня 2021 року, прийнятій у цій справі, щодо способу захисту, який мав би обрати позивач, у разі встановлення порушеного права.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романюк І. І. подала до Верховного Суду клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення таких виключних правових проблем: 1) необхідністю вирішення питання конкуренції норм з одного боку статей 2 10 78 79 89 ЦПК України з іншого боку частини третьої статті 367 ЦПК України; 2) формування концепції підходу до визначення правил допустимості/недопустимості доказів, оскільки така оцінка має відбуватися з орієнтацією на забезпечення прав і свобод людини з обов`язковим встановленням компетенції уповноваженого законом органу; 3) з виключенням можливості здійснення прокурором незаконного тиску та втручання у цивільну справу поза межами її стандартної ролі у системі кримінальної юстиціє; щодо забезпечення справедливого розгляду та дотримання принципу верховенства права у разі, коли недостовірність доказу підтвердилась після ухвалення на підставі такого недостовірного доказу рішення суду першої та/або апеляційної інстанції, враховуючи те, що така обставина не підпадає під поняття ново виявлених та виключних обставин як підстав для перегляду остаточного рішення, тобто має місце, як визначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 2007 року у справі Хамідов до Росії», «явна помилка».

Заявник вказує, що ця правова помилка наявна у кількох подібних справах, які вже існують та у багатьох інших.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. При цьому справа має принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Водночас не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.

Наведені заявником аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що свідчать про існування виключної правової проблеми, судова практика щодо вирішення питань порушених заявником у клопотанні є однозначною, що свідчить про недоведеність заявником якісного показника виключності правової проблеми, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду потрібно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки норми процесуального права допущені судами двох інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на мотиви скасування судових рішень, на підставі чого вирішити спір.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Романюк Ірини Іванівни про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романюк Ірини Іванівни задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 липня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець