Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.07.2025 року у справі №333/4254/21

Постанова

Іменем України

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 333/4254/21

провадження № 61-7061св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Тетяна Сергіївна,

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_2 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2025 року (повна ухвала складена 15 травня 2025 року) в складі колегії суддів: Гончар М. С., Подліянової Г. С., Полякова О. З.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.

Позов мотивований тим, що 28 квітня 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів громадського стану міськрайонному м. Запоріжжя, актовий запис N? 384 від 28 квітня 1995 року.

У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є донька ОСОБА_3 .

Під час шлюбу з ОСОБА_2 позивачем було набуте нерухоме майно - об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення XIV першого поверху літ. А-9, А'-1, загальною площею 96.5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. реєстровий N?3769.

Вказане майно було оформлене на дружину позивача - ОСОБА_2 і було спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

На підставі договору дарування нерухомого майна від 26 червня 2020 року (реєстровий N? 699), посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т. С. - вказане нерухоме майно було передано у дар доньці сторін ОСОБА_3 .

Внаслідок недбайливого ставлення ОСОБА_3 до майна, отриманого у дар, неодноразово виникала загроза втрати зазначеного майна. ОСОБА_3 фактично з 2019 року проживає в іншій державі - Республіка Чехія, у м. Запоріжжя з`являється 1 або 2 рази на рік протягом нетривалого часу. ОСОБА_3 не приймає участь у користуванні нерухомим майном, не сплачує рахунки щодо утримання подарованого майна, не приймає часті у користуванні зазначеним майном та фактично не користується подарованим майном. Тягар утримання подарованого майна в повній мірі покладено на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У травні 2021 року в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли розбіжності у поглядах на подальше користування зазначеним майном. ОСОБА_3 зазначила, що планує відчужити подароване майно. Однак, Позивач не поділяє зазначені погляди на спірне майно, оскільки вважає, що нерухоме майно повинно залишатись у сім`ї, здійснює догляд за ним, сплачує рахунки за утримання. Позивач звернувся з пропозицією до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про скасування договорів дарування в нотаріальному порядку за згодою сторін, однак дана пропозиція була проігнорована відповідачками. Через різнобачення щодо спірного майна стосунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ускладнилися, добитися консенсусу із спірного питання не вдається можливим. Відповідачка ігнорує будь-які пропозиції Позивача а також будь-які прохання та розмови, в тому числі телефонні. Фактично з моменту укладення договорів дарування не відбулося передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжують утримувати майно в належному стані, опікуватись про його збереження після укладення договору дарування. Отже, сторонами правочину не вчинено жодної дії на його реальне виконання, що додатково підтверджує факт відсутності вільного волевиявлення позивача під час надання згоди на укладення правочину.

Окрім того, позивач вважав, що граючи на його батьківських почуттях до єдиної дочки та зображаючи люблячу дружину, останні здійснили всі заздалегідь сплановані дії, направлені на введення його в оману та позбавлення його не тільки єдиного житла, а й взагалі повноцінної сім`ї, виведення майна із режиму спільно набутого майна подружжя, про що свідчать надумані несподівані для нього заява про розлучення, заяви про застосування обмежувального припису і заява про вчинення кримінального правопорушення до ДБР. В день укладення оспорюваного правочину, Відповідачки уклали між собою акт прийому-передачі, згідно якого сторони склали цей акт на підставі попередньої домовленості, щодо подальшого нотаріального укладення договору дарування спірного майна, про наступне: ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_2 прийняла спірне майно, та в цей же день ОСОБА_2 отримала комплект ключів від цього майна. Окрім того, в цей же день ОСОБА_3 видала на ім?я ОСОБА_2 довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом Білою Т. С. за реєстровим N?700, згідно якої ОСОБА_2 набула право вчиняти будь-які договори, включаючи договори купівлі-продажу, міни, дарування, ренти, оренди, тощо, а також одержувати належне ОСОБА_3 все майно, включаючи грошові суми. Такі дії свідчать про те, що спірне майно фактично не вибуло із володіння, користування та розпорядження ОСОБА_2 , про те вибуло із режиму спільного майна подружжя, набутого у шлюбі позивачем та ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 , спонукаючи позивача на укладення спірного правочину знала про наявність зазначених обставин, проте ОСОБА_1 , якби він володів цією інформацією, не вступив б у правовідносини, невигідні для нього.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позову, просив:

визнати недійсним договір дарування нерухомого майна - нежитлового приміщення XIV першого поверху літ. А-9, А'-1, загальною площею 96,5 кв. м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 26 червня 2020 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т. С., за реєстровим № 699;

судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2022 року:

підготовче провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С. про визнання договору дарування недійсним закрито;

призначено справу до судового розгляду по суті на 31 січня 2023 року о 15 годині 00 хвилин.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2024 року:

відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Шоніної О. В. про зупинення провадження по справі до набрання законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус ЗМНО Біла Т.С. про визнання згоди (заяви) на відчуження нерухомого майна недійсною;

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

20 листопада 2023 року через підсистему «Електронний Суд» представник позивача подала клопотання про зупинення розгляду справи. В обґрунтування зазначено, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року у справі № 317/2213/21 (провадження № 61-10790св23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербина Г. Ю., про визнання договорів дарування недійсними колегія суддів звернула увагу позивача, що позивач не є стороною оскаржуваних договорів, а здійснив лише односторонній правочин - надав згоду на відчуження нерухомого майна. Разом із тим, вказаний правочин ОСОБА_1 не оскаржив, визнати недійсним його не просив. Суди попередніх інстанцій на вказане належної уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Враховуючи висновки Суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 після ознайомлення зі змістом вище вказаної постанови, було подано позовну заяву до Шевченківського районного суду м. Запоріжя про визнання нотаріально посвідченої згоди позивача (заяви), посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. 26 червня 2020 року за реєстровим № 697, відповідно до якої позивач надав згоду на дарування своїй дружині ОСОБА_2 нежитлового приміщення І поверху літ. А - 9, А' за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлового приміщення ХІV першого поверху літ. А - 9, А' - 1 за адресою: АДРЕСА_1 , доньці ОСОБА_3 недійсною. Враховуючи те, що саме на підставі зазначеної заяви (згоди) ОСОБА_1 було укладено ОСОБА_2 договір дарування нежитлового приміщення на користь ОСОБА_3 , який оспорюється в цьому провадженні, вважав за необхідне заявити клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення спору Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.

Пов`язаність справи полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для цієї справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у даній справі внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, певної черговості розгляду вимог. Таким чином, необхідність зупинення провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи;

у цьому випадку зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду;

у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року викладено висновок про те, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення;

необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду;

враховуючи викладене, а також зміст заявлених позовних вимог у цивільній справі № 333/4254/21 та цивільній справі №336/12202/23, cуд дійшов висновку про те, що представником позивача не доведено того факту, що розгляд та вирішення цивільної справи №333/4254/21 є об`єктивно неможливим до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі №336/12202/23. Тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви представника позивача у зв`язку з відсутністю підстав для зупинення провадження в цій справі.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя в складі судді: Стоматова Е. Г. від 25 березня 2024 року:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;

скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 13 липня 2021 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

у цій справі з досліджених судом письмових доказів встановлено, що між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування від 26 червня 2020 року (т. 1, а.с. 10-11, 26-27), за пунктом 1 якого ОСОБА_2 , як дарувальник, передала безоплатно, а ОСОБА_3 , як обдаровувана, прийняла безоплатно у власність належне ОСОБА_2 нежитлове приміщення XIV першого поверху літ. А-9, А'-1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 96,5 кв. м, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. та зареєстрований в реєстрі за № 699. У пункті 9 оспорюваного договору вказано, що: «Укладення цього договору проводиться з письмової згоди чоловіка Дарувальника, ОСОБА_1 , справжність підпису якого на відповідній заяві засвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. 26 червня 2020 року за реєстром № 697». До матеріалів справи приєднано як письмовий доказ і досліджено під час її розгляду заяву від 26 червня 2020 року, підписану позивачем ОСОБА_1 і посвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т. С. та зареєстровану в реєстрі за № 697 (т. 1, а. с. 131). За текстом цієї заяви позивач дав згоду на дарування його дружиною ОСОБА_2 спірного майна доньці ОСОБА_3 ;

відповідачі так само повідомили суду, що згоду на укладення оспорюваного договору позивач надав добровільно та без будь-якого примусу. Ці доводи підтвердила у своїх письмових поясненнях і третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С., вказавши, що оспорюваний договір було нею посвідчено, зокрема, на прохання позивача у відповідності до вимог законодавства; була надана згода другого подружжя (позивача) та нею були надані роз`яснення вимог законодавства щодо змісту і правових наслідків договору дарування; поведінка учасників договору не викликала жодних сумнівів (т. 1, а. с. 127-128);

за даними листа Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 06 серпня 2021 № 201аз (т. 1, а. с. 197) та пояснень позивача останній на час надання згоди на дарування спірного майна був діючим працівником поліції із багаторічним досвідом роботи, який проходив щорічний медичний огляд, мав юридичну освіту, тобто за віком, станом здоров`я, освітою та досвідом не міг не знати про наслідки вчинюваного ним правочину, так само як і про обставин, які мають істотне значення для укладення оспорюваного договору. Тобто при укладанні оспорюваного договору було дотримано норми законодавства щодо порядку його укладання, форми та змісту договору дарування нерухомого майна.

позивач не є стороною оспорюваного договору, а здійснив лише односторонній правочин - надав згоду на дарування спірного майна у формі нотаріально засвідченої письмової заяви. Визнання цієї заяви недійсною не є предметом позову у цій справі. Суд зауважив і те, що норми статті 230 ЦК України («Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману»), на які посилається позивач, не застосовуються щодо односторонніх правочинів, адже відсутня друга сторона, яка може деформувати волю особи (осіб), що вчиняє (вчиняють) односторонній правочин;

визначення та зміна предмета, підстав позову є виключним правом позивача, а обов`язком суду є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин;

в абзацах 2-4 пункту 7 оспорюваного договору зафіксовано, що сторони домовились, що прийняттям дарунку за цим Договором слід вважати символічну передачу речі; Дарувальник передав, а Обдаровуваний прийняв ключі та документи, пов`язані з експлуатацією вищевказаного нежитлового приміщення до підписання цього договору; підписання цього договору Сторонами свідчить про те, що передача речі відбулась;

26 червня 2020 року о 14:05:13 право власності на спірне майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 33-34) та з цього моменту у неї це право виникло. Як свідчать матеріали справи, після прийняття відповідачем ОСОБА_3 спірного майна як дарунку за оспорюваним договором та виникнення у неї права власності на це майно вона уклала ряд договорів оренди з фізичними особами-підприємцями, предметом яких були частини спірного майна (т. 1, а. с. 63-92). Такі дії відповідачки ОСОБА_3 свідчать не тільки про фактичне прийняття нею спірного майна та здійснення своїх майнових прав щодо нього, але й про реальність цього договору та спростовують доводи позивача в цій частині;

позивачем не представлено ніяких доказів того, що він після укладення оспорюваного договору утримує майно, що, на його думку, підтверджує факт відсутності його вільного волевиявлення під час надання згоди на укладення правочину. Навпаки, з досліджених судом квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг (т. 1, а. с. 93-113) та пояснень сторін випливає, що оплату за утримання спірного майна вносила відповідач ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах відповідача ОСОБА_3 на підставі договору доручення від 26 червня 2020 року (т. 1, а. с. 57-59) та довіреності від 26 червня 2020 року, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. та зареєстрованою в реєстрі за № 700 (т. 1, а.с. 60-62; т. 2, а. с. 5, 6). Суду не надано доказів про припинення чи визнання недійсним зазначеного договору доручення. Так само відсутні дані про визнання недійсною чи скасування довіреності (т. 2, а. с. 4);

частиною першою статті 230 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочину під впливом обману: якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним; обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Проте позивач не довів факту навмисного введення його відповідачами в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому викладені ним обставини не можуть бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним внаслідок обману;

не є ознаками обману та не можуть бути обставинами, які мають істотне значення для оспорюваного договору, події, що трапилися після його укладення: не підтверджене позивачем недбайливе ставлення відповідача ОСОБА_3 до спірного майна, що спричиняє загрозу його втрати; переважне проживання відповідача ОСОБА_3 за кордоном; невикористання особисто відповідачем ОСОБА_3 спірного майна; розбіжності у поглядах позивача та відповідачів на подальше користування спірним майном; погіршення стосунків між позивачем та відповідачами; подання відповідачем ОСОБА_2 заяв про розірвання шлюбу, застосування обмежувального припису, вчинення кримінального правопорушення;

фактично обставини, на які посилається позивач та які, на його думку, свідчать про наявність обману щодо нього під час укладення оспорюваного договору, стосуються мотивів надання позивачем згоди на його укладення. Але обман з боку відповідачів по відношенню до позивача щодо мотивів даного правочину (тобто внутрішнього спонукання позивача до його вчинення) не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи. До того ж обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Це означає, що правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору як такого, що вчинений під впливом обману, відсутні, оскільки позивач не довів неправильне сприйняття ним фактичних обставин даного правочину, що вплинуло на його волевиявлення, та того, що обман мав місце при укладанні оспорюваного договору за його згоди;

у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 наявний висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Підсумовуючи все наведене, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві обставини не підтверджуються доказами, тому позов є необґрунтованим, через що в його задоволенні повністю відмовив.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2025 року:

клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя в іншій цивільній справі № 336/12202/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Тетяна Сергіївна про визнання згоди (заяви) на відчуження нерухомого майна недійсною у цій справі задоволено;

провадження у цій справі зупинено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:

заслухавши у судовому клопотання сторони апелянта - позивача про зупинення провадження у цій справі з урахуванням усних та письмових уточнень, яке представник апелянта - позивача просила апеляційний суд задовольнити, думку з приводу цього клопотання представника відповідачів, дослідивши зміст клопотання та матеріали цієї справи, апеляційний суд дійшов висновку про доцільне та необхідне зупинити провадження у цій справі з таких підстав;

дійсно відповідно до вимог пунктів 5, 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку … цивільного … судочинства - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Визначаючи наявність підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і встановити ці обставини у даній справі неможливо. Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи;

у кожному конкретному випадку, учасник справи, який зацікавлений у зупиненні провадження у справі має надати обґрунтування суду, що без результатів розгляду іншої справи, цю справу розглядати об`єктивно неможливо;

апеляційним судом у цій конкретній справі встановлено, що сторона апелянта - позивача раніше в суді першої інстанції заявляла зазначене клопотання про зупинення провадження у цій справі, однак судом першої інстанції у цій справі було відмовлено (ухвала суду першої інстанції т. с. 3, а. с. 39-40), проте, обов`язковим для врахування у цій справі при апеляційному перегляді цієї справи в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України є правовий висновок Верховного Суду, хоча й в іншій цивільній справі відносно іншого майна, однак за участю тих самих сторін та відчуженого майна при тих самих обставинах в частині того, що згода позивача на відчуження майна - це односторонній правочин позивача та мала бути оспорена ним не лише у мотивувальній частині його позову, як у цій справі, а й бути змістом саме позовних вимог, які позивач у цій справі не заявляв (т. с. 3 а. с. 5), то апеляційний суд вважав за доцільне і необхідне зупинити провадження у цій справі в порядку задоволення зазначеного клопотання сторони апелянта - позивача, щоб не позбавляти позивача права на захист судом його права, яке він вважає порушеним при вищевикладених обставинах з боку відповідачів, у спосіб, якій він обрав на свій розсуд (частина перша статті 20 ЦК України).

Аргументи учасників справи

29 травня 2025 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2025 року, в якій просила:

оскаржену ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження скасувати;

постановити рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 про зупинення провадження у цій справі;

Касаційна скарга мотивована тим, що:

справи про визнання згоди (заяви) на укладання договору дарування та про визнання договору дарування недійсним не мають тісного матеріально-правового зв`язку, так як у цих справах різний предмет спору. Предмет спору по цій справі це договір, а по справі № 336/12202/23 - це інший правочин, а саме згода - заява;

у цій справі ОСОБА_1 , не посилається як на підставу визнання договору дарування недійсним на недійсність наданої ОСОБА_1 згоди на укладання договору дарування, він обґрунтовує недійсність договору фактично і виключно посиланням на те що «сторонами правочину не вчинено жодної дії на його реальне виконання». Таким чином, виходячи зі змісту як мотивувальної так і прохальної частин позовних заяв, їх порівняння, підстави позовів, навіть якщо вони і ідентичні по формі, при різному предметові спору не можуть свідчити про взаємопов`язаність справ, так як спрямовані на досягнення різного результату, який сформульований у вимозі, а саме - на визнання недійсними різних правочинів, тобто різних предметів спору. Таким чином, відсутність такої підстави оспорення договору дарування як недійсність згоди (заяви) на його укладання виключає тісний матеріально-правовий зв`язок, і відповідно підстави для зупинення провадження по справі;

згідно з частинами першою - третьою, шостою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України: «В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції»;

Верховний Суд в постанові в справі № 712/9704/23 зазначає, що «сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи». Матеріали справи містять всі необхідні докази та обґрунтування позицій сторін, що свідчить про те, що всі обставини та факти можуть бути встановлені у цьому провадженні;

всупереч правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах: від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19, від 13 квітня 2023 року у справі № 914/2150/18; від 01 лютого 2022 року у справі № 902/368/16, та правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16 суд апеляційної інстанції не з`ясував у чому полягає об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, не визначив, які досліджувані у справі № 336/12202/23 обставини впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено;

вказана справа знаходиться на розгляді вже три роки з урахуванням суду першої інстанції, а на розгляді апеляційною інстанцією майже рік. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягання строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника. На виконання положень пункту 6 частини 1 статті 251 ЦПК ОСОБА_1 не доведена об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи про визнання згоди недійсною, то зупинення провадження у цій справі фактично веде до затягування строків розгляду справи і є процесуально недоцільним, оскільки обставини, які унеможливлюють розгляд цієї цивільної справи відсутні.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

30 червня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 червня 2025 року вказано, що:

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.

Фактичні обставини

26 червня 2020 року між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 , як дарувальник, передала безоплатно, а ОСОБА_3 , як обдаровувана, прийняла безоплатно у власність належне ОСОБА_2 нежитлове приміщення XIV першого поверху літ. А-9, А'-1 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 96,5 кв. м, який посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. та зареєстрований в реєстрі за № 699.

У пункті 9 оспорюваного договору вказано, що: «укладення цього договору проводиться з письмової згоди чоловіка Дарувальника, ОСОБА_1 , справжність підпису якого на відповідній заяві засвідчена приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т.С. 26 червня 2020 року за реєстром № 697».

Відповідно до заяви від 26 червня 2020 року, яка підписану позивачем ОСОБА_1 і засвідчену приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Білою Т. С. та зареєстровану в реєстрі за № 697. За текстом цієї заяви позивач дав згоду на дарування його дружиною ОСОБА_2 спірного майна доньці ОСОБА_3 .

За даними листа Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 06 серпня 2021 № 201аз та пояснень позивача останній на час надання згоди на дарування спірного майна був діючим працівником поліції із багаторічним досвідом роботи, який проходив щорічний медичний огляд, мав юридичну освіту.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року у справі № 317/2213/21 (провадження № 61-10790св23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114685356):

касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено;

рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 лютого 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 27 червня 2023 року скасовано;

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербина Г. Ю., про визнання договорів дарування недійсними, відмовлено.

У справі № 317/2213/21, зокрема, встановлено, що:

звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що надаючи згоду на укладення договорів дарування він помилявся в предметі договорів які укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , вважаючи, що між ними буде укладено договір довічного утримання на його користь та його дружини, оскільки нерухоме майно, що передане у дар, належало позивачу та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя. Вважав, що згоду на укладання договору дарування надав помилково, під впливом обману;

у момент укладення спірних договорів дарування сторонам нотаріусом роз`яснено, а ними підтверджено, що у момент укладення договору вони усвідомлюють значення своїх дій та керують ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов`язки за договором; при укладанні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; договір укладається у відповідності зі справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; правочин вчинюється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); не є удаваним;

дарувальниця довела до відома обдаровуваної та гарантувала наступні факти: дарування здійснювалося за згодою її чоловіка - ОСОБА_1 . Згоду отримано у встановленому законом порядку. Відповідну заяву, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Щербиною Г. Ю. 30 червня 2020 року за реєстровим № 487, додано до документів, необхідних для посвідчення договору;

згідно пояснень приватного нотаріуса Щербиної Г. Ю. від 13 вересня 2021 року № 424/-01-16 ОСОБА_1 при наданні та оформленні згоди на дарування земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку діяв вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, без будь-якого примусу, перебував при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлював значення своїх дій, не помилявся щодо обставин, діяв без впливу обману, про що і свідчив його особистий підпис на заявах про надання згоди на дарування його дружиною ОСОБА_2 нерухомого майна їх дочці ОСОБА_3 , справжність підписів на яких було засвідчено нею у його особистій присутності, у нотаріальному порядку;

вказані обставини підтвердила і дружина позивача, дарувальниця за оскажуваними договорами ОСОБА_2 , яка у повному обсязі спростувала доводи ОСОБА_1 щодо його помилки при укладенні договорів дарування та щодо його дії під впливом обману;

правові підстави для визнання недійсними договорів дарування спірного нерухомого майна, як таких, що вчинені внаслідок помилки та обману, відсутні, оскільки ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не довів неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочинів, що вплинуло на його волевиявлення, та того, що помилка та/або обман мали місце при укладенні його дружиною за його згоди вказаних договорів дарування;

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року у справі № 317/2213/21 (провадження № 61-10790св23) (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114685356) вказано, що:

«при цьому колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги, що позивач не є стороною оскаржуваних договорів, а здійснив лише односторонній правочин - надав згоду на відчуження нерухомого майна. Відповідно до частини п`ятої статті 202 ЦК України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Разом із тим, вказаний правочин ОСОБА_1 не оскаржив, визнати недійсним не просив».

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С., в якому просив визнати недійсною нотаріально посвідчену заяву (згоду) ОСОБА_1 на дарування ОСОБА_2 ОСОБА_3 нежитлового приміщення І поверху літ. А-9, А? за адресою: АДРЕСА_2 , та нежитлового приміщення ХVІ першого поверху літ. А-9, А?-1 за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2023 року в справі № 336/12202/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115215662) відкрито провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С. про визнання згоди на відчуження нерухомого майна недійсною.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2024 року в справі № 336/12202/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123853054), залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 лютого 2025 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125303223), справу про визнання недійсною згоди на відчуження нерухомого майна передано на розгляд до Комунарського районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року в справі № 336/12202/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125991866):

відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С., про визнання згоди на відчуження нерухомого майна недійсною.

підготовче судове засідання по справі призначено на 12 годину 00 хвилин 15 квітня 2025 року у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя, про що повідомлено сторони.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 371 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. В справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача. Проте вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв`язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі».

У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі Підставою для зупинення провадження у справі став факт розгляду судом цивільної справи про визнання недійсним договору вказаного позики. Проте, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України, зазначивши конкретну іншу справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, не проаналізував предмети спорів у справах і не вказав обставини, які б давали підстави для висновку про те, що наявність спору у справі про визнання недійсним договору позики виключає можливість на підставі наявних доказів самостійно встановити при розгляді даної справи наявність обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, та можливості застосування відповідальності за порушення грошового зобов`язання, передбаченої статтею 625 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 пред`явлено позов саме з таких підстав. Крім того, зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи».

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України).

Цей суд вже звертав увагу, що

тлумачення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України свідчить, що обов`язкове зупинення провадження у справі можливе за наявності у сукупності таких умов: 1) об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, тобто неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі; 2) пов`язаність справ - пов`язаною зі справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у цій справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення (див., зокрема, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 грудня 2021 року у справі № 761/33089/20 (провадження № 61-18470св21)постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 466/12606/21 (провадження № 61-6369св24));

метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21)).

Провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3, 4-1 частини першої статті 251 та пунктами 1-3 частини першої статті 252 цього Кодексу (частина третя статті 210 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 березня 2025 року в справі № 910/13175/23 (провадження № 12-68гс24) зроблено висновок, що:

«7.54. Здійснюючи у цій справі тлумачення частини третьої статті 195 ГПК України, яка передбачає, що провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що з огляду на норми частини першої статті 177, статті 181, частин першої та другої статті 182 ГПК України, лише у загальному позовному провадженні здійснення підготовчих дій до розгляду справи по суті виділено в окрему стадію і містить перелік питань, які має з`ясувати суд до того, як приступить безпосередньо до розгляду справи по суті.

Отже, оскільки частина третя статті 195 ГПК України (частина третя статті 210 ЦПК України та частина третя статті 193 КАС України) встановлює обмеження переліку підстав, з яких суд має право або зобов`язаний зупинити провадження у справі, і такі обмеження встановлені саме для стадії розгляду справи по суті, то Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ця норма підлягає застосуванню лише у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження судом першої інстанції».

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року справа № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23)).

У справі, що переглядається:

позивач в цій справі оспорює договір дарування спірного приміщення, який вчинений між його дружиною (дарувальниця) та донькою (обдаровувана) з підстав обману (стаття 230 ЦК України);

при задоволенні клопотання представника позивача і зупинення провадження в цій справі до набрання законної сили судовим рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя в іншій цивільній справі № 336/12202/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Тетяна Сергіївна про визнання згоди (заяви) на відчуження нерухомого майна недійсною, апеляційний суд вважав, що у цій конкретній справі встановлено, що сторона позивача раніше в суді першої інстанції заявляла клопотання про зупинення провадження у цій справі, однак судом першої інстанції у цій справі було відмовлено, проте, обов`язковим для врахування у цій справі при апеляційному перегляді цієї справи в силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України є правовий висновок Верховного Суду, хоча й в іншій цивільній справі відносно іншого майна, однак за участю тих самих сторін та відчуженого майна при тих самих обставинах в частині того, що згода позивача на відчуження майна - це односторонній правочин позивача та мала бути оспорена ним не лише у мотивувальній частині його позову, як у цій справі, а й бути змістом саме позовних вимог, які позивач у цій справі не заявляв (т. с. 3 а. с. 5). Тому апеляційний суд вважав за доцільне і необхідне зупинити провадження у цій справі в порядку задоволення клопотання сторони позивача, щоб не позбавляти позивача права на захист судом його права, яке він вважає порушеним при викладених обставинах з боку відповідачів, у спосіб, якій він обрав на свій розсуд (частина перша статті 20 ЦК України);

посилання апеляційного суду на те що, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання сторони позивача про зупинення провадження в справі необґрунтовані. Апеляційний суд не звернув уваги, що частина третя статті 210 ЦПК України підлягає застосуванню лише у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження судом першої інстанції. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 грудня 2022 року підготовче провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С. про визнання договору дарування недійсним закрито (том 2, а с. 109 - 110). І лише 20 листопада 2023 року через підсистему «Електронний Суд» представник позивача подала клопотання про зупинення розгляду справи (том 2, а. с. 241 - 242). Тому пункт 6 частини першої статті 251 ЦПК України не міг бути застосований судом першої інстанції;

апеляційний суд в порушення вимог пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України, зазначивши конкретну іншу справу, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, не проаналізував предмети та підстави позовів у справах і не вказав об`єктивні обставини, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі № 336/12202/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Тетяна Сергіївна про визнання згоди (заяви) на відчуження нерухомого майна недійсною з огляду на предмет та підстави позову в цій справі (оспорення договору дарування спірного приміщення, який вчинений між його дружиною (дарувальниця) та донькою (обдаровувана), з підстав обману (стаття 230 ЦК України)) та того, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції. Тому, за таких обставин, апеляційний суд не обґрунтував в чому об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи № 336/12202/23;

апеляційний суд, зупинивши провадження у справі, порушив право позивача на розумні строки розгляду справи;

за таких обставин, апеляційний суд зробив неправильний висновок про зупинення провадження і оскаржена ухвала апеляційного суду перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалене без додержанням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2025 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції скасована ухвала Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2025 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко