Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа № 357/9440/20

провадження № 61-15073св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода»,

відповідачі: Міністерство юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» на постанову Київського апеляційного суду

від 25 серпня 2021 року, касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» на додаткову постанову Київського апеляційного суду

від 01 жовтня 2021 року, касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», про визнання незаконним і скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (далі - ТОВ «Олійникова Слобода») звернулося до суду з позовом до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин»), у якому просило визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України

від 15 березня 2018 року № 727/5.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ТОВ «Олійникова Слобода» (попереднє найменування - ТОВ «Ім. Котовського») займається вирощуванням зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур у Білоцерківському районі Київської області на власних та орендованих земельних ділянках. Упродовж 2013-2016 років позивач з метою здійснення господарської діяльності уклав договори оренди земельних ділянок, розташованих у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, та здійснив державну реєстрацію права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельних ділянок із кадастровими номерами: 3220484400:01:010:0036, 3220484400:01:011:0002, 3220484400:01:011:0033, 3220484400:01:001:0013, 3220484400:03:003:0078, 3220484400:03:003:0035, 3220484400:01:004:0012, 3220484400:03:003:0061, 3220484400:03:001:0009, 3220484400:01:004:0011, 3220484400:01:007:0027, 3220484400:01:007:0028, 3220484400:03:004:0015, 3220484400:03:005:0058, 3220484400:03:005:0053, 3220484400:03:003:0058, 3220484400:01:010:0058, 3220484400:01:010:0028, 3220484400:01:002:0018, 3220484400:01:007:0009, 3220484400:01:007:0008,: 3220484400:01:009:0017, 3220484400:03:001:0021, 3220484400:01:006:0017, 3220484400:01:006:0021, 3220484400:01:011:0023, 3220484400:03:004:0008, 3220484400:03:004:0009, 3220484400:01:007:0031, 3220484400:01:011:0027, 3220484400:03:004:0005, 3220484400:03:004:0066, 3220484400:03:005:0048, 3220484400:01:004:0010, 3220484400:01:007:0010, 3220484400:01:007:0025.

Вказані договори оренди були дійсними та ніким не оспорювалися, проте

28 лютого 2018 року від імені одночасно 29 орендодавців до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України була подана скарга щодо скасування рішень про державну реєстрацію права оренди на належні їм 36 земельних ділянок у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Скарга була зареєстрована у Міністерстві юстиції України 28 лютого 2018 року за № 6468-33-18.

На підтвердження факту необґрунтованості скарги 07 березня 2018 року

ТОВ «Олійникова Слобода» подало до Міністерства юстиції України письмові пояснення, до яких було додано копії договорів оренди землі, укладених із відповідачами, додаткових угод до них, інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, докази про сплату орендної плати у грошовій та натуральній формах.

Відповідно до висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України від 07 березня 2018 року рекомендовано Міністерству юстиції України задовольнити скаргу.

15 березня 2018 року Міністерство юстиції України видало наказ № 727/5, яким скасувало усі рішення державних реєстраторів щодо права оренди позивача на спірні земельні ділянки. Того ж дня державний реєстратор комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. прийняв рішення про державну реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

На думку ТОВ «Олійникова Слобода», комісія здійснила розгляд скарги з низкою порушень норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок

№ 1128), у результаті чого надала необґрунтований висновок про необхідність задоволення скарги за наявності правових підстав для відмови у її задоволенні, а прийнятим наказом Міністерства юстиції України позивача незаконно позбавлено права оренди на 36 земельних ділянок, мирне володіння якими гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Міністерство юстиції України не мало повноважень скасовувати рішення, прийняті державним реєстратором до 01 січня 2016 року, оскільки на момент прийняття рішення про державну реєстрацію права оренди відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» оскарження таких дій було можливе виключно до суду. Також відповідно до Порядку № 1128 повноваженнями щодо перевірки законності рішень державних реєстраторів, прийнятих до 01 січня 2016 року, наділені лише суди. Таким чином, оскільки більшість оскаржуваних рішень були прийняті державним реєстратором до вказаної дати, у Міністерства юстиції України були відсутні повноваження щодо розгляду скарг заявників.

Крім того, скарга не відповідала вимогам щодо її оформлення та строку подачі, встановленого положеннями частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що було безумовною підставою для відмови в задоволенні скарги.

Посилаючись на зазначені обставини, ТОВ «Олійникова Слобода» просило суд визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України

від 15 березня 2018 року № 727/5, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2021 року у задоволенні позову ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що законодавством України не обмежуються повноваження Міністерства юстиції України щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав будь-якими часовими межами та можуть застосовуватися до будь-яких правовідносин, оскільки обов`язкова державна реєстрація речових прав почала свою дію

з 01 січня 2013 року. Відповідні повноваження належать Міністерству юстиції України на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших нормативно-правових актів України щодо децентралізації повноважень із державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Щодо порушення відповідачем процедурних питань та протиправних дій комісії з призначення скарг до розгляду по суті, а також щодо бездіяльності Міністерства юстиції України у неприйнятті рішення про відмову у розгляді скарг без їх розгляду по суті, суд першої інстанції вважав вказані твердження позивача недоведеними, оскільки скарга була подана до комісії із дотримання вимог, передбачених частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, встановивши, що під час подання документів для проведення державної реєстрації права оренди позивач не подав усіх необхідних документів,

а державними реєстраторами не було проведено належну перевірку поданих документів й не запитувалася необхідна інформація, суд першої інстанції вважав відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня

2018 року № 727/5.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2021 року скасовано та прийнято нову постанову.

Позов ТОВ «Олійникова Слобода» про визнання незаконним і скасування наказу задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України

від 15 березня 2018 року № 727/5.

Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судовий збір у розмірі 3 153,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1128 Міністерство юстиції України отримало з 01 січня 2016 року, тобто до зазначеної дати повноваженнями розглядати скарги на дії державних реєстраторів були наділені виключно суди. У зв`язку з тим, що предметом розгляду скарги були реєстраційні дії, вчинені протягом 2013-2015 років, у Міністерства юстиції України були відсутні повноваження для розгляду скарги. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/12868/16 та від 06 лютого 2019 року у справі

№ 826/4906/17.

Крім допущених Міністерством юстиції України порушень, які є самостійною підставою для скасування оспорюваного наказу, апеляційний суд також вважав, що подана до Міністерства юстиції України скарга, за результатами розгляду якої було видано оскаржуваний наказ, не відповідала вимогам закону, оскільки у ній не було зазначено, які норми законодавства порушено державним реєстратором при вчиненні реєстраційних дій. Крім того, комісія не звернула увагу на пропуск скаржниками встановленого законом строку на звернення зі скаргою.

Висновок комісії та виданий на його основі наказ Міністерства юстиції України не містять посилань на конкретні дії чи бездіяльність реєстраторів, які були вчинені з порушенням норм законодавства, чинного на момент проведення реєстраційних дій, а тому і не містять обґрунтувань необхідності скасування оскаржуваних рішень реєстраторів.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважав наявними правові підстави для задоволення позову та визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судовий збір у розмірі 2 102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу

у розмірі 65 000,00 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ «Олійникова Слобода» доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу, проте, враховуючи незначну складність справи (одна вимога немайнового характеру), обґрунтованість та співмірність суми витрат на правову допомогу з реальним обсягом роботи, часом, витраченим на надання послуг, апеляційний суд вважав за необхідне зменшити розмір заявленої до стягнення суми витрат до 65 000,00 грн.

Крім того, на підставі частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій Міністерства юстиції України, апеляційний суд вважав за необхідне стягнути понесені витрати на правничу допомогу у визначеному розмірі саме з Міністерства юстиції України.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У вересні 2021 року ОСОБА_10 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У вересні 2021 року ОСОБА_7 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити рішення суду першої інстанції в силі.

У вересні 2021 року ТОВ Агрокомплекс «Узин» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня

2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У жовтні 2021 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня

2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У листопаді 2021 року ТОВ «Олійникова Слобода» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду

від 01 жовтня 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить додаткову постанову суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні вимог ТОВ «Олійникова Слобода» про стягнення понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу скасувати і змінити вказану додаткову постанову суду апеляційної інстанції, стягнувши в рівних частинах з усіх відповідачів витрати на правову допомогу в загальному розмірі 107 389,80 грн та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 102,00 грн.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10 , зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року до закінчення касаційного провадження та витребувано вказану справу із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 .

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Олійникова Слобода».

У грудні 2021 року справа № 357/9440/20 передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_10 посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції повно та всебічно не дослідив обставини справи, не надав оцінку доказам та доводам відповідача, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, чим порушив рівність учасників справи як головний принцип цивільного судочинства.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду зазначено також відсутність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах,

а саме: щодо повноваження Міністерства юстиції України для розгляду скарг на дії державних реєстраторів, вчинених до 01 січня 2016 року. У свою чергу, посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/12868/16 не може вважатися релевантним, оскільки вказана постанова прийнята за результатами розгляду адміністративного позову.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що у Міністерства юстиції України були відсутні повноваження для розгляду скарг на дії державних реєстраторів, вчинені до 01 січня 2016 року, оскільки на момент звернення скаржників зі скаргою до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції Україниположення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містили заборон чи обмежень на звернення фізичних осіб зі скаргою саме до Міністерства юстиції України.

Крім того, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 826/4194/16, від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17 та від 13 серпня 2020 року у справі № 826/12992/17, у яких вирішувалося питання щодо порушення строку звернення зі скаргою про скасування реєстраційної дії.

Посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 06 лютого

2019 року у справі № 826/4906/17 є помилковим, оскільки у вказаній справі було встановлено інші фактичні обставини, зокрема, подачу заявниками окремої скарги, а не доповнень до попередньої.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_7 посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зокрема, касаційна скарга мотивована відсутністю правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо повноважень Міністерства юстиції України для розгляду скарг фізичних осіб на дії державних реєстраторів, вчинених до 01 січня 2016 року. У свою чергу, посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/12868/16 не може вважатися релевантним, оскільки вказана справа стосувалася розгляду спору між юридичними особами.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 826/4194/16, від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17 та від 13 серпня 2020 року у справі № 826/12992/17.

Оскаржувана постанова апеляційного суду порушує конституційне право громадян на звернення за захистом своїх прав, встановлене положеннями

статті 40 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як на підставу касаційного оскарження ТОВ Агрокомплекс «Узин» посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції повно та всебічно не дослідив докази, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи, зокрема, судом не досліджено договори оренди землі, які надавалися для проведення державної реєстрації, та факт відсутності під час їх укладання кадастрових номерів на земельні ділянки, що унеможливило визначення істотних умов правочинів. Також апеляційним судом не враховано висновок Інституту держави і права ім. В. М. Корецького щодо доктринального тлумачення змісту норм законодавства, що регулює процедуру розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки преюдиційним обставинам, встановленим у справі № 826/4214/18, зокрема, щодо дотримання скаржниками вимог пункту 3 частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у частині вимог скарги.

Крім того, посилання апеляційного суду на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19 червня 2018 року у справі № 826/12868/16,

від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17, є нерелевантними.

Як на підставу касаційного оскарження Міністерство юстиції України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 707/477/20. У вказаній справі Верховним Судом зроблено висновок про те, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у справі, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Висновок апеляційного суду про незаконність наказу Міністерства юстиції України є помилковим та таким, що не відповідає нормам матеріального права, оскільки положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено право особи оскаржити рішення суб`єкта державної реєстрації до Міністерства юстиції України.

Крім того, незаконною є також додаткова постанова апеляційного суду, якою стягнено з Міністерства юстиції України на користь ТОВ «Олійникова Слобода» витрати на правничу допомогу, оскільки визначений судом розмір є завищеним та необґрунтованим.

Як на підставу касаційного оскарження додаткової постанови апеляційного суду ТОВ «Олійникова Слобода» посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин, що мають значення для справи. Зокрема, апеляційним судом порушено норми статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 2 15 53 137 141 263 270 ЦПК України, статті 533 ЦК України. Крім того, додаткова постанова апеляційного суду не відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19 квітня 2019 року у справі № 826/2689/19, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 січня 2021 року у справі

№ 580/3073/20, від 06 квітня 2021 року у справі № 922/2056/20, від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 та інших.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу із відповідачів - фізичних осіб, а також не надав належної оцінки критерію співмірності витрат ТОВ «Олійникова Слобода» на правову допомогу адвоката, визначеному у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2021 року ТОВ «Олійникова Слобода» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_10 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, які не спростовують законність оскаржуваної постанови, ухваленої із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2021 року ТОВ «Олійникова Слобода» подало відзив на касаційні скарги ОСОБА_7 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», Міністерства юстиції України, у якому просить касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, змінити додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року.

Відзив мотивовано законністю оскаржуваної постанови апеляційного суду, який, застосувавши положення статті 58 Конституції України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня

2018 року № 727/5.

У грудні 2021 року Міністерство юстиції України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «Олійникова Слобода», у якому просить касаційну скаргу задовольнити частково, а саме: у частині стягнення судових витрат у рівних частинах із кожного відповідача, у інших частинах вимог касаційної скарги - відмовити.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, надав належну правову оцінку співмірності понесених витрат із обсягом, складністю виконаних адвокатом робіт у цій справі. Разом із тим, позовні вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України стосуються прав та обов`язків усіх відповідачів (у тому числі, відповідачів - фізичних осіб), а тому витрати на правову допомогу підлягають стягненню у рівних частинах з усіх відповідачів.

У січні 2022 року ТОВ «Олійникова Слобода» подало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Міністерства юстиції України, ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ТОВ Агрокомплекс «Узин» на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що у 2013-2016 роках між фізичними особами (відповідачами у справі) та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договори оренди земельних ділянок:

05 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі № 90, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:010:0036. Строк дії договору - 10 років (а. с. 20, т. 1).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права право оренди земельної ділянки за

ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») зареєстровано 31 грудня 2013 року (а. с. 25, т. 1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_2 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі № 100, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002. Строк дії договору - 10 років (а. с. 26, 27, т. 1). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 11 січня 2014 року, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а. с. 31, т. 1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_28 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:007:0027. Строк дії договору - 10 років (а. с. 109, 110, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 03 жовтня 2014 року (а. с. 119,

т. 1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_8 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:007:0028. Строк дії договору - 10 років (а. с. 120, 121, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 21 листопада 2014 року (а. с. 130, т. 1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_29 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:004:0015. Строк дії договору - 10 років (а. с. 131, 132, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 11 червня 2014 року (а. с. 139,

т. 1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_10 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:005:0058. Строк дії договору - 10 років (а. с. 140, 141, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 25 січня 2015 року (а. с. 150, т. 1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_11 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:005:0053. Строк дії договору - 10 років (а. с. 151, 152, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 16 червня 2014 року (а. с. 162, т. 1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_30 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:001:0021. Строк дії договору - 10 років (а. с. 220, 221, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 25 вересня 2013 року (а. с. 219, т. 1).

05 червня 2013 року між ОСОБА_19 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:006:0021. Строк дії договору - 10 років (а. с. 225, 226, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 24 січня 2015 року (а. с. 235, т. 1).

Також між ОСОБА_19 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») 14 серпня 2013 року укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:01:006:0017 (а. с. 236, 237, т. 1). Державна реєстрація права оренди здійснена 10 липня 2014 року (а. с. 245, т. 1).

17 червня 2013 року між ОСОБА_20 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:011:0023, строком на

10 років (а. с. 246, 247, т. 1). Державна реєстрація права оренди здійснена

15 вересня 2014 року (а. с. 5, т. 2). 04 травня 2017 року між сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої договір оренди укладено на 25 років (а. с. 6,

т. 2). Відповідні зміни внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а. с. 7, т. 2).

17 червня 2013 року між ОСОБА_21 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:004:0008, строком на

10 років (а. с. 8, 9, т. 2). Державна реєстрація права оренди здійснена

12 вересня 2013 року (а. с. 14, т. 2).

Також між ОСОБА_21 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») 18 червня 2015 року укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0009 (а. с. 15, 16, т. 2). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 02 листопада 2015 року (а. с. 22, т. 2).

17 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:003:0078, що належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта про право власності на землю серії РЗ № 284747. Строк дії договору - 10 років (а. с. 53, 54, т. 1).

Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 21 листопада 2014 року, що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а. с. 64, т. 1).

Також 17 червня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди земельної ділянки із кадастровим номером 3220484400:03:003:0035 (а. с. 65, 66, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 11 червня 2014 року (а. с. 73,

т. 1).

17 червня 2013 року між ОСОБА_4 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:003:0061, що належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта про право власності на землю серії РЗ № 284747. Строк дії договору - 10 років (а. с. 53, 54, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 02 липня 2014 року (а. с. 95, т. 1).

Також 14 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:004:0012. Строк дії договору - 10 років (а. с. 74, 75, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 14 травня 2014 року (а. с. 83, т. 1).

17 червня 2013 року між ОСОБА_5 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі № 26, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:001:0009. Строк дії договору - 10 років (а. с. 96, 97, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 10 вересня 2013 року (а. с. 102, т. 1).

17 червня 2013 року між ОСОБА_6 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі № 13, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:004:0011. Строк дії договору - 10 років (а. с. 103, 104, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 05 вересня 2013 року (а. с. 108, т. 1).

17 червня 2013 року між ОСОБА_14 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:010:0028. Строк дії договору - 10 років (а. с. 186, 187, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 03 жовтня 2013 року (а. с. 190, т. 1).

17 червня 2013 року між ОСОБА_15 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:002:0018. Строк дії договору - 10 років (а. с. 191, 192, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 12 вересня 2013 року (а. с. 195, т. 1).

17 червня 2013 року між ОСОБА_16 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:007:0008. Строк дії договору - 10 років (а. с. 196, 197, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 14 травня 2014 року (а. с. 204, т. 1).

Також 17 червня 2013 року між ОСОБА_16 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди земельної ділянки із кадастровим номером 3220484400:01:007:0009 (а. с. 205, 206, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 11 вересня 2013 року

(а. с. 209, т. 1).

17 червня між ОСОБА_27 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:007:0010, строком на

10 років (а. с. 85, 86, т. 2). Державна реєстрація права оренди здійснена

26 червня 2014 року (а. с. 93, т. 2).

Того ж дня між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки із кадастровим номером 3220484400:01:007:0025 (а. с. 94, 95, т. 2). Державна реєстрація права оренди здійснена 02 липня 2014 року (а. с. 84, т. 2).

17 червня 2013 року між ОСОБА_23 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:011:0027, строком на

10 років (а. с. 31, 32, т. 2). Державна реєстрація права оренди здійснена

21 липня 2014 року (а. с. 41, т. 2).

14 серпня 2013 року між ОСОБА_12 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:003:0058. Строк дії договору - 10 років (а. с. 163 - 165, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 02 липня 2014 року (а. с. 177,

т. 1).

14 серпня 2013 року між ОСОБА_26 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:004:0010, строком на

10 років (а. с. 74, 75, т. 2). Державна реєстрація права оренди здійснена

10 липня 2014 року (а. с. 81, т. 2).

04 червня 2014 року між ОСОБА_17 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:009:0017. Строк дії договору - 10 років (а. с. 210, 211, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 26 червня 2014 року (а. с. 219, т. 1).

30 квітня 2015 року між ОСОБА_31 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:011:0033. Строк дії договору - 10 років (а. с. 32, 33, т. 1).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права право оренди земельної ділянки за

ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») зареєстровано 20 листопада 2015 року (а. с. 41, т. 1). 15 травня 2017 року між ОСОБА_31 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено додаткову угоду до договору, відповідно до якої строк оренди становить 25 років (а. с. 42, т. 1). Відповідні зміни було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а. с. 43, т. 1).

30 липня 2015 року між ОСОБА_25 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:005:0048, строком на

7 років (а. с. 68, 69, т. 2). Державна реєстрація права оренди здійснена

20 листопада 2015 року (а. с. 73, т. 2).

14 серпня 2015 року між ОСОБА_24 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:03:004:0005, строком на

7 років (а. с. 42, 43, т. 2). Державна реєстрація права оренди здійснена

02 листопада 2015 року (а. с. 56, т. 2). Також між сторонами 14 серпня 2015 року укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220484400:03:004:0066, строком дії договору 7 років (а. с. 57, 58, т. 2). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято 03 листопада 2015 року (а. с. 67, т. 2).

10 вересня 2015 року між ОСОБА_13 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:010:0058. Строк дії договору - 10 років (а. с. 178, 179, т. 1). Рішення про державну реєстрацію права оренди прийнято 02 листопада 2015 року (а. с. 185,

т. 1).

10 березня 2016 року між ОСОБА_22 та ТОВ «ім. Котовського» (перейменовано в ТОВ «Олійникова Слобода») укладено договір оренди землі, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:007:0031, строком на

7 років (а. с. 23, 24, т. 2). Державна реєстрація права оренди здійснена

29 квітня 2016 року (а. с. 29, зворот, т. 2).

Судами також установлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 ,

ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,

ОСОБА_26 , ОСОБА_27 отримували орендну плату за договорами оренди як

у натуральній, так і в грошовій формах від ТОВ «Олійникова Слобода» (а. с. 215 - 251, т. 2, а. с. 1 - 16, т. 3).

Відповідач ОСОБА_9 є спадкоємцем ОСОБА_29 , відповідач ОСОБА_7 - ОСОБА_28 , відповідач ОСОБА_18 - ОСОБА_30

27 лютого 2018 року до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України було подано колективну скаргу про проведення перевірки правомірності реєстраційних рішень, прийнятих державними реєстраторами, та скасування відповідних незаконних рішень (дій) державних реєстраторів (а. с. 17 - 25, т. 3).

07 березня 2018 року ТОВ «Олійникова Слобода» подало до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України пояснення по суті скарги (а. с. 26 - 35, т. 3).

Відповідно до висновку комісії від 07 березня 2018 року скарга підлягає задоволенню, а рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - скасуванню у зв`язку з тим, що вони прийняті з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації прав (а. с. 36 - 41, т. 3).

Наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 січня 2015 року

№ 18835090, від 25 січня 2015 року № 18835605, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімською Н. І.; від 11 вересня 2013 року № 5765735,

від 21 листопада 2014 року № 17377687, від 12 вересня 2013 року № 5824387,

від 12 вересня 2013 року № 5817847, від 11 червня 2014 року № 13684264,

від 25 вересня 2013 року № 6209748, від 10 вересня 2013 року № 5734843,

від 15 вересня 2014 року № 15783477, від 16 червня 2014 року № 13806036,

від 21 листопада 2014 року № 17385603, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич О. В.; від 14 травня 2014 року № 13038866,

від 03 жовтня 2013 року № 6391169, від 20 жовтня 2014 року № 16611343,

від 02 липня 2014 року № 14159795, від 26 червня 2014 року № 14069898,

від 02 липня 2014 року № 14144220, від 26 червня 2014 року № 14072572,

від 10 липня 2014 року № 14366343, від 05 вересня 2013 року № 5623310,

від 10 липня 2014 року № 14366586, від 31 грудня 2013 року № 9715167,

від 11 січня 2014 року № 9845126, від 21 липня 2014 року № 14590666,

від 14 травня 2014 року № 13041387, від 02 липня 2014 року № 14163029, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В.; від 20 листопада 2015 року

№ 26330556, від 02 листопада 2015 року № 25761326, від 02 листопада 2015 року № 25762082, від 02 листопада 2015 року № 25760331, від 20 листопада 2015 року № 26331175, від 03 листопада 2015 року № 25812697, прийняті державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рибалко В. М.; від 13 лютого 2018 року

№ 39646022, від 29 квітня 2016 року № 29471746, від 06 лютого 2018 року

№ 39533809, прийняті державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Л. В. та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів про інше речове право (право оренди), внесених на підставі цих рішень (а. с. 42, т. 3).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзивах, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги ОСОБА_10 ,

ОСОБА_7 , ТОВ Агрокомплекс «Узин» підлягають залишенню без задоволення, а касаційні скарги ТОВ «Олійникова Слобода», Міністерства юстиції України підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні правовідносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Предметом спору у справі, що переглядається, є наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 про скасування рішень про державну реєстрацію речових прав. Оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України, на думку позивача, порушує його право користування (оренди) земельними ділянками.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З урахуванням предмета спору, мотивів та правового обґрунтування оскарження наказу Міністерства юстиції України, для правильного вирішення справи, судам необхідно з`ясувати, чи був оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України винесений у межах повноважень, відповідно до закону, з дотриманням встановленої процедури та на законних підставах.

Щодо повноважень Міністерства юстиції України у частині скасування рішень про державну реєстрацію прав, вчинених у 2013-2015 роках

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

від 26 листопада 2015 року Міністерству юстиції України було надано повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. Відповідні зміни набрали чинності з 01 січня 2016 року.

У зв`язку із законодавчими змінами Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» запроваджено дворівневу процедуру оскарження рішень суб`єктів реєстрації. Зокрема, законодавець надав додаткову можливість оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державних реєстраторів при реєстрації нерухомого майна шляхом подання скарги до органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 01 січня 2016 року) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Згідно з частиною другою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев`ята статті

37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Порядком № 1128 визначено процедуру розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерством та його територіальними органами відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Разом із тим, до набрання чинності відповідних змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» законодавством було передбачено право особи оскаржити дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця до суду.

Колегія суддів наголошує, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє (або вчиняє їх неправомірно), це може стати предметом судової перевірки.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10 лютого

2009 року у справі «Йордачі проти Молдови» («Iordachi and Others v. Moldova», заява № 25198/02) резюмовано про те, що суд загалом вимагає того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, а існуючий зв`язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом.

Європейська комісія за демократію через право (доповідь Венеціанської комісії

№ 512/2009 «Про верховенство права» (Venice Commission: the Rule of Law) виснувала про те, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватися дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.

Таким чином, розгляд державними органами питання, що виходить за межі їх компетенції, є порушенням дискреційних повноважень як суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті

58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно із нормами Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Тобто, у згаданих нормах Основного Закону України втілено принцип обмеження дискреційних повноважень органів державної влади (дозволено лише те, що передбачено законом).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17 зроблено висновок про те, що повноваження щодо розгляду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав відповідно до статті

37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 1128 Міністерство юстиції України отримало з 01 січня 2016 року, а порядок реалізації таких повноважень визначено з 01 січня

2016 року. Тобто, до 01 січня 2016 року повноваженнями розглядати скарги на дії державних реєстраторів були наділені виключно суди.

Аналогічна правова позиція щодо недопущення застосування положень законодавства, які розширюють повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації до дій (правовідносин), що здійснені до набрання чинності відповідних змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», викладена у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/12868/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17, від 02 грудня 2021 року у справі № 160/1258/19.

У справі, що переглядається, перевірці підлягали реєстраційні дії, вчинені реєстраторами у 2013-2015 роках, тобто до набрання чинності відповідними нормативними актами, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність повноважень у Міністерства юстиції України щодо розгляду скарг на дії державних реєстраторів, що вчинені до 01 січня 2016 року.

Розгляд Міністерством юстиції України питання, що виходить за межі його компетенції, є порушенням його дискреційних повноважень як суб`єкта владних повноважень, обмежених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо розгляду скарг на дії державного реєстратора про вчинення реєстраційних дій до 01 січня 2016 року.

Доводи касаційних скарг ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , Міністерства юстиції України, ТОВ Агрокомплекс «Узин» про те, що дії Міністерства юстиції України вчинено в межах повноважень, оскільки законодавство не містить заборон чи обмежень на звернення фізичних осіб зі скаргою саме до Міністерства юстиції України, є безпідставними, свідчать про помилкове тлумачення заявниками норм права та суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у вказаних вище постановах.

Аналіз доводів касаційних скарг свідчить про відсутність достатнього обґрунтування, в чому саме полягає нерелевантність посилання апеляційного суду на правовий висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду

від 06 лютого 2019 року у справі № 826/4906/17, підстав для відступу від якого колегія суддів не вбачає.

Не заслуговують на увагу також доводи касаційної скарги ОСОБА_7 про те, що висновок апеляційного суду щодо скасування оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України порушує конституційне право громадян на звернення за захистом своїх прав, встановлене положеннями статті 40 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки зазначене не позбавляє права особи на захист порушеного права у випадку доведеності із дотриманням процедури, передбаченої нормами законодавства.

Щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав, прийнятих після 01 січня 2016 року

Оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України скасовано також рішення про державну реєстрацію речових прав № 29471746 від 29 квітня 2016 року, № 39533809 від 06 лютого 2018 року та № 39646022 від 13 лютого 2018 року.

Процедура розгляду скарги визначена положеннями статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком № 1128.

Так, частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів,

що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності).

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів із дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення про які та їх склад затверджуються Міністерством юстиції України або відповідним територіальним органом.

Порядок створення, організаційні та процедурні засади діяльності Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації визначено Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.

Пунктом 2 розділу 1 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України

від 12 січня 2016 року № 37/5, комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених Законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Порядком № 1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.

Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, цим Положенням та іншими актами законодавства (пункт 3 Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації).

Перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:

1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги.

Отже, питання дотримання скаржником строку на подання скарги, а також дотримання вимог щодо форми та змісту скарги встановлюється безпосередньо комісією перед розглядом скарги.

У разі, коли встановлено порушення вимог закону щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб`єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

Звертаючись зі скаргою на рішення державного реєстратора, у випадку пропуску визначеного законодавством строку, скаржник повинен довести факт того, що він не знав та з об`єктивних причин не міг дізнатися про порушення своїх цивільних прав, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилалася.

У справі, що переглядається, суд установив, що договори оренди земельних ділянок, на підставі яких у ТОВ «Олійникова Слобода» виникло право користування та була проведена відповідна державна реєстрація прав та їх обтяжень, були укладені у 2013-2016 роках. Вказані договори не оскаржувалися та не були визнані недійсними чи неукладеними, а тому на них поширюється презумпція правомірності правочину. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано сторонами факт отримання відповідачами (фізичними особами) орендної плати як у натуральній, так і в грошовій формах

від ТОВ «Олійникова Слобода».

Зі скаргою щодо скасування рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки відповідачі (фізичні особи) до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України звернулися 28 лютого 2018 року, посилаючись при цьому на те, що вони дізналися про порушення своїх прав з інформаційних довідок 27 лютого 2018 року.

Разом із тим, розглядаючи скаргу, Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України не звернула уваги на те, що строк для оскарження рішення державного реєстратора від 29 квітня 2016 року, встановлений законом у 60 днів, сплив, а у своєму висновку питання пропуску встановленого пунктом 3 частини другої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» строку взагалі не вирішила.

Колегія суддів наголошує, що справедливість рішення (як судового, так і прийнятого відповідним органом) вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Рішення органу, до повноважень якого належить вирішення того чи іншого питання, має містити пояснення (мотиви), чому орган вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому враховано одні докази, але не взято до уваги інших доказів, чому обрано ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосовано чи не застосовано встановлений нею той чи інший правовий наслідок.

Установивши, що відповідачі (фізичні особи) звернулися зі скаргою про скасування рішень про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки із пропуском встановленого строку, а у висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції Українипитання пропуску строку взагалі не вирішувалося, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга не відповідала вимогам статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Доводи касаційних скарг ОСОБА_10 , ОСОБА_7 про неврахування апеляційним судом висновку Верховного Суду, викладеного в постановах

від 13 серпня 2020 року у справі № 826/12992/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 826/4194/16 та від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, у яких вирішувалося питання про порушення строку звернення зі скаргою на реєстраційну дію, є безпідставними, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Питання дотримання скаржниками строків звернення зі скаргою у кожній справі вирішується окремо, з`ясуванню підлягають конкретні фактичні обставини, зокрема, дата, з якої розпочинається відлік, при цьому комісії необхідно дослідити (а суду перевірити) наявність об`єктивних і суб`єктивних факторів, які сприяють реалізації особою зазначеного права, а тому доводи касаційних скарг про неврахування правових висновків Верховного Суду щодо дотримання строку є безпідставними з урахуванням фактичних обставин справи.

Крім того, зі змісту скарги, яка подана Міністерству юстиції України, судом апеляційної інстанції встановлено, що у ній не було зазначено, які саме норми законодавства були порушені державними реєстраторами при вчиненні реєстраційних дій, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про те, що скарга не відповідала пункту 3 частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Як на підставу помилковості зазначеного висновку апеляційного суду та підставу касаційного оскарження, ТОВ Агрокомплекс «Узин» у касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки преюдиційним обставинам, встановленим у справі № 826/4214/18, зокрема, щодо дотримання скаржниками вимог пункту 3 частини п`ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у частині вимог скарги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Верховний Суд зауважує, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Разом із тим, правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин не є преюдиційними, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний розмежувати вказані поняття і навести обґрунтовані висновки.

У справі № 826/4214/18, на яку як на преюдиційну посилається ТОВ Агрокомплекс «Узин» у касаційній скарзі, предметом спору, зокрема, була протиправність дій Міністерства юстиції України в особі Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України щодо розгляду скарги по суті. У вказаній справі не досліджувалися і встановлювалися обставини, що носять преюдиційний характер у контексті розгляду цієї справи. Крім того, у справі зазначено, зокрема, що наказ Міністерства юстиції України № 727/5 оскаржений в іншому судовому провадженні і у позивача є підстави наводити свої аргументи щодо неприйнятності скарг та порушення відповідачем процедури розгляду скарг при розгляді позовних вимог про визнання протиправним і скасування відповідного наказу Міністерства юстиції України.

Щодо доводів касаційної скарги Міністерства юстиції України про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 707/477/20, про те, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у справі, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити, колегія суддів вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

У справі № 707/477/20 правовідносини, що виникли між сторонами стосувалися права оренди земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований на ній. При цьому суб`єкти спірних правовідносин вважали, що кожен із них має право на користуватися спірною земельною ділянкою на праві оренди. У цій справі Верховний Суд вказав, що перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою, а також звернув увагу на те, що захист права користування земельною ділянкою, на якій розташований належний особі об`єкт нерухомого майна та яка необхідна для його обслуговування, може бути здійснено шляхом визнання такого права в судовому порядку. Отже, у вказаній постанові звернуто увагу на необхідність застосування належного та ефективного способу захисту порушеного цивільного права за умов відсутності у позивача укладеного з власником земельної ділянки договору оренди.

Разом із тим, належними відповідачами у справі, що виникає зі спору про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Міністерства юстиції як співвідповідача у спорі не змінює його цивільно-правового характеру (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18 (провадження № 11-958апп19)).

Оскаржуючи наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, ТОВ «Олійникова Слобода» зазначило у позовній заяві в якості співвідповідачів осіб, яким належать на праві власності спірні земельні ділянки.

У справі, що переглядається, оскаржуються не реєстраційні дії як основна вимога, а наказ Міністерства юстиції України про скасування реєстраційних дій. При цьому позивач вказує на допущені порушення закону саме Міністерством.

Отже, позов мотивований не лише наявністю матеріально-правового спору з власниками земельних ділянок щодо права їх оренди, предметом позову не є вимоги про скасування чи поновлення рішень (записів) державних реєстраторів, а визнання незаконним рішення органу державної влади, що є передбаченим законом способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Інші доводи касаційних скарг ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», Міністерства юстиції України у частині оскарження постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року про те, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно не дослідив докази у справі, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи, є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Установивши, що висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України та наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 не містять посилань на конкретні дії чи бездіяльність реєстраторів, які були вчинені з порушенням норм чинного законодавства України, не містять обґрунтувань необхідності скасування оскаржуваних рішень реєстраторів, встановивши порушення вимог щодо форми та строків подачі скарги, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову та визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

Оскільки доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення апеляційного суду

не впливають, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ТОВ Агрокомплекс «Узин» без задоволення.

Верховний Суд зауважує, що цей позов було пред`явлено не до усіх осіб (їх спадкоємців), що подали скаргу до Міністерства юстиції України. Враховуючи відсутність касаційних скарг заінтересованих осіб, керуючись принципом диспозитивності цивільного процесу, Верховний Суд залишає без змін постанову апеляційного суду лише в частині вимог до залучених у цій справі відповідачів. Інші заінтересовані особи не позбавлені права окремого оскарження судових рішень у цій справі.

Щодо клопотання ТОВ «Олійникова Слобода» про закриття касаційного провадження

У січні 2022 року ТОВ «Олійникова Слобода» подало до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», Міністерства юстиції України у частині оскарження постанови Київського апеляційного суду

від 25 серпня 2021 року.

Згідно з положеннями статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо, зокрема: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку); після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Аналіз доводів клопотання ТОВ «Олійникова Слобода» про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_10 , ОСОБА_7 ,

ТОВ Агрокомплекс «Узин», Міністерства юстиції України та підстав відкриття касаційного провадження і мотивів оскарження постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року свідчить про відсутність підстав для закриття касаційного провадження, а відповідь на аргументи вказаного клопотання Верховний Суд надав у цій постанові, спростовуючи відповідні доводи касаційних скарг.

Щодо оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду

від 01 жовтня 2021 року

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ТОВ «Олійникова Слобода» судовий збір у розмірі 2 102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу

у розмірі 65 000,00 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ «Олійникова Слобода» доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу, проте враховуючи незначну складність справи (одна вимога немайнового характеру), обґрунтованість та співмірність суми витрат на правову допомогу з реальним обсягом роботи, часом, витраченим на надання послуг, апеляційний суд вважав за необхідне зменшити розмір заявленої до стягнення суми витрат до 65 000,00 грн.

Крім того, апеляційний суд вважав за необхідне стягнути понесені витрати на правничу допомогу у визначеному розмірі саме з Міністерства юстиції України.

Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду в повній мірі не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу у справі, що переглядається, апеляційний суд повно та всебічно дослідив обставини та підстави для такого стягнення, надав оцінку критерію співмірності та пропорційності, обсягу виконаних робіт, на підставі чого, враховуючи, що 28 вересня 2021 року від Міністерства юстиції України надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Доводи касаційних скарг Міністерства юстиції України та ТОВ «Олійникова Слобода» про те, що визначений судом розмір є необґрунтованим та не відповідає принципу співмірності, зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Разом із тим, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги

ТОВ «Олійникова Слобода» та відзиву Міністерства юстиції України щодо помилковості висновку апеляційного суду про стягнення визначеного судом розміру судових витрат з одного відповідача - Міністерства юстиції України.

Статтею 141 ЦПК України регламентовано порядок розподілу судових витрат, понесених сторонами у справі, та передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Як зазначалося вище, спір про скасування наказу Міністерства юстиції України, яким скасовано рішення реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельних ділянок, має розглядатися як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано аналогічне право щодо тих же земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Міністерства юстиції України як співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають його винним в порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру (див. постанову Великої Палати Верховного Суду

від 12 лютого 2020 року у справі № 1840/3241/18 (провадження № 11-958апп19)).

Таким чином, судовий збір у розмірі 2 102,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та витрати на професійну правничу допомогу у визначеному апеляційним судом розмірі 65 000,00 грн підлягають стягненню у рівних частинах із відповідачів із урахуванням принципу пропорційності задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає за необхідне додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову.

З урахуванням помилковості висновку апеляційного суду щодо вирішення питання судових витрат, колегія суддів вважає за необхідне скасувати також постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у частині вирішення питання про розподіл судового збору у розмірі 3 153,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанціїта стягнути у рівних частинах вказану суму з усіх відповідачів.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги позивача про те, що ОСОБА_32 , як спадкоємець ОСОБА_33 , є належним відповідачем у цій справі, оскільки позов до вказаної особи позивач не заявляв, провадження у цивільній щодо неї не було відкрите, копія позовної заяви їй не направлялася.

Відповідачі - фізичні особи не надали суду відомостей, які б свідчили, що вони користуються передбаченими законом пільгами зі сплати судового збору.

Враховуючи, що позивач при поданні позовної заяви сплатив 2 102,00 грн, апеляційної скарги - 3 153,00 грн, визначений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 65 000,00 грн, що загалом складає 70 255,00 грн, то до стягнення з кожного із відповідачів на користь позивача підлягає по 2 509,11 грн судових витрат.

Щодо поновлення дії постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня

2021 року

Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи висновок Верховного Суду про залишення без задоволення касаційних скарг ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ТОВ Агрокомплекс «Узин», висновку про часткове задоволення касаційних скарг Міністерства юстиції України,

ТОВ «Олійникова Слобода» відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію постанови Київського апеляційного суду

від 25 серпня 2021 року у частині визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційний суд порушив норми процесуального права при вирішенні питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг Міністерства юстиції України,

ТОВ «Олійникова Слобода» і ухвалення нового судового рішення про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 412 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» залишити без задоволення.

Касаційні скарги Міністерства юстиції України, товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині вирішення по суті позову товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 про визнання незаконним і скасування наказу залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в частині стягнення судового збору та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2021 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» по 2 509 (дві тисячі п`ятсот дев`ять) грн 11 коп. судових витрат із кожного.

Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року

в частині визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України

від 15 березня 2018 року № 727/5.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Сердюк