Історія справи

Постанова КЦС ВП від 02.04.2025 року у справі №405/317/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 405/317/21

провадження № 61-13770св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа (за зустрічним позовом) -Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Вишнею Ганною Вікторівною, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Єгорової С. М., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних заяв

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Виконавчим комітетом Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. Від шлюбу вони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказував, що на розгляді в Ленінському районному суді м. Кіровограда знаходиться цивільна справа № 405/7764/20 за його позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Посилався на те, що донька проживає з ним в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка належної участі у вихованні дитини не приймає, у добровільному порядку матеріальну допомогу на утримання доньки надавати відмовляється.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду з позовом та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив суд визначити місце проживаннямалолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2021 року у справі № 405/7764/20 шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 22 лютого 2021 року.

Зазначав, що ОСОБА_2 залишила дитину та виїхала з місця їх спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із чим, дитина була пригнічена, їй ніхто нічого не пояснював, а тому він змушений був звертатися до психолога.

З 01 грудня 2020 року відповідачка самоусунулася від обов`язку утримувати дитину, не пояснила дитині причину чому вона залишила родину, належно не здійснює свої батьківські обов`язки, не цікавиться розвитком дитини, не забезпечує доньку належним харчуванням та одягом, не телефонні дзвінки не відповідає, не спілкується з нею.

Зазначав, що в будинку АДРЕСА_1 , крім них з донькою, проживають його мати, дід, сестра з чоловіком та дитинною, яка є однолітком ОСОБА_4 . Всі є кровними родичами, проживають в прийнятній обстановці, у кожного є окрема кімната в будинку. ОСОБА_3 ходить до школи, нею опікується він, відповідачка може зустрічатись з донькою без будь-яких перешкод, оскільки вони працюють викладачами в одній школі. На час звернення до суду із цим позовом дитина не бажає бачити матір та не хоче зустрічатися з нею.

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю та стягнення аліментів на утримання дитини.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі у період з 09 листопада 2013 року до 21 січня 2021 року, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2021 року (справа № 405/7764/20).

Від шлюбу мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За час перебування у шлюбі сім`я проживала в будинку, який належить дідові відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилалася на те, що разом з ними у вказаному будинку проживали дід та мати відповідача, сестра відповідача з чоловіком та дитиною. З часом стосунки між нею та колишнім чоловіком стали напруженими, свекруха часто втручалася в їхнє сімейне життя. Вона постійно працювала, фактично утримуючи сім`ю, оскільки ОСОБА_1 протягом останніх трьох-чотирьох років отримував мінімальну заробітну плату, що додатково призводило до непорозумінь та сварок.

Вказувала, що 30 листопада 2020 року вона повідомила відповідачу про те, що знайшла орендоване житло та почала збирати їхні з донькою речі, відповідач насильно вихопив речі дитини, його мати та сестра забрали доньку і відвели до своєї кімнати. ОСОБА_1 виставив її речі на подвір`я та сказав, що більше не дасть можливості проживати у житлі і доньку не віддасть. Усе це відбувалося у присутності малолітньої ОСОБА_4 , що не могло не травмувати психіку дитини, дитина плакала, просилася до матері.

ОСОБА_2 зазначала, що наразі дитина знаходиться у стані значної психоемоційної напруги, тривоги, невпевненості, що викликає деформацію у сприйнятті сімейної системи. Її побачення з дитиною обмежені та відбуваються лише у присутності відповідача або його родичів. При цьому вона неодноразово намагалася повернути дитину, переконати відповідача віддати їй дитину, не травмувати її, проте усі намагання були марними.

Вважала, що дитина у цьому віці має проживати з матір`ю, вона для цього створила всі належні умови. На підставі статті 180 181 182 Сімейного кодексу України (далі - СК України) з ОСОБА_1 на її користь підлягають стягненню аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд:

- визначити місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю за місцем її проживання;

- стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду із цим позовом та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 березня 2021 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 травня 2024 року у складі судді Шевченко І. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком - ОСОБА_1 , за місцем його проживання.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 20 січня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, а тому, проаналізувавши обставини справи, приймаючи до уваги те, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалий час проживає із батьком і ним створені найбільш сприятливі умови для проживання дитини у звичному для неї середовищі. Ураховуючи те, що спілкування з матір`ю на даний час відбувається періодично і не зовсім за бажанням дитини, суд дійшов висновку, що проживання ОСОБА_3 із батьком відповідатиме принципу «найкращих інтересів дитини».

У судовому засіданні була заслухана думка малолітньої ОСОБА_3 , яка висловила бажання проживати із батьком, пояснила, що не бажає переїздити до матері, хоче, щоб вона взагалі не була присутня в її житті, що суд визнав достатнім й таким, що відповідатиме найкращим інтересам дитини, обставиною для задоволення вимог первісного позивача.

Районний суд не враховував висновок виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 09 серпня 2022 року № 2724/49-13-14 про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , оскільки в його основу було покладено висновки психологів, де зазначено, що дитина має виражену прихильність до батька та без вагань зазначає про бажання проживати з ним. Крім того, суд урахував те, що у вказаному висновку зазначено, що малолітня ОСОБА_3 пояснила, що бажає проживати із батьком.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утриманні доньки, суд першої інстанції виходив із того, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, тому вимоги про стягнення з ОСОБА_2 аліментів вирішено з урахуванням приписів статей 181-183 191 СК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю - ОСОБА_2 за місцем її проживання.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня звернення до суду із цим позовом та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог сторін щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 з визначенням місця проживання малолітньої доньки сторін з матір`ю, що з урахуванням психоемоційного стану дитини відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Апеляційний суд зазначив, що районний суд віддав перевагу батькові, визначивши місце проживання доньки з ним, виходячи виключно з думки дитини, сформованої під впливом батька та його рідних, у родині яких дитина проживала, не надавши належної оцінки іншим доказам у справі та не оцінивши висловлену дитиною думку в сукупності з іншими доказами у справі.

Суд вважав, що думка дитини щодо її бажання проживати із батьком є непереконливою, з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання із батьком, обмеження спілкування з матір`ю та конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання доньки.

Урахувавши якнайкращі інтереси дитини, апеляційний суд зазначив, що поза увагою суду першої інстанції залишилися також обставини щодо обмеження батьком спілкування дитини з матір`ю наодинці, постійна присутність при зустрічах матері і дитини батька та його родичів, з якими він спільно проживає. При цьому суд не знайшов правових підстав не враховувати висновок виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 09 серпня 2022 року № 2724/49-13-14 про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Апеляційний суд зазначив, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю не має наслідком припинення спілкування ОСОБА_1 з донькою та не позбавляє останнього права брати участь в її вихованні та прийнятті рішень, пов`язаних із цим.

Суд послався на релевантну судову практику Верховного Суду, Конвенцію про права дитини та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо захисту якнайкращих інтересів дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вишня Г. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального, порушення норм процесуального права, просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 вересня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 травня 2024 року.

Виходячи зі змісту касаційної скарги, судове рішення апеляційного суду в частині стягнення аліментів у касаційному порядку не оскаржується, а тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, Верховним Судом в цій частині не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Вишнею Г. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2025 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Вишнею Г. В., мотивована тим, що суд першої інстанції, врахувавши інтереси дитини, висловлену нею позицію, її психологічний стан, права та інтереси, та те, що дитина вже досить тривалий час проживає разом із батьком, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, оскільки це відповідає найкращим інтересам дитини.

Вважає, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого та помилкового висновку про те, що встановлення місця проживання дитини з матір`ю буде відповідати інтересам дитини, оскільки сама донька не бажає проживати з матір`ю, про що вона особисто зазначила в суді першої інстанції, пояснивши, що бажає проживати із батьком, не бажає знайомитися з маленькою сестричкою та переїздити до матері, хоче, щоб мати взагалі не була присутня в її житті. Отже, вважає, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги думку дитини, висловлену нею під час розгляду справи, щодо бажання проживати із батьком.

Посилається на те, що районний суд правильно відхилив висновок виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 09 серпня 2022 року № 2724/49-13-14 про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , разом з матір`ю, оскільки в його основу було покладено висновки психологів, де зазначено, що дитина має виражену прихильність до батька та без вагань зазначає про бажання проживати з ним.

Зазначає, що апеляційний суд, у порушення вимог підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, згідно з яким постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, не надав належну оцінку викладеним ним у відзиві на апеляційну скаргу доводам та не мотивував підстави відмови у задоволенні первісного позову.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Вишня Г. В. вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 233/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16258/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У січні 2025 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.

Вважає, що висновок виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 09 серпня 2022 року № 2724/49-13-14 про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю є належно обґрунтованим та підлягає врахуванню під час вирішення справи.

Посилається на те, що оскільки ОСОБА_4 тривалий час не має належних контактів з матір`ю, декілька років проживає із батьком, вона має відповідні соціальні контакти за місцем його проживання, тому виявляє більшу прихильність до нього саме під впливом цих обставин. Проте донька потребує материнської турботи та любові, яка має позитивно впливати на її розвиток. При цьому доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між матір`ю та ОСОБА_4 або шкідливість таких контактів для дитини, матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданим повторно Кропивницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 02 грудня 2020 року (том 1, а. с. 10).

З 09 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 січня 2021 року у справі № 405/7764/20 (том 1, а. с. 11; 89-91).

Після припинення сімейних відносин сторони проживають окремо та не можуть дійти згоди щодо місця проживання доньки, кожен із батьків бажає, щоб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,проживала з ним.

ОСОБА_2 проживає в орендованій квартирі АДРЕСА_2 , що підтверджується копією договору оренди об`єкта нерухомого майна від 30 січня 2022 року (том 3, а. с. 117-118).

ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві особистої власності ОСОБА_5 (том 1, а. с. 201-214).

На час розгляду справи судами сторони мали постійне місце роботи та заробіток (дохід), характеризувалися позитивно, ознак наркотичної та алкогольної залежності, та психічних розладів не виявляли, на спостереженні не перебували.

18 лютого 2021 року психологом ОСОБА_6 складено висновок № 05/0221, за яким ОСОБА_7 на контакт іде поступово, соромиться. Довго обдумує відповіді, намагається втриматися, щоб не сказати чогось «зайвого». Зображуючи сім`ю матері відводить окрему позицію (переважно у секторі майбутнього) та забарвлює її у «сумний» чорний колір. Також до сім`ї зараховує родичів з боку батька. Малюючи сім`ю у вигляді квітів, для себе та матері обирає одну й ту ж квітку - ромашку. З батьком легко взаємодіє, однак з боку дівчинки є ознаки маніпулятивної поведінки. Батько шукає можливість працювати над малюнком у тандемі, враховує інтереси дитини, проявляє витримку. У присутності батька ОСОБА_4 дистанціюється від матері, але лишившись з нею наодинці, поступово починає взаємодіяти під час роботи над творчим продуктом, посміхається, охоче згадує спільне дозвілля. Мати виявляє ніжність у спілкуванні з дитиною, цікавиться її життям (том 1, а. с.194).

12 листопада 2021 року експертом Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Літвіновою Т. Р. складено висновок № 3343/3360/3361/21-27 за результатами проведення судової психологічної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_7 знаходиться в стані підвищеної емоційної напруги, відчуває сильні емоційні переживання, не розуміє реальної ситуації, прагне зрозуміти що відбувається, прагне сприйняти якнайбільше інформації про навколишню ситуацію, висока сприйнятливість. З огляду спостереження за ОСОБА_3 під час тестування в присутності батька ОСОБА_8 , виявлена прихильність дитини до останнього. Проте витіснення матері, ОСОБА_2 , із підсвідомості дитини, за результатами діагностики не виявлено - дитина відчуває потребу в увазі та турботі та постійної присутності у житті. В свідомості ОСОБА_4 присутні елементи страху «втрати матері». ОСОБА_3 у своєму віці потребує сталості відносин. Якщо не буде постійної присутності поряд з дитиною матері сила її емоційного потрясіння буде тільки зростати. Визначено наявність у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , високої тривожності, яка полягає, зокрема, в ознаках серйозної емоційної травматизації з комплексом захисних механізмів, пов`язаних із сімейними конфліктами, через які ОСОБА_1 негативно ставиться до ОСОБА_2 , при цьому їх дитина стала заручником цих подій. Звернення під час дослідження до тематики сімейних відносин, у тому числі, в проекції малюнків, відсутність фігури матері, трактується як виражена тенденція до закритості внутрішнього світу, небажання повідомляти повністю про свої переживання оточуючим, що в свою чергу виливається в порушені стабільності психоемоційного стану ОСОБА_3 (том 2, а. с. 181-187).

Відповідно до висновку виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 09 серпня 2022 року № 2724/49-13-14, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 23 серпня 2022 року № 561, згідно з актами обстеженням умов проживання, складеними спеціалістами Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, за місцем проживання батька та матері наявні умови для розвитку, виховання та навчання дитини. Відповідно до актів оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , складених фахівцями Кропивницького міського центру соціальних служб, батько і мати здатні забезпечити потреби дитини. Керуючись найкращими інтересами дитини виконавчого комітету Кропивницької міської ради вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 (том 3, а. с. 139-141).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2023 року заяву ОСОБА_9 про забезпечення позову задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечувати явку дитини ОСОБА_3 на спілкування ОСОБА_2 з донькою у присутності психолога ОСОБА_10 щотижня (на одне заняття тривалістю 1 година), за попереднім узгодженням сторонами дати та часу з 01 квітня 2023 року до 30 квітня 2023 року.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в особистому спілкуванні (без його присутності та присутності родичів по лінії батька) дитини ОСОБА_3 поза місцем проживання дитини щоп`ятниці о 17 год 00 хв та залишати дитину у матері для спілкування з нею до 18 год 00 хв кожного тижня, починаючи з 05 травня 2023 року та до ухвалення рішення у справі.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 травня 2023 року ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2023 року змінено, доповнено третій абзац резолютивної частини ухвали такими словами: «за умови добровільної згоди дитини».

В іншій частині ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 квітня 2023 року залишено без змін.

Відповідно до інформації психолога Центру фізичного та психічного здоров`я FENIX кандидата психологічних наук ОСОБА_10 14 квітня 2023 року батько був присутній у кабінеті психолога протягом всього заняття, на прохання ОСОБА_9 залишити кабінет, оскільки за ухвалою суду зустрічі передбачають роботу мами та дитини без присутності батька, ОСОБА_1 категорично відмовився. 19 квітня 2023 року на прохання психолога та вимогу ОСОБА_2 батько ОСОБА_4 залишив кабінет і був відсутній під час заняття. 27 квітня 2023 ОСОБА_1 був присутнім на першій половині заняття, але потім коли ОСОБА_2 повторно вимагала від нього вийти з кабінету та залишити її з донькою та психологом для проведення занять, ОСОБА_1 вийшов з кабінету. В процесі роботи була помічена така тенденція: коли на заняттях був присутній батько дитина поводила себе неприродньо, скуто, на контакт з мамою йшла неохоче, проявляла негативізм та грубість по відношенню до матері, поглядом зверталася до батька за погодженням своїх дій. За відсутності у кімнаті батька, лише в присутності «психолог-мати-дитина», дівчинка розслаблялася, активно брала участь у вправах, які пропонував психолог, самостійно проявляла інтерес до мами, посміхалась, тактично взаємодіяла з мамою. Психолог зазначила, що відсутність особистого емоційно-насиченого спілкування дитини ОСОБА_11 з мамою ОСОБА_2 , не сприяє правильному емоційному реагуванню дитини на маму, збіднює емоційне життя дитини та спотворює образ реальної ситуації, що склалася у взаємостосунках батько-мати, мати-дитина (том 5, а. с. 8-12).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Вишнею Г. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Національне законодавство не дає загальне визначення, що таке найкращі інтереси дитини. А тому відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Тлумачення наведених норм права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (див. зокрема: постанову Великою Палатою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Встановлено, що з 01 грудня 2020 року дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає із батьком - ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві це пояснювала тим, що 30 листопада 2020 року після конфлікту з ОСОБА_1 , останній виставив її речі на подвір`я та сказав, що більше не дасть можливості проживати у житлі і доньку не віддасть. Після припинення сторонами спільного проживання дитина залишилася проживати з батьком, який перешкоджає у будь-якій формі спілкуванню матері з донькою.

