Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.10.2018 року у справі №752/20746/17

Постанова

Іменем України

04 березня 2019 року

м. Київ

справа № 752/20746/17

провадження № 61-44597св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року у складі судді Ладиченко С. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Кулікової С. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 грудня 2012 року та 23 серпня 2013 року між ним та ОСОБА_5 укладені договори позики відповідно до яких, він надав відповідачу 941 170,00 грн на купівлю земельної ділянки та житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за умов повернення суми позики до 20 грудня 2014 року та 1 478 186,00 грн на купівлю квартири АДРЕСА_2 за умов повернення суми позики до 23 серпня 2015 року. Факт отримання відповідачем позики підтверджується відповідними розписками Проте, у визначений розписками кінцевий строк відповідач борг не повернув та не вчинив жодних дій для цього, у зв'язку із чим він змушений звернутися до суду із цим позовом.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 2 419 356,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, оскільки факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача за договорами позики від 20 грудня 2012 року та від 23 серпня 2013 року підтверджується відповідними розписками відповідача до договорів позики.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4

Апеляційний суд скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що боргові документи (розписки) відповідача є підтвердженням передачі йому від позивача коштів у зазначених сумах у борг. Разом з тим, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_6 був повідомлений про місце та час судового розгляду справи у суді першої інстанції, заочне рішення підлягає скасуванню з процесуальних підстав та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суди стягнули з нього заборгованість за підробленими договорами позик. Суд апеляційної інстанції незаконно відмовив у задоволенні клопотань про призначення почеркознавчої експертизи, які б гарантували йому судовий захист.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що 20 грудня 2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу позику в розмірі 941 170,00 грн на купівлю земельної ділянки та житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, зі строком повернення до 20 грудня 2014 року.

23 серпня 2013 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір позики, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу позику в розмірі 1 478 186,00 грн на купівлю квартири АДРЕСА_2 зі строком повернення до 23 серпня 2015 року.

Факт отримання ОСОБА_5 грошових коштів від позивача за договорами позики підтверджується відповідними розписками.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову виходив із того, що письмова форма договорів позики внаслідок їхнього реального характеру є доказом не лише факту укладення договорів, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Суд встановив, що наявність між сторонами позикових відносин підтверджується наявними у позивача оригіналами боргових розписок та договорів позики, які підтверджують як факт отримання боржником коштів за договорами позики, так і зобов'язання повернути ці кошти ОСОБА_4 Оскільки у визначені у договорах позики строки кошти позивачу повернуті не були, у ОСОБА_4 були підстави для звернення до суду з цим позовом. Розписки про отримання грошових коштів містять зобов'язання про їх повернення. Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив справжню правову природу укладених між сторонами договорів та дійшов правильного висновку про укладення договорів позики.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими, оскільки судом встановлено наявність між сторонами правовідносин за договорами позики, дійсність та достовірність договорів позики не спростована, факт отримання грошей підтверджений належними доказами у справі.

Твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції незаконно відмовив у задоволенні клопотань про призначення почеркознавчої експертизи, які б гарантували йому судовий захист, є безпідставними та необґрунтованими, такими, що не заслуговують на увагу суду, оскільки ОСОБА_5 тричі подавав клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, проте до суду не з'являвся, а 04 вересня 2018 року подав клопотання про розгляд справи без його участі, а отже, суд не міг задовольнити клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки суд не може забезпечити відібрання належної кількості вільних та експериментальних зразків почерку та підпису ОСОБА_4 за його відсутності, що унеможливлює відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 призначення такої експертизи. Крім того, судом апеляційної інстанції явка ОСОБА_5 визнавалася обов'язковою, але заявник до суду не з'явився.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний