Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2018 року у справі №642/4993/17
Постанова КЦС ВП від 08.01.2024 року у справі №642/4993/17

Постанова

Іменем України

08 січня 2024 року

м. Київ

справа № 642/4993/17

провадження № 61-3789св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про відшкодування витрат співвинахіднику та володільцю майнових прав інтелектуальної власності на винаходи.

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів по суті спору

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача як спадкоємця майнових прав на його користь 2 008 061,10 грн витрат співвинахідника та суб`єкта патентних прав.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 19 грудня

2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 008 061,10 грн відшкодування витрат співвинахідника.

Вирішено питання про розподіл судових витрат у частині судового збору.

Постановою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 21 вересня 2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування витрат співвинахіднику та володільцю майнових прав інтелектуальної власності на винаходи у розмірі 2 008 061,10 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат у частині судового збору.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 21 вересня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Відмовлено у задоволенні позову про відшкодування витрат співвинахіднику та володільцю майнових прав інтелектуальної власності на винаходи.

Короткий зміст вимог заяви про ухвалення додаткового рішення

У грудні 2022 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_5 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просив стягнути на його користь із позивача ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 200 806,11 грн.

Заява мотивована тим, що у результаті перегляду справи в апеляційному порядку постановою Полтавського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року його апеляційну скаргу задоволено та відмовлено в задоволенні позову

ОСОБА_1 у повному обсязі, проте не вирішено питання про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем, про що було заявлено

в апеляційній скарзі та додатково в заяві про встановлення розміру витрат

у порядку статті 141 ЦПК України.

Короткий зміст додаткового рішення суду апеляційної інстанції

Додатковим рішенням Полтавського апеляційного суду від 13 лютого

2023 року заяву ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 507,59 грн.

Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення у справі та зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню, апеляційний суд виходив із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних

з оплатою правової допомоги, повинні бути документально підтверджені та доведені. Ураховуючи реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), розумність їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін, апеляційний суд зробив висновок про те, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, а тому з урахуванням ставок погодинної оплати, визначеної додатком № 1 до договору № 01В2021-ФО від 01 вересня 2021 року про надання правової та професійної правничої допомоги, укладеного між АО «Парадігм» та ОСОБА_2 , часу витраченого адвокатським об`єднанням на розгляд справи (8 годин), стягненню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 22 507,59 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2023 року ОСОБА_5 , яка діє від імені ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткове рішення Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, у якій просить скасувати оскаржуване додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви в повному обсязі та про стягнення

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 200 806,11 грн.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Харкова.

У квітні 2023 року справа № 642/4993/17 надійшла до Верховного Суду.

12 квітня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суд

в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17, від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19.

Аналіз зазначених постанов Верховного Суду свідчить про те, що відповідно до процесуальних вимог суд виконує роль арбітра та не може діяти на користь будь-якої сторони. Зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. У свою чергу, у цій справі позивач, його представник чи треті особи не подавали до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Висновки апеляційного суду по суті розгляду заяви суперечать також правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 13 грудня 2018 року

у справі № 816/2096/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 28 грудня 2020 року

у справі № 640/18402/19, у якій зазначено про неможливість втручання суду

у договірні відносини між клієнтом та адвокатом, а сам розмір винагороди за надання правової допомоги, встановлений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг і витраченого адвокатом часу.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення суду апеляційної інстанції залишенню без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Частиною першою статті 15 ЦПК Українивстановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141 142 ЦПК України.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але

й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Таким чином, при вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити

з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо.

Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі

№ 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 755/18750/20 сформував висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом,

є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У цій справі, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь відповідача, апеляційний суд, ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, із дотриманням принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат,

а також критерію розумності їхнього розміру, дійшов правильного висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 200 806,11 грн

є завищеними та належним чином не мотивованими.

При цьому апеляційний суд не вдавався до оцінки договору про надання правової допомоги, як помилково зазначає заявник у касаційній скарзі,

а з дотриманням принципу розумності та співмірності надав оцінку обсягу виконаної адвокатом роботи на предмет його обґрунтованості

та пропорційності, відповідності цієї суми критеріям реальності, у результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення цієї вимоги

з урахуванням статті 141 ЦПК України, виклавши належну мотивацію у своєму рішенні. Висновки суду апеляційної інстанції, перевірені під час касаційного перегляду, відповідають вимогам процесуального закону, а доказам у справі надана належна правова оцінка.

Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови Верховного Суду, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи.

Колегія суддів наголошує, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України щодо застосування висновків Верховного Суду, викладених у спірних правовідносинах, полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Загальний підхід, який підлягає використанню через методологію застосування класичного прецеденту (релевантності), вимагає застосування практики Верховного Суду через схожість фактів або юридичних висновків,

і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд

у кожному конкретному випадку виходить із фактичних обставин окремо взятої справи, її доказової бази, ураховує складність справи, обсяг і складність виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі із дотриманням принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру.

Без дотримання зазначених вимог рішення суду не може вважатися законним і справедливим.

Доводи касаційної скарги переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що наведені в касаційній скарзі доводи

не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров