Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КЦС ВП від 03.10.2019 року у справі №641/6811/17 Ухвала КЦС ВП від 03.10.2019 року у справі №641/68...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 641/6811/17

провадження № 61-17111св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

за первісним позовом про стягнення заборгованості:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс",

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Агроліга Транс", ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Панчишина Світлана Станіславівна,

за позовом про визнання недійсними договору позики та договору застави, виконавчого напису нотаріуса та його дубліката:

позивач - ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс", приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Панчишина Світлана Станіславівна,

третя особа - ОСОБА_4,

за зустрічним позовом про визнання недійсними договору позики та договору застави, виконавчого напису нотаріуса та його дубліката:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агроліга плюс",

відповідачі: ОСОБА_1, приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишина Світлана Станіславівна,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс" на постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та на ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в складі колегії суддів Бровченка І. О., Бурлака І. В., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ "Агроліга Плюс", треті особи: ТОВ "Агроліга Транс", ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Панчишина С. С., у якому з урахуванням уточнень від 26 червня 2018 року просив стягнути з ТОВ "Агроліга Плюс" заборгованість за договором позики від 21 вересня 2015 року з урахуванням 3% річних в розмірі 2 190 706,60 грн.

В обґрунтування позову зазначав, що 21 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроліга Плюс" укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав у позику ТОВ "Агроліга Плюс" 1 670 396,00 грн, що на день укладання договору складало еквівалент 67 600 євро. Підтвердженням передачі грошових коштів є факт підписання договору та заява позичальника, які нотаріально посвідчені. За умовами договору позичальник зобов'язується повертати отримані грошові кошти частинами відповідно до графіку, визначеного у договорі, з кінцевим терміном повернення до 21 червня 2016 року, проте відповідач не здійснював платежі з повернення отриманих коштів, у зв'язку з чим в грудні 2015 року на його адресу позивач направив вимогу про повернення позики, яка відповідачем не виконана.

В подальшому позивач звернувся до приватного нотаріуса із заявою щодо вчинення виконавчого напису, та 10 лютого 2016 року приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Панчишина С. С. вчинила виконавчий напис про стягнення з ТОВ "Агроліга Плюс" грошових коштів у розмірі 1 670 396,00 грн, який позичальником не виконано, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та вимогою про стягнення суми боргу, яка складається з заборгованості за договором позики в розмірі 67600 Євро та 3% річних відповідно до положень статті 625 ЦК України, що за період прострочення складає 4078,22
Євро
(71 678,22 Євро, еквівалент 2 190 706 грн).

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1, ТОВ "Агроліга Плюс", приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної С. С., третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсними договору позики та договору застави, виконавчого напису нотаріуса та його дубліката.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_2 указував, що з квітня 2016 року він є одноособовим власником ТОВ "Агроліга Плюс", директором товариства призначено ОСОБА_3. У серпні 2017 року йому стало відомо, що рішенням загальних зборів засновників товариства від 14 серпня 2017 року затверджено новий склад учасників товариства, призначено іншого директора та затвердженого статут у новій редакції. Тоді ж йому стало відомо, що колишній засновник та власник товариства ОСОБА_5, який і продав ОСОБА_2 свої корпоративні права, уклав із ОСОБА_1 у м.

Кіровограді договір позики від 21 вересня 2015 року та отримав позику в сумі 1 670 396,00 грн.

ОСОБА_2 вважає, що договір позики від 21 вересня 2015 року є фіктивним, оскільки грошові кошти за цим договором на рахунки ТОВ "Агроліга Плюс" не надходили, що підтверджується аудиторським звітом від 20 лютого 2019 року.

Крім того, зазначає, що під час укладення оспорюваних договорів директор ТОВ "Агроліга Транс" ОСОБА_4, діючи від імені товариства, перевищив свої повноваження, діяв недобросовісно та не в інтересах товариства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним, адже на укладення цього договору було прийнято рішення органу управління ТОВ "Агроліга Транс" від 18 вересня 2015 року про погодження на укладення директором товариства договору позики, яке в подальшому господарським судом визнане недійсним.

Недійсними також ОСОБА_2 вважає договір застави, укладений 21 вересня 2015 року з метою забезпечення вимог ОСОБА_1, виконавчий напис нотаріуса № 496, вчинений 10 лютого 2016 року, та дублікат виконавчого напису від 06 жовтня 2017 року, оскільки вони вчинені на підставі недійсного договору позики від 21 вересня 2015 року.

З урахуванням уточнень ОСОБА_2 просив:

- визнати недійсним договір позики від 21 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроліга Плюс", посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., реєстровий № 3786;

- визнати недійсним договір застави від 21 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроліга плюс", посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., реєстровий № 3789;

- визнати недійсними виконавчий напис № 496, вчинений 10 лютого 2016 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., та дублікат виконавчого напису № 496, вчиненого 10 лютого 2016 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., виданий 06 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., реєстровий № 5674.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року залучено ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Агроліга Плюс" про стягнення суми; прийнято позов ОСОБА_2 до спільного розгляду та об'єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_1.

У липні 2018 року ТОВ "Агроліга Плюс" подало зустрічну позовну заяву, аналогічну позову ОСОБА_2 з тим же обґрунтуванням, яку ухвалою суду від 05 липня 2018 року прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Агроліга Плюс" про стягнення заборгованості за договором позики залишено без задоволення; зустрічний позов ТОВ "Агроліга Плюс" та позов ОСОБА_2 задоволено частково:

- визнано недійсним договір позики грошей від 21 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроліга Плюс", посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., реєстровий № 3786;

- визнано недійсним договір застави від 21 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроліга Плюс", посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., реєстровий № 3789;

- визнано виконавчий напис № 496, вчинений 10 лютого 2016 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., таким, що не підлягає виконанню;

- визнано таким, що не підлягає виконанню, дублікат виконавчого напису № 496, вчиненого 10 лютого 2016 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С., виданий 06 жовтня 2017 року за номером № 5674.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що для посвідчення договору позики від 21 вересня 2015 року приватному нотаріусу було надано копію протоколу загальних зборів ТОВ "Агроліга Плюс" від 18 вересня 2015 року про погодження укласти договір позики в розмірі 1 670 396 грн, який рішенням Господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2018 року у справі № 922/2276/18 визнано недійсним; грошові кошти до ТОВ "Агроліга Плюс" не надходили; вважаючи наявними підстави для визнання договорів позики та застави недійсними.

Установивши, що виконавчий напис та його дублікат не відповідають вимогам закону, суд першої інстанції зробив висновок, що виконавчий напис як виконавчий документ не підлягає визнанню недійсним, а має бути визнаним таким, що не підлягає виконанню.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що договір позики від 21 вересня 2015 року є недійсним, а тому відсутні підстави для стягнення грошових коштів за ним.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; заочне рішення Комінтернівського районного суду м.

Харкова від 21 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким:

- позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Агроліга Плюс" на користь ОСОБА_1 1 979 165,46 грн заборгованості за договором позики та три відсотки річних за період прострочення виконання зобов'язання; вирішено питання про розподіл судових витрат;

- у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Агроліга плюс" та позову ОСОБА_2 відмовлено;

- вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- рішення господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2018 року про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Агроліга Плюс" від 18 травня 2015 року та аудиторський звіт за період з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року про те, що кошти за договором позики від 21 вересня 2015 року на рахунок ТОВ "Агроліга Плюс" не надходили, не свідчать про фіктивність договорів позики та поруки;

- на підтвердження позовних вимог ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 не надали суду належних і допустимих доказів, що укладення договору позики не спрямоване на реальне настання юридичних наслідків, наданий позивачами аудиторський звіт підтверджує порушення фінансової дисципліни щодо обліку грошових коштів товариства, проте не є достатнім доказом для встановлення фіктивності договору позики від 21 вересня 2015 року;

- факт передачі грошей ТОВ "Агроліга Плюс" підтверджується договором позики, відповідно до умов якого директор товариства отримав кошти від позикодавця в день підписання договору (пункт 1.2 договору).

За таких обставин апеляційний суд зробив висновок про те, що позовні вимоги ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними задоволенню не підлягають з огляду на їх недоведеність.

Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним виконавчого напису та його дублікату, апеляційний суд виходив із того, що оскаржений виконавчий напис був учинений відповідно до вимог закону та умов договору позики від 21 вересня 2015 року.

Враховуючи, що договір позики є дійсним, проте зобов'язання за ним ТОВ "Агроліга Плюс" не виконало, суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суму боргу за договором позики та трьох відсотків річних за період прострочення зобов'язання.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасовано заходи забезпечення позову ОСОБА_2 у вигляді зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 496 від 10 лютого 2016 року, вчиненого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С., та його дублікату, вжиті ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2017 року, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

У вересні 2019 року ТОВ "Агроліга Плюс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року про скасування заходів забезпечення позову, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та залишити в силі законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалу про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 3.4. договору позики позичальник на підтвердження достатніх правових підстав для укладення договорів позики та застави надав позикодавцю протокол загальних зборів, які підтверджують повноваження директора на укладення спірного правочину. Рішенням господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2018 року в справі № 922/2276/18 визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Агроліга Плюс", оформлене протоколом від 18 вересня 2015 року, у зв'язку з чим директор товариства не мав повноважень на укладення оспорюваних догорів позики та поруки. Вказує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів щодо передачі позикодавцем коштів ТОВ "Агроліга Плюс".

Посилається на те, що з прийняттям оскарженої постанови, за наявності виконавчого напису та дубліката виконавчого напису про стягнення з ТОВ "Агрологіга Плюс" заборгованості за договором позики, відповідач притягається до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням статті 61 Конституції України.

Зазначає, що про розгляд справи не було повідомлено належним чином усіх учасників справи, зокрема, приватного нотаріуса, колишнього директора ТОВ "Агроліга Плюс" ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ТОВ "Агроліга Транс", а також суд апеляційної інстанції, постановивши ухвалу про скасування заходів забезпечення позову, порушив частину 2 статті 158 ЦПК України.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справа призначена до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 вересня 2015 рокуміж ТОВ "Агроліга Плюс" в особі директора Фатєєва С. О. та ОСОБА_1 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С. за № 3786, відповідно до умов якого ТОВ "Агроліга Плюс" отримало у власність від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1 670
396,0 грн
, що еквівалентно 67 600,0 Євро, з поверненням частинами згідно встановленого графіку погашення не пізніше 21 червня 2016 року.

Передача грошових коштів була здійснена до підписання цього договору 21 вересня 2015 року в м. Кіровограді, а факт підписання представником позичальника свідчить про отримання ним усієї вказаної у договорі суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувалися передачі суми позики. Отримання позичальником суми позики підтверджено заявою представника позичальника, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально (пункт 1.2 договору позики).

21 вересня 2015 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С. посвідчено:

- договір поруки, укладений між ОСОБА_1, ТОВ "Агроліга Транс" та ТОВ "Агроліга Плюс", за умовами якого поручитель ТОВ "Агроліга Транс" зобов'язується відповідати перед кредитором ОСОБА_1 за виконання всіх зобов'язань боржника ТОВ "Агроліга Плюс", що виникли за договором позики;

- договір застави, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агроліга Плюс" в особі директора Фатєєва С. О., відповідно до умов якого у забезпечення виконання зобов'язань заставодавець ТОВ "Агроліга Плюс" передав у заставу належні йому два транспортні засоби, а саме вантажний контейнеровоз марки DAF XF 105.410,2011 року випуску, д. н. НОМЕР_1, та причіп марки KRONE AZW 18,2004 року випуску, д. н. НОМЕР_2.

При неповерненні позики у встановлені в цьому договорі строки чи до встановленого терміну позикодавець вправі пред'явити цей договір до стягнення в примусовому порядку у строки, передбачені чинним законодавством України.

Звернення стягнення здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 2.4. договору позики).

03 грудня 2015 року на адресу ТОВ "Агроліга Плюс" приватним нотаріусом Панчишеною С. С. направлено вимогу про повернення боргу за договором позики від 21 вересня 2015 року, оскільки він не виконується належним чином. Вказану вимогу нотаріуса ТОВ "Агроліга Плюс" отримало 07 грудня 2015 року.

10 лютого 2016 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С. вчинено виконавчий напис за номером № 496 про стягнення грошових коштів з ТОВ "Агроліга Плюс" на користь ОСОБА_1 в сумі 1 670 396,0 грн

06 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С. видано дублікат виконавчого напису за реєстровим № 496, вчиненого нею 10 лютого 2016 року про стягнення грошових коштів з ТОВ "Агроліга Плюс" на користь ОСОБА_1 в сумі 1 670 396,00
грн.


Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Близнюкова Ю. В. від 11 жовтня 2017 року відкрито виконавче провадження № 54886095 на виконання виконавчого напису № 496, виданого 10 лютого 2016 року, про стягнення з ТОВ "Агроліга Плюс" на користь ОСОБА_1 невиплачених у передбачений договором позики строк грошових коштів у розмірі 1 670 396,0 грн.

Відповідно до пункту 6.2.4 статуту ТОВ "Агроліга Плюс" в редакції, що діяла станом на 21 вересня 2015 року, директор має право укладати від імені товариства будь-які правочини, за винятком відчуження майна товариства на суму, що становить більше 50 і більше відсотків майна товариства, взяття кредитів та надання займів тощо. Укладення наведених правочинів здійснюється директором після отримання ним письмового уповноваження загальних зборів учасників.

Для посвідчення Договору позики грошей директором ТОВ "Агроліга Плюс" ОСОБА_4 приватному нотаріусу було надано завірену копію протоколу загальних зборів ТОВ "Агроліга Плюс" від 18 вересня 2015 року, яким було погоджено укласти договір позики грошей в розмірі 1 670 396,0 грн, що еквівалентно 67 600,0 Євро, а також укласти договір застави та поруки, що відповідає пункту 3.4. договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 жовтня 2018 року в справі № 922/2276/18 визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Агроліга Плюс", оформлене протоколом б/н від 18 вересня 2015 року. Цим судовим рішенням установлено, що ОСОБА_2, який володів часткою статутного капіталу ТОВ "Агроліга Плюс" в розмірі 50%, участі у зборах товариства 18 вересня 2015 року не брав, про проведення зборів та порядок денний не повідомлявся, протокол загальних зборів учасників від 18 вересня 2015 року не підписував. За відсутності учасника, якому належить 50% статутного капіталу товариства, загальні збори учасників не можуть вважатися повноважними для прийняття будь-яких рішень, а безумовною підставою для визнання недійсним рішення загальних зборів є його прийняття загальними зборами за відсутності кворуму.

ТОВ "Аудиторська фірма "Стройаудит" на вимогу ТОВ "Агроліга Плюс" провела узгоджені процедури фінансової інформації та 20 лютого 2019 року склала аудиторський звіт про результати аудиторських процедур, згідно висновків якого за період з 01 вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року оприбуткування до каси ТОВ "Агроліга Плюс" готівкових коштів за договором позики № 3786 не здійснювалось; надходження до банківських рахунків грошових коштів за договором позики № 3786 не було; у фінансовому звіті ТОВ "Агроліга Плюс" станом на 31 грудня 2015 року не враховується позика у сумі 1 670 396,0 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо позовних вимог ТОВ "Агроліга Плюс" про визнання недійсними договору позики та застави

В обґрунтування позовних вимог про недійсність договорів позики та застави сторони посилалися на дві фактичні обставини: 1) під час укладення оспорюваних договорів директор ТОВ "Агроліга Плюс", діючи від імені товариства, перевищив свої повноваження, діяв недобросовісно та не в інтересах товариства; 2) грошові кошти товариство за договором позики не отримувало, а тому такий договір є фіктивним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18) зроблено висновок, що "частина 3 статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання".

Апеляційний суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши, що ОСОБА_1 під час укладення договорів позики та застави діяв добросовісно, відповідно до вимог закону і не знав та не міг знати, що у директора товариства ОСОБА_5 відсутні повноваження на вчинення цього правочину, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 ЦК України).

Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Суди встановили, що 21 вересня 2015 року між ТОВ "Агро Плюс" в особі директора Фатєєва С. О. та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого передачу грошових коштів за цим договором здійснено до підписання договору, а факт його підписання підтверджує отримання позичальником усієї грошової суми.

Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини 1 статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів передбачена частиною 2 статті 640 ЦК України, згідно з якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання договору позики фіктивним, оскільки ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 не доведено, що ОСОБА_1 та ТОВ "Агроліга Плюс" в особі директора Фатєєва С. О., укладаючи його, не мали наміру досягти обумовлених ним юридичних наслідків, зокрема отримати та передати грошові кошти в позику.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для визнання договору позики та застави недійсними, у зв'язку з чим відсутні й підстави для визнання виконавчого напису та його дублікату такими, що не підлягають виконанню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики та застави

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 12 ГПК України в редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_2 до суду з цим позовом, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Згідно зі статтею 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у Товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частини 1 , 3 статті 167 ГК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18) зазначено, що "відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасник товариства має право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах. Тобто, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує позовні вимоги про визнання недійсним договору про відчуження майна цього товариства порушенням останнім у ході статутної діяльності корпоративних прав такого учасника (акціонера), то цей спір належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є іншим відповідачем у справі як фізична особа сторона оспорюваного договору".

У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 має частку (50 %) у статутному капіталі ТОВ "Агроліга Плюс" та, звертаючись до суду з позовом про визнання правочинів недійсними, посилався на порушення його прав в управлінні товариством унаслідок укладення оспорюваних правочинів на підставі рішення загальних зборів, яке в подальшому скасовано в судовому порядку, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, а тому спір у частині пред'явлених ОСОБА_2 позовних вимог про визнання договорів недійсними належить до юрисдикції господарських судів.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частин 1 , 2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин провадження в справі, що переглядається, в частині пред'явлених ОСОБА_2 позовних вимог про визнання договорів недійсними підлягає закриттю з роз'ясненням позивачу, що такий позов відноситься до юрисдикції господарських судів.

Щодо позовних вимог, пред'явлених до приватного нотаріуса

Відмовивши в задоволенні позовних вимог ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної С.

С. суд апеляційної інстанції не врахував, що нотаріус не може бути відповідачем у такій категорії справ.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 474/106/18 (провадження № 61-13847св19) зазначено, що "вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин.

Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Виходячи з норм Закону України "Про нотаріат", у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача.

Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом.

Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження".

Отже, в задоволенні позову до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної С. С. апеляційний суд мав відмовити з тих підстав, що нотаріус не є належним відповідачем у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної С. С., про визнання виконавчого напису та його дубліката недійсними підлягає зміні з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису та його дубліката недійсними, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для визнання виконавчого напису недійсним або таким, що не підлягає виконанню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 1050 ЦК України.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що станом на 25 червня 2018 року відповідач має перед ним заборгованість у розмірі 71 678,22 Євро, яка складається з:

- 67 600,0 Євро сума заборгованості за договором позики;

- 4078,22 Євро сума трьох відсотків річних за період прострочення зобов'язання.

Суди встановили, що 10 лютого 2016 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Панчишиною С. С. вчинений виконавчий напис щодо стягнення з ТОВ "Агроліга Плюс" суми боргу у розмірі 1 670
396,0 грн
та 06 жовтня 2016 року виданий дублікат виконавчого напису. Постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження про стягнення з ТОВ "Агроліга Плюс" на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 21 вересня 2015 року в розмірі 1 670 396,0 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначено, що "зважаючи на доводи відповідачів щодо можливості подвійного стягнення боргу з огляду на звернення стягнення на підставі виконавчого надпису нотаріуса, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що кредитор не може бути обмежений у виборі застосованого способу задоволення своїх вимог до боржника, в той час як контроль за недопустимістю подвійного стягнення заборгованості в межах своїх повноважень здійснює як державний (приватний) виконавець, так і суд в рамках судового контролю за виконанням судових рішень".

З огляду на викладене, наявність виконавчого напису нотаріуса про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики, яка відповідачем не погашена, не свідчить про подвійне притягнення ТОВ "Агроліга Плюс" до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зроблено висновок, що "за змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань".

Установивши, що боржник не виконав зобов'язання з повернення коштів за договором позики та виконавчий напис нотаріуса, апеляційний суд обґрунтовано стягнув на користь позикодавця суму позики та передбачені статтею 625 ЦК України три відсотки річних за прострочення виконання зобов'язання.

Аргументи касаційної скарги про неналежне повідомлення судами третіх осіб про час і місце розгляду справи не приймаються колегією суддів, оскільки згідно пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України вказана обставина може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови подання касаційної скарги особою, неповідомленою про розгляд справи.

Не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08 грудня 2018 року.

За змістом частини 9 статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції вирішив питання про скасування заходів забезпечення позову, що відповідає частині 9 статті 158 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені ухвала та постанова апеляційного суду в частині позовних вимог ТОВ "Агроліга Плюс" про визнання правочинів недійсними та в частині позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, ухвала та постанова апеляційного суду - без змін.

Аргументи касаційної скарги щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині позовних вимог ТОВ "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної С. С. дають підстави уважати, що постанова апеляційного суду в цій частині ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для зміни її мотивувальної частини в цій частині.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 травня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними підлягають скасуванню з закриттям провадження в справі в цій частині.

У Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 750/3192/14 (провадження № 14-439цс19) вказано, що "зміни до ЦПК України, внесені ~law55~, пов'язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини 4 статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови.

~law56~ вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з ~law57~ абзац перший частини 1 статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: "Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної частини 1 статті 256 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі". Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, з 8 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України у редакції ~law58~ роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Великої Палати Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції".

Оскільки Верховний Суд вирішив на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі в частині позовних вимог, то він відповідно до частини 1 статті 256 ЦПК України, у редакції ~law59~, роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи в частині позовних вимог до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договорів позики та застави, в частині відмови в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису і його дубліката недійсними та в частині задоволення позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс" про стягнення заборгованості залишити без змін.

Постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс" та ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Панчишиної Світлани Станіславівни змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Заочне рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга Плюс" про визнання недійсним договорів позики та застави скасувати, а провадження в цій частині закрити, повідомивши позивача, що розгляд справи в цій частині відноситься до юрисдикції господарського суду.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року про скасування заходів забезпечення позову залишити без змін.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 10 вересня 2019 рокув скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов

М. М. Русинчук
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст