Історія справи

Постанова

Іменем України

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 478/215/21

провадження № 61-16843св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко Олена Олексіївна, Казанківська селищна рада Миколаївської області,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2021 року в складі судді Сябренко І. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в складі колегії суддів: Лівінського І. В., Тищук Н. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом серії НМО № 812736 за реєстровим номером 602, видане 12 липня 2017 року приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О. О. на ім'я ОСОБА_2 , в частині визнання за ним права на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки площею 0, 15 га за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову зазначала, що їй на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 виданого 03 листопада 2003 року виконкомом Казанківської селищної ради.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 за нею зареєстровано дві земельні ділянки площею 0,37 га та 0,15 га на підставі рішення Казанківської селищної ради номер 14/15 від 24 січня 2008 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 липня 2017 року, виданого приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О. О., серія НМО № 812736, відповідач є спадкоємцем майна після померлої матері ОСОБА_3 , яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 0,1500 га за тією ж адресою. Право власності на зазначений вище житловий будинок зареєстроване за відповідачем 12 липня 2017 року, номер запису про право власності 21353886.

Посилаючись на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про реєстрацію права власності на два різних об'єкта нерухомого майна за однією адресою, які належать різним особам, чим порушується її право володіння, користування і розпорядження своєю власністю, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не довела ту обставину, що склад спадкового майна було визначено помилково. Також позивач не надала належні та допустимі докази відсутності у відповідача права на спадкування за законом після смерті своєї матері ОСОБА_3 , а також докази того, що на момент видачі свідоцтва про право на спадщину за законом існували обставини, які б унеможливлювали видачу такого свідоцтва ОСОБА_2 .

В матеріалах справи відсутні докази видачі свідоцтва про право на спадщину приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області Рожко О. О. з порушенням вимог чинного законодавства. З огляду на наведене, відсутні підстави, передбачені статтею 1301 ЦК України, для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року в справі № 809/1231/16, від 14 листопада 2018 року в справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 06 березня 2019 року в справі № 1640/2592/18, від 06 березня 2019 року в справі № 1640/2594/18, від 11 грудня 2019 року в справі № 414/811/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

Також оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Приватний нотаріус належним чином не встановив склад спадкового майна і адресу місця його розташування, що призвело до видачі оспорюваного свідоцтва.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Казанківського районного суду Миколаївської області.

22 грудня 2021 року матеріали справи № 478/215/21 надійшли до Верховного Суду.

ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Казанківської селищної ради № 4 від 23 січня 1998 року передано ОСОБА_1 в приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва індивідуального жилого будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 28 грудня 2004 року власником будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 .

Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Казанківської селищної ради Миколаївської області № 186 від 06 листопада 2007 року внесено зміни до правовстановлюючих документів на жилий будинок, який належить на праві власності ОСОБА_3 , в частині нумерації жилого будинку, змінено номер «сорок три» на номер «сорок три, корпус «а»» на АДРЕСА_1 .

Разом з тим, як встановлено судами, вказане рішення селищної ради не було виконано належним чином та посадовими особами не були внесені відповідні зміни в правовстановлюючі документи на належний ОСОБА_3 будинок.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 15 грудня 2011 року зроблено відповідний актовий запис за № 115, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 липня 2017 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 є її син ОСОБА_2 .

З відповіді, наданої приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Рожко О. О. від 17 травня 2019 року № 302/02-17 вбачається, що при видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 нотаріусом проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі поданих спадкоємцем документів на будинок АДРЕСА_1 . При видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок їй не надавалися будь-які відомості щодо зміни нумерації будинку АДРЕСА_2 , тому у неї відсутні повноважень на внесення змін до нумерації будинку з власної ініціативи без надання необхідних документів власником будинку АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 03 листопада 2003 року належить на праві власності будинок АДРЕСА_1 загальною площею 49 кв. м, а ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 липня 2017 року належить інший будинок, розташований за цією ж адресою ( АДРЕСА_1 ), загальною площею 60, 5 кв. м.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 липня 2017 року, видане ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що їй та ОСОБА_2 на праві власності належать різні будинки, зареєстровані за однією адресою, чим порушується її право володіння, користування та розпорядження власністю.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.

Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Встановивши, що ОСОБА_2 , якому відповідно до вимог чинного законодавства видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 липня 2017 року, мав право на спадкування після матері ОСОБА_3 , приватним нотаріусом не було допущено порушень при видачі вказаного свідоцтва, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок, який має аналогічну нумерацію з належним ОСОБА_1 будинком не порушує її право власності на будинок АДРЕСА_1 та не може бути підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 травня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко