Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.02.2019 року у справі №361/5566/17
Постанова КЦС ВП від 07.05.2025 року у справі №361/5566/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

Справа № 361/5566/17

Провадження № 61-14166св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрсиббанк» - адвоката Ребрика Андрія Михайловича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року в складі судді Василишина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року в складі колегії суддів Крижанівської Г. В.,Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.

в справі за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

13 вересня 2017 року Акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 11149352000, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки -шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон про іпотеку) за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії проведення виконавчих дій.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що між банком та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року та додаткову угоду від 30 січня 2009 року. Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 30 000,00 доларів США, а останній зобов`язався повертати наданий кредит у терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту до 27 квітня 2014 року.

За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплатити проценти в розмірі 13 % річних. Сторони домовилися, що за умовами договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком і які ще не повернуті.

Додатковою угодою від 30 січня 2009 року до кредитного договору внесені зміни щодо продовження строку повернення кредиту до 29 квітня 2024 року та змінено схему погашення кредиту. Позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 315,00 доларів США 28 числа кожного місяця. Сторони також домовилися, що для ідентифікації кредитного договору можуть застосовуватися як номер договору, зазначений під час його укладення, а саме № 11149352000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме № 11410743000.

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника 27 квітня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 та належить їй на праві приватної власності.

Позичальник не виконувала своїх обов`язків за кредитним договором належним чином, внаслідок чого станом на 17 серпня 2017 року заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року складала: за кредитом та процентами - 53 173,05 доларів США та за пенею - 245 747,21 грн.

Банк направляв відповідачці та третій особі вимоги про усунення порушень кредитного договору з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак вимоги залишилися незадоволені.

05 березня 2020 року АТ «УкрСиббанк» подало до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просило з метою погашення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 11149352000 у розмірі - 41 086,42 доларів США (заборгованість за кредитом - 22 497,47 доларів США, за процентами - 18 588,95 доларів), пені в розмірі - 44 007,53 грн (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 7 001,40 грн, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 37 006,13 грн), а також судових витрат у розмірі - 24 082,90 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 , встановивши спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону про іпотеку за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки майна, здійсненої суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

18 червня 2018 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області відмовлено в задоволенні позову АТ «УкрСиббанк». Рішення суду першої інстанції мотивоване пропуском АТ «УкрСиббанк» строку давності, про застосування наслідків якої було заявлено стороною відповідачки. Зазначено, що преюдиційним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року встановлено, що ОСОБА_3 припинив виконувати свої зобов`язання за кредитним договором з лютого 2010 року, а з позовом до суду в цій справі банк звернувся тільки у вересні 2017 року.

22 січня 2019 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2018 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позичальник допустив заборгованість за кредитним договором, проте банк пропустив строк давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

12 червня 2019 року постановою Верховного Суду скасовано рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2019 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що за нового розгляду справи суду необхідно перевірити й інші доводи АТ «УкрСиббанк», зокрема, щодо надіслання ним досудової вимоги на підставі пункту 11 кредитного договору та початку відліку строку давності. Також слід врахувати висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах: від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

21 листопада 2023 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області в задоволенні позову АТ «Укрсиббанк» відмовлено.

10 вересня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» залишено без задоволення, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що банк в односторонньому порядку змінив умови договору та зобов`язання щодо строку його дії шляхом направлення досудової вимоги про усунення порушення. 29 вересня 2014 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 усієї заборгованості, включивши до загальної суми заборгованості заборгованість за кредитом у розмірі 22 497,47 доларів США, заборгованість за процентами - 18 588,92 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості - 6 841,58 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 36 317,40 грн. Після цього банк не мав права здійснювати додаткові нарахування. З цим позовом банк звернувся до суду 14 вересня 2017 року та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив звернути стягнення на предмет іпотеки на погашення заборгованості, в яку включив заборгованість за кредитом - 22 497,47 доларів США, заборгованість за процентами - 18 588,95 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 7 001,40 грн та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками - 37 006,13 грн, що є недопустимим. Крім того, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000, зокрема й заборгованості за кредитом, у зв`язку з чим банк втратив можливість примусового стягнення вказаної заборгованості. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог АТ «Укрсиббанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення визначеної заборгованості за кредитним договором у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18 жовтня 2024 року представник АТ «Укрсиббанк» - адвокат Ребрик А. М. засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/14, від 18 вересня 2018 року в справі № 921/107/15-г/16, від 19 травня 2020 року в справі № 361/7543/17, від 20 квітня 2022 року в справі № 910/2615/18, від 14 червня 2023 року в справі № 755/13805/16-ц, в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 335/8855/15-ц, від 09 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц, від 12 лютого 2020 року в справі № 523/2420/16-ц, від 24 червня 2020 року в справі № 641/1501/17, від 08 липня 2020 року в справі № 754/17518/15-ц, від 05 листопада 2020 року в справі № 466/7784/13, від 02 червня 2021 року в справі № 201/2296/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 750/10899/19, від 30 червня 2022 року в справі № 947/25785/19, від 22 лютого 2023 року в справі № 759/11628/14-ц, від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, від 11 вересня 2024 року в справі № 202/6543/23, про те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови в судовому захисті цивільного права та інтересу особи; необґрунтованістю позовних вимог є встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача; про те, що преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи; наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; щодо визначення початкового моменту перебігу позовної давності у випадку зміни строку кредитування достроковою вимогою; щодо правил нарахування платежів за кредитом після кінцового строку кредитування; про те, що суд має наводити в рішенні мотиви відхилення доказів, визначити складові заборгованості за кредитним договором.

Сам собою факт ухвалення судом рішення за попереднім позовом банку про стягнення заборгованості за кредитним договором не може бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Кінцевим строком повернення кредиту за достроковою вимогою є 24 вересня 2014 року, тому з цієї дати починається обрахунок позовної давності за вимогами кредитора. Із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 13 вересня 2017 року, тобто в межах трирічної позовної давності.

Суди не дослідили склад і розмір кредитної заборгованості, в рахунок якої банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки. Борг розрахований станом на 24 вересня 2014 року - кінцеву дату кредитування, тому відмова судів у позові є необґрунтованою.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 квітня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (з 21 грудня 2009 року - ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11149352000 (у системі обліку банку договір № 11410743000), з додатковою угодою від 30 січня 2009 року № 1.

Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в розмірі 30 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався повертати наданий кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно з додатком № 1 до договору, але в будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 27 квітня 2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (пункти 1.1, 1.2 кредитного договору).

За користування кредитними коштами позичальник зобов`язався сплатити проценти в розмірі 13 % річних. Сторони договору домовилися, що може бути встановлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком і які ще не повернуті останнім у власність банку (пункт 1.3 кредитного договору).

На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника відповідно до договору іпотеки від 27 квітня 2007 року № 53526 ОСОБА_1 як майновий поручитель ОСОБА_2 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

30 січня 2009 року додатковою угодою № 1 до кредитного договору внесені зміни щодо продовження строку повернення кредиту до 29 квітня 2024 року та змінено схему погашення кредиту. Так позичальник зобов`язався повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячної сплати ануїтетних платежів у розмірі 315,00 доларів США 28 числа кожного місяця.

Станом на 17 серпня 2017 року заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 11149352000 (у системі обліку банку договір № 11410743000) становить: за кредитом і процентами - 53 173,05 доларів США та пенею - 245 747,21 грн, а саме: 22 497,47 доларів США - заборгованість за кредитом, зокрема прострочена заборгованість у розмірі 7 024,41 доларів США, 30 675,58 доларів США - прострочена заборгованість за процентами, 44 472,76 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, нарахована з 17 серпня 2016 року до 17 серпня 2017 року, 201 274,45 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами, нарахована з 17 серпня 2016 року до 17 серпня 2017 року.

06 квітня 2015 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області в справі № 361/7865/14 відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000 за період з 27 квітня 2007 року до 28 серпня 2014 року в розмірі 44 193,37 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 613 888,95 грн. За тілом кредиту - 22 497,47 доларів США, 18 588,92 доларів США - за процентами, 492,52 долари США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 2 614,46 доларів США - пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом.

Зазначеним рішенням суду встановлено, що починаючи з лютого 2010 року відповідач ОСОБА_2 не виконував своїх зобов`язань щодо повернення коштів за кредитним договором, але представник ПАТ «УкрСиббанк» направив вимогу на адресу відповідачів 14 серпня 2014 року, а до суду звернувся лише 29 вересня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Вказане рішення суду набрало законної сили 17 квітня 2015 року та суди вважали його преюдиційним для справи, яка переглядається.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону про іпотеку за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону про іпотеку визначено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Пропуск позовної давності є однією із підстав для відмови в задоволенні позову та застосовується виключно у разі обґрунтованості позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, на яку посилається заявник, виснувала, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 335/8855/15, від 09 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц, від 05 листопада 2020 року в справі № 466/7784/13, від 02 червня 2021 року в справі № 201/2296/18, від 08 вересня 2021 року в справі № 750/10899/19, від 30 червня 2022 року в справі № 947/25785/19, від 22 лютого 2023 року в справі № 759/11628/14-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що пред`явленням дострокової вимоги про повернення кредиту змінюється кінцевий строк кредитування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 921/107/15-г/16, яку вказує заявник, зазначено, що наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року в справі № 755/13805/16-ц, наведеній в касаційній скарзі, зазначено, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Суди встановили та не оспорюється сторонами, що в серпні 2014 року банк звертався до позичальника із вимогою про дострокове погашення кредиту. Термін повернення кредиту вважався таким, що настав на 31 (тридцять перший) календарний день з дати направлення такої вимоги, тобто 15 вересня 2014 року.

Такими діями кредитор на власний розсуд згідно з вимогами частини другої статті 1050 ЦК України змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом та після цього має право лише на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Оскільки кредитор використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, то з цього часу настав строк виконання договору в повному обсязі і право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також неустойки (пені), обумовленої цим договором, припинилося.

Відмовляючи в позові, суди керувалися тим, що 14 серпня 2014 року банк в односторонньому порядку змінив умови договору та зобов`язання щодо строку його дії шляхом направлення досудової вимоги про усунення порушення. 29 вересня 2014 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 усієї заборгованості, включивши до загальної суми заборгованості заборгованість за кредитом у розмірі 22 497,47 доларів США, заборгованість за процентами - 18 588,92 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості - 6 841,58 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами - 36 317,40 грн. Після цього банк не мав права здійснювати додаткові нарахування. З цим позовом банк звернувся до суду 14 вересня 2017 року та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив звернути стягнення на предмет іпотеки на погашення заборгованості, в яку включив заборгованість за кредитом - 22 497,47 доларів США, заборгованість за процентами - 18 588,95 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 7 001,40 грн та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками - 37 006,13 грн, що є недопустимим.

Однак із такими висновками погодитися не можна.

За попереднього касаційного перегляду справи Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування судами висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, стосовно нарахування кредитом сум після закінчення строку кредитування.

На виконання цих вказівок позивач 05 березня 2020 року подав уточнення до позовної заяви та розрахував прострочені платежі за кредитом (тіло, проценти й пеню) станом на 24 вересня 2014 року - кінцеву дату кредитування (т. 2, а. с. 54 -64).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року в справі № 911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. Суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 523/2420/16, від 24 червня 2020 року в справі № 641/1501/17, від 08 липня 2020 року в справі № 754/17518/15-ц, на які посилається заявник, визначено, що суд має наводити в рішенні мотиви відхилення доказів, наданих банком на підтвердження розміру заборгованості, визначити складові заборгованості за кредитним договором.

Суди в цій справі не врахували висновки Верховного Суду, не дослідили склад і розмір кредитної заборгованості, в рахунок якої банк просить звернути стягнення на предмет іпотеки, формально пославшись на недопустимість нарахування сум після закінчення строку кредитування.

Іншою підставою відмови в позові суди зазначають рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року в справі № 361/7865/14, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог банку про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000, зокрема й заборгованості за кредитом. Суди вважають, що у зв`язку з наявністю такого рішення банк втратив можливість примусового стягнення заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд із такими висновками не погоджується.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2015 року в справі № 361/7865/14 відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 27 квітня 2007 року № 11149352000 за період з 27 квітня 2007 року до 28 серпня 2014 року в розмірі 44 193,37 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 613 888,95 грн.

Зазначеним рішенням суду в справі № 361/7865/14 встановлено, що починаючи з лютого 2010 року відповідач ОСОБА_2 не виконував своїх зобов`язань щодо повернення коштів за кредитним договором, але представник ПАТ «УкрСиббанк» направив вимогу на адресу відповідачів 14 серпня 2014 року, а до суду звернувся лише 29 вересня 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/14, від 20 квітня 2022 року в справі № 910/2615/18, на які посилається заявник та які не враховані судами.

Отже, відмова судом у справі № 361/7865/14 у задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у зв`язку із пропуском строку звернення до суду не є обставиною, встановленою судовим рішенням, яка б мала преюдиційне значення для цієї справи, оскільки вказаним судовим рішенням не встановлено відсутності заборгованості за кредитним договором.

Суд у справі № 361/7865/14 дав правову оцінку обставинам про те, що перебіг позовної давності за вимогами банку починається з моменту припинення позичальником зобов`язань щодо повернення коштів за кредитним договором (з лютого 2010 року) та повністю спливає в 2013 році і є підставою для відмови в задоволенні позову.

Така правова оцінка не має обов`язкового значення для розгляду цієї справи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, на яку посилається заявник, виснувала, що початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесеннячергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Верховний Суд зауважує, що кінцевим строком повернення кредиту за достроковою вимогою є 15 вересня 2014 року, тому з цієї дати починається обрахунок позовної давності за вимогами кредитора щодо повернення кредиту загалом. Із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки банк звернувся 13 вересня 2017 року, тобто в межах трирічної позовної давності.

Припинення платежів з лютого 2010 року є підставою для відмови в стягненні прострочених чергових щомісячних платежів, не внесених до закінчення строку кредитування, проте не може бути підставою відмови в позові про стягнення частини кредиту, що заявлена в межах позовної давності, обчисленої з моменту кінцевого строку кредитування.

Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 березня 2019 року в справі № 520/17304/15-ц, у ЦК України та в Законі про іпотеку відсутня така підстава для припинення іпотеки, як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. Велика Палата Верховного Суду відхилила довід позивачки про відсутність у кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з пропуском позовної давності.

Отже, Законом про іпотеку не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) саме собою не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону про іпотеку (схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року в справі № 639/7920/16-ц, від 01 липня 2020 року в справі № 727/11061/18, від 18 грудня 2024 року в справі № 712/9022/21).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції мав перевірити обґрунтованість позову та з урахуванням заявленої відповідачем позовної давності стягнути прострочені платежі за три роки до 13 вересня 2017 року, проте цього не зробив.

Суд не врахував правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, від 11 вересня 2024 року в справі № 202/6543/23, на які посилається заявник, про те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови в судовому захисті цивільного права та інтересу особи; необґрунтованістю позовних вимог є встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Верховний Суд висновує, що обставини, які входять до предмета доказування в справі, не встановлені, а саме не досліджений розрахунок заборгованості за кредитним договором, не перевірена обґрунтованість розрахованих на дату кінцевого кредитування платежів та не вирішений спір про можливість задоволення вимог кредитора за рахунок предмета забезпечувального обтяження.

Крім того, за попереднього касаційного перегляду справи Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування судами висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, однак апеляційний суд не виконав цих вказівок за нового розгляду справи.

Вирішення спору потребує дослідження доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційній інстанції, а тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції не встановив обставини, які входять до предмета доказування в справі. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому розподіл судових витрат згідно з положеннями ЦПК України та усталеною судовою практикою повинен бути здійснений тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укрсиббанк» - адвоката Ребрика Андрія Михайловича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська