Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.04.2025 року у справі №725/4115/21

Постанова

Іменем України

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 725/4115/21

провадження № 61-7782св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

за позовом про поділ майна подружжя:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

зустрічним позовом про поділ майна подружжя:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року в складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

Історія справи

Короткий зміст позовів

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 жовтня 2020 року.

За час шлюбу у 2011 році за спільні грошові кошти подружжя набуло у власність 4 кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було оформлено на відповідачку. Згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість квартири становить 1 577 197 грн. Оскільки спірну квартиру було придбано під час шлюбу за їхні спільні кошти, просив визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири.

ОСОБА_1 , з урахування збільшених позовних вимог, просив:

(1) визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя:

квартиру АДРЕСА_1 ;

квартиру АДРЕСА_2 ;

квартиру АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 ;

транспортні засоби: автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль марки АЗЛК 2140, реєстраційний номер НОМЕР_4 .

грошові кошти в сумі 920 890,50 грн;

(2) здійснити розподіл спільного майна наступним чином:

ОСОБА_1 виділити 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_2 ; автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , всього майна на суму 1 794 020 грн;

ОСОБА_2 виділити 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 ; квартиру АДРЕСА_6 ; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 ; грошові кошти в сумі 920 890,50 грн, всього на суму 2 235 603,38 грн,

У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 , який між ними було розірвано за рішенням суду.

За час подружнього життя у них народилося троє дітей, двоє з яких на час подання позову є повнолітніми: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дитиною з інвалідністю, проживає разом з нею у квартирі АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні.

У період перебування у шлюбі було придбано 22 травня 1998 року квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, за час перебування у шлюбі сторонами було придбано спірні транспортні засоби.

Під час розгляду судом справи про стягнення аліментів з ОСОБА_1 , з відповіді РСЦ ГСЦ МВС у Чернівецькій області від 09 жовтня 2020 року №31/24/081099 їй стало відомо, що ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядився автомобілем марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , який перебував у їх спільному володінні і користуванні та який використовувався в інтересах сім`ї.

Позивач відчужив вказаний автомобіль без її згоди, перереєстрував на іншого власника та приховав від неї цей факт. До того ж, кошти від реалізації цього транспортного засобу вона не отримувала, і більше того, вони не були використані в інтересах сім`ї.

Позивачці достовірно відомо, що за час їх подружнього життя і за їхні спільні кошти ОСОБА_1 набув прав та обов`язків асоційованого члена в ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» шляхом укладення договору відступлення прав учасника ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» № 50 від 10 лютого 2017 року, за яким ОСОБА_7 (первісний учасник) відступила ОСОБА_1 (новому учаснику) права та обов`язки асоційованого члена в ОК «ЖБК «ОБЕРІГ», а останній набув право одержати у власність квартиру АДРЕСА_7 . На даний час вказаний житловий будинок зданий в експлуатацію.

Окрім цього, за час шлюбу у період 2000-2017 років було укладено договори позики грошових коштів з різними фізичними особами. Всього ОСОБА_1 надав у позику їхніх спільних коштів на загальну суму 920 890,50 грн і на цей час вони знаходяться безпосередньо у нього.

Під час шлюбу вони разом за їхні спільні кошти придбали два цегельні гаражі, які знаходяться на АДРЕСА_8 Чернівецької обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів».

07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 без її згоди, як подружжя, розпорядився належними їм на праві власності гаражами.

Вважала, що оскільки ОСОБА_1 самовільно, без її згоди, всупереч її волі приховав та відчужив цінне рухоме і нерухоме майно, враховуючи інтереси їхньої неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , яка є дитиною з інвалідністю і потребує постійного цілодобового стороннього догляду і піклування, просила суд відступити від рівності часток та поділити спільно нажите за час шлюбу майно у співвідношенні 2/3 його частки виділивши ОСОБА_2 у власність, а 1/3 його частки виділити у власність ОСОБА_1

ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

(1) визнати недійсними

угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відчуженню спільного майна подружжя: транспортного засобу марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_7 , кузов НОМЕР_6 ;

угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відчуженню спільного майна подружжя: гаражу № НОМЕР_8 площею 40,0 кв. м, розташованого на АДРЕСА_8 обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів»;

угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відчуженню спільного майна подружжя: гаражу № НОМЕР_9 площею 26,0 кв. м, розташованого на АДРЕСА_8 обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів»;

(2) визнати об`єктами спільної сумісної власності подружжя:

квартиру АДРЕСА_5 , вартістю 820 500,гривен;

квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726 гривень;

гараж АДРЕСА_9 обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», вартістю 232 400 грн;

гараж АДРЕСА_10 обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», вартістю 81 300 грн;

транспортні засоби - автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_7 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611,80 грн; автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 200 695,50 грн; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 72 903,40 грн; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 13 153,10 грн; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_13 , вартістю 11 721,40 грн;

грошові кошти в сумі: 48 610 доларів США, що згідно офіційного курсу валют НБУ на 27 лютого 2023 року складає 1 777 599,64 грн; 39 000 Євро, що згідно офіційного курсу валют НБУ на 27 лютого 2023 складає 1 1506 967,80 грн; 147 800 грн;

(3) відступити від рівності часток при поділі майна подружжя та поділити спільно нажите за час шлюбу майно у співвідношенні 2/3 його частки виділивши ОСОБА_2 у власність, а 1/3 частку виділити у власність ОСОБА_1 ;

(4) виділити у власність ОСОБА_2 :

квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 820 500 гривень;

гараж АДРЕСА_10 обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», вартістю 81 300 гривень;

автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 200 695 гривень 50 копійок. Всього майна на загальну суму 1 102 495 гривень 50 копійок;

(5) виділити у власність ОСОБА_1 :

квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726 гривень;

транспортні засоби: автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_7 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611 гривень 80 копійок; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 72 903 гривень 40 копійок; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 13 153 гривень 10 копійок; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_13 , вартістю 11 721 гривень 40 копійок;

гараж № НОМЕР_8 площею 40 кв.м. який розташований на вулиці Руській у місті Чернівці, 254 Чернівецької обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», вартістю 232 400 грн. Всього майна на загальну суму 1 428 515,70 грн;

(6) стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 584 845,30 грн як різницю у вартості виділеного майна при поділі нерухомого майна і транспортних засобів;

(7) стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2/3 частки грошових коштів, а саме 32 406,67 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 1 185 066,55 грн; 26 000 Євро, що згідно курсу НБУ складає 1 004 645,20 грн; 98 533,33 грн;

(8) залишити у власності відповідача ОСОБА_1 1/3 частку грошових коштів, а саме: 16 203,33 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 592 533,09 грн; 13 000 Євро, що згідно курсу НБУ складає 502 322,60 грн; 49 266,67 грн;

(9) припинити право спільної сумісної власності на майно подружжя, що підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

(10) стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на проведення оцінки майна в сумі 7 000 грн та витрати з надання професійної правничої допомоги.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 січня 2024 року у складі судді: Войтуна О. Б., позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя наступне майно:

квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 577 197 грн;

квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726 грн;

транспортний засіб марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL державний номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611,80 грн;

транспортний засіб марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 200 695,50 грн;

транспортний засіб марки BMW 524, 1990 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 72 903,40 грн;

транспортний засіб марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 13 153,10 грн;

транспортний засіб марки АЗЛК 2140, державний номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_13 , вартістю 11 721,40 грн;

здійснено поділ майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1 577 197 грн. Всього майна вартістю 1 577 197 грн;

виділено у власність ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726,00 грн; транспортний засіб марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 200 695,50 грн; транспортний засіб марки BMW 524, 1990 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 72 903,40 грн; транспортний засіб марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 13 153,10 грн; транспортний засіб марки АЗЛК 2140, державний номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_13 , вартістю 11 721,40 грн. Вартість транспортного засобу марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, державний номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 - 293 611,80 грн залишено за ОСОБА_1 . Всього майна на загальну суму 1 396 811,20 грн;

відступлено від рівності часток майна подружжя на користь ОСОБА_2 шляхом залишення за нею 180 385,80 грн різниці вартості виділеного майна.

право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на вказане майно припинено;

стягнуто за ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов`язані із оцінкою майна в розмірі 4 000 грн;

стягнуто за ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю витрат понесених сторонами на правничу допомогу в сумі 4 388,90 грн;

в іншій частині вимог за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

оскільки ОСОБА_2 у кінцевих своїх вимогах за зустрічним позовом не заявляла вимогу про повернення у її власність автомобіля марки Mitsubishi Pajero, а просила фактично отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, суд вважав, що позовна вимога про визнання недійсним угод про відчуження ОСОБА_1 даного транспортного засобу є неефективним способом захисту, а тому задоволенню не підлягали;

щодо визнання недійсними угод про відчуження гаражів та їх поділу між подружжям суд зазначив, що спірні гаражі знаходяться на території Чернівецької обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» та є власністю спілки та кожен член спілки має право власності на долю майна. Власником майна є Спілка в цілому. Тому зазначені гаражі не можуть бути включені до складу спільного майна подружжя та позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають;

щодо вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та відповідно здійснення її розподілу, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню, оскільки квартири як об`єкту цивільних прав, як такої, на даний час не існує, будинок не збудований та не зданий в експлуатацію;

щодо вимог про визнання коштів за борговими розписками спільним майном подружжя та здійснення їх розподілу суд зазначив, що такі вимоги є неефективним способом захисту своїх прав, оскільки даних грошових коштів в натурі немає на час розподілу майна у жодного із подружжя, а наявними є лише права вимоги за цими борговими розписками, однак жоден із подружжя вимог про поділ прав вимоги за борговими розписками не заявляв, а тому в цій частині позов задоволенню також не підлягав;

під час судового розгляду судом встановлено обсяг спільного майна подружжя, яке підлягає розподілу між ними, та встановлено, що загальна вартість спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_1 становить 2 974 008,20 грн. Здійснюючи поділ майна подружжя, зокрема квартири АДРЕСА_5 , суд вважав, що її слід залишити повністю за ОСОБА_2 , враховуючи, що з нею залишається проживати неповнолітня ОСОБА_8 , яка є дитиною інвалідом, та з народження проживає у даній квартирі, а також психоемоційне напруження, яке склалось між колишнім подружжям. Натомість ОСОБА_1 суд вважав на необхідне виділити квартиру АДРЕСА_2 , всі спірні транспортні засоби, окрім Mitsubishi Pajero, який був відчужений. Суд дійшов висновку про те, що вартість транспортного засобу марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD GL, державний номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 в розмірі 293 611,80 грн слід залишити за ОСОБА_1 , оскільки даний автомобіль був ним відчужений під час шлюбу без відома та згоди ОСОБА_2 . Отже, різниця вартості виділеного майна становила 180 385,80 грн, яка б мала бути стягнута на користь ОСОБА_1 ;

оскільки з ОСОБА_2 залишається проживати дитина з інвалідністю, що суттєво впливає на її матеріальний стан, а також те, що ОСОБА_1 без згоди дружини відчужив один із транспортних засобів, перш за все виходячи з інтересів дитини, суд вважав, що слід відступити від рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 шляхом залишення за нею 180 385,80 грн різниці вартості виділеного майна;

право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на розподілене майно підлягає припиненню;

виходячи з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були звільненні від сплати судового збору судові витрати у виді судового збору компенсуються за рахунок держави;

оскільки судом не прийнято звіт про оцінку квартири на АДРЕСА_11 , а також відмовлено у позовних вимогах щодо одного з транспортних засобів, а ОСОБА_1 взагалі не заявляв витрат за проведення оцінки, суд вважав, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають 4 000 гривні витрат пов`язаних із оцінкою майна.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення;

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;

рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 січня 2024 року в частині визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 та поділу спільного майна подружжя скасоване. У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 та її поділу відмовлено;

у порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , вартістю 788 598,50 грн;

виділено ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 293 611,80 грн, отримані від продажу легкового автомобіля марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 ;

у порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , вартістю 788 598,50 грн;

виділено ОСОБА_2 у власність легковий автомобіль марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 200 695,50 грн; легковий автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 72 903,40 грн; легковий автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 13 153,10 грн; легковий автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_13 , вартістю 11 721,40 грн;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за частку у спільному майні в розмірі 4 861,60 грн;

в іншій частині рішення в частині, яка оскаржується, залишено без змін;

змінено розподіл судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з проведенням експертизи в розмірі 1 913,80 грн. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 15 641,07 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

щодо вимог первісного та зустрічного позовів щодо поділу чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_12 . Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про виділення вказаної квартири у одноосібну власність ОСОБА_2 , враховуючи наступне. Ураховуючи те, що спірна квартира є неподільною річчю, а сторони у справі не домовилися про порядок поділу такого спільного майна, апеляційний суд вважає, що пропорційним буде ухвалити рішення про визнання за кожним з них права власності на частку вказаної квартири без її реального поділу в натурі Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 20 липня 2022 року у справі № 442/2640/20;

помилковим є висновок суду про наявність підстав для відступлення від рівності часток подружжя на користь ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що з нею залишається проживати дитина з інвалідністю. При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК України). Отже, проживання дитини з ОСОБА_2 , з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачкою за зустрічним позовом не доведено. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17;

щодо вимог первісного та зустрічного позовів про поділ квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_13 . Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 та безпідставними аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 та апеляційної скарги ОСОБА_2 про можливість поділу квартири АДРЕСА_14 та спірних гаражів. Не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 308/2695/16-ц (провадження № 61-23200св18) зробив висновок, що: «…системне тлумачення категорій «об`єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6частини першої статті 346, статей 350 та 351 ЦК України) та «об`єкт незавершеного будівництва» (стаття 331 ЦК України) дає підстави для висновку, що об`єкт незавершеного будівництва є нерухомою річчю особливого роду, фізичне створення якої розпочате, але не завершене, що допускає встановлення відносно неї суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та у порядку визначених цивільним законодавством…Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком за своїм юридичним статусом, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними…». Отже, державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва не змінює особливого правового статусу такого об`єкта, визначеного частиною третьою статті 331 ЦК України, як сукупності будівельних матеріалів та обладнання, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно. Подібний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 914/2070/19 та від 16 лютого 2024 року у справі № 209/510/21. Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. Зазначене узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (справа № 14-56цс22). У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва. ОСОБА_2 не надано доказів того, що квартира АДРЕСА_2 була зареєстрована у встановленому законом порядку за нею, або ОСОБА_1 на час подання учасниками вказаної справи первісного та зустрічного позовів. Окрім того, як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 365675591 від 13 лютого 2024 року, власником вказаної вище квартири 28 листопада 2023 року стала ОСОБА_9 . За таких обставин, неможливо визнати таку квартиру спільною сумісною власністю подружжя та здійснити її поділ, що є підставою для відмови у задоволенні позовів в цій частині;

неможливо з наведених вище підстав здійснити і поділ квартири АДРЕСА_14 . Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у первісному позові в цій частині, враховуючи те, що вказаної квартири як об`єкту цивільних прав, як такої, на даний час не існує, будинок не збудований та не зданий в експлуатацію;

при цьому помилковим є висновок суду про відмову у зустрічному позові в частині спірних гаражів з тих підстав, що вони знаходяться на території Чернівецької обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів» та є власністю спілки та кожен член спілки має право власності на частку в такому майні. У матеріалах справи відсутні докази про те, що вказані гаражі у встановленому законом порядку зареєстровані на праві власності за сторонами у справі або Чернівецькою обласною організацію ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів». Не надано доказів і того, що вказане нерухоме майно побудовано із дотриманням будівельних норм та правил та не є самочинним будівництвом. Проте встановлені вище судом апеляційної інстанції обставини не впливають та законність рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові щодо поділу гаражів;

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не позбавлені можливості заявити вимоги про поділ матеріалів, обладнання, які були використані в процесі будівництва спірного нерухового майна. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 520/16281/15-ц;

щодо зустрічної позовної вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про визнання об`єктами спільної власності подружжя та виділення у власність спірних автомобілів. У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. Отже, на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що легковий автомобіль марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , був спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний під час шлюбу, проте відповідач здійснив його продаж іншій особі без згоди позивачки за зустрічним позовом, як другого з подружжя, та не надав доказів використання отриманих від продажу цього майна коштів в інтересах сім`ї, у зв`язку із чим на користь позивача підлягала б стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частки спірного транспортного засобу. Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, суд дійшов висновку про те, що вартість транспортного засобу марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD GL, державний номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 в розмірі 293 611,80 грн слід залишити за ОСОБА_1 . Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 погодилася із рішенням суду першої інстанції в цій частині та в цій частині його не оскаржувала. ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі просив рішення суду в цій частині скасувати та визнати за ним право власності на такий легковий автомобіль. Проте, зважаючи на те, що вказаний транспортний засіб продано ОСОБА_1 іншій особі, а отже він відсутній у відповідача за зустрічним позовом, відсутність заперечень позивачки за зустрічним позовом щодо вказаного легкового автомобіля, колегія суддів вважає за необхідне виділити ОСОБА_1 у власність грошові кошти в сумі 293 611,80 грн, отримані від продажу легкового автомобіля марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 ;

оскільки нормами чинного законодавства передбачено, що частки у майні, яке присуджується подружжю, є рівними, колегія дійшла висновку про присудження ОСОБА_2 легкового автомобіля марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 200 695,50 грн; легкового автомобіля марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 72 903,40 грн; легкового автомобіля марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 13 153,10 грн; легкового автомобіля марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_13 , вартістю 11 721,40 грн. Отже, загальна вартість майна, яке слід присудити ОСОБА_1 , становить 1 082 210,30 грн, а вартість майна, яке буде присуджене ОСОБА_2 становить 1 087 071,90 грн.

Аргументи учасників справи

23 травня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу (вх. № 18421/0/220-24 від 29 травня 2024 року) на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року (повне судове рішення складено 23 квітня 2024 року), у якій просила:

скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції;

передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

автомобіль марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_7 , кузов НОМЕР_6 , було відчужено та перереєстровано 07 жовтня 2020 року з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 . Згоду на відчуження даного транспортного засобу ОСОБА_2 не надавала. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц вказано, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. У справі № 158/2229/16 Верховний Суд вказав, що автомобіль є цінною річчю, а тому його продаж може здійснюватися за письмової згоди другого з подружжя. У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя;

при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей. Під обставинами, що мають істотне значення для справи потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (частина перша статті 60 СК), рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні, інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток. Враховуючи вищезазначене, а також беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_1 самовільно, без згоди іншого подружжя, приховав та відчужив цінне майно, враховуючи інтереси неповнолітньої доньки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дитиною з інвалідністю і потребує постійного цілодобового стороннього догляду та піклування, суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок про необхідність відступити від рівності часток при поділі майна подружжя на користь ОСОБА_2 . Рішення суду першої інстанції та його мотиви відступлення від рівності часток подружжя у спільному майні відповідають правовій позиції висловленій Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2019 року у справі 308/4390/18;

суд першої інстанції правильно вказав про те, що квартиру АДРЕСА_1 слід залишити повністю за ОСОБА_10 враховуючи, що з нею залишається проживати неповнолітня ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дитиною інвалідом та з народження проживає у даній квартирі, а також психоемоційне напруження яке склалось між колишнім подружжям. Суд першої інстанції врахував ті обставини, що у рахунок поділу спільного майна необхідно залишити у моїй власності квартиру АДРЕСА_5 , оскільки спільне проживання з ОСОБА_1 є неможливим через розірвання шлюбу, припинення будь-яких стосунків та постійні скандали/бійки з його сторони (наведене підтверджується постановою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 березня 2021 року у справі №725/783/21 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення передбаченого частиною першої статті 173-2 КУпАП). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №221968160 від 28.08.2020 року ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності належить 2/3 частки житлового будинку у АДРЕСА_15 . Даний факт свідчить про те, що виділення ОСОБА_2 у власність квартири АДРЕСА_5 , ОСОБА_1 не буде позбавлений житла, і таке не становитиме для нього надмірний тягар, неспіврозмірний із переслідуваною законною метою. ОСОБА_1 погоджувався з тим, щоб йому у власність було виділено спільну квартиру АДРЕСА_16 ;

за час подружнього життя і за спільні кошти ОСОБА_1 набув прав та обов`язків асоційованого члена в ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» шляхом укладення договору відступлення прав учасника ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» №50 від 10 лютого 2017 року, за яким ОСОБА_7 (первісний учасник) відступила ОСОБА_1 (новому учаснику) права та обов`язки асоційованого члена в ОК «ЖБК «ОБЕРІГ», а останній набув право одержати у власність квартиру АДРЕСА_7 . На час звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя житловий будинок АДРЕСА_17 було здано в експлуатацію так, як згідно відповіді № Г-299/18-01/11 від 11 жовтня 2021 року Інспекції ДАБК Чернівецької міської ради зазначено, що Інспекцією 01 вересня 2020 року за № ЧВ 122200901192 видано сертифікат на об`єкт «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з об`єктами соцкультпобуту по АДРЕСА_17 » яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердженого його готовність до експлуатації (копія відповіді знаходиться у матеріалах справи та досліджена судами). Під час апеляційного провадження ОСОБА_2 стало відомо про те, що нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_16 , яка була набута спільно з ОСОБА_1 під час шлюбу, та яка було предметом судового спору у вказаній цивільній справі, без згоди іншого з подружжя відчужена на користь третьої особи. Крім того, під час судового розгляду ОСОБА_1 погоджувався з тією обставиною, що квартира АДРЕСА_16 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, не заперечував та просив суд виділити її собі у власність при поділі майна. Таку позицію ОСОБА_1 , як учасника даної цивільної справи, щодо вказаного об`єкту нерухомого майна достовірно підтверджено його відзивом на зустрічну позовну заяву. ОСОБА_1 визнав позовну вимогу щодо квартири АДРЕСА_2 . Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає постанові складі Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №675/2136/19. Суд першої інстанції щодо вказаного майна вирішив справу на підставі доказів, які подані сторонами, інших доказів суд першої інстанції не досліджував, вони були відсутні в матеріалах справи на час судового розгляду в суді першої інстанції. Інформація про належність на праві власності квартири АДРЕСА_16 іншій особі з`явилась під час апеляційного провадження та ОСОБА_1 не довів належними засобами про те, що він не знав про існування нового власника, хоча як слідує з наданих доказів він був учасником дій, які вказують на перехід права власності на вказану квартиру від нього до іншої особи;

для повного, всебічного і об`єктивного дослідження всіх обставин по справі до суду апеляційної інстанції було подано клопотання про витребування з відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради (58001, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану,7) копії матеріалів реєстраційної справи щодо реєстрації права в мого представника до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради щодо надання копії матеріалів реєстраційної справи на вказаний об`єкт нерухомого майна, отримано відмову. Апеляційний суд необґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання, пославшись на ту обставину, що до матеріалів справи разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 долучено інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відмова апеляційного суду у витребуванні зазначених мною письмових доказів є порушенням норм процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

ОСОБА_1 було відчужив спірну квартиру громадянці ОСОБА_9 відповідно до договору про відступлення прав учасника ЖБК, серії та номер 50К від 19 березня 2020 року укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Тому на момент розгляду справи судом першої інстанції було достеменно відомо про наявність доказів, прийнятих судом апеляційної інстанції в порушення пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 ЦПК України. Таким чином вважаємо, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення в цій частині з порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд;

виділяючи ОСОБА_2 у власність вказані автомобілі суд не в повній мірі з`ясував фактичні обставини так, як всі вони на даний час тільки є зареєстрованими за ОСОБА_1 , а фактично передані у володіння і користування ним іншим особам на підставі довіреностей.

31 липня 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_11 подала додаткові пояснення, в яких просить застосувати наслідки зловживання матеріальними (цивільними) правами ОСОБА_1 .

02 вересня 2024 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_12 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить:

відмовити у задоволені касаційної скарги ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:

апеляційний суд справедливо поділив квартиру АДРЕСА_5 порівну по1/2 частки сторонам спору. У касаційній скарзі ОСОБА_2 вважає ,що суд першої інстанції справедливо відступив від рівності часток залишивши їй цілу 4х кімнатну квартиру, а чоловікові автомобілі, які вони продали під час шлюбу за довіреністю іншим особам. Суд першої інстанції відступив від рівності часток майна подружжя та виділив позивачці за зустрічним позовом всю квартиру АДРЕСА_5 , залишивши апелянту всі автомобілі, які придбавались за життя;

підставою відступлення від рівності часток у зазначеному спільному майні є те, що з позивачкою за зустрічним позовом проживає неповнолітня дитина-інвалід (16 років) та те, що ОСОБА_2 відчужив без її згоди автомобіль марки Mitsubishi Pajero 2.5 TD GL, державний номерний знак НОМЕР_7 , кузов НОМЕР_14 вартістю 293611,80 грн. Проживання дитини у квартирі разом з позивачем та відповідачкою не дає підстав для відступлення від рівності часток. Позивач регулярно та своєчасно сплачує аліменти з його заробітної плати як військовослужбовця ЗСУ та даний факт відповідачка не заперечує;

встановивши, що спірний житловий будинок з надвірними спорудами придбаний сторонами у період шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, та враховуючи те, що позивач не надала належних доказів на підтвердження того, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилявся від участі в утриманні дітей, суди попередніх інстанцій правильно застосував наведені норми СК України та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя;

врахувавши, що сторони не бажали виділення спірного автомобілю, іншого нерухомого майна за собою та отримання грошової компенсації іншим з подружжя, суди дійшли обґрунтованого висновку про залишення вказаного майна у спільній сумісній власності сторін без його реального поділу в натурі;

проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірного будинку, позивачем не доведено. Таким чином безпідставними є аргументи ОСОБА_2 щодо несправедливості поділу апеляційним судом квартири АДРЕСА_5 по частці кожній зі сторін;

у березні 2019 року ОСОБА_1 отримав від ОК «ЖБК «Оберіг» про те, що у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 пайового внеску рішенням загальних зборів кооперативу було вирішено розірвати з ним договір № 50К від 10 лютого 2017 року. Таке повідомлення було отримано до розірвання 20 жовтня 2020 року шлюбу. Позивачці за зустрічним позовом було відомо про розірвання договору. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових правна нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником квартири АДРЕСА_16 є громадянка ОСОБА_9 , яка набула право власності на цю квартиру на підставі договору відступлення прав учасника ЖБК, серія та номер 50К, виданого 19 серпня 2020 року, видавник ОК ЖБК «Оберіг» / ОСОБА_1 / ОСОБА_9 . Отже, суд першої інстанції не перевірив, хто є власником квартири, та помилково визнав це майно предметом поділу майна подружжя;

у касаційній скарзі позивачка за зустрічним позовом заявляє, що апеляційний суд несправедливо визнав за нею право власності на автомобілі та присудив їй «Металобрухт». Проте у судових засіданнях ОСОБА_2 заявляла, що автомобілі в хорошому стані. Така поведінка позивачки є нечесною.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_13 , на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 січня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року повернуто.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

14 серпня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року:

у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_11 , про постановлення окремої ухвали відмовлено;

у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_11 , про відмову від зустрічного позову відмовлено;

клопотання ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_14, про продовження строку на подання відзиву задоволено;

продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу;

справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 серпня 2024 року зазначено, що:

наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц; від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18; від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц; від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 листопада 1992 року, який рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 20 жовтня 2020 року №725/3632/20 між було розірвано.

За час перебування у шлюбі, як було встановлено судом та не заперечувалось сторонами у справі, подружжям було придбано:

квартиру АДРЕСА_1 ;

відповідно до договору купівлі-продажу від 22 травня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Добровольською М. В., реєстровий номер 563 (т.1 а.с.42). Внаслідок збільшення площі квартири до 91,7 кв.м. на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №220/7 від 07 липня 1998 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на вказану вище квартиру (т.1 а.с.43);

квартиру АДРЕСА_7 , право на яку набув ОСОБА_1 як асоційований член в обслуговуючому кооперативі «Житлово-будівельний кооператив «ОБЕРІГ» шляхом укладення договору відступлення прав учасника ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» №50 від 10 лютого 2017 року, за яким ОСОБА_7 (первісний учасник) відступила ОСОБА_1 (новому учаснику) права та обов`язки асоційованого члена в ОК «ЖБК «ОБЕРІГ» (т. 1 а.с.122-123). Згідно довідки Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради від 11 жовтня 2021 року №Г-299/18-01/11 видано сертифікат на об`єкт «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з об`єктами соцкультпобуду на АДРЕСА_17 », яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації (т. 1 а.с.181);

транспортні засоби: автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 ; автомобіль марки BMW 530І TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_10 ; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_11 ; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_12 ; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_13 (т.1 а.с.74).

Автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_6 , було відчужено та перереєстровано 07 жовтня 2020 року з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 (т.2 а.с.106-111).

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності сторін

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди не врахували, що метою сторін є поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Тому позовні вимоги про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав сторін на такий поділ;

як наслідок оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо вимоги про недійсність угод

Сторони правочинів повинні діяти добросовісно, й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України).

Відчуження одним із подружжя спільного майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє іншого з подружжя права на виплату компенсації на майно. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого (див. постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року по справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18)).

З метою захисту порушеного права власності одного з подружжя при відчуженні іншим з подружжя спільного майна без отримання відповідної згоди, визначаючи розмір грошової компенсації частини вартості спірного майна, стягненню у вигляді компенсації підлягає дійсна (ринкова) вартість відчуженого майна або ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) зазначено:

«74. Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

75. Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

76. В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

77. Велика Палата Верховного Суду вказує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати недійсними: (1) угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відчуженню спільного майна подружжя: транспортного засобу марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_7 , кузов НОМЕР_6 ; (2) угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відчуженню спільного майна подружжя: гаражу № НОМЕР_8 площею 40,0 кв. м, розташованого на АДРЕСА_8 Чернівецької обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів»; (3) угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по відчуженню спільного майна подружжя: гаражу № НОМЕР_9 площею 26,0 кв. м, розташованого на АДРЕСА_8 Чернівецької обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів»;

за змістом зустрічного позову ОСОБА_2 бажає поділити майно. Тому не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.

За таких обставин суди зробили правильних висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про недійсність правочинів.

Щодо відступу від засад рівності часток та поділу майна

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61?19815сво19)).

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19)).

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).

Касаційний суд вже підкреслював, що:

учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів;

невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Касаційний суд вже звертав увагу, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином:

по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України);

по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України).

При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2021 року в справі № 438/1673/13-ц (провадження № 61-17441св20)).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (частина друга статті 70 СК України).

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частина третя статті 70 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) вказано, що:

«невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна, розмір часток кожного з подружжя визначається судом під час розгляду спору. За загальним правилом, що закріплене в частині першій статті 70 СК України, частки дружини та чоловіка є рівними. Це правило не змінюється і в тому разі, якщо один з подружжя не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати».

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

У доктрині зазвичай виокремлюється компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим. Так, при пошкодженні майна особи сплачується його вартість або гроші, необхідні для ремонту; при завданні шкоди здоров`ю особи - кошти для лікування, протезування, реабілітації тощо; при поширенні неправдивої інформації про особу - її спростування та грошова компенсація моральної шкоди та ін. «Сompensare» (з лат.)) означає відшкодовувати або урівноважувати. По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2024 року в справі № 369/3056/21 (провадження № 61-8040св23)).

В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначено, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:

«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що:

«частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постановуВерховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

сторони просять поділити наступне майно: квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 820 500 гривень; гараж АДРЕСА_10 обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», вартістю 81 300 грн; автомобіль марки BMW 530I TOURING, 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_10 , вартістю 200 695,50 грн; квартиру АДРЕСА_2 , вартістю 804 726 гривень; автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO 2.5 TD GL, номерний знак НОМЕР_7 , кузов НОМЕР_6 , вартістю 293 611,80 грн; автомобіль марки BMW 524, 1990 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , кузов НОМЕР_11 , вартістю 72 903,40 грн; автомобіль марки ВАЗ 21013, 1982 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_12 , вартістю 13 153,10 грн; автомобіль марки АЗЛК 2140, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_13 , вартістю 11 721,40 грн; гараж № НОМЕР_8 площею 40 кв. м який розташований на вулиці Руській у місті Чернівці, 254 Чернівецької обласної організації ГО «Всеукраїнська спілка автомобілістів», вартістю 232 400 грн;

при цьому ОСОБА_2 просила відступити від рівності часток при поділі майна подружжя та поділити спільно нажите за час шлюбу майно у співвідношенні 2/3 його частки виділивши ОСОБА_2 у власність, а 1/3 частку виділити у власність ОСОБА_1 . ОСОБА_2 посилалася на те, що їхня неповнолітня донька ОСОБА_6 є дитиною з інвалідністю і потребує постійного цілодобового стороннього догляду і піклування, ОСОБА_1 самовільно, без її згоди, всупереч її волі приховав та відчужив цінне рухоме і нерухоме майно;

апеляційний суд вказав, що проживання дитини з ОСОБА_2 , з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини та положення частини третьої статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя;

апеляційний суд не врахував, що суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують. Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати;

аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 лютого 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/95446917) у справі № 725/3689/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1 800 грн щомісячно, але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 лютого 2021 року залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/97513616);

заочним рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 15 березня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109563090) у справі № 725/7807/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру стягуваних аліментів змінено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_1 на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 24 лютого 2021 року у справі №725/3689/20 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнуто аліменти в частці від заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, до досягнення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

апеляційний суд не з`ясував чи є достатнім розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування ОСОБА_6 , за умови, що вона є дитиною із інвалідністю та постійно проживає із ОСОБА_2 ;

апеляційний суд не звернув уваги, що на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей)

тому апеляційний суд не з`ясував чи є підстави для застосування положень частини другої або третьої статті 70 СК України;

апеляційний суд відмовив у позовних вимогах сторін про поділ квартири АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 365675591 від 13 лютого 2024 року, власником вказаної квартири 28 листопада 2023 року стала ОСОБА_9 . Тому неможливо визнати таку квартиру спільною сумісною власністю подружжя та здійснити її поділ;

у касаційній скарзі ОСОБА_2 акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 відчужив квартиру АДРЕСА_7 , громадянці ОСОБА_9 відповідно до договору про відступлення прав учасника ЖБК, серії та номер 50К від 19 березня 2020 року укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . На момент розгляду справи судом першої інстанції було достеменно відомо про наявність доказів, прийнятих судом апеляційної інстанції в порушення пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 ЦПК України;

аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 додав до апеляційної скарги лист ОК «ЖБК «Оберіг» № 12/19 від 19 березня 2019 року, в якому ОК «ЖБК «Оберіг» повідомило про розірвання договору № 50 від 10 лютого 2007 року на підставі рішення ОК «ЖБК «Оберіг» (т. 3, а.с. 26), та інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.3, а.с. 27). Клопотань про долучення до матеріалів справи доказів під час апеляційного перегляду ОСОБА_2 не заявляв. Обґрунтування поважності причин неподання цих доказів до суду першої інстанції ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не навів;

апеляційний суд не звернув уваги, що у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні;

у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначала, що ОСОБА_1 було достовірно відомо про розірвання договору № 50 від 10 лютого 2007 року на підставі рішення ОК «ЖБК «Оберіг», а тому неподання цих доказів про це до матеріалів справи під час її розгляду тягне для ОСОБА_1 наслідки, передбачені частиною четвертою стаття 12 ЦПК України (т. 3, а. с. 46-47), втім апеляційний суд в постанові не вказав мотивів прийняття чи відхилення цих заперечень;

за таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок, що квартиру АДРЕСА_7 , не є предметом поділу;

вирішення питання про віднесення квартири АДРЕСА_2 до спільної сумісної власності та її поділ вплине на розмір часток сторін, розмір компенсації за частку у спільному майні.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність підстав для відступу від засад рівності часток.

Тому оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про відступ від засад рівності часток, поділ майна, стягнення компенсації та розподілу судових витрат належить скасувати та передати справу в зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду та рішення суду першої інстанції частково прийняті без дотримання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності сторін скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог; оскаржену постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог про недійсність правочинів залишити без змін; оскаржену постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про відступ від засад рівності часток, поділ майна, стягнення компенсаціях та розподілу судових витрат належить скасувати та передати справу в зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 410 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 січня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року у частині позовних вимог про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності сторін скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 січня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року у частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про недійсність правочинів залишити без змін.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року у частині позовних вимог про відступ від засад рівності часток, поділ майна, стягнення компенсаціях та розподілу судових витрат належить скасувати та передати справу в зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 січня 2024 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 22 квітня 2024 року втрачають законну силу у скасованих частинах.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко