Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.12.2019 року у справі №2018/18928/12

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 2018/18928/12

провадження № 61-24382св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа - підприємець арбітражний керуючий Оскаленко Дмитро Петрович, ОСОБА_3,

треті особи: служба у справах дітей Київського району м. Харкова Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, товарна біржа "Всеукраїнський торгівельний центр", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлаки І. В., Бровченка І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця арбітражного керуючого Оскаленка Д. П., ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Київського району м. Харкова Управління служб

у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, товарна біржа "Всеукраїнський торгівельний центр", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О., про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить

4/9 частини квартири

АДРЕСА_1, інші 5/9 частини цієї квартири належали на праві власності її колишньому чоловіку ОСОБА_5. У зазначеній квартирі зареєстровані та постійно проживають вона та її неповнолітній син ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постановою Господарського суду Харківської області від 01 лютого

2005 року приватного підприємця ОСОБА_5 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

У жовтні 2012 року їй стало відомо, що 20 квітня 2012 року арбітражний керуючий Оскаленко Д. П. на виконання постанови суду від 01 лютого

2005 року та на підставі протоколу № 1 про ведення відкритих торгів на товарній біржі "Всеукраїнський торгівельний центр" від 21 лютого 2012 року уклав 20 квітня 2012 року із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким продав останній належні ОСОБА_5 5/9 частини квартири АДРЕСА_1. Вважала, що вказаний правочин порушує її права та права її неповнолітнього сина, оскільки відчуження належної ОСОБА_5 частки квартири проведено без виділу частки банкрута зі спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, без урахування її переважного права на купівлю частки майна у спільній частковій власності, без дозволу органу опіки та піклування на укладення договору купівлі-продажу.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд на підставі статей 15, 16, частини 1 статті 203, частин 1 та 3 статті 215 ЦК України визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 квітня 2012 року.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 жовтня

2013 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу 5/9 частини квартири

АДРЕСА_1, укладений 20 квітня 2012 рокуміж арбітражним керуючим Оскаленком Д.

П. та ОСОБА_3. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2013 року апеляційні скарги суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи арбітражного керуючого Оскаленка Д. П., ОСОБА_3 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову

ОСОБА_1, яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи арбітражного керуючого Оскаленка Д. П., треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Київського району управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, товарна біржа "Всеукраїнський торгівельний центр", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О. про визнання правочину недійсним відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 02 липня 2014 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2013 року скасовано і справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня

2014 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 жовтня

2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року скасовані рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2013 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 жовтня 2014 року і справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу 5/9 частки двокімнатної квартири

АДРЕСА_1 від 20 квітня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу

Ємець І. О. за реєстровим № 975, який зареєстрований 17 травня 2012 року в Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" за реєстровим № 32149683.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір купівлі-продажу 5/9 частки квартири АДРЕСА_1 порушує права позивача на першочергову купівлю частки у праві спільної часткової власності на квартиру та права ОСОБА_2, який на час укладання оспорюваного договору був неповнолітнім, оскільки зазначений вище договір укладений без дозволу органу опіки та піклування. Крім того при укладанні оспорюваного договору порушені вимоги статті 366 ЦК України.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року апеляційну скаргу задоволено. Скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2016 року. Ухвалено нове рішення. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця арбітражного керуючого Оскаленка Д. П., ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Київського району м. Харкова Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, товарна біржа "Всеукраїнський торгівельний центр", приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець І. О. про визнання правочину недійсним.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що недотримання вимог статті 362 ЦК України у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав

і обов'язків покупця. Оскільки квартира

АДРЕСА_1 знаходилася на момент її продажу у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, остання у порушення вимог статті 16 ЦК України обрала неправильний спосіб захисту свого порушеного права шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу 5/9 частки вищевказаної квартири. Тому з урахуванням зазначеного та вимог статті 363 ЦК України продаж належної ОСОБА_2 частки

в квартирі без її виділу ніяким чином не порушує права співвласника цього майна ОСОБА_1.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 06 березня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2018/18928/2012 з Київського районного суду м. Харкова.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

12 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 4 , 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Вважає, що суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа

арбітражний керуючий Оскаленко Д. П., який здійснював заходи щодо проведення ліквідаційної процедури, у порушення вимог статті 366 ЦК України, без визначення частки боржника в спільній частковій власності вчинив заходи з проведення торгів щодо 5/9 частини спірної квартири без реального виділу частки і з'ясування даних щодо можливості такого виділу.

Також зазначає, що вказаним правочином порушено права на той час неповнолітньої дитини.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасників справи

11 квітня 2017 року Оскаленко Д. П. подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. При цьому зазначає, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу квартири у ній були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_1, відомості про реєстрацію у спірній квартирі неповнолітньої дитини

у нотаріуса та арбітражного керуючого були відсутні.

13 квітня 2017 року ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ подала заперечення на касаційну скаргу. в якому зазначила, що посилання ОСОБА_1 на статтю 366 ЦК України не відповідає нормам матеріального права, оскільки вимоги цієї статті стосуються дій кредитора співвласника та прав кредитора звернути стягнення на майно боржника. Майно ОСОБА_5 продано з публічних торгів, у зв'язку з чим посилання заявника на статтю 362 ЦК України

є безпідставним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі договору дарування від 27 червня 2001 року позивач

є власником 4/9 частини двокімнатної квартири

АДРЕСА_1, житловою площею 26,3 кв. м, загальною площею 45,4 кв. м. Право власності на інші 5/9 частини цієї квартири належало ОСОБА_5, який перебував у шлюбі з позивачем до 01 грудня 2004 року.

Постановою Господарського суду Харківської області від 01 лютого

2005 року приватного підприємця ОСОБА_5 визнано банкрутом

і порушено ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду

Харківської області від 01 серпня 2005 року затверджено ліквідаційний звіт, баланс і припинено підприємницьку діяльність приватного підприємця

ОСОБА_5.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09 листопада

2005 року скасовано за нововиявленими обставинами ухвалу Господарського суду Харківської області від 01 серпня 2005 року, призначено нового ліквідатора Баскакову Ю. В. та зобов'язано її завершити ліквідаційну процедуру приватного підприємця ОСОБА_5.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20 грудня 2011 року призначено ліквідатором приватного підприємця ОСОБА_5 арбітражного керуючого Оскаленка Д. П. та зобов'язано ліквідатора виконати у повному обсязі постанову Господарського суду Харківської області від 01 лютого 2005 року.

У квітні 2009 року ОСОБА_1 отримала від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Дегтярьової А. В. заяву арбітражного керуючого Баскакової Ю. В. із повідомленням, що вона має право реалізувати своє право співвласника першочергової купівлі частини квартири за вказаною в заяві ціною та визначено строк для надання

згоди - один місяць.

26 травня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дегтярьовою А. В. передано заяву позивача

з дотриманням визначеного строку на ім'я арбітражного керуючого Баскакової Ю. В. про надання її згоди на купівлю частини квартири за визначеною ціною 50 600 грн, яка є відповіддю на пропозицію арбітражного керуючого про переважне право на купівлю частини квартири.

Проте 20 квітня 2012 року арбітражний керуючий Оскаленко Д. П. на виконання постанови суду від 01 лютого 2005 року та на підставі протоколу № 1 проведення відкритих торгів на товарній біржі "Всеукраїнський торгівельний центр" від 21 лютого 2012 року уклав 20 квітня 2012 року із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким продав останній належні ОСОБА_5 5/9 частини квартири АДРЕСА_1.

Отже, спосіб продажу було змінено відповідачем Оскаленком Д. П. та здійснено продаж із відкритих торгів 5/9 частини спірної квартири за ціною 13 200 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02 жовтня

2012 року скасовано вищевказану ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу для надання додаткових даних у зв'язку з наданням представником боржника листа голови опікунської ради Київського району м. Харкова, яким висловлено заперечення щодо продажу квартири

АДРЕСА_1, що може привести до порушення житлових прав малолітнього ОСОБА_2, а також доведено до відома, що частка ОСОБА_5 у цій квартирі не виділена в натурі, тому не може бути предметом продажу на аукціоні.

Також установлено, що ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2, постійно проживають у спірній квартирі та безперешкодно користуються всією квартирою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під

час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд, розглядаючи цей спір, дійшов правильного висновку про те, що правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства, а саме статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України

від 27 жовтня 1999 року № 68/5. Отже, на спірні правовідносини поширюються положення закону, що регулюють відносини договору купівлі-продажу, у тому числі положення статті 362 ЦК України про переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності.

За змістом статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особамина її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

У ~law42~ судам роз'яснено, що особами, які беруть участь

у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. У разі якщо предметом правочину є майно, яке належить особам

на праві спільної часткової власності, суд на підставі статей 358,

361 та 362 ЦК України відповідно до частини 2 статті 35 ЦПК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників.

Якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на

праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до

частини 2 статті 369 ЦК України до участі у справі не

залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном

вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності

такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої

статті 369 ЦК України можуть пред'явити позов про визнання такого правочину недійсним.

Недотримання вимог статті 362 ЦК України у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов'язків покупця.

Апеляційний суд, ураховуючи вказані норми права, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу 5/9 частки вищевказаної квартири, у порушення вимог статті 16 ЦК України обрала неналежний спосіб захисту свого порушеного права.

Судом встановлено, що квартира

АДРЕСА_1 знаходилась на момент її продажу у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Крім того, ОСОБА_9

не є власником (співвласником) квартири

АДРЕСА_1, а лише проживає та користується останньою без будь-яких перешкод з боку відповідачів у справі, як під час здійснення оспорюваного правочину, так і після нього.

Будь-яких доказів, які відповідно до вимог статтей 58, 59, 60 ЦПК України про порушення житлових прав ОСОБА_9 до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Отже, у правовідносинах, що виникли між сторонами, ефективним способом захисту є пред'явлення позову про переведення на позивача прав та обов'язків покупця (частина 4 статті 362 ЦК України), а обраний позивачами у цій справі спосіб захисту порушеного права шляхом визнання договору купівлі-продажу недійсним є неефективним, оскільки не призводить до його відновлення.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі,

були предметом дослідження судів першої та апеляційної інстанцій, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги висновки суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, правильно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення -

без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк