Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 428/13541/19

провадження № 61-10030св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В. (суддя-доповідач), суддів:Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Сталь",

третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, Приватного акціонерного товариства "Сталь" на постанову Луганського апеляційного суду від 03 червня 2020 року у складі колегії суддів: Дронської І. О., Гаврилюка В. К., Єрмакова Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сталь" (далі - ПрАТ "Сталь"), третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання права на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з використанням ним трудових обов'язків.

Позов мотивовано тим, що позивач перебував у трудових відносинах із Відкритим акціонерним товариством "Сталь" (далі - ВАТ "Сталь") із липня 1985 року. Після отримання травми на виробництві у грудні 1993 року позивача визнано інвалідом ІІІ групи з втратою працездатності 30 %. Позивачу встановлено відшкодування втраченого заробітку, виходячи з 30 % втрати працездатності та заробітку за останні три місяці, що передували виробничій травмі. Згідно з розрахунком ВАТ "Сталь" з 13 грудня 1993 року сума відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, становила 91 270,00 крб, з 01 січня 1997 року - 167,22 грн. На підставі наказу директора ВАТ "Сталь" від 22 грудня 1999 року № 91 позивачу збільшено суму відшкодування до 272,57 грн, яку відповідач йому сплачував до 01 січня 2001 року. Висновком Медико-соціальної експертної комісії від 05 січня 2001 року ОСОБА_1 із 01 січня 2001 року визнано інвалідом ІІ групи з втратою працездатності 70 %. Вказаний висновок разом із заявою про перерахування суми відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, подано до ВАТ "Сталь".

Відповідач не здійснив перерахунку суми відшкодування, посилаючись на абз. 6 пункту 28 Правил відшкодування шкоди, завданої працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з використанням трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правил). У зв'язку з помилковим застосуванням норм законодавства позивачу з 01 січня 2001 року щомісячно недонараховувалася сума відшкодування у розмірі 363,43
грн (272,57 грн / 30 % х 70 % - 272,57 грн). Документи позивача 22 червня 2001 року передані відповідачем до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, який з 01 липня 2001 року здійснював йому страхові виплати з урахуванням неправильного обрахунку.

Із урахуванням наведених обставин, сторона позивача просила визнати за ОСОБА_1 право на відшкодування шкоди, заподіяної ВАТ "Сталь", працівникові ОСОБА_1 ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, виходячи з розміру відшкодування шкоди в сумі 636,00 грн щомісячно, починаючи з 01 січня 2001 року у зв'язку зі зміною ступеня втрати працездатності із 30 % до 70 %.

Ухвалою Сєвєродонецького міського суд Луганської області від 24 березня 2020 року закрито провадження у справі. Роз'яснено особам, які беруть участь у справі, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України, виходив з того, що судове рішення, ухвалене у справі № 2-1094/2010, яка була предметом розгляду Жовтневого районного суду м. Луганська (переглянуте в апеляційному та касаційному порядках), стосується спору між тими самими сторонами, про той самий предмет та і з тих самих підстав.

Постановою Луганського апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 24 березня 2020 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про тотожність предмета спору в цій справі та справі № 2-1094/2010 є передчасним. Позивачем у цій справі обрано інший спосіб судового захисту своїх прав шляхом визнання права на відшкодування шкоди у встановленому розмірі, починаючи з 01 січня 2001 року, що є відмінним від предмету позову у справі № 2-1094/2010, яким зобов'язання відповідача на здійснення певних дій, а саме: здійснення перерахунку страхового відшкодування без визначення кінцевого періоду, а з конкретним визначеним періодом - з 01 січня по 01 червня 2001 року.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2020 року ПрАТ "Сталь" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц та постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18.

У липні 2020 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Луганського апеляційного суду від 03 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області мотивована тим, що апеляційний суд неправильно встановив обставини справи, а саме: помилково вважав, що у справі № 2-1094/2010 зобов'язання здійснити перерахунок страхового відшкодування визначено конкретним періодом - з 01 січня по 01 червня 2001 року, тоді які у цій справі позовна вимога про визнання права на відшкодування шкоди у встановленому розмірі зазначена без кінцевої дати, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку про те, що предмет позов у справах є різний. Крім цього, апеляційний суд помилково ототожнив різні за своє суттю поняття - "спосіб судового захисту" та "предмет позову". Також заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2018 року у справі № 223/702/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 750/11053/16-ц, від 20 грудня 2019 року у справі № 320/1253/17-ц.

У вересні 2020 року від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ "Сталь", у якому заявник визнає вимоги вказаної касаційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги Приватного акціонерного товариства "Сталь", Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області підлягають задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

14 червня 2004 року перший заступник прокурора Луганської області, який діяв в інтересах ОСОБА_1, звертався до Жовтневого районного суду м. Луганська з позовом до ВАТ "Сталь", Управління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Луганській області (далі - Фонд) та просив суд стягнути із ВАТ "Сталь" на користь ОСОБА_1 недоплачену суму відшкодування втраченого заробітку у розмірі 1 817,15 грн, зобов'язати ВАТ "Сталь" здійснити перерахунок розміру відшкодування шкоди у зв'язку зі зміною ступеня втрати працездатності з 30 % до 70 % відповідно до абз. 2 пункту 28 Правил та надати виправлену довідку про розмір втраченого заробітку ОСОБА_1 до Фонду, зобов'язати Фонд провести ОСОБА_1 перерахунок розміру відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, на підставі довідки, наданої ВАТ "Сталь".

Підставами вказаного позову зазначено те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ВАТ "Сталь" із липня 1985 року. Після отримання травми на виробництві у грудні 1993 року ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи з втратою працездатності 30 %. ОСОБА_1 встановлено відшкодування втраченого заробітку, виходячи з 30 % втрати працездатності та заробітку за останні 3 місяці, що передували виробничій травмі. Згідно з розрахунком ВАТ "Сталь" із 13 грудня 1993 року сума відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, становила 91 270,00 крб. Із 01 січня 1997 року сума відшкодування становила 167,22 грн. На підставі наказу директора ВАТ "Сталь" від 22 грудня 1999 року № 91 ОСОБА_1 збільшено суму відшкодування до 272,57 грн, яку відповідач йому сплачував до 01 січня 2001 року. Висновком Медико-соціальної експертної комісії від 05 січня 2001 року ОСОБА_1 з 01 січня 2001 року визнано інвалідом ІІ групи з втратою працездатності 70 %. Вказаний висновок разом із заявою про перерахування суми відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, подано до ВАТ "Сталь".

Відповідач не здійснив перерахунку суми відшкодування, посилаючись на абз. 6 пункту 28 Правил. У зв'язку з помилковим застосуванням норм законодавства ОСОБА_1 із 01 січня 2001 року щомісячно недонараховувалася сума відшкодування 363,43 грн (272,57 грн / 30 х 70 = 636). Документи ОСОБА_1 22 червня 2001 року передані відповідачем до Фонду, який здійснював йому страхові виплати з урахуванням неправильного обрахунку.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 16 квітня 2010 року у справі № 2-1094/2010 вказані вимоги першого заступника прокурора Луганської області в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із ВАТ "Сталь" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати страхового відшкодування за період з 01 січня по 01 червня 2001 року в сумі 1 817,15 грн. Зобов'язано ВАТ "Сталь" здійснити перерахунок розміру відшкодування шкоди ОСОБА_1 у зв'язку зі зміною ступеня втрати працездатності із 30 % до 70 % та надати виправлену довідку про розмір втраченого заробітку ОСОБА_1 до Фонду, виходячи з того, що у період часу із 01 січня 2001 року по 01 січня 2004 року ступень втрати професійної працездатності ОСОБА_1 склав 70 %, що відповідає 635,99 грн щомісячного страхового відшкодування, а у період з 01 січня 2004 року по 01 січня 2005 року склав 60 %, що відповідає 545,14 грн. Зобов'язано Фонд провести ОСОБА_1 перерахунок розміру відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, на підставі довідки, наданої ВАТ "Сталь ". Стягнуто із ВАТ "Сталь" на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 2 000,00 грн. У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.

Рішення Апеляційного суду Луганської області від 19 січня 2011 року у справі № 22ц-56/2011, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2011 року, скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Луганська від 16 квітня 2010 року та змінено рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 16 квітня 2010 року шляхом скасування у частині задоволення вимог та ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні вимог, заявлених першим заступником прокурора Луганської області у інтересах ОСОБА_1 до ВАТ "Сталь" про відшкодування моральної шкоди, стягнення компенсації за втрату частини доходів, заборгованості з виплати страхового відшкодування за період з 01 січня по 01 червня 2001 року у сумі 1 817,15 грн, зобов'язання здійснити перерахунок та надати виправлену довідку до Фонду. Відмовлено у задоволенні вимог про здійснення перерахунку за довідкою ВАТ "Сталь". Вимоги ОСОБА_1 щодо неправильного обрахунку середнього заробітку для нарахування регресних виплат та відповідно стягнення заборгованості із регресних виплат за період із 13 грудня 1993 року по 01 березня 2008 року, суми боргу за одноразову виплату, покладення обов'язку на ВАТ "Сталь" здійснювати розрахунок компенсації та передати довідку із розрахунком до Фонду залишено без розгляду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що суд розглянув по суті питання про те, чи правомірно ВАТ "Сталь" не збільшило розмір щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 у зв'язку із зміною ступеня втрати працездатності з 30 % до 70 %. Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що навіть до підвищення розміру втрати працездатності зазначені 272,57 грн фактично отримуваних ОСОБА_1 виплат уже складали 71,5 % від середнього заробітку, тобто були більшими ніж виплати, що належало сплачувати при 70 % втрати працездатності. Розмір відшкодування у розмірі 635,99 грн у 1,67 рази перевищував би середню заробітну плату фактично працюючого на той час працівника, що суперечило б самому законодавчому принципу відшкодування потерпілому "у повному розмірі втраченого заробітку", а не у більшому розмірі.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до пунктів 33,34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", пункт 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позови у цій справі та у справі № 2-1094/2010 не є тотожними, оскільки предмети позовів у вказаних справах не є тотожними. Водночас апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про тотожність підстав позовів та тотожність сторін спору у вказаних справах.

Верховний Суд не може у повній мірі погодитися із такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Так, сторони у цій справі та у справі № 2-1094/2010 є тотожними: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ПрАТ "Сталь ", яке є правонаступником ВАТ "Сталь". Той факт, що у справі № 2-1094/2010 із позовом в інтересах ОСОБА_1 звертався перший заступник прокурора Луганської області не свідчить про нетотожність сторін у справах, оскільки у справі № 2-1094/2010 прокурор не виступав самостійним учасником справи та не був учасником матеріального-правових відносин, які виникли між сторонами спору. Також не свідчить про нетотожність сторін той факт, що у справі № 2-1094/2010 існував ще один співвідповідач - Фонд, з огляду на те, що часткова зміна суб'єктивного складу не дає суду права нового перегляду обставин, які вже встановлені щодо тих учасників, які приймали участь у вирішенні попереднього спору.

Тотожними також є підстави позовів у цій справі та у справі № 2-1094/2010, а саме: позивач перебував у трудових відносинах з ВАТ "Сталь", отримав травму на виробництві та визнаний інвалідом ІІІ групи, а пізніше визнаний інвалідом ІІ групи з втратою працездатності 70 %. Спір між сторонами у двох випадках ґрунтується на тому, що відповідач не здійснив перерахунку суми відшкодування, яка на думку позивача має складати 635,99 грн (або 636,00 грн за математичними правилами заокруглення).

Вирішуючи питання щодо тотожності предметів спору у цій справі та у справі № 2-1094/2010, Верховний Суд виходить із такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами предметом позову у справі № 2-1094/2010 була вимога першого заступника прокурора Луганської області, який діяв в інтересах ОСОБА_1, до ВАТ "Сталь" про стягнення з останнього на користь ОСОБА_1 недоплаченої суми відшкодування втраченого заробітку у розмірі 1 817,15 грн, а також зобов'язання ВАТ "Сталь" здійснити перерахунок розміру відшкодування шкоди у зв'язку зі зміною ступеня втрати працездатності з 30 % до 70 % та надання виправленої довідки про розмір втраченого заробітку ОСОБА_1 до Фонду, а такожпро зобов'язання Фонду провести ОСОБА_1 перерахунок розміру відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, на підставі довідки, наданої ВАТ "Сталь".

У цій справі предметом позову є вимога ОСОБА_1 до ПрАТ "Сталь" про визнання за ОСОБА_1 права на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, виходячи із розміру відшкодування шкоди у сумі 636,00 грн щомісячно, починаючи із 01 січня 2001 року, у зв'язку зі зміною ступеня втрати працездатності з 30 % до 70 %.

Аналіз змісту наведених вимоги дає підстави дійти висновку, що предмети позовів у цій справі та у справі № 2-1094/2010 є тотожними, а саме: право позивача на відшкодування шкоди, заподіяної йому як працівникові ВАТ "Сталь" (правонаступник - ПрАТ "Сталь"), виходячи з розміру відшкодування шкоди у сумі 636,00 грн щомісячно, починаючи із 01 січня 2001 року у зв'язку із зміною ступеня втрати працездатності з 30 % до 70 %.

Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що використання інших словосполучень під час формулювання вимог позову ("визнати право" замість "зобов'язати здійснити перерахунок") не створює нового предмету позову у цій справі, оскільки за своєю суттю матеріально-правова вимога у такому випадку залишається незмінною.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що у справі № 2-1094/2010 позивач визначив період, за який необхідно здійснити перерахування страхового відшкодування, а саме: із 01 січня по 01 червня 2001 року, не відповідає дійсності.

Так, зі змісту судових рішень у справі № 2-1094/2010 вбачається, що позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що з вини ВАТ "Сталь" йому у період із 01 січня по 01 червня 2001 року не донараховано страхові виплати. 22 червня 2001 року ВАТ "Сталь" передано Фонду документи позивача, які підтверджували його право на страхові виплати та їх розмір, та починаючи із 01 липня 2001 року страхові виплати позивачу здійснювалися Фондом. Позивач просив суд зобов'язати ВАТ "Сталь" здійснити перерахунок розміру відшкодування шкоди у зв'язку зі зміною ступеня втрати працездатності з 30 % до 70 %, надати виправлену довідку про розмір втраченого заробітку ОСОБА_1 до Фонду, зобов'язати Фонд провести ОСОБА_1 перерахунок розміру відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, на підставі довідки, наданої ВАТ "Сталь".

Тобто, позивач просив суд здійснити перерахунок відшкодування шкоди, спричиненої виробничим травматизмом, як ВАТ "Сталь" (з 01 січня до 01 червня 2001 року), так і Фондом (починаючи із 01 липня 2001 року).

Таким чином відсутні підстави вважати, що у справі № 2-1094/2010 позивач визначив конкретний період, за який необхідно здійснити перерахування страхового відшкодування.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що судове рішення, яке набрало законної сили, у справі № 2-1094/2010 ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що відповідно до приписів частини 3 статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у цій справі.

Верховний Суд зазначає, що подання позивачем до відповідача нового позову про той же предмет і з тих же підстав, з яких прийнято судове рішення у справі № 21094/2010, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання добитися нового слухання справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності.

Розгляд позову у цій справі буде мати наслідком порушення принципу res judicata - остаточності рішень суду (рішення Апеляційного суду Луганської області від 19 січня 2011 року у справі, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 червня 2011 року), оскільки розглядаючи вимоги ОСОБА_1, суду необхідно буде здійснити переоцінку обставин, які встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції, яка відповідає вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням ухвали суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що касаційні скарги підлягають задоволенню та беручи до уваги те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", понесені відповідачами судові витрати у розмірі по 2 102,00 грн за подання касаційних скарг компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, Приватного акціонерного товариства "Сталь" задовольнити.

Постанову Луганського апеляційного суду від 03 червня 2020 року скасувати, ухвалу Сєвєродонецького міського суд Луганської області від 24 березня 2020 року залишити в силі.

Понесені Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 2
102,00 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Понесені Приватним акціонерним товариством "Сталь" судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 2 102,00 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак СуддіІ. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко