Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 161/9741/18

провадження № 51-2248 км 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Булейко О. Л.,

суддів Іваненка І. В., Фоміна С. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Голюк І. О.,

прокурора Круценко Т. В.,

в режимі відеоконференції

потерпілої ОСОБА_1,

представника потерпілої Урини О. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 січня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017030010004931, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у м. Львові, проживає на АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Прийнято рішення щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 24 жовтня 2017 року приблизно о 5:20, керуючи технічно справним автомобілем марки "ВАЗ 21713", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по пр. Грушевського зі сторони вул.

Яровиці у напрямку вул. Привокзальної в м. Луцьку, під'їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, що неподалік будинку № 20а по пр.

Грушевського, порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 2.10 (в), 12.3,18.1,19.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не обрав безпечної швидкості, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, таким чином не надав пішоходу ОСОБА_1 дорогу, котра здійснювала перехід проїжджої частини дороги по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно руху автомобіля та здійснив наїзд на неї, після чого перемістив транспортний засіб.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 27 січня 2021 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2020 року щодо ОСОБА_2 змінено. Виключено обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку. На підставі статей 49, 74 КК ОСОБА_2 звільнено від призначеного йому судом покарання за ч. 1 ст. 286 КК у зв'язку з закінченням строків давності. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо нього скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що надані стороною обвинувачення докази не підтверджують його вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Відтак, суд першої інстанції необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок щодо нього. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів сторони захисту не перевірив, обґрунтованих відповідей на них не дав та безпідставно залишив вирок місцевого суду без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор Круценко Т. В. заперечувала проти касаційної скарги засудженого ОСОБА_2, вважала її необґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

Представник потерпілої Урина О. І. та потерпіла ОСОБА_1 також заперечували проти задоволення касаційної скарги засудженого просили залишити її без задоволення, а судове рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Частково задовольнивши апеляційні скарги ОСОБА_2 та його захисника Кирись Г. Й., в яких порушувалися питання невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, недопустимості доказів, що були покладені в основу обвинувального вироку суду відносно ОСОБА_2, і суворості призначеного йому покарання, а також частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, апеляційний суд, навівши докладні мотиви прийнятого рішення, виключив обставину, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, а врешті, не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни.

Переглянувши вирок в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи сторони захисту, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що досліджені судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК та покладені в основу вироку докази, а саме: показання потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, експертів ОСОБА_5, ОСОБА_6, самого ОСОБА_2, дані протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та інших письмових документів, підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Такий висновок суду апеляційної інстанції достатньо мотивований й ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені апеляційним судом та змістовно наведені в ухвалі.

Так, під час розгляду кримінального провадження місцевим та апеляційним судами ОСОБА_2 не заперечував, що у вказаний день та час керував автомобілем марки "ВАЗ 21713". Однак наполягав, що він не винуватий у дорожньо-транспортній пригоді, оскільки ПДР не порушував, його засліпило світло фар зустрічних автомобілів і він загальмував будучи на другому пішохідному переході як побачив потерпілу ОСОБА_1.

Разом із цим, позиція засудженого, про його невинуватість у вчиненні ДТП, були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, і обґрунтовано визнано такою, що спростовуються доказами кримінального провадження, а саме: показаннями потерпілої, експертів, даними протоколів слідчих експериментів та висновками судових експертиз, які є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.

Зокрема, потерпіла ОСОБА_1, у своїх показаннях, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, зазначила, що вона переходила дорогу на освітленому пішохідному переході, пропустила три автомобілі, які їхали зі сторони вокзалу, та, дійшовши до його середини переходу, відчула удар.

Експерти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 допитані судом пояснили, що згідно з висновками експертиз ділянка осипу дрібних уламків скла знаходиться поза межами пішохідного переходу, однак наїзд на пішохода відбувся у місці, що передує початку осипу, а не після нього. При цьому, водій ОСОБА_2 порушив вимоги п. 19.3 ПДР, оскільки у разі засліплення він повинен зупинитися, не змінюючи смуги руху, і увімкнути аварійну світлову сигналізацію. Разом з тим, якби не було засліпленням, водій повинен був гальмувати в будь-якому випадку. Відтак, враховуючи дорожню обстановку, ОСОБА_2 мав можливість до пішохідного переходу загальмувати й зупинити транспортний засіб, однак він несвоєчасно застосував міри до гальмування відносно виникнення небезпеки для його руху.

Крім того, в порушення вимог п. 2.10 ПДР ОСОБА_2 після ДТП за участі ОСОБА_1 перемістив свій транспортний засіб, хоча був зобов'язаний цього не робити, оскільки дії водія при ДТП чітко визначені ПДР.

Доводи засудженого про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, яке, на його думку, полягає у тому, що суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, неправомірно визнав допустимим доказом протокол огляду місця події, оскільки він не відповідає вимогам процесуального закону, якими регламентовано порядок складання протоколів слідчих дій, з тих підстав, що в ньому відсутнє посилання на те, що він брав участь у цій слідчій дії та відсутній його підпис, також перевірялися судом апеляційної інстанції та вмотивовано визнані безпідставними.

Та обставина, що ОСОБА_2 був на місці, де проводилася зазначена слідча дія, не свідчить, що він брав в ній участь, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 237 КПК слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду.

Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.

Присутність особи на місці вчинення злочину автоматично не означає, що вона брала участь у виявленні та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. Відтак, особа, котра не зазначена у протоколі як учасник слідчої дії і не повинна його підписувати.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив всі доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та його захисника Кирись Г. Й., якіє аналогічними тим, що зазначені засудженим у касаційній скарзі, проаналізував докази, надавши їм оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, та навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК за обставин, вказаних у вироку.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено.

Призначене ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 286 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік у даному конкретному випадку відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За таких обставин, касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 січня 2021 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

О. Л. Булейко І. В. Іваненко С. Б. Фомін