Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 635/2400/24

провадження № 61-17670св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд):головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 серпня 2024 року у складі судді Назаренко О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач-1), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю при захисті порушених прав,

ухвалив постанову про таке:

I. Вступ

1. У березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю при захисті порушених прав.

2. Відповідачі заперечували проти позову.

3. Суд першої інстанції відмовив у позові і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Позивач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які він навів у касаційній скарзі.Крім того, вказав, що суд першої інстанції при розгляді його позовної заяви вийшов за межі позовних вимог.

5. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), у зв`язку із чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

6. Позов обґрунтований так:

- 28 квітня 2022 року у будівлі Комунального закладу «Зеленогайський ліцей Височанської селищної ради» здійснювалась передача населенню продуктів харчування на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 328. Видачу товарів здійснювали вчителі ліцею та залучені ними чоловіки;

- позивач разом з дружиною прийшов отримати зазначені товари. Коли дійшла їх черга, їм видали два пакети, загальною вагою до 5 кг кожний, що не відповідало обсягу товарів, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 328;

- у проханні позивача оглянути пакети, звірити перелік отриманих товарів та скласти їх опис було відмовлено, тому позивач з дружиною не поставили свої підписи у відповідній відомості, внаслідок чого пакети їм не видали і виникла суперечка;

- позивач за телефоном «102» повідомив про вчинення відносно нього та його дружини протиправних дій під час видачі продуктів харчування, які у період дії воєнного стану були виділені їм державою для підтримки життєдіяльності і належного стану здоров`я;

- наряд поліції, який прибув на місце події за його повідомленням приблизно через 2 години, не відреагував належним чином на заяву позивача про злочин з ознаками примушування до виконання незаконних дій та залякування;

- надалі перевірка проводилася виключно в інтересах осіб, що порушили його права, з перекрученням змісту порядку видачі продуктового набору та його походження, з внесенням до документів інформації, яка не відповідала дійсності;

- позивачу за результатами перевірки була надана відповідь та роз`яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням, позивач має право оскаржити його у судовому порядку;

- таким чином права позивача, які потребують захисту органами поліції, повністю проігноровані, що призвело до того, що продукти харчування, які повинні були видати йому та його дружині, зникли в невідомому напрямку;

- в порядку реалізації свого права на відшкодування моральної шкоди як особі, яка зазнала порушення гарантованого статтею 40 Конституції України права під час розгляду його звернення до органів поліції, позивач вирішив звернутись до суду з цим позовом.

7. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн, завданої незаконними діями, рішеннями та бездіяльністю відносно нього посадових осіб структурного підрозділу ГУ НП України - відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області при прийнятті і розгляді його повідомлення за телефоном «102», яке зареєстроване в ЄО цього відділу 22 квітня 2022 року за № 3014, з порушенням норм і прав, визначених законодавчою базою України, та з порушенням його прав, гарантованих Конституцією України, і який не захистив порушені його права, а свої дії спрямував на захист інтересів порушників його прав, які відібрали у нього продукти харчування, що виділені державою для його життєзабезпечення у складний період.

ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

8. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 12 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

9. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з таких мотивів:

- незгода позивача з прийнятим за результатами розгляду його звернення рішенням, яке не було оскаржене в установленому законом порядку, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди;

- належних і допустимих доказів спричинення моральної шкоди внаслідок бездіяльності службових осіб відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області та обґрунтування розміру такої шкоди позивачем не надано;

- позивач помилково визначив, що відповідач-2 є належним відповідачем у цій справі та несе відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, які, на думку позивача, завдали йому шкоди;

- пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову.

10. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди з боку відповідачів, а також підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою, про спричинення якої він зазначає, і протиправними діями відповідачів.

IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

12. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:

- суд першої інстанції під час розгляду справи вийшов за межі позовних вимог і став переглядати суть подій, які не були предметом позову, тобто встановлював ті обставини, які визначив самостійно, а не ті, які були предметом порушення прав позивача;

- суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог до відповідача-2, який є виконавцем судового рішення, а не порушником прав позивача, про що останній вказував у своєму позові;

- суд першої інстанції під час розгляду позовної заяви не був незалежним і об`єктивним, а здійснював захист інтересів посадових осіб відповідача-1, які порушили права позивача при розгляді його звернення від 28 квітня 2022 року;

- суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18 (провадження № 61-22792св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18 (провадження № 61-4071св20), від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц та № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц;

- суд апеляційної інстанції повинен був скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення в межах позовних вимог позивача із застосуванням судової практики, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 та Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 27 січня 2021 року у справі № 263/16183/18 щодо порядку розгляду судом позовних вимог про відшкодування завданої моральної шкоди.

V. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

13. 12 лютого 2025 року представник відповідача-1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому навела такі мотиви для відмови у задоволенні касаційної скарги:

- суди першої та апеляційної інстанцій ретельно дослідили матеріали справи, зробили правильні висновки, підтверджені відповідними доказами, ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення згідно з нормами чинного законодавства;

- завдання позивачу моральної шкоди не підтверджується об`єктивними даними у зв`язку з відсутністю: протиправної поведінки відповідача; причинного зв`язку між протиправними діяннями заподіювача шкоди (відповідача) та шкодою, завданою позивачу; факту завдання моральної шкоди позивачу посадовими особами відповідача-1; вини в діях відповідача-1;

- належних і допустимих доказів спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок бездіяльності службових осіб відповідача-1 та підтвердження розміру такої шкоди позовна заява та долучені до неї документи не містять.

14. 17 лютого 2025 року представник відповідача-2 також подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив наступне:

- позивач помилково визначив, що відповідач-2 є належним відповідачем у цій справі та несе відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, які, на думку позивача, завдали йому шкоди;

- надані позивачем докази не підтверджують, що йому була завдана моральна та матеріальна шкода. Розмір шкоди, заявлений позивачем, визначений всупереч загальним засадам цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність, а також є надмірним.

VІ. Рух справи у суді касаційної інстанції

15. У грудні 2024 року позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції.

16. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року відкрито касаційне провадження.

17. Копії матеріалів справи в електронному вигляді надійшли до Верховного Суду 06 лютого 2025 року, а матеріали справи в паперовому вигляді - 26 лютого 2025 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2025 рокусправу призначено до судового розгляду.

VII. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

19. При отриманні продуктів харчування в будівлі Комунального закладу «Зеленогайський ліцей Височанської селищної ради» позивачу було запропоновано поставити підпис за їх отримання, однак останній відмовився це робити, мотивуючи тим, що йому невідомий вміст пакету.

20. Обґрунтованість чи необґрунтованість такої відмови на підставі наданих позивачем доказів встановити неможливо.

21. Позивач за телефоном «102» повідомив про вчинення відносно нього неправомірних дій під час видачі продуктів харчування, а саме примушування до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов`язання, участь у діяльності незаконного воєнізованого формування, вимагання та шахрайство.

22. За результатами розгляду цього повідомлення було прийнято рішення, яке позивач не оскаржував. Доказів порушення його прав позивач не надав.

VІII. Позиція Верховного Суду

23. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає наступне.

24. У цій справі позивач заявив вимогу про стягнення з Державного бюджету України через відповідача-2 на його користь відшкодування моральної шкоди (див. пункт 7).

25. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, вказавши такі підстави (див. пункт 9):

- не доведення позивачем завдання йому відповідачем-1 моральної шкоди;

- зазначення позивачем відповідача-2 як неналежного.

26. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог (див. пункт 10).

27. У цій справі Верховний Суд враховує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду, особливості реалізації якого під час розгляду цивільних справ закріплені в статті 4 ЦПК та статтях 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

28. Верховний Суд вже неодноразово звертав увагу, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

29. Верховний Суд сформував сталий підхід про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, але пред`явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справі № 464/2225/22 (провадження № 61-18009св23)).

30. Таким чином, відмова у судовому захисті цивільного права та інтересу особи може мати місце з обмеженого коло підстав, які є самостійними і не підлягають застосуванню одночасно.

31. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади.

32. Велика Палата Верховного Суду раніше висновувала, що ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові (пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).

33. Отже, у справах про відшкодування шкоди державою, відповідачем є держава, а не конкретний суб`єкт владних повноважень.

34. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

35. Апеляційний суд залишаючи рішення суду першої інстанції без змін на вказане уваги не звернув.

36. Поряд із цим правильними є висновки судів про відмову в задоволенні позову у зв`язку із його необґрунтованістю, але з інших мотивів.

37. Верховний Суд наголошує, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

38. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК).

39. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

40. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

41. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК).

42. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

43. Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

44. Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

45. Відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

46. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)).

47. Частиною першою статті 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

48. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що, «застосовуючи статті 1173 1174 ЦК, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

49. Статтею 81 ЦПК визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

50. Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) висловив правову позицію щодо застосування статей 1166 1167 1173 1174 1176 ЦК, вказавши, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, виходячи з того, що постановою суду, яка набула чинності, встановлено протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури.

51. На відміну від наведеної вище справи (див. пункт 50), у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач фактично не погоджується з результатами розгляду його звернення, яке було розглянуто компетентними органами (див. пункт 22). Позивач відповідні процесуальні рішення в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, не оскаржував.

52. Верховний Суд наголошує, що перш за все слід враховувати, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів того, що він в установленому законом порядку звертався до суду або інших компетентних органів зі скаргами щодо бездіяльності посадових осіб відповідача-1 чи щодо оскарження їхніх рішень, а також не довів прийняття відповідними органами рішень, якими б було встановлено незаконність дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача-1, що є підставою для відмови в позові.

53. Незгода позивача з прийнятим рішенням, яке не було ним оскаржене в установленому законом порядку, не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Поліцейськими відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області були виконані необхідні дії, направлені на перевірку відомостей, зазначених у заяві позивача. А прийняття рішення, відмінного від того, на яке розраховував позивач, не свідчить про бездіяльність посадових осіб.

54. Відповідач-1 довів відсутність протиправності дій, бездіяльності чи рішень його посадових осіб, а тому для виникнення зобов`язання щодо відшкодування шкоди відповідно до вимог статті 1176 ЦК підстави відсутні.

55. З огляду на зазначене рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

ІХ. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

56. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

57. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

58. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, оскаржувані судові рішення про відмову в позові підлягають зміні в частині мотивів їх ухвалення.

59. Оскільки касаційний суд змінює рішення судів попередніх інстанцій, але виключно з мотивів їх ухвалення, а позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 402 409 412 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 12 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. І. Крат Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко