Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 347/1977/17

провадження № 61-10582св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області, інспектор сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майор поліції Вишневський Валентин Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2017 року у складі судді Сабадаха Б. В. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, інспектора сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майора поліції Вишневського В. М. про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2017 року його позов до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майора поліції Вишневського В. М. про визнання протиправними дій та скасування постанови задоволено. Визнано протиправними дії інспектора сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майора поліції Вишневського В. М. та скасовано постанову щодо ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення серії АР № 220759 від 28 квітня 2017 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП) у вигляді штрафу в розмірі 225 грн, а провадження в справі закрито.

ОСОБА_1 вважав, що інспектор сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майор поліції Вишневський В. М. незаконно притягнув його до адміністративної відповідальності та безпідставно вимагав пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, чим завдав йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності, а також у приниженні честі та гідності.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду в розмірі 60 000 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими, не конкретизовано, у чому полягає приниження його честі та гідності, а також не зазначено, з яких саме міркувань позивач виходив при визначенні розміру моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень неправильно застосували до спірних правовідносин вимоги статей 1167, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки не врахували, що постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2017 року його позов до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майора поліції Вишневського В. М. про визнання протиправними дій та скасування постанови задоволено, визнано протиправними дії інспектора сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майора поліції Вишневського В. М. та скасовано постанову щодо ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення серії АР № 220759 від 28 квітня 2017 року.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяної відповідачем моральної шкоди є необґрунтованим та не відповідає вимогам зазначених статей ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області зазначило, що суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та ухвалили обґрунтовані рішення.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року і витребувано із Косівського районного суду Івано-Франківської області цивільну справу № 347/1977/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

28 квітня 2017 року інспектором сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майором поліції Вишневським В. М. прийнято постанову серії АР № 220759 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2017 року позов ОСОБА_1 до інспектора сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майора поліції Вишневського В. М. про визнання протиправними дій та скасування постанови задоволено.

Визнано протиправними дії інспектора сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майор поліції Вишневського В. М. та скасовано постанову щодо ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення серії АР № 220759 від 28 квітня 2017 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 225 грн, а провадження у справі закрито.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та апеляційного суду не відповідають.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода, завдана фізичні особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У пункті 3 постанови Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статей 57, 58 ЦПК України 2004 року у редакції, чинній, на час розгляду справи судом першої інстанції, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності, суть якого відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України 2004 року полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження перенесення ним душевних страждань, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та незаконним притягненням його до адміністративної відповідальності.

Відповідно до постанови Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2017 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення чинною постановою суду порушення законного порядку притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому були завдані душевні страждання, у цьому випадку застосовуються визначені статтею 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, та положення статті 1167 ЦК України.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що: «статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше)».

Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 10 січня 2019 року в справі № 532/1243/16-ц (провадження № 61-34251св18), від 26 лютого 2020 року в справі № 142/143/17 (провадження № 61-5739св19).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Відповідно до частини першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з`ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди, а саме обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості, дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у розмірі 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Щодо вимог про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 2 000 грн.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У матеріалах цієї цивільної справи містяться докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, договір про надання правової допомоги від 10 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Сила Права», відповідно до якого для надання правової допомоги клієнту, адвокатське об`єднання призначило адвокатів: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 10 жовтня 2017 року; акт від 03 листопада 2017 року № 1 обсягу наданої правової допомоги до договору про надання правової допомоги від 10 жовтня 2017 року, який містить розрахунок понесених витрат на правову допомогу, та квитанція № 59 від 02 листопада 2017 року на суду 2 000 грн (а. с. 7-9, 25-26).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначене узгоджується із практикою, запровадженою у Касаційному адміністративному судді у складі Верховного Суду (зокрема, постанова від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17 (провадження № К/9901/54324/18), та із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Ураховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 просив суд стягнути витрати на правову допомогу і матеріали цієї цивільної справи містять докази їх понесення зазначена вимога також підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 07 лютого 2018 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області, інспектора сектору реагування патрульної поліції Кам`янець-Подільського районного відділу поліції Кам`янець-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області майор поліції Вишневського Валентина Миколайовича про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 3 000 (три тисячі) грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 (двох тисяч) грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк