ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 729/521/20

провадження № 51-3349км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6 , на вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270080000143, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Цивільний позов ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 7 898,89 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн - моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 12 квітня 2020 року приблизно о 22:45, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля магазину «Світлана», розташованого на вул. Застанційна, 7 в с. Кобижча на території прилеглій до залізничної станції «Кобижча», маючи умисел на заволодіння чужим майном, керуючись корисливим мотивом вчинив розбійний напад на ОСОБА_8 за таких обставин.

Так, реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 два удари ногою в живіт, після чого потерпілий почав тікати, а ОСОБА_7 , наздоганяючи його, завдав ще декілька ударів позаду йому в шию. Далі, коли ОСОБА_8 впав на землю, ОСОБА_7 почав завдавати потерпілому ударів руками і ногами в голову та тулуб і висловив вимогу про передачу йому потерпілим грошей і мобільного телефону, на що ОСОБА_8 передав ОСОБА_7 гроші, якими останній заволодів. У результаті таких дій ОСОБА_7 потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Чернігівський апеляційний суд 11 квітня 2023 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора в частині призначення ОСОБА_7 покарання скасував вирок місцевого суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 1 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали, та заперечення інших учасників провадження

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_7 та закрити кримінальне провадження.

Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до вказівок на те, що суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні неналежними, недостовірними і недопустимими доказами.

Зокрема в цій частині захисник зазначає, що:

- суди всупереч вимогам ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у своїх рішеннях послались на показання ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_9 , які надані ними на досудовому слідстві в ході їх допиту та проведення за їх участю слідчих експериментів. При цьому такі показання було отримано в результаті недозволених методів слідства і з порушенням прав цих осіб на захист;

- протокол слідчого експерименту від 15 квітня 2020 року за участю ОСОБА_7 і відеозапис до нього складений з порушенням вимог статей 104, 105, 240 КПК, оскільки учасникам слідчої дії не були роз`яснені їхні права, зміст пояснень зафіксованих на відеозаписі і внесених до протоколу не є тотожним, на відеозаписі не зафіксовано те, що протокол зачитується в голос і те, що його читають учасники, у протоколі не зазначено заводські номери відеокамери і електронного носія, а також модель носія. Під час слідчої дії засуджений не показував на місці всі обставини, а слідчий водив його до місця де була бійка і іншим місцям події, слідча дія проведена за 8 хвилин і слідчий фізично не міг заповнити у протоколі даних усіх її учасників;

- протоколи слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_9 складені з аналогічними порушеннями, що і вищевказаний протокол. Крім того, під час проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 відбулось переривання відеозапису про що не зазначено в протоколі;

- протокол огляду місця події від 13 квітня 2020 року за участю ОСОБА_8 складений з порушенням через проведення цієї слідчої дії і слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 з одними і тими самими понятими, не відповідність часу внесеного до протоколів цих слідчих дій, заперечення понятими вилучення грошей в сумі 850 грн в ході цієї слідчої дії, в протоколі не містить даних щодо серії та номерів вилучених грошових купюр, а на ілюстративній таблиці не зазначено місце фотографування грошей, фотознімки є нечіткими і не надають можливості встановити номера і серії купюр, які були вилучені на місці події;

- вилучені в ході огляду місця події гроші в сумі 850 грн є неналежними через те, що не було доведено їх належність саме потерпілому, не проводилось їх впізнання потерпілим, а матеріали справи в порушення вимог ч. 5 ст. 237 КПК не містять протоколу огляду цих грошей;

- висновок експерта від 12 травня 2020 року № 77 є недопустимим, оскільки стороні захисту і суду не було надано для огляду і дослідження медичну картку потерпілого. Крім того, у висновку зазначено про зовнішній огляд потерпілого, тоді як описова частина цього висновку не містить опису такого огляду, а експерт досліджував лише медичну документацію, що, на думку захисту, свідчить про неналежність і недостовірність цього доказу;

- суди невмотивовано взяли до уваги показання свідка ОСОБА_10 і відхилили показання свідка ОСОБА_9 ;

На переконання захисника, під час судових розглядів не доведено, що його підзахисний мав намір заволодіти майном потерпілого. Вважає, що в діях ОСОБА_7 наявний склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

За твердженням захисника, апеляційний суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит свідка ОСОБА_10 .

На думку ОСОБА_6 , апеляційний суд призначив ОСОБА_7 надмірно суворе покарання, яке є неспівмірним по відношенню до обставин, за яких вчинене кримінальне правопорушення та даним про особу засудженого.

Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні

Засуджений і захисник підтримали касаційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.

Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисту, вважала судові рішення законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Потерпілий ОСОБА_8 надіслав до Верховного Суду заяву, в якій просив касаційний розгляд провести за його відсутності.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Межі касаційного перегляду

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Разом із тим, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевими та апеляційними судами.

При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

В свою чергу за ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неповноти судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильно наданої, на його думку, оцінки доказам, оскільки вони не відноситься до предмета касаційної перевірки.

Щодо позасудових показань засудженого ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_9 ,

Захист зазначає, що суди в порушення вимог ч. 4 ст. 95 КПК обґрунтували свої висновки показаннями цих осіб наданим під час досудового розслідування.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

Суд відзначає, що суди попередніх інстанцій не посилались у своїх рішеннях на протоколи допиту зазначених осіб, складені під час досудового розслідування, як про це зазначає захисник в касаційній скарзі, а тому Суд відхиляє цей довід захисту, як такий, що не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.

Разом із тим, з матеріалів справи слідує, що за участі ОСОБА_7 та ОСОБА_9 були проведені слідчі експерименти, у ході яких засуджений та свідок, не лише розповіли, але й показали механізм, характер та спосіб спричинення потерпілому тілесних ушкоджень та вказали про вимагання грошей та мобільного телефону у ОСОБА_8 .

Однак у судовому засіданні ОСОБА_7 та ОСОБА_9 змінили свої показання та зазначили, що під час слідчих дій вони говорили неправду, оскільки працівники поліції висловлювали їм погрози та використовували недозволені методи слідства.

Ці протоколи слідчих експериментів суди попередніх інстанцій поклали серед інших доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 .

Захисник вказує на недопустимість зазначених протоколів слідчих експериментів, оскільки вони ґрунтуються на відомостях отриманих від ОСОБА_7 та ОСОБА_9 (і) в ході досудового розслідування, (іі) в результаті застосування недозволених методів слідства.

(і) щодо використання відомостей, що містяться в протоколі слідчого експерименту, як окремого доказу

Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, висловленого в постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070км19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.

Заперечення особи в судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за її участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.

Об`єднана палата вказала, що показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.

Отже, з огляду на викладене, за умови додержання належної процедури проведення слідчих експериментів, саме по собі посилання судів попередніх інстанцій на відомості, що отримані в результаті цих слідчих дій за участю засудженого та свідка, які за висновків цих судів проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, не свідчить про те, що суди порушили вимоги ч. 4 ст. 95 КПК, як про це зазначає захисник.

(іі) щодо недозволених методів досудового слідства

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК докази, отримані внаслідок застосування катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, є недопустимими.

Як зазначалось вище, захисник у касаційній скарзі стверджує, що засуджений ОСОБА_7 і свідок ОСОБА_9 були піддані психологічному тиску та фізичному впливу з метою отримати від них показів, які б викривали ОСОБА_7 у вчинені злочину.

У контексті допустимості відомостей, отриманих від особи, яка заявляє про застосування поганого поводження з боку представників держави, слід враховувати відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зокрема, ЄСПЛ послідовно зазначає, що в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана неналежному поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов`язку держави відповідно до статті 1 цієї Конвенції, вимагає, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування (рішеня Kobets v. Ukraine, no. 16437/04, § 51, 14 February 2008).

Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він має надати інформацію, яка хоча б prima facie (з першого погляду) давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце (див, наприклад, ухвалу Dmitriy Valentinovich Goryanoy against Ukraine (dec.), no. 54630/13, §§ 27-29, 15 October 2019).

За відсутності будь-якої інформації, яка піддається перевірці, заява про погане поводження не може бути визнана «обґрунтованою» і, таким чином, не створює обов`язку щодо її розслідування (див, постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 317/2389/17 (провадження № 51-4935км19); від 26 травня 2020 року у справі № 234/9575/19 (провадження № 51?5690км19); від 19 листопада 2020 року у справі № 640/9837/18 (провадження № 51-1539км20); від 29 жовтня 2019 року у справі № 515/2020/16-к (провадження № 51-2904км18) та інші).

Верховний Суд зауважує, що будь-яких відомостей про те, що свідок ОСОБА_9 звертався до компетентних органів з приводу застосування до нього працівниками поліції недозволених методів слідства, або іншим чином інформував державні органи про таке поводження, матеріали кримінального провадження не містять, і захисником не надано.

У касаційній скарзі захисник, крім загальних тверджень про здійснення тиску на свідка ОСОБА_9 під час слідчих експериментів, не повідомив будь-яких фактичних обставин поганого поводження з ним. Таким чином, ці посилання не містять достатньої інформації, яку можна було би перевірити. За таких обставин Верховний Суд не може вважати, що захисник достатньою мірою обґрунтував свої твердження про погане поводження із свідком, щоб вважати їх «небезпідставними».

В обґрунтування своїх доводів щодо застосування під час досудового розслідування до засудженого ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_9 працівниками поліції недозволених методів слідства, захисник посилається на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2023 року у справі № 750/6573/23, якою скасовано постанову старшого слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, від 16 вересня 2022 року про закриття кримінального провадження № 62020100000001866 від 18 вересня 2020 року, в якому проводиться розслідування фактів поганого поводження зі ОСОБА_7 з боку працівників Бобровицького ВП Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області за попередньою кваліфікацією ч. 2 ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).

При цьому Суд відзначає, що кримінальне провадження № 62020100000001866, на яке посилається захисник, здійснювалось лише за заявою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , і лише за фактами поганого поводження із засудженим, тобто у цьому провадженні не здійснювалось перевірки щодо заявлених тверджень про погане поводження із ОСОБА_9 .

До початку касаційного розгляду прокурор, що брала участь під час розгляду цієї справи в апеляційному суді, на адресу Верховного Суду надіслала копію постанови старшого слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, від 31 липня 2023 року про закриття кримінального провадження № 62020100000001866 від 18 вересня 2020 року у зв`язку з відсутністю в діях окремих службових осіб Бобровицького ВП Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.

Відомостей про скасування цієї постанови від 31 липня 2023 року Верховний Суд не має.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне оцінити обґрунтованість тверджень захисту про застосування недозволених методів слідства до ОСОБА_7 , виходячи із відомостей, що містяться у матеріалах кримінального провадження, яке є предметом цього касаційного перегляду.

Верховний Суд зазначає, що згідно доводів захисту факти поганого поводження зі ОСОБА_7 мали місце у період з 01:30 до 20:00 13 квітня 2020 року і супроводжувались «…насильством, застосуванням спеціальних засобів, а також катуванні, тобто в умисному заподіянні сильного фізичного болю та моральних страждань шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій…».

Водночас згідно з матеріалами кримінального провадження до ОСОБА_7 на досудовому слідстві не застосовувався будь-якій запобіжний захід, він перебував на волі, однак не дивлячись на це, засуджений вперше заявив про факти поганого поводження з боку правоохоронних органів лише 07 травня 2020 року, тобто майже через місяць після заявлених фактів.

Крім того, 13 квітня 2020 року (в день заявлених засудженим подій) слідчий призначив судово-медичну експертизу ОСОБА_7 .

Згідно з висновком експерта № 70, ОСОБА_7 повідомив, що 12 квітня 2020 року побився з ОСОБА_8 . Скарг на здоров`я не пред`являє. Експерт у висновку зазначив, що у ОСОБА_7 є тілесні ушкодження у вигляді одного садна на лівій кисті на п`ясно-фаланговому суглобі 4-го пальця з переходом на основну фалангу 4-го пальця. Інших тілесних ушкоджень не виявлено. Також експерт зазначив, що тілесне ушкодження спричинене дією тупого предмета з обмеженою травмуючою контактуючою поверхнею по механізму тертя і воно не могло бути отримане в наслідок нанесення ударів власною рукою по голові та тілу потерпілого за винятком випадків, коли удар був нанесений по тілу потерпілого вдягнутим в одяг, на якому мали місце тупі предмети, такі як металеві та пластмасові замки блискавок, аплікації з металевими та пластмасовими частинами та інші атрибути одягу.

З наведеного слідує, що на тілі ОСОБА_7 , а саме на пальці лівої руки, хоча і було виявлено тілесне ушкодження (одне садно), однак Верховний Суд зауважує, що засуджений повідомив, що побився з ОСОБА_8 . Скарг на здоров`я не заявляв, а експерт зауважив воно могло бути отримано в результаті, якщо удар засудженим був нанесений по тілу потерпілого вдягнутим в одяг на якому мали місці тупі предмети такі як металеві та пластмасові замки блискавок, аплікації з металевими та пластмасовими частинами та інші атрибути одягу.

Отже будь-яких медичних даних, які б підтверджували версію захисту, що у період з 01:30 до 20:00 13 квітня 2020 року до ОСОБА_7 застосовувались недозволені методи, які супроводжувались «…насильством, застосуванням спеціальних засобів, а також катуванні, тобто в умисному заподіянні сильного фізичного болю та моральних страждань шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій…», матеріали кримінального провадження не містять.

Зазначені обставини в сукупності з тим, що засуджений досить тривалий час не повідомляв компетентні органи про факти погано поводження, хоча об`єктивно міг це зробити, а також, враховуючи, що матеріалами цього провадження не містять відомостей, документів, чи достатньої інформації, яка хоча б prima facie (з першого погляду) вказувала, що факти поганого поводження дійсно мали місце, або іншим чином дозволили ці факти перевірити, Суд, за матеріалами справи, що є предметом касаційного перегляду, не може вважати, що засуджений достатньою мірою обґрунтував свою заяву про погане поводження з ним, щоб вважати її «небезпідставною».

Тим не менш, як зазначалось вище, за заявою сторони захисту про факти поганого поводження зрештою було відкрито кримінальне провадження, і хоча на час касаційного розгляду прокурор надав копію постанови старшого слідчого, якою це кримінальне провадження було закрито, Верховний Суд наголошує, що таке рішення може бути не остаточним і надалі, за наявності відповідних підстав, може бути скасовано, як це мало місце з попередньою постановою про закриття вказаного кримінального провадження.

З огляду на викладене, не вирішуючи остаточно замість компетентних органів досудового розслідування питання чи мали місце заявлені стороною захисту факти, або ні, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги вважає за доцільне також перевірити, чи були протоколи слідчого експерименту за участі засудженого і свідка ОСОБА_9 «єдиним» чи «вирішальним» доказом, на якому суди обґрунтовували свої висновки про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і якій вплив вони мали на результати судового розгляду і справедливості процесу в цілому.

Верховний Суд зауважує, що у цій справі сторона захисту ні під час досудового розслідування, ні під час судового провадження не заперечувала факт заподіяння ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень в установлених судом час і місці.

Заперечення цієї сторони, полягали лише в тому, що засуджений не вимагав і не заволодівав грошима потерпілого.

Під час проведення оспорюваних слідчих експериментів засуджений ОСОБА_7 серед іншого повідомив, що «вимагав у ОСОБА_8 , щоб той вивертав кишені, але казав це жартома, тобто брати ні грошей, ні телефону не збирався і не брав. Що давав ОСОБА_8 не знає, до кишені поклав машинально щось, але нічого не виявив пізніше». В свою чергу свідок ОСОБА_9 , зокрема показав, що « ОСОБА_8 від ударів впав на землю, де його продовжив бити ОСОБА_7 та вимагати від нього гроші та мобільний телефон, ОСОБА_8 сказав що у нього немає, але в цей час задзвонив телефон, це ще більше розлютило ОСОБА_7 та продовжив бити ОСОБА_8 , чи брав ОСОБА_7 гроші чи телефон свідок не бачив».

Під час судового розгляду ОСОБА_7 дав показання, що «…грошових коштів від потерпілого він не вимагав, сказав жартома, не брав ні грошей, ні телефону…», а свідок ОСОБА_9 зазначив: «Щоб хтось вимагав гроші або телефон він не чув, сам особисто нічого від ОСОБА_8 не вимагав та не брав».

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження слідує, що місцевий суд, постановляючи вирок дійшов висновку, що винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується сукупністю й інших досліджених доказів, серед яких, зокрема:

- показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який показав, що після того, як засуджений почав завдавати йому ударів він побіг в бік залізничних колій, на коліях його наздогнав ОСОБА_7 та зваливши з ніг сів на потерпілого зверху та продовжив наносити удари та вимагати грошові кошти та мобільний телефон. Удари наносив в верхню частину тіла, а попадали в лице. Пізніше за ними прибіг ОСОБА_9 , який заломив потерпілому ногу та тримав його. ОСОБА_8 попросив ОСОБА_7 привстати і віддав гроші в сумі 1900 грн. Телефон був під ним і він його не віддав. Також повідомив, що разом з працівниками поліції на коліях було знайдено 850 грн., зім`яті , як він їх зім`яв;

- показаннями свідка ОСОБА_10 (продавець магазину «Світлана»), яка зазначила, що коли ОСОБА_8 , купив каву, цигарки, зовнішніх ушкоджень не було. Двері магазину були відчинені. Коли потерпілий вийшов вона почула, що на дворі виник якийсь конфлікт, почалася штовханина, а потім якась бійка. На вулиці було тихо. Коли не було покупців вона виходила, щоб прибрати біля магазину. Коли вийшла, почула, що кричать ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . Чула що ОСОБА_7 вимагав гроші. Коли потерпілий повернувся в магазин, був побитий, сказав, що в нього забрали 2000 грн. Зауважила, що коли ОСОБА_7 вимагав гроші вона виходила прибирати, біля магазину вже нікого не було;

- протоколом слідчого експерименту і відеозапису до нього за участі потерпілого ОСОБА_8 , який розказав і показав на місці, як саме ОСОБА_7 завдавав йому ударів, висловлював вимогу про передачу грошей і мобільного телефону і як заволодів грошима;

- протоколом слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_10 , яка розказала і показала на місці, серед іншого, як потерпілий і засуджений побігли від магазину в сторону залізничних колій, і як ОСОБА_7 вимагав у потерпілого гроші, а останній казав, що у нього їх не має;

- протоколом огляду місця події від 13 квітня 2020 року проведеного за участі потерпілого ОСОБА_8 , в ході якого, на ділянці між четвертою та третьою колією у траві було виявлено і вилучено гроші в сумі 850 грн.

- висновком експерта № 77 від 12 травня 2020 року, яким визначені на потерпілому тілесні ушкодження, характер, кількість і локалізація, та визначена їх ступінь тяжкості - як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Крім того, суд послався й на інші докази, серед яких показання свідків, зокрема і понятих, що були присутні під час проведення слідчих дій, протоколи складеними за результатами цих дій, детальний зміст яких наведено у вироку.

Також місцевий суд зазначив, що твердження засудженого про те, що він не вимагав гроші та мобільний телефон у потерпілого, спростовуються показаннями потерпілого, свідка ОСОБА_10 і письмовими доказами.

При цьому місцевий суд, проаналізувавши показання ОСОБА_10 , визнав їх послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами і матеріалами кримінального провадження, і не знайшов підстав сумніватися в їх правдивості.

Водночас, суд критично поставився до наданих у судовому засіданні показань свідка ОСОБА_9 , через родинні відносини із засудженим (який є чоловіком рідної сестри ОСОБА_7 ) і вважав, що свідок надав протилежні показання з метою сприяння засудженим уникнути відповідальності.

Дослідивши наведені докази відповідно до ст. 94 КПК місцевий суд, дійшов висновку, що вони доводять винуватості ОСОБА_7 в розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу і кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 187 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. При цьому з рішення апеляційного суду слідує, що цей суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту, навів достатні мотиви її відхилення.

Отже, як убачається з викладеного вище, висновки судів про вимагання ОСОБА_7 і заволодіння грошима ОСОБА_8 зроблені не лише на відомостях, що були відображені в протоколах слідчих експериментів за участю засудженого ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_9 , а й на підставі інших доказів, зокрема показань потерпілого і незалежного свідка ОСОБА_10 , а також протоколах слідчих дій.

З огляду на це Суд вважає, що протоколи слідчих експериментів як із засудженим, так і з свідком ОСОБА_9 не були «єдиним» чи «вирішальним доказом», покладеним судами попередніх інстанцій в основу доведеності винуватості засудженого. Більше того, судами буди досліджені та належним чином оцінені інші докази, які самі по собі, незалежно від змісту названих слідчих експериментів, поза розумним сумнівом доводять винуватість обвинуваченого.

У зв`язку з наведеним, Суд відхиляє відповідні аргументи захисника.

Крім того, Верховний Суд не погоджується з доводами захисту про те, що суди попередніх інстанцій невмотивовано взяли до уваги показання свідка ОСОБА_10 і відхилили показання свідка ОСОБА_9 , оскільки як зазначено вище, суди проаналізували показання цих свідків, і навели мотиви, чому беруть до уваги одні і відкидають інші.

Захисник в касаційній скарзі не навів мотивів, які б ставили під сумнів такі висновки судів попередніх інстанцій.

Щодо інших порушень допущених, на думку захисника, під час складання протоколів слідчих експериментів

Твердження захисника про те, що під час проведення згаданих слідчих дій їх учасникам не роз`яснювались їх права, не заслуговують на увагу.

Той факт, що роз`яснення прав не зафіксовано на відеозаписі, не вказує на те, що ці права не були роз`яснені до початку проведення слідчої дії. Крім того відсутність роз`яснення процесуальних прав на відеозаписі слідчого експерименту не є достатньою підставою для визнання протоколів слідчої дії недопустимим доказом. (див, наприклад постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 213/3351/17, провадження № 51-1302км21).

Як видно з цих протоколів, учасникам слідчих дій роз`яснювались їх права, що підтверджується їх підписами у відповідних графах протоколів. Крім того за результатом проведення слідчих дій від учасників не поступало жодних зауважень щодо ходу їх проведення та складених протоколів. Під час судового розгляду в суді першої інстанції учасники слідчих дій не заперечували, що підписували згадані документи без зауважень. З відеозаписів до слідчих експериментів також слідує, що учасники не заявляли про якісь порушення, хоча очевидно не були позбавлені можливості це зробити, якби це мало місце.

З цих же підстав Суд вважає необґрунтованими й твердження захисника про те, що на відеозаписі не зафіксовано те, що протокол зачитується вголос і те, що його читають учасники.

Також Верховний Суд відхиляє доводи захисту про те, що зміст пояснень зафіксованих на відеозаписах і внесених до протоколу не є тотожним.

Верховний Суд зауважує, що наведені захисником доводи стосуються питання достовірності відомостей, відображених у протоколах слідчих експериментів, тоді як перевірка цих питань не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що місцевий суд повно та всебічно дослідив протоколи слідчих експериментів проведених за участю засудженого, потерпілого і свідка, а також відеозаписи до згаданих слідчий дій, та визнав, що експерименти проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону і не встановив суттєвих суперечностей між відомостями, що відображені у протоколі і зафіксовані на відеозаписі, які б дозволяли поставити під сумнім інформацію, відображену в оспорюваних протоколах.

Висновки місцевого суду щодо достовірності зазначених відомостей були предметом перевірки апеляційного суду, який не знайшов підстав сумніватися в їх обґрунтованості і вмотивованості, не вбачає таких і Верховний Суд.

Що стосується тверджень захисту, що у протоколах слідчих експериментів не зазначено заводські номери відеокамери і електронного носія, а також модель носія на який здійснювалась відеофіксація, то захисник не обґрунтував, яким чином це позначилось на допустимості і достовірності результатів оспорюваних слідчих дій, особливо зважаючи на те, що захист не оспорює те, що згадані слідчі дії дійсно проводились.

Твердження захисника про те, що засуджений не показував на місці всі обставини, а слідчий водив його до місця де була бійка і іншим місцям події не заслуговують на увагу, оскільки з протоколу слідчого експерименту слідує, що засуджений не лише розказував про обставини вчиненого злочину, але й самостійно показував і відтворював обставини події злочину.

Те, що під час проведення слідчого експерименту за участі потерпілого проводилось переривання відеозапису, про що не відображено в тексті протоколу, не ставить під сумнів допустимість результатів слідчої дії, оскільки з відеозапису цієї дії видно, що слідча повідомила, що запис переривається у зв`язку із необхідністю перетину залізничних колій, на місце на яке вказує потерпілий.

На цих підставах Верховний Суд відхиляє вищевказані доводи захисту.

Щодо протоколу огляду місця події і вилучених в ході його проведення грошей

Посилання захисника на те, що огляд місця події і слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_9 проведений за участі одних і тих самих понятих, не свідчить про недопустимість протоколу огляду місця події, оскільки, як правильно зауважив апеляційний суд присутність одних і тих самих понятих, не вказує на одночасне проведення слідчих дій, які були проведені в різний час, хоча і в один і той же день, з фіксуванням на технічні носії. Норми процесуального закону не містять застережень щодо обов`язкового залучення різних понятих при проведенні слідчих дій, зокрема й тих, що проводяться в один день через незначний проміжок часу.

Твердження захисника про те, що поняті, які були присутні при огляді місця події заперечили факт вилучення грошей, не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки з вироку слідує, що допитані поняті ОСОБА_11 і ОСОБА_12 таких заперечень не висловлювали.

Не зазначення у протоколі огляду місця події серії та номерів вилучених грошових купюр, за обставин цієї справи, не ставить під сумнів в розрізі допустимості, ні протокол слідчої дії, ні самі грошові кошти, оскільки вони досить детально відображені у фототаблиці, що є додатком до цієї слідчої дії.

При цьому всупереч твердженням захисту, на фототаблиці відображено місце де вони були виявлені і самі фотознімки є достатньої якості для ідентифікації на грошах номерів і серій купюр, які були вилучені на місці події.

Разом з тим, захисник не обґрунтував, яким чином номера і серії купюр за обставин цієї справи впливають на допустимість доказів.

До того ж, протокол огляду місця події проводився за участі потерпілого, тобто при його участі були виявлені та вилучені гроші, які очевидно не мають якихось певних відмінностей (крім серії і номера) від інших купюр, що введено в обіг в Україні. При цьому, як правильно зауважив апеляційний суд, враховуючи, що потерпілий не записував серії та номери наявних при ньому купюр, той факт, що слідчий не провів за участю потерпілого впізнання цих купюр не ставить під сумнів допустимість їх як доказів.

Також не знаходить Верховний Суд підстав вважати істотним порушення вимог кримінального процесуального закону те, що слідчий не склав окремий протокол огляду грошей, які були вилучені під час огляду місця події.

На цих підставах Суд відхиляє відповідні доводи захисту.

Щодо висновку експерта № 77 від 12 травня 2020 року

Доводи захисника щодо недопустимості вищевказаного висновку експерта у зв`язку з невідкриттям стороні захисту медичної карти потерпілого, є необґрунтованими.

Згідно з частинами 11, 12 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Згідно з правовою позицією, висловленою об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Водночас сторона захисту, будучи обізнаною про наявність вищевказаного висновку експерта, який містить аналіз медичної документації, не порушувала питання саме про надання їй доступу до матеріалів, які досліджував експерт, та не виявляла бажання реалізувати своє право на ознайомлення.

Захист в судах попередніх інстанцій лише стверджував про відсутність у матеріалах кримінального провадження медичної карти потерпілого, однак ці матеріали не містять відомостей, що сторона захисту під час судового розгляду просила відкрити та надати їй цю медичну документацію.

Суд не залишає поза увагою, що захисник в суді першої інстанції вказував, що він звертався до лікарні, однак цей запит був направлений для надання захиснику інформації щодо лікування потерпілого, а саме про те: які витрати понесено лікарнею на лікування потерпілого, які ліки призначались лікарем для лікування, їх перелік, назва, кількість, які реабілітаційні курси призначались, чи надавались направлення на обстеження до інших медичних та/або комерційних закладів для обстеження стану здоров`я, хто був лікуючим лікарем. Чи назначались лікарем прийняття ліків ОСОБА_8 , які зазначені у товарних чеках.

Вказаний запит і відповідь лікарні захисник долучив під час судового розгляду до матеріалів провадження.

Однак Верховний Суд вважає, що цей запит не свідчить, що сторона захисту просила сторону обвинувачення та суд відкрити їй медичну карту потерпілого і не замінює клопотання про це.

На думку Верховного Суду, за відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 КПК слід розуміти, що сторона захисту не вважала за доцільне скористатися правом на відкриття їй медичної документації.

Таким чином, сама по собі відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, у цьому випадку не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не зумовлює визнання вказаного експертного дослідження недопустимим доказом.

Висновок експерта відповідає приписам статей 101 102 КПК, а тому був слушно покладений судами в основу судових рішень.

Та обставина, що у висновку експерта серед іншого зазначено про зовнішній огляд потерпілого, тоді як експерт досліджував лише медичну документацію, свідчить про допущення експертом описки, оскільки у цьому ж висновку зазначено, що для проведення судово-медичної експертизи експерту надано «Медичну карту стаціонарного хворого № 1821 Бобровицька ЦРЛ на ім`я ОСОБА_8 », а з його описової частини слідує, що експерт досліджував інформацію, що міститься саме в медичні документації.

Враховуючи викладене і те, що матеріали провадження не містять жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість проведеної судово-медичної експертизи або викликали сумніви в її правильності, дані висновку експерта від 12 травня 2020 року № 77 були аргументовано визнані судами належними та допустимими доказами.

З огляду на це Суд відхиляє такі доводи захисту.

Щодо кваліфікації

Захисник зазначає, що у цій справі не доведено, що його підзахисний мав намір заволодіти майном потерпілого і вважає, що в діях ОСОБА_7 наявний склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

Верховний Суд не погоджується з такими доводами захисника.

Як уже було зазначено вище, місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу і кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 187 КК.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками місцевого суду.

Згідно зі ст. 187 КК розбій - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, зокрема слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння.

Як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 два удари ногою в живіт, після чого потерпілий почав тікати, а ОСОБА_7 , наздоганяючи його, завдав ще декілька ударів позаду йому в шию. Коли ОСОБА_8 впав на землю, ОСОБА_7 почав завдавати потерпілому ударів руками і ногами в голову та тулуб і висловив вимогу про передачу йому потерпілим грошей і мобільного телефону, на що ОСОБА_8 передав ОСОБА_7 гроші, якими останній заволодів. У результаті таких дій ОСОБА_7 потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

За таких установлених фактичних обставин справи Верховний Суд вважає, що дії засудженого правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 187 КК, а тому відхиляє такі доводи захисту.

Щодо відмови апеляційного суду у повторному допиті свідка ОСОБА_10 .

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу або факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не зобов`язує суд апеляційної інстанції повторно досліджувати докази, оцінені у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту, не вважав за потрібне повторно допитувати свідка ОСОБА_10 в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки сторона захисту не навела доводів на обґрунтування того, що місцевий суд дослідив показання цього свідка неповністю або з порушенням, а тому апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, за результатами чого погодився з їх оцінкою.

Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень приписів ст. 404 КПК.

Проміжні висновки

За результатами касаційного перегляду матеріалів кримінального провадження, в межах доводів касаційної скарги, не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК.

Захисник у касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які б спростовували ці висновки або ставили б під сумнів законність та умотивованість рішень судів попередніх інстанцій.

Щодо покарання

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Згідно з приписами ст. 75 КК (у редакції, чинній на момент скоєння засудженим злочину), якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням яких є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема 75 КК приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, має стійкі соціальні зв`язки, вибачився перед потерпілим, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено та вважав, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства і, що можна застосувати до нього положення статей 75 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за зокрема, апеляційною скаргою прокурора, дійшов висновку про необґрунтоване застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК, а тому скасував вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, за яким призначив останньому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, яке належить відбувати реально.

Своє рішення апеляційний суд серед іншого мотивував тим, що засуджений винуватості в інкримінованому йому правопорушенні фактично не визнав, у нього відсутня критика до своєї поведінки та співчуття до потерпілого, якому не відшкодована ні матеріальна, ні моральна шкода.

Разом із тим сторона захисту зазначає, що засуджений не мав змоги раніше відшкодувати потерпілому завдані збитки, оскільки останній уникав зустрічі зі ОСОБА_7 і лише після апеляційного розгляду потерпілий надав банківські реквізити для перерахування коштів.

На обґрунтування своїх доводів сторона захисту долучила лист від потерпілого на ім`я засудженого з банківськими реквізитами, а також копію розписки потерпілого, згідно якої засуджений відшкодував ОСОБА_8 збитки в сумі 18 000 грн, тобто в повному розмірі, що визначена місцевим судом як матеріальна і моральна шкода.

Крім того, в цій же розписці потерпілий вказав, що претензій до засудженого не має і не заперечує про призначення засудженому умовного покарання.

Верховний Суд вважає, що наведена інформація в сукупності з конкретними обставини цієї справи, встановленими місцевим судом даними про особу засудженого, який раніше судимий не був, має міцні соціальні зв`язки, під час досудового розслідування і судового провадження інших правопорушень не вчинив, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, і дають підстави вважати, що виправлення засудженого без відбування покарання є можливим, а тому він може бути звільнений від відбуття покарання з випробуванням відповідно до положень ст. 75 КК.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433 434 436-438 441 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу сторони захисту необхідно задовольнити частково, а вирок апеляційного суду - змінити.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року щодо ОСОБА_7 змінити.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК зобов`язати ОСОБА_7 :

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити з-під варти негайно.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3