Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.06.2025 року у справі №404/3459/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

справа № 404/3459/22

провадження № 61-8369св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 14 вересня 2023 року у складі судді Іванової Н. Ю. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 рокуу складі колегії суддів: Письменного О. А., Голованя А. М., Дуковського О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

06 липня 2022 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивовано тим, що 01 серпня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05-101193608-Ф, згідно з умовами якого і додатковою угодою до нього ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 20 000,00 дол. США строком до 31 березня 2028 року зі сплатою 13,3 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 квітня

2008 року сторони уклали договір іпотеки без оформлення заставної, який посвідчений нотаріально, реєстровий номер 1905, за умовами якого на забезпечення зобов?язань за кредитним договором в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею

62,14 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, яка належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу

23 березня 2006 року, реєстровий номер 942.

Позивач вказав, що у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань за кредитним договором 01 жовтня 2013 року банк направив йому претензію про повернення заборгованості за кредитом у розмірі 18 558,88 дол. США, яку відповідач особисто отримав 10 жовтня 2013 року та не виконав, у зв?язку з чим банк у червні 2014 року звернувся до суду за захистом своїх прав іпотекодержателя з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (справа № 404/5065/14-ц).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2014 року

у справі № 404/5065/14-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 квітня 2008 року № 05-101193608-Ф в сумі 18 804,27 дол. США

і 10 560,00 грн на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів, а також виселено ОСОБА_1 із вказаної квартири.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2015 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2014 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки під час розгляду справи суд встановив, що відповідач зареєстрований та використовує квартиру (предмет іпотеки), загальною площею 62,14 кв. м як місце постійного його проживання, і в нього немає у власності іншого нерухомого житлового майна, суд дійшов висновку, що іпотечне майно під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово відчужене, а тому вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та його виселення задоволенню не підлягають.

Банк вказав, що оскільки на той час судова практика була неоднозначною та суперечливою в частині застосування вказаного Закону, то банк прийняв рішення про недоцільність касаційного оскарження постанови апеляційного суду та призупинив дії з примусового стягнення предмета іпотеки до моменту закінчення/зняття мораторію.

Вказував, що 23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті». Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті» поновлює свою дію на п`ять місяців з дня набрання чинності Законом № 1381-ІХ, тобто діє до 23 вересня 2021 року.

Банк вказував, що наявність вказаного рішення суду про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки через дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті» та неоднозначна судова практика його застосування об`єктивно позбавляли ПАТ АБ «Укргазбанк» можливості реалізувати свої права іпотекодержателя до моменту скасування мораторію - 23 вересня 2021 року.

Банк вважав, що застосування до цієї позовної заяви пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є недопустимим з огляду на вказані обставини, оскільки в цій справі підставою позову є скасування мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті,

а також інший предмет позову, оскільки заборгованість має інші складові та підстави виникнення.

Вказав, що з направленням банком претензії у 2013 році та її невиконанням відповідачем у ПАТ АБ «Укргазбанк» виникло також право на отримання компенсації, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання в межах 3-річного строку позовної давності.

Банк вказав, що станом на 23 лютого 2022 року загальна заборгованість відповідача за кредитним договором від 01 квітня 2008 року № 05-101193608-0 становить 20 002,38 дол. США і 10 560,00 грн, і складається з:

18 558,88 дол. США - заборгованість за тілом і відсотками станом на 30 вересня 2013 року, вказана у претензії про дострокове повернення кредиту,

1 443,50 дол. США - заборгованість 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України і 10 560,00 грн штраф згідно з пунктом 4.2 договору іпотеки.

Посилаючись на наведене, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 01 квітня 2008 року № 05-101193608-Ф у розмірі 20 002,38 дол. США і 10 560,00 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 (зараз - м. Кропивницький), яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом

23 березня 2006 року за реєстровим номером 942, шляхом проведення електронних аукціонів (прилюдних торгів) у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, складеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, із забезпеченням безперешкодного доступу до предмета іпотеки уповноважених представників ПАТ АБ «Укргазбанк».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 вересня 2023 року

в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом, про застосування якого заявив відповідач, оскільки, використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом пред`явлення позову, банк змінив строк виконання зобов`язання. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Суд вказав, що посилання позивача на те, що діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не

є підставою вважати, що строк позовної давності для звернення стягнення на предмет іпотеки зупинився чи пропущений з поважних підстав.

Додатковим рішенням Кіровського районного суду Кіровоградської області від 19 грудня 2023 року стягнено з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, у розмірі 5 000,00 грн.

Врахувавши, що представник відповідача провів значну роботу щодо збирання доказів для з`ясування обставин цієї справи, надання всіх письмових пояснень та заперечень, що обґрунтовані вивченням судової практики, суд зробив висновок, що витрати відповідача на правову допомогу підлягають стягненню

з позивача, у зв`язку з чим суд вважав за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача 5 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 вересня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 травня

2024 року доповнено постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року таким абзацом, стягнено з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь

ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Урахувавши те, що представник ОСОБА_1 надав детальний опис наданих послуг, який відповідає та є співмірним із характером правовідносин, які склалися між сторонами та складністю справи, апеляційний суд прийшов до висновку про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 6 000,00 грн витрат, понесених на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

07 червня 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 14 вересня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 квітня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що немає висновку Верховного Суду з питань застосування положень частини другої статті 264 ЦК України щодо переривання позовної давності у разі попереднього пред?явлення особою позову та пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України щодо зупинення/не зупинення перебігу позовної давності на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Суди неналежним чином дослідили всі обставини справи, внаслідок чого неправильно застосували норми матеріального права, що унеможливило ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Заявник вказує, що пред?явленням позову в червні 2014 року позовна давність до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки була перервана та почалася заново

Аргументи інших учасників справи

14 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від

14 вересня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від

16 квітня 2024 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що банк, направивши претензію від 01 жовтня

2013 року про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом та сплату відсотків відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов?язання. Звертаючись до суду з цим позовом, банк пропустив строк позовної давності.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду м. Кіровограда.

10 вересня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Короткий зміст фактичних обставин справи

01 квітня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого

є ПАТ АБ «Укргазбанк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ 05-101193608-Ф, згідно з яким позичальник отримав кредит в сумі

20 000,00 дол. США для задоволення споживчих потреб під заставу квартири, зі сплатою 13,3 % річних, з кінцевим строком повернення до 31 березня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 квітня

2008 року банк і відповідач уклали договір іпотеки без оформлення заставної, який посвідчений нотаріально, реєстровий номер 1905.

За умовами пункту 2.1 договору іпотеки (зі змінами) та пункту 2.1 кредитного договору, на забезпечення зобов?язань за кредитним договором в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 62,14 кв. м (з урахуванням знижувального коефіцієнту), житловою площею 38,4 кв. м, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу 23 березня 2006 року, реєстровий номер 942.

У зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань за кредитним договором

01 жовтня 2013 року банк направив ОСОБА_1 претензію про повернення заборгованості за кредитом в розмірі 18 558,88 дол. США.

Вказану претензію ОСОБА_1 отримав 10 жовтня 2013 року.

У червні 2014 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2014 року

у справі № 404/5065/14-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 квітня 2008 року № 05-101193608-Ф в сумі 18 804,27 дол. США

і 10 560,00 грн, на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 , на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів, а також виселено ОСОБА_1 із вказаної квартири.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 11 лютого 2015 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою відмови в задоволенні позову стало те, що суду не надано доказів на підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_1 перед банком та її розміру, а саме первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а також не надано самого розрахунку заборгованості, що дозволило б суду перевірити законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та встановити розмір кредитної заборгованості.

Заперечуючи проти заявлених вимог, сторона відповідача просила застосувати позовну давність.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, колегія суддів враховує таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі,

є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові

з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє

в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку

з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Апеляційний суд, установивши, що заявлені вимоги є обґрунтованими, дійшов висновку про наявність підстав для застосування позовної давності до заявлених вимог.

Аргументів щодо незгоди з висновком апеляційного суду в частині встановлення факту наявності підстав для задоволення позову у касаційній скарзі немає, а тому Верховний Суд не надає оцінки оскаржуваному судовому рішенню в цій частині.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань,

у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення

у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями

з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору

в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі

№ 755/13805/16-ц (провадження № 14-208цс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що наявність судового рішення про стягнення

з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не

є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки

у спосіб, передбачений законодавством (див.: постанови від 18 вересня

2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (пункт 8.6), від 19 травня 2020 року

у справі № 361/7543/17 (пункт 40)).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення

у заінтересованої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд.

Велика Палата Верховного Суду підтримує висновок, згідно з яким слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює початок перебігу позовної давності.

Установлено, що банк 01 жовтня 2013 року направив позичальнику претензію про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором від 01 квітня 2008 року № 05-101193608-Ф, чим змінив строк виконання зобов?язань за кредитним договором.

Крім того, з матеріалів справи також відомо, що вчервні 2014 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть,

з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої випливає, що боржник визнає існування боргу,

а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

За змістом статті 264 ЦК України, переривання позовної давності передбачає наявність двох строків - до переривання та після нього. Новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Однією з підстав переривання позовної давності є пред`явлення особою позову до одного з боржників.

Верховний Суд звертає увагу, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.

Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від

25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження 61-3872св18).

Вказане спростовує аргументи касаційної скарги про те, що немає висновку Верховного Суду щодо переривання позовної давності у разі попереднього пред?явлення особою позову.

У цій справі 01 жовтня 2013 року банк скористався своїм правом на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, направивши боржнику претензію про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, у зв?язку з чим змінив строк виконання основного зобов?язання, який був перерваний у червні 2014 року шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (справа

№ 404/5065/14-ц), в задоволенні якого було відмовлено. Цей позов подано

06 липня 2022 року.

Використавши своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, пред`явивши претензію та позов про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов`язання.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року в справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21) зазначено, що слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

Як зазначалось вище, право іпотеки виникло у позивача на підставі іпотечного договору від 01 квітня 2008 року, за яким предметом іпотеки була спірна квартира.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статті 261 ЦК України, законодавець виходить не тільки

з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці фанти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії і того, хто їх вчинив.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права, в їх сукупності як обов`язкові складові визначення початку перебігу позовної давності.

Встановивши, що позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок, що цей позов поданий 06 липня 2022 року із пропуском позовної давності, який почав свій перебіг з червня

2014 року, отже, обґрунтовано відмовив у його задоволенні з цих підстав.

У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 545/3175/22 (провадження № 61-3694св24) зроблено висновок, що «Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачав відстрочення виконання зобов`язань, а отже, не є згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 ЦК України підставою для зупинення перебігу позовної давності».

За наведених обставин безпідставними є аргументи касаційної скарги про те, що немає висновку Верховного Суду з питань застосування пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України щодо зупинення/не зупинення перебігу позовної давності на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від

14 вересня 2023 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від

16 квітня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк»залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 14 вересня

2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 квітня

2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська