Історія справи

Постанова

Іменем України

01 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 750/6291/17

провадження № 61-18357св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, Городнянська районна державна нотаріальна контора Чернігівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2017 року у складі судді: Березовського О. Д. та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лакізи Г. П., Скрипки А. А., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в якому просила усунути відповідачів від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_9, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, на підставі частини п'ятої статті 1224 ЦК України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9, яка була рідною сестрою позивача та проживала за адресою: АДРЕСА_1. Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина на земельну ділянку, яка розташована на території Івашківської сільської ради Городнянського району Чернігівської області та має площу 3,8885 га.

У встановлений законом строк позивач звернулась до Городнянської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області із заявою про прийняття спадщини, разом з нею заяви про прийняття спадщини подали і відповідачі за правом представлення.

Позивач проживала з померлою з ІНФОРМАЦІЯ_3. Беручи до уваги похилий вік померлої та не бажання інших родичів піклуватись про неї, позивач прийняла в свій дім сестру та допомагала останній в побуті та ліками під час хвороб. Після смерті ОСОБА_9 всі витрати на похорони взяла на себе теж позивач.

У свою чергу відповідачі за останні вісім років життя ОСОБА_9 не приїжджали провідати останню, а з'явились тільки на її похорони.

У зв'язку із викладеним просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Городнянського районного суду від 30 листопада 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстав для усунення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 судом не встановлено; заявлені позовні вимоги не підтверджені належними і допустимими доказами.

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року рішення Городнянського районного суду від 30 листопада 2017 року залишено без змін. Постанова мотивована тим, що оскільки відповідачі не належать до кола спадкоємців, для яких утримання спадкодавця складало їхній обов'язок згідно закону, тому для усунення їх від права на спадкування не достатньо лише встановити факт не надання допомоги спадкодавцеві. Встановленню підлягає також і факт ухилення від надання допомоги спадкодавцеві з боку спадкоємців. До предмета доказування у цій справі належать не тільки безпорадний стан спадкодавця, але й потреба в отриманні нею допомоги саме від відповідачів, винний характер ухилення їх від надання допомоги спадкодавцеві. Під час розгляду справи факт ухилення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_9 належними та допустимими доказами доведено не було.

У березні 2018 року ОСОБА_10 подала касаційну скаргу на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення і ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не вірно застосували статтю 1224 ЦК України. Так, позивач зазначає, що суд мав надати відповідну оцінку сукупності доказів і фактів, врахувати фактичну поведінку відповідачів, розуміння ними свого обов'язку щодо надання допомоги спадкодавцю, їх обізнаність про стан здоров'я спадкодавця, необхідність допомоги спадкодавцю, наявність можливості для цього та свідомого невиконання відповідачами встановленого законом обов'язку.

ОСОБА_4 вважає, що спадкодавець ОСОБА_9 не зобов'язана була звертатися до суду з позовом чи вимогами до відповідачів про надання допомоги. Має значення їх усвідомлення необхідності надання такої допомоги та їх ставлення до спадкодавця взагалі, їх турбота та зацікавленість в тому, як живе їх родич, після смерті якого вони мають право та претендують на спадкування. Відповідачі ж повністю ігнорували та забули про існування спадкодавця, не цікавилися її життям та потребами більше 7 років. ОСОБА_9 декілька разів зверталася до відповідачів за допомогою, однак, такі прохання залишилися поза їх увагою. Факт ухилення відповідачів від надання допомоги ОСОБА_9, факт обізнаності відповідачів про стан та необхідну допомогу ОСОБА_9 та безпорадний стан останньої було підтверджено в судовому засіданні поясненнями третьої особи та свідків, а також відповідними доказами. Також ОСОБА_4 зазначає, що суд частково погодився з її доводами, однак, відмовляючи в задоволенні позову, обґрунтував своє рішення відсутністю умислу та вини в діях відповідачів, чим порушив вимоги частини третьої статті 1224 ЦК України.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 87 років померла ОСОБА_9, яка доводилась рідною сестрою позивачу ОСОБА_4 та третім особам: ОСОБА_7 і ОСОБА_8, а також рідною тіткою відповідачам ОСОБА_5 і ОСОБА_6, оскільки батько відповідачів - ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, був рідним братом ОСОБА_9

Після смерті ОСОБА_9 відкрилася спадщина за законом на все належне їй майно.

У визначений законом шестимісячний строк після смерті спадкодавця ОСОБА_9 із заявами про прийняття спадщини за законом звернулись: позивач ОСОБА_4, як її рідна сестра, спадкоємець за законом другої черги після смерті ОСОБА_9; відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6, як спадкоємці за законом другої черги за правом представлення в порядку частини першої статті 1266 ЦК України, оскільки їх батько ОСОБА_11, який був рідним братом спадкодавця ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, тобто до моменту смерті його сестри ОСОБА_9

Рідні сестри спадкодавця ОСОБА_9 - ОСОБА_12 та ОСОБА_7, а також рідні брати спадкодавця ОСОБА_9 - ОСОБА_8 та ОСОБА_8 у визначний законодавством строк після смерті сестри не звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, а тому вважаються такими, що не прийняли спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_12, а ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_8, що підтверджується актовими записами про смерть.

Таким чином, спадкоємцями другої черги за законом, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_9, є позивач ОСОБА_4 та відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Суди встановили, що спадкодавець ОСОБА_9 протягом тривалого часу до моменту своєї смерті перебувала у безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги, яку в повному обсязі отримувала від своєї сестри ОСОБА_4 - позивача по справі. Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_9 потребувала додаткової допомоги ще й від відповідачів, а також того, що відповідачі ухилялись від надання такої допомоги.

Тлумачення частини п'ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що для усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п'ятою статті 1224 ЦК України для усунення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від права на спадкування за законом, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 12 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель