Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.10.2022 року у справі №569/7529/20

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 569/7529/20

провадження № 61-3322св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С.,

Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, зобов`язання не чинити перешкод у проживанні та визнання права

на спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилалась на те, що з 26 січня 1991 року

і до часу звернення до суду перебувала у зареєстрованому шлюбі

з ОСОБА_2 .

Після реєстрації шлюбу з відповідачем за згодою батька чоловіка,

ОСОБА_3 , як власника будинку

АДРЕСА_1 та інших мешканців будинку вона вселилась до цього житлового приміщення та зареєструвалась у ньому як член сім`ї власника будинку.

Сім`ю, що вела спільне господарство і проживала разом у цьому будинку, складали вона, її чоловік, ОСОБА_2 , і батько чоловіка, власник будинку ОСОБА_3 .

Окремого порядку користування жилим приміщенням між нею і членами сім`ї обумовлено не було.

За час проживання у будинку вона нарівні з відповідачем і ОСОБА_3 піклувалася про будинок і господарські споруди, брала участь у витратах

на утримання, поточних ремонтах, утримувала домашніх тварин, вела домашнє господарство, піклувалася про ОСОБА_3 , який перебував у безпорадному стані через похилий вік і тяжку хворобу.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Його спадкоємцем, а згодом

і власником будинку став її чоловік ОСОБА_2 .

Відповідач чинить їй перешкоди у проживанні в будинку, демонтує теплопостачання, водопостачання і водовідведення, вимикає електропостачання у тих кімнатах, де вона мешкає, і створює їй нестерпні умови для існування.

Посилаючись на викладене, просила визнати за нею право користування будинком з господарськими спорудами на

АДРЕСА_1 , зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у проживанні у цьому житловому будинку; визнати за нею право на спадкування за законом разом зі спадкоємцями ОСОБА_3 першої черги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня

2021 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право користування будинком з господарськими спорудами, а саме: житловим будинком, літньою кухнею та прибудинковими спорудами за адресою: АДРЕСА_1

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод

у проживанні в цьому житловому будинку з господарськими спорудами.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні вимог про стягнення витрат на надання правничої допомоги

в розмірі 2 500,00 грн відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вселилась, проживає та зареєстрована у спірному будинку зі згоди його власника, як член його сім`ї, і має право користування цим житлом відповідно до закону.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання права на спадкування

за законом разом зі спадкоємцями ОСОБА_3 першої черги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довела належними, допустимими і достатніми доказами обставини, які відповідно до статті 1259 ЦК України є підставою для зміни черговості спадкування.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2021 року скасовано в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 ,

та зобов`язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод

у проживанні в цьому будинку, відмовлено в задоволенні позову в цій частині.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довела факту порушення її права користування житлом, а вказані нею обставини щодо створення відповідачем перешкод для проживання в будинку є підставою для вимог про усунення перешкод

в користуванні житлом.

При цьому суд виходив з того, що хоча власником будинку є відповідач ОСОБА_2 і шлюб між сторонами розірвано рішенням Рівненського міського суду від 22 травня 2020 року, відповідач ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання її такою, що втратила право користування спірним будинком, зняття її з реєстрації чи виселення.

Здійснення відповідачем тих чи інших дій щодо комунікацій будинку є правом власника на розпорядження своїм майном та не може обмежуватися з боку колишнього члена сім`ї, який ним користується.

Апеляційний суд визнав припущенням твердження позивача щодо намірів відповідача виселити її з будинку. Такі припущення не можуть бути підставою для задоволення позову в частині визнання права користування спірним будинком з господарськими спорудами, оскільки право на позов виникає

в особи після порушення права, тобто захисту підлягає вже порушене право,

а не те, яке може бути порушено в майбутньому і щодо якого не відомо, чи буде воно порушене.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду

від 10 лютого 2022 року і залишити в силі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня2021 року.

Вказує, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги її твердження про те, що відповідач заперечує її право на проживання в будинку.

Зазначає, що по суті заявлені нею позовні вимоги є вимогами про усунення перешкод у користуванні будинком, і це є належним способом захисту її права

на проживання в будинку.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і зазначає, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня

2019 року у справі № 441/667/17, постанові Верховного Суду України

від 21 травня 2012 року № 6-20цс11.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує на безпідставність

її доводів, просить залишити касаційну скаргу без -задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Вважає, що постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі.

Зазначає, що позивач, незважаючи на те, що сімейні відносини припинені спільний побут вони не ведуть, заважає йому користуватись належним йому

на праві власності будинком, відмовляється укладати угоду про оплату

за користування будинком, яким вона користується як колишній член сім`ї власника на підставі статті 405 ЦК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 569/7529/20, витребувано справу з Рівненського міського суду Рівненської області.

Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 26 січня 1991 року між сторонами справи було укладено шлюб.

29 лютого 1992 року ОСОБА_1 була зареєстрована в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого на час її реєстрації був батько відповідача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_3 право власності на спірний будинок перейшло

в порядку спадкування до його сина, відповідача у справі ОСОБА_2 .

Відповідач не звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання

її такою, що втратила право на користування спірним будинком, зняття

її з реєстрації, виселення.

На час звернення до суду з цим позовом позивач проживає у спірному будинку.

24 січня 2020 року ОСОБА_2 винесено терміновий заборонний припис

у зв`язку зі скоєнням ним фізичного та психологічного насильства стосовно ОСОБА_1 терміном на 10 діб з 21 год. 40 хв. 24 січня 2020 року

до 21 год. 40 хв. 03 лютого 2020 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі Верховного Суду від 11 травня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналіз оскаржуваного судового рішення, а також змісту і вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині визнання права користування будинком та зобов`язання не чинити перешкод у проживанні в цьому будинку. Вимоги про спадкування за законом разом зі спадкоємцями першої черги не були предметом перегляду апеляційного суду, і рішення в цій частині не можуть переглядатись касаційним судом.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування будинком з господарськими спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 , з метою проживання та зобов`язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у проживанні в цьому будинку. Також ОСОБА_1 просила визнати за нею право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 разом із спадкоємцем першої черги за законом.

Тобто з приводу користування житловим будинком спір виник між його власником та користувачем - колишнім членом сім`ї після припинення сімейних відносин з власником будинку.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про

їх порушення.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. При оцінці належності обраного особою способу захисту суди мають визначити, чи є він ефективним, ураховуючи,

що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення, повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі

№ 399/142/16-ц).

Відповідно до статей 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги

чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відмовляючи в позові в частині визнання права користування житловим приміщенням, апеляційний суд вказав, що позивач вселилась, проживає та зареєстрована у спірному будинку зі згоди його власника, як член його сім`ї, і має право користування цим житлом відповідно до закону.

Колегія суддів касаційного суду з таким висновком апеляційного суду погоджується, та на спростування доводів касаційної скарги про те, що відповідач заперечує її право на проживання в будинку зазначає,

що ОСОБА_2 , хоча шлюб між сторонами і розірвано, не вчиняв передбачених законом дій, направлених на позбавлення позивача права користування будинком, до суду з відповідним позовом не звертався. Позивач має право користування цим житлом відповідно до закону.

У частині ж позовних вимог про зобов`язання не чинити перешкод у проживанні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідач своїми діями всіляко перешкоджає позивачеві у реалізації її права користування житловим приміщенням.

При цьому твердження позивача про те, що відповідач чинить їй перешкоди

у проживанні в будинку, демонтує теплопостачання, водопостачання

і водовідведення, вимикає електропостачання у тих кімнатах, де вона мешкає,

і створює їй нестерпні умови для існування підтверджуються, крім іншого, долученими до справи копіями постанов про неодноразове притягнення його

до адміністративної відповідальності за вчинення психологічного та фізичного насильства у сім`ї стосовно позивача, яка є його колишньою дружиною, а також постановою про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства економічного характеру, що полягало у перекритті теплопостачання та вимкненні електропристроїв. Матеріали справи також містять терміновий заборонний припис щодо ОСОБА_2 , яким йому заборонено в будь-який спосіб контактувати

з ОСОБА_1 у зв`язку зі скоєнням психологічного та фізичного насильства.

Висновок апеляційного суду про те, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставним з огляду на те, що позивачем заявлено вимогу саме про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у проживанні у спірному будинку. При цьому під перешкодами, які створював відповідач, мається на увазі саме те, що відповідач виводить з ладу інженерні комунікації будинку.

Викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача про те, що позивач має право користуватись будинком на підставі статті 405 ЦК України

з укладанням договору сервітуту, проте відмовляється від його укладення,

касаційний суд до уваги не бере, оскільки такі доводи не були предметом розгляду цього позову, судами не досліджувались, а суд касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України не має відповідних повноважень встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 313 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає

в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про зобов`язання не чинити перешкод у проживанні не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, а суд першої інстанції ухвалив у цій частині законне й обґрунтоване рішення про задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,

а постанова апеляційного суду - скасуванню в цій частині із залишенням

у відповідній частині в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання права користування житловим приміщенням відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, а касаційна скарга не містить підстав для її скасування в цій частині, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині визнання права користування житловим приміщенням підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 413 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання не чинити перешкод у проживанні скасувати.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 жовтня 2021 року в цій частині залишити в силі.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов