Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 1/2218/1509/11

Номер провадження в апеляційному суді 11/792/436/13

Провадження № 51 - 1334 зпв 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Ємця О.П., Мазура М.В., Марчука О.П., Матієк Т.В.,

Могильного О.П., Остапука В.І., Щепоткіної В.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Генеральної прокуратури України Басюка С.В.,

захисника засудженого ОСОБА_8 адвоката Купчика О.І. у режимі відеоконференції,

розглянув у судовому засіданні кримінальну справу щодо

ОСОБА_8,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Якутськ Російської Федерації, громадянина Росії, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 липня 2007 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 187, ст. 69, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, звільненого за постановою Літинського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2010 року умовно-достроково на 1 рік 7 місяців 3 дні,

за заявою засудженого ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року щодо нього

встановив:

ВирокомХмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2013 року засуджено ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

На підставі ст. 71 КК України до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 липня 2007 року, та за сукупністю вироків ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 3 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

Цим же вироком засуджено:

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м.Хмельницького, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого,

за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла; за ч. 5 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна , яке є його власністю, крім житла.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 3 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця с. Остапє Підволочиського району Тернопільськоїобласті, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_4, раніше судимого, останній раз вироком Тернопільського міського суду від 07 жовтня 2010 року за ч. 3 ст. 185, ст. 70, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільненого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки,

за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 3 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

На підставі ст. 71 КК України до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2010 року, та за сукупністю вироків ОСОБА_11 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_11, уродженця м. Горлівки Донецькоїобласті, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_5, раніше не судимого,

за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 3 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_14, уродженця м. Тернополя, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_6, раніше судимого вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців,

за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; за ч. 5 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна , яке є його власністю, крім житла.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України покарання ОСОБА_13 за сукупністю злочинів призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2011 року, та ОСОБА_13 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

Крім того, цим же вироком засуджено ОСОБА_14 за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Зазначений вирок щодо ОСОБА_15 ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2015 року скасовано і кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд. Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2016 року ОСОБА_15 засуджено за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за виключенням житла.

Заяви про перегляд судових рішень від зазначених осіб і щодо них не надходили.

Вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

На початку квітня 2011 року ОСОБА_15 організував стійке злочинне об'єднання з метою заволодіння чужим майном та коштами шляхом вчинення розбійних нападів та грабежів в м. Хмельницькому. До складу організованої групи увійшли його знайомі ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ОСОБА_12, яким він довіряв. На початку червня 2011 року до складу організованої злочинної групи увійшов також ОСОБА_13

За розробленими ОСОБА_15 планами та розподіленими функціями 22 квітня 2011 року ОСОБА_8 у складі організованої групи вчинив розбійний напад з проникненням до житла ОСОБА_16, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах, де учасники групи заподіяли власнику помешкання легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, та, погрожуючи сигнальним пістолетом «Zoraki 914», який потерпілий сприймав як вогнепальну зброю, заволоділи майном ОСОБА_16 та ОСОБА_17 на загальну суму 104 449,8409 гривень.

3 червня 2011 року в м. Хмельницькому ОСОБА_8 у складі організованої групи вчинив розбійний напад з проникненням до житла подружжя ОСОБА_18, де учасники групи заподіяли потерпілим легкі тілесні ушкодження, що мають незначні скороминучі наслідки, і, погрожуючи сигнальним пістолетом «Zoraki 914», який ОСОБА_18 сприймав як вогнепальну зброю, заволоділи майном потерпілих на суму 128 185 гривень, що є великим розміром.

Крім того, з 15 по 17 червня 2011 року ОСОБА_15 за попередньою змовою з ОСОБА_13 у м. Хмельницькому повторно пограбували потерпілих ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27 та ОСОБА_28

21 червня 2011 року у м. Хмельницькому ОСОБА_10 та ОСОБА_13 у складі організованої групи повторно пограбували потерпілих ОСОБА_29, ОСОБА_30 і ОСОБА_31

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2013 року апеляційні скарги засуджених ОСОБА_15, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_11, захисників Рохова О.В., Гарматюка О.М., Мойсеєва Ю.О., Подворного І.Г., Купчика О.І., Юзькової Н.В., Козак Н.В. залишено без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 365 КПК України 1960 року вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2013 року щодо ОСОБА_13 змінено, постановлено вважати його засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, за ч. 5 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_13 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, крім житла. Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2011 року щодо ОСОБА_13 постановлено виконувати самостійно.

Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на необхідність кваліфікації дій засуджених ОСОБА_15 за ч. 3 ст. 27 КК України та ОСОБА_10 за ч. 5 ст. 27 КК України.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року зазначені рішення судів нижчих інстанцій щодо ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_8, ОСОБА_12 залишено без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_10 та його захисника Козак Н.В, засудженого ОСОБА_15 та його захисника Рохова О.В., засудженого ОСОБА_8 та його захисника Купчика О.І., захисника Подворного І.Г. в інтересах засудженого ОСОБА_12 - без задоволення.

Постановою Судової плати у кримінальних справах Верховного Суду України від 19 лютого 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року щодо ОСОБА_15 скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд.

У цьому рішенні Верховний Суд України дійшов висновку, що суд касаційної інстанції в зазначеній ухвалі від 26 червня 2014 року безпідставно застосував до фактичних обставин справи норму ч. 3 ст. 28 КК України про кримінальну відповідальність ОСОБА_15, що призвело до постановлення незаконного рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2015 року вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2013 року щодо ОСОБА_15 скасовано і кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд.

ВирокомХмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2016 року ОСОБА_15 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 186 КК України, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за виключенням житла.

На підставі ст. 71 КК України до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 вересня 2008 року, та за сукупністю вироків ОСОБА_15 призначено остаточне покарання у виді позбавлення на строк 10 років 10 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за виключенням житла.

Зараховано ОСОБА_15 у строк покарання час його тримання під вартою з 21 червня 2011 року по 21 листопада 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та на підставі абзацу 4 ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII його звільнено з-під варти в залі суду, оскільки строк попереднього ув'язнення, відбутий засудженим у межах кримінального провадження, дорівнює фактично призначеному йому основному покаранню.

Суд першої інстанції перекваліфікував дії ОСОБА_15 в частині обвинувачення за ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186 КК України із вчинення злочинів організованою групою на вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України.

Зазначений вирок набрав законної сили.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 12 грудня 2017 року відкрито провадження за заявою засудженого ОСОБА_8

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року (далі - Закон), що набрав чинності 15 грудня 2017 року, внесено зміни до Кримінального процесуального кодексу України та визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

На виконання пунктів 1, 6 параграфу 3 розділу 4 Закону справу за заявою засудженого ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року щодо нього передано для розгляду до Касаційного кримінального суду Верховного Суду. За наведеними положеннями Закону справу має бути розглянуто за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом.

У заяві засуджений ОСОБА_8 порушує питання про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року щодо нього на підставі пунктів 1 і 3 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII у зв'язку із неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, та невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України.

Засуджений вважає, що має місце неоднакове застосування норми кримінального закону, а саме ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 187 КК України та ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 187 КК України.

На обґрунтування неоднакового правозастосування до заяви додано копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2015 року щодо ОСОБА_15

ОСОБА_8 указує на те, що рішення касаційного суду щодо нього також не відповідає висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2015 року щодо ОСОБА_15

Заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року щодо нього в частині такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочинів у складі організованої злочинної групи та направити справу на новий судовий розгляд.

Засуджений ОСОБА_8 також зазначає, що суд касаційної інстанції у рішенні від 01 вересня 2015 року щодо ОСОБА_15 повинен був прийняти рішення і щодо інших засуджених.

У судовому засіданні захисник засудженого ОСОБА_8 - адвокат Купчик О.І. вважав заяву обґрунтованою і просив її задовольнити.

У судовому засіданні прокурор вважав заяву частково обґрунтованою, просив вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2013 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року щодо ОСОБА_8, а також на підставі ч. 5 ст. 453 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII щодо ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 змінити, перекваліфікувати їх дії із вчинення злочинів організованою групою на вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб.

Справу про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року допущено до провадження за заявою засудженого ОСОБА_8, який зазначає підстави для перегляду, передбачені пунктами 1 і 3 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII.

Згідно з ч. 1 ст. 458 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України.

Висновок щодо визначення вчинення злочину організованою групою як окремою (складною) формою співучасті (сумісної злочинної діяльності) міститься у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2015 року в справі № 5 - 38 кс 14 щодо ОСОБА_15, прийнятій за результатами розгляду справи з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Специфіка підстави для перегляду судових рішень, передбаченої п. 3 ч.1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII, полягає у тому, що вона тісно пов'язана з підставою, передбаченою п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII, у частині констатації факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми закону про кримінальну відповідальність і завжди виникає пізніше.

Виходячи з наведеного, керуючись принципом верховенства права, складовими якого є, у тому числі правова визначеність і стабільність судової практики, враховуючи, що Верховний Суд України вже висловив правову позицію щодо критеріїв визнання злочинного об'єднання організованою групою, Верховний Суд вважає за необхідне переглянути судове рішення щодо ОСОБА_8 лише на підставі п. 3 ч. 1 ст. 445 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII.

Крім того, ухвала касаційного суду від 01 вересня 2015 року щодо ОСОБА_15, на яку засуджений ОСОБА_8 посилається як на обґрунтування підстав для перегляду судових рішень Верховним Судом, не є остаточним рішенням у справі й не містить висновку щодо правозастосування норми закону України про кримінальну відповідальність, про неоднакове застосування якої порушено питання у заяві.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2015 року зазначено, що у разі вчинення злочину стійким об'єднанням необхідно обов'язково встановити факт існування такого об'єднання та визначити його вид як організованого. Суб'єкт кваліфікації повинен виходити за межі події злочину, поглиблюючись в юридичну природу розвитку та злочинної діяльності відповідного об'єднання.

Згідно з ч. 3 ст. 28 КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для зайняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшукування співучасників, об'єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ними обов'язків, складання плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об'єднання осіб для зайняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв'язку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його структурних частин.

Організована група, на відміну від групи з попередньою змовою (без попередньої змови), утворюється не одномоментно, а впродовж тривалого часу.

Належить ураховувати, що співучасть у злочині не є тотожним поняттям співучасті в злочинній діяльності, оскільки співучасть у злочині полягає у взаємодії співучасників, спрямованій лише на забезпечення злочинного результату, співучасть же у злочинній діяльності передбачає забезпечення не тільки злочинного результату, але й збереження самого об'єднання на майбутнє (як цілісного суб'єкта злочинної діяльності).

У судовому рішенні має бути наведено не тільки докази щодо конкретного злочину, вчиненого злочинним об'єднанням, але й стосовно діяльності винних, безпосередньо пов'язаної з утворенням такого об'єднання (від ситуативних дій осіб, які мали наміри поєднати свої умисли щодо утворення злочинного об'єднання з метою вчинення конкретних злочинів, до цілком змістовних зв'язків цих осіб, які набувають по суті статусу учасників такого об'єднання, яке за своїми видовими характеристиками точно відповідає законодавчо визначеному його змісту).

Верховний Суд України у постанові від 19 лютого 2015 року указав, що задум (намір) ОСОБА_15 організувати (утворити) стійке злочинне об'єднання - організовану групу і саме реалізація цього задуму відбулися одномоментно зі вступом до «утвореної» групи на початку квітня 2010 року чотирьох давніх знайомих.

Фактичну ж основу кваліфікації дій ОСОБА_15 склали дані про те, що він під впливом корисливого мотиву з метою заволодіння майном громадян підшукував співучасників, які могли поділяти його наміри (задуми); залучав цих осіб до вчинення конкретних злочинів (розбоїв і грабежів); керував підготовкою запланованих діянь; спрямовував зусилля співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочинів (дій виконавців).

Оцінивши зазначені обставини, Верховний Суд України у постанові від 19 лютого 2015 року дійшов висновку, що діяння ОСОБА_15, які передували вчиненню інкримінованих злочинів, і ті, які свідчили про їх реалізацію, за своїми ознаками мали розцінюватись не як організація (утворення) стійкого злочинного об'єднання (організованої групи) і вчинення злочинів у складі саме такої (складної) форми співучасті, а як організація конкретних злочинів і їх вчинення за попередньою змовою групою осіб, тобто в менш складній формі співучасті.

У наведеній постанові Верховний Суд України сформулював висновок про визначення вчинення злочину організованою групою як окремою (складною) формою співучасті (сумісної злочинної діяльності), який полягає в наступному: для визнання групи організованою недостатньо встановлення наміру одного (декількох) осіб займатися злочинною діяльністю, якими б широкомасштабними не були їх плани. Самі по собі наміри можуть свідчити лише про можливу перспективу розвитку групи, але не про рівень цього розвитку.

За змістом ч. 3 ст. 28 КК України злочин може бути справою організованого об'єднання лише в тому випадку, коли таке об'єднання утворено попередньо, звідси, має бути доведено, що вчиненню злочину організованою групою передували дії щодо її утворення.

Конструктивною ознакою організованої групи, яка виділяє цю форму співучасті, є не попередня змова, а стійкість групи, тобто набуття нею таких внутрішніх механізмів, які убезпечують її існування, і спроможність протидіяти дезорганізуючим факторам (зовнішнім чи внутрішнім).

Стійкість злочинного об'єднання (організованої групи) не можна розуміти тільки як ступінь деталізації злочинного плану і розподілу обов'язків між учасниками об'єднання. Ці критерії не є свідченням стійкості, а, як правило, визначаються характером злочину, який готується.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 26 червня 2014 року, про перегляд якого порушено питання у заяві, указав, що про вчинення злочинів засудженими у складі організованої групи свідчить те, що вони зорганізувались у стійку, стабільну групу, у якій існували певні правила поведінки її членів, конспірація, визначення чіткої ролі кожного із учасників, наявність внутрішніх зв'язків між ними, достатній рівень організованості і одностайності при прийнятті рішень, поєднаних єдиною метою - незаконним заволодінням чужим майном, а також наявність необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї і відповідних знарядь для вчинення злочинів, засобів зв'язку, транспортних засобів і приміщень для збору і планування дій учасників групи.

Проте таке рішення не відповідає зазначеному висновку щодо правозастосування, який міститься у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2015 року, що дає підстави змінити вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2013 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року щодо ОСОБА_8 шляхом перекваліфікації його дій в частині засудження за ч. 4 ст. 187 КК України з вчинення злочину організованою групою на вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб за ч. 4 ст. 187 КК України та задовольнити його заяву частково.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 453 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII, якщо задоволення заяви дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли заяви, суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

Отже, Верховний Суд вважає за необхідне змінити зазначені судові рішення також щодо наступних засуджених: ОСОБА_10 шляхом перекваліфікації його дій в частині засудження за ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186 КК України з вчинення злочинів організованою групою на вчинення злочинів за попередньою змовою групою осіб за ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 186 КК України; ОСОБА_11 шляхом перекваліфікації його дій в частині засудження за ч. 4 ст. 187 КК України з вчинення злочину організованою групою на вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб за ч. 4 ст. 187 КК України; ОСОБА_12 шляхом перекваліфікації його дій в частині засудження за ч. 4 ст. 187 КК України з вчинення злочину організованою групою на вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб за ч. 4 ст. 187 КК України; ОСОБА_13 шляхом перекваліфікації його дій в частині засудження за ч. 5 ст. 186 КК України з вчинення злочину організованою групою на вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб за ч. 2 ст. 186 КК України.

Перекваліфікувавши дії засуджених, Верховний Суд призначає ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_10 за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_11 за ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_12 за ч. 4 ст. 187 КК України та ОСОБА_13 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України в межах санкцій зазначених норм з урахуванням ступеню тяжкості вчинених злочинів, даних про особи засуджених, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Керуючись ст.ст. 453 454 455 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Верховний Суд

постановив:

Заяву засудженого ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2013 року, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 25 вересня 2013 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2014 року щодо ОСОБА_8 в частині засудження за ч. 4 ст. 187 КК України та на підставі ч. 5 ст. 453 КПК України в редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VII щодо ОСОБА_10 в частині засудження за ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186 КК України, ОСОБА_11 в частині засудження за ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_12 в частині засудження за ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_13 в частині засудження за ч. 5 ст. 186 КК України змінити: перекваліфікувати дії ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 з вчинення зазначених злочинів організованою групою на вчинення цих злочинів за попередньою змовою групою осіб.

Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 4 ст. 187 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 липня 2007 року, до призначеного покарання призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 9 місяців із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Вважати ОСОБА_10 засудженим за ч. 4 ст. 187 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_10 з ч. 5 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_10 призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Вважати ОСОБА_11 засудженим за ч. 4 ст. 187 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років 9 місяців із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2010 року, до призначеного покарання призначити ОСОБА_11 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Вважати ОСОБА_12 засудженим за ч. 4 ст. 187 КК України та призначити йому за ч. 4 ст. 187 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 9 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, окрім житла.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_13 з ч. 5 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити ОСОБА_13 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 липня 2011 року щодо ОСОБА_13 виконувати самостійно.

У решті вказані судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Наставний

Судді:

О.П. Ємець О.П. Могильний

М.В. Мазур В.І. Остапук

О.П. Марчук В.В. Щепоткіна

Т.В. Матієк С.В. Яковлєва