Під час розгляду справи судом першої інстанції на виконання вимог статті 171 СК України було заслухано думку дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У своїх поясненнях суду ОСОБА_3 зазначила, що проживає із батьком та надалі має бажання проживати з ним, не бажає переїздити до мами, хоче, щоб мама взагалі не була присутня в її житті.

Верховний Суд вважає, що згода дитини на проживання з одним з батьків не є абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Саме тому, скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції, установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що якнайкращим інтересам дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде відповідати встановлення місця проживання разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Апеляційний суд правильно зазначив, що думка дитини щодо її бажання проживати із батьком є непереконливою з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання із батьком, обмеження спілкування з матір`ю та конфлікт між батьками щодо визначення місця проживання доньки.

Апеляційним судом взято до уваги наявний у матеріалах справи висновок виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 09 серпня 2022 року № 2724/49-13-14 про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Правових підстав для неврахування зазначеного висновку під час ухвалення судового рішення апеляційним судом не було встановлено, як і підстав не погодитися із висновком органу опіки і піклування (частина шоста статті 19 СК України).

Посилання касаційної скарги на те, що висновок виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 09 серпня 2022 року № 2724/49-13-14 про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю не повинен братися до уваги, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначений висновок є доказом у справі, отриманий судом в порядку, визначеному ЦПК України, містить інформацію, яка необхідна для повного та всебічного дослідження обставин справи та ухвалення судового рішення.

Верховний Суд ураховує також відсутність у матеріалах справи доказів, які б свідчили про невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, відсутність негативної характеристики та інших обставин, які б виключали можливість визначення місця проживання дитини з матір`ю. Натомість Верховний Суд погоджується з апеляційним судом, що дівчинка потребує материнської уваги, збереження тісного контакту мами і доньки є важливим, що також є чинником для визначення місця проживання дитини з матір`ю.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю не впливає на її взаємовідносини із батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків (див.: постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20)).

Батько дитини має право та обов`язок піклуватися про здоров`я доньки, стан її розвитку, незалежно від того, що судом визначено місце проживання дитини з матір`ю.

Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, дослідивши пояснення сторін, інші докази у справі у їх сукупності, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю.

Перевіряючи інші доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням у справі, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідив, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, враховуючи інтереси дитини, її вік та психологічний зв`язок доньки з матір`ю, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю. Зазначений висновок зроблений з дотриманням балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд не взяв до уваги думку дитини, висловлену нею під час розгляду справи, щодо бажання проживати із батьком, заслуговують на увагу, але не є підставою для скасування судового рішення апеляційного суду, оскільки в питанні вирішення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , першочерговим є надання переваги саме якнайкращим інтересам дитини. При цьому як апеляційний суд, так і касаційний суд у цій постанові зазначили чому не враховується думка дитини.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 233/306/20, від 01 березня 2023 року у справі № 643/16258/20, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.

Доводи касаційної скарги щодо неналежного мотивування доводів відзиву на апеляційну скаргу, поданого ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє.

У зв`язку з цим Верховний Суд звертає увагу на те, що у § 23 рішення Європейського Суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Proninа v. Ukraine, заява № 63566/00), в якій заявниця скаржилася на те, що суди не розглянули повністю її аргументи, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У § 30 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland, заява № 49684/99) ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Дослідивши ці доводи касаційної скарги і з огляду на мотиви, наведені у постанові апеляційного суду, колегія суддів зазначає, що апеляційний суд належно мотивував всі суттєві доводи ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави стверджувати, що допущено порушення права на справедливий суд у частині належного обґрунтування судового рішення.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Вишнею Ганною Вікторівною,залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